Основний зміст та основні етапи 3ї технічної революції

Етапи, які пройшла у своєму розвитку технологія: (технології - це обумовлені станом знань та суспільною ефективністю способи досягнення цілей, що поставлені суспільством,)

А) природоподібна технологія первісних мисливців та збирачів, період безпо­середнього засвоєння готових продуктів природи;

Б) природоузгоджена технологія землеробства та ремесла;

В) «неприродна» технологія індустріального промислового виробництва.

Ці етапи розділяються

технологічними революціями - корінними, якісними змінами в способах організації людської діяльності та техніці.

Першою була неолітична революція,

Друга - промислова революція XVIII ст. найважливішою віхою якої є винайдення парової машини і автономних джерел енергії для виробництва промис­лової продукції, заміна знаряддя праці машиною і зміна ролі робітника у виробничому процесі.

Сьогодні людство вступило в етап третьої технологічної революції, яка співпадає в часі і знаходить своє вираження в НТР.

(НТР - це корінне перетворення науки і техніки, їх зв'язків та соціальних функцій і ролей, що веде до загального перевороту в структурі та динаміці про­дуктивних сил суспільства; цей переворот означає одночасну зміну ролі людини як у системі продуктивних сил на основі комплексного технологічного використання науки як безпо­середньої продуктивної сили.)

Три основних етапи:

1) виникнення та масове розповсюдження якісного нового, технологічного типу наукового знання, що пристосоване до цілей управління як виробничими, соціальними, так і соціо-природними процесами;

2) виникнення та розвиток принципово нових типів технічних систем: мікроелектроніка, що забезпечує якісно нові можливості накопичення інформації, комп'ютерна техніка, яка забезпечує можливість «машинізації» певних нетворчих функцій людського мозку по обробці інформації, телекомунікації, що дозволяють практично миттєво передавати інформацію у рамках планети, біотехнології, генна інженерія і т.п.;

3) формуванням якісно нового типу організації всього суспільного виробництва, корінною зміною його структури і характеру праці, в основі якого лежить перехід від індустріально-машинного виробництва до комплексно-автоматизованого.

24. Універсальність технологічного способу виробництва

Технології - це обумовлені станом знань та суспільною ефективністю способи досягнення цілей, що поставлені суспільством.

Князєв – універсальність техно­логічного способу виробництва визначається тим, що:

• універсальним засобом управління стає саме знання, його науково-практична, орієнтована на технологію в широкому смислі слова, форма;

• практичне освоєння форм руху матерії, включно з соціальною (соціальна технологія), забезпечує свідоме, розумно регульоване відтворення матеріальної основи життя;

• долається односторонність матеріального та духовного виробництва, розумової та фізичної праці, встановлюється гармонійний характер взаємозв'язків різноманітних видів виробництва;

• завершується формування цілісної системи світових організаційно-технічних, господарсько-екоиомічних та науково-технічних зв'язків між регіонами, різноманітними видами та формами організації суспільного життя.

Етапи, які пройшла у своєму розвитку технологія:

А) природоподібна технологія первісних мисливців та збирачів, період безпо­середнього засвоєння готових продуктів природи;

Б) природоузгоджена технологія землеробства та ремесла;

В) «неприродна» технологія індустріального промислового виробництва.

Ці етапи розділяються технологічними революціями.

Першою була неолітична революція, що розтягнулась на кілька тисячоліть і характеризувалась осво­єнням вогню, виплавкою металів та переходом до відтво­рюючого типу господарства.

Друга - промислова революція XVIII ст. найважливішою віхою якої є винайдення парової машини і автономних джерел енергії для виробництва промис­лової продукції, заміна знаряддя праці машиною і зміна ролі робітника у виробничому процесі.

Сьогодні людство вступило в етап третьої технологічної революції, яка співпадає в часі і знаходить своє вираження в НТР.

(НТР - це корінне перетворення науки і техніки, їх зв'язків та соціальних функцій і ролей, що веде до загального перевороту в структурі та динаміці про­дуктивних сил суспільства; цей переворот означає одночасну зміну ролі людини як у системі продуктивних сил на основі комплексного технологічного використання науки як безпо­середньої продуктивної сили.)

