Концептуальні підходи до формування освіти в інтересах сталого розвитку в Україні

 

Поняття сталого розвитку в його сучасному значенні було сформульовано в доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (Комісія Брундтланд) у 1987 р. [1] – це розвиток, який забезпечує збалансоване вирішення соціально-економічних задач, а також проблем сприятливого навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу в цілях задоволення потреб сучасного та наступних поколінь людства. Тобто сутність концепції сталого розвитку полягає в необхідності збереження потенціалу (біологічного, ресурсного, екологічного тощо) планети Земля для наступних поколінь за рахунок значного зменшення антропогенного тиску на природне середовище.

Ця концепція була спочатку висунута як реакція світової спільноти на все зростаючу загрозу глобальної екологічної катастрофи, але з часом вона стала єдиною можливою альтернативою для подолання й усіх інших глобальних загроз, які постали перед людством, – ресурсної, соціальної, демографічної тощо. Вже на Всесвітній конференції ООН з навколишнього середовища концепція сталого розвитку стала основою, на якій приймалися рішення та документи цього форуму, і в першу чергу, “Порядок денний на XXI століття” [2]. За час, що минув відтоді, концепція сталого розвитку стала провідною у глобальній політиці в соціальній, екологічній та економічній сферах.

На Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в 2002 році були сформульовані чотири принципи досягнення сталого розвитку людства [3]:

- визнання проблеми;

- колективна відповідальність та конструктивне партнерство;

- рішучість у спільних діях;

- неділимість та єдність людської спільноти.

Ці принципи, по суті, повторюють чотири основи освіти, які були зафіксовані у відомому звіті Комісії з освіти ЮНЕСКО („Звіт Делора”) [4] – „ Освіта дає навички навчитися: пізнавати, жити разом, робити та жити ”.

Таким чином, освіта є навчальним, базовим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку за рахунок забезпечення особистості можливістю перетворити свої уявлення про суспільство у життя. Саме така ключова роль освіти зафіксована у головних документах всесвітніх форумів зі сталого розвитку у 1992 та 2002 роках. Так, у розділі 36 „Порядку денного на XXI століття” було визначено, що „ освіта є фундаментом сталого розвитку ”. У Декларації [3], яка була прийнята на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в 2002 році, відображений спільний підхід лідерів світових держав до „освітияк головного інструмента для створення гуманного, рівноправного та уважного до проблем людини суспільства, в якому кожен індивід повинен мати свою людську гідність”. Так, освіта вважається інструментом, який направлений на вирішення таких важливих питань сталого розвитку, як боротьба з бідністю, розвитком сільських регіонів, охорона здоров’я, запобігання розповсюдженню СНІДу, вирішення екологічних проблем, проблем збалансованого використання відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів, створення гендерно чутливої системи освіти на всіх рівнях, а також широкого кола питань етичного та правового характеру.

В Резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо Десятиріччя грамотності та Плані реалізації цілей цього Десятиріччя було проголошено, що „ загальна грамотність, по суті, сама забезпечує можливості сталого розвитку, миру та демократії”.

Таким чином, якісна освіта є необхідною (але недостатньою) умовою забезпечення сталого розвитку суспільства. За допомогою освіти можна прищеплювати цінності, виховувати відношення, поведінку та стиль життя, які необхідні для забезпечення сталого майбутнього. Освіта повинна бути початковим елементом трансформації суспільства на шляху сталого розвитку, який буде забезпечувати людству можливість перетворювати свою уяву про сталий розвиток у реальність. Вона повинна надавати не тільки наукові та технічні знання, але і забезпечувати відповідну мотивацію, служити поясненням та здійснювати соціальну підтримку для формування навичок та їх використання. Ключовим завданням освіти у ХХІ сторіччі є розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє.

Виходячи саме з такого бачення ролі освіти, на Всесвітньому саміті в Йоганнесбурзі була прийнята рекомендація Генеральній Асамблеї ООН розглянути питання щодо оголошення Десятиріччя освіти для сталого розвитку (§ 117d Плану реалізації). У грудні 2002 року Генеральна Асамблея ООН одноголосно прийняла резолюцію 57/254 „Про Декаду ООН освіти для сталого розвитку, починаючи з 1 січня 2005 року” [5].

Таким чином, універсальний характер ідей сталого розвитку та відповідні міжнародні угоди спричинили появу на освітній ниві нового типу освіти, який дістав назву „ освіта для сталого розвитку ” (Education for Sustainable Development) або „ освіта в інтересах сталого розвитку ” (далі скорочено – ОСР). Очевидно, що головна причина появи ОСР – це усвідомлення необхідності змін у освітній парадигмі з метою переходу до сталого розвитку суспільства, економіки та навколишнього середовища.

Реакцією європейської спільноти на рішення Всесвітнього форуму в Йоганнесбурзі та Генеральної Асамблеї ООН на V Конференції „Довкілля для Європи” (Київ, травень 2003 р.) стало прийняття міністрами охорони навколишнього середовища краін – членів Європейської Економічної Комісії (ЄЕК) ООН “Заяви про освіту для сталого розвитку”[6]. На виконання цієї Заяви у березні 2005 року у Вільнюсі (Литва) на нараді високого рівня представники міністерств охорони довкілля та освіти прийняли Стратегію освіти для сталого розвитку ЄЕК ООН [7] та Вільнюські рамки її виконання [5].

Концепція освіти для сталого розвитку (ОСР) у багатьох аспектах ще детально не розроблена, але вже зараз можна твердити, що ОСР поряд з професійним екологічним, економічним та іншими видами освіти передбачає перейти до такої економічно та соціально - орієнтованої моделі навчання, в основі якої повинні бути широкі міждисциплінарні знання, що базуються на комплексному підході до розвитку суспільства, економіки та навколишнього природного середовища. В основі концепції ОСР лежать завдання, сформульовані у „Порядку денному на XXI століття” [2]:

-забезпечити просвіту з питань розвитку та збереження навколишнього середовища для громадян всіх вікових категорій;

-включити концепції розвитку та збереження навколишнього середовища у всі навчальні програми з аналізом причин, які викликають головні глобальні загрози. При цьому особливу увагу приділяти підготовці майбутніх керівників;

-забезпечити участь учнів у місцевих та регіональних дослідженнях стану довкілля, включаючи питання безпечної води, санітарії, харчових продуктів та екологічних наслідків використання природних ресурсів.

Крім того, у Заяві про освіту для сталого розвитку міністрів охорони довкілля (Київ, 2003р.) проголошено, що “сталий розвиток повинен бути інтегрований у всі освітні програми і, в першу чергу, програми з екології на всіх рівнях, включаючи професійну підготовку та безперервну освіту”.

Таким чином, можна сформулювати, у першому наближенні, мету ОСР як опанування громадянами всіх вікових категорій навичками ідентифікації об’єктивно існуючих екологічних обмежень економічного розвитку та адаптації соціуму до цих обмежень.

З викладеного вище об’єктивно випливає роль екологічної освіти як основи, „стартового майданчика”, для ОСР та тісний взаємозв'язок між ними [8]. Саме тому в документах робочої групи ЄЕК ООН з розробки Стратегії ОСР заявлено [7], що вона „спирається на міжнародні угоди про розвиток екологічної освіти – Бєлградська хартія (1975) [5], Тбіліська декларація (1977) [5], Салонікська декларація (1997) [5]”. Через неусталеність концепції ОСР пріоритет у розвитку ОСР в різних країнах віддається різним секторам. Так, у Великій Британії першочерговими завданнями вважаються [9] місцеві ініціативи, практична діяльність. Велику роль тут відіграє школа, додаткова освіта, взаємодія між різними секторами суспільства, активну роль відіграє приватний сектор. Аналогічна картина, з більшим акцентом на екологічні аспекти, спостерігається у країнах „Північної