25. Поняття модель. Види моделей

Як вважають історики науки, вперше систематично поняття модель почало застосовуватись у зв'язку зі створенням неевклідових геометрій, коли постала проблема представлення таких просторових систем, які було на той час важко продемон­струвати натурно. Модель виступає як специфічна, якісно своєрідна форма і, одночасно, як засіб наукового пізнання. Модель об'єкта може бути або його копією, або відображати його певні властивості, саме ті, які й цікавлять дослідника.

• модель - це збільшена (наприклад модель клітини) або зменшена (глобус) копія об'єкта;

• модель може сповільнити досліджувані процеси, що відзначаються високою швидкістю протікання, або прискорити повільне протікання;

• модель спрощує реальний процес, що дає можливість зосередити увагу на сутності процесу.

Моделювання - це особливий процес, що виступає як особлива форма опосеред­ковування, коли дослідник ставить між собою і об'єктом, що його цікавить, деяку проміжну ланку - модель.

Моделі можуть бути: статистичними і динамічними, грубими і точними, безперервними і дискретними, дослідницькими і демонстрацій­ними, навчальними, прогностичними, натурними, аналітичними, аналоговими, символічними і т.д. головне призначення - замінити в процесі отримання інформації сам об'єкт.

Степановських: моделі можна поділити на дві основні групи:

а) матеріальні (предметні, фізичні);

б) ідеальні (уявні, математичні, кібернетичні, графічні, імітаційні).

За ступенем охоплення території: а) локальні, б) регіональні, в) глобальні.

Основоположним принципом моделювання є принцип структурно-функціональиої відповідності моделі і об'єкта.

Загальні риси моделювння:

1) переорієнтація процесу наукового дослідження з об'єкта, що цікавить, на деякий проміжний об'єкт - модель;

2) наявність незалежної від суб'єкта дослідження деякої відповідності між моделлю та об'єктом, що моделюється, що в самому загальному вигляді виражається їх структурно-функціональною спільністю;3) наявність деякої спільності, в певному відношенні, між моделлю та об'єктом, що моделюється (об'єктивна сторона моделювання), і, в той же час, міра та форма даної спільності задаються тією практичною потребою, задоволення якої здійснює дана операція моделювання (практична, суб'єктивна сторона моделювання).

На думку Г.О.Бачинського та М.М.Моісеєва найбільш перспективними для застосування в соціальній екології є такі типи моделювання, як системне та імітаційне.

Системне моделювання в сучасній науці визначають як подачу об'єктів різної природи у вигляді систем, що складаються із взаємопов'язаних елементів, у виборі математичної структури, що відображає цю взаємодію, та в дослідженні за допомогою засобів кібернетики.

Імітаційне моделювання - це процес конструювання моделі та постановки на ній експериментів з метою зрозуміти поведінку системи та оцінити (в рамках обмежень, що накладаються певними критеріями чи їх сукупністю) різноманітні стратегії, що забезпечують функціонування даної системи.

26. Метод моделювання, основні види моделювання

Моделювання -це особливий процес, що виступає як особлива форма опосеред­ковування, коли дослідник ставить між собою і об'єктом, що його цікавить, деяку проміжну ланку – модель

Моделі можуть бути статистичними і динамічними, грубими і точними, безперервними і дискретними, дослідницькими і демонстрацій­ними, навчальними, прогностичними, натурними, аналітичними, аналоговими, символічними і т.д. Усіх їх об'єднує головне призначення - замінити в процесі отримання інформації сам об'єкт.

Можна поділити на дві основні групи: матеріальні (предметні, фізичні) та ідеальні (уявні, математичні, кібернетичні, графічні, імітаційні). За ступенем охоплення території вчений поділяє їх на локальні, регіональні і глобальні.

най­важливіша вимога до будь-якої моделі - її подібність з предметом, що моделюється, та наявність таких властивостей:

• модель - це збільшена (наприклад модель клітини) або зменшена (глобус) копія об'єкта;

• модель може сповільнити досліджувані процеси, що відзначаються високою швидкістю протікання, або прискорити повільне протікання;

• модель спрощує реальний процес, що дає можливість зосередити увагу на сутності процесу.

ряд загальних рис:

1) переорієнтація процесу наукового дослідження з об'єкта, що цікавить, на деякий проміжний об'єкт - модель;

2) наявність незалежної від суб'єкта дослідження деякої відповідності між моделлю та об'єктом, що моделюється, що в самому загальному вигляді виражається їх структурно-функціональною спільністю;

3) наявність деякої спільності, в певному відношенні, між моделлю та об'єктом, що моделюється (об'єктивна сторона моделювання), і, в той же час, міра та форма даної спільності задаються тією практичною потребою, задоволення якої здійснює дана операція моделювання (практична, суб'єктивна сторона моделювання).

27. Основні принципи соціально-екологічного моделювання

Головна мета соціально-екологічного моделювання, його основні завдання, особливості, що випливають з характеру предмета соціальної екології, визначають також і основні принципи соціально-екологічного моделювання:

1. Єдність формального та змістовного моментів та аспектів соціально-екологічного моделювання при першорядності змістовного моменту.

2. Єдність глобального та деталізованого підходів при побудові моделей, які враховують питання взаємовідносин суспільства та природи;

3. Єдність аксіологічного та гносеологічного підходів при створенні моделей, проведенні на них експериментів, обробці

отриманої соціально-екологічної інформації та формулюванні висновків.

У цілому соціально-екологйше моделювання можна ви­значити як один з основних методів соціальної екології, як метод практичного чи теоретичного опосередкування певної со-ціоекосистеми, в ході якого досліджується безпосередньо не сам об'єкт, що нас цікавить, а деяка проміжна система, природна чи штучна, що знаходиться в певній об'єктивній відповідності з соціально-екологічною системою, що пізнається і може на певних етапах заміщати цей об'єкт, здатна, врешті-решт, давати інформацію про об'єкт, що нас цікавить.

28. Основні завдання соціально-екологічного моделювання

Головна мета для своєї реалізації вимагає вирішення ряду основних завдань соціально-екологічного моделювання, які, базуючись на класифікації Г.О.Бачинського, можна було б представити так:

1) виявити структуру соціоекосистем та закономірності їх функціонувапння, особливості взаємодії їх природних та соціально-економічних компонентів;

2) визначити основні параметри динамічної рівноваги (гомеостазу) та оптимального стану кожної конкретно дослі­джуваної соціоекосистеми;

3) встановити міру наближення соціоекосистем до гранич­ної межі, за якою починаються незворотні процеси їх розпаду;

4) прогнозувати розвиток соціоекосистем при різно­манітних стратегіях антропогенного впливу;

5) визначити оптимальну функціональну структуру досліджуваної соціоекосистеми, що забезпечує оптимальний режим природокористування та функціонування кожної конкретної соціоекосистеми;

6) вибирати оптимальну стратегію соціально-економічного розвитку досліджуваних соціоекосистем;

7) сприяти оптимізації управління розвитком соціоекосис­тем, прийняттю максимально адекватних управлінських рішень.

29. Поняття прогнозу, науковий прогноз

Під прогнозуванням розумі­ється метод побудови прогнозу - вірогіднішого знання про явища майбутнього, а також про способи їх досягнення, чи, навпаки, про можливі шляхи запобігання тим чи іншим негативним наслідкам. Воно застосовується для науково обґрунтованих тверджень про майбутнє, для підвищення ефективності управлінських рішень у різних сферах людської життєдіяльності. В цілому соціально-екологічний прогноз — це отримане в рам­ках соціально-екологічної теорії вірогіднісне знання про май­бутні характеристики і стани соціоекосистем, а також вияв­лені оціночним шляхом умови досягнення бажаного стану цих систем.

Напрямки

1. пошуковий — що виходить з наявної ситуації у взаємовід­носинах суспільства і природи та відслідковує можливі шляхи розвитку до майбутнього стану соціоекосистем.

2.нормативний — який веде від нормативно оцінених май­бутніх станів системи "суспільство-природа" назад, до сучасних дій по досягненню бажаних результатів і передбачає виз-начен-ня необхідних механізмів для їх реалізації. Прикладом такого прогнозування може бути прогноз, розроблений щодо ліквіда­ції "озонової діри" в атмосфері нашої планети, який, взявши за основу кліматичні моделі та визначивши мету — ліквідація "озонової діри", — вказав на необхідність розробки та реалізації комплексу глобальних заходів по вирішенню даної проблеми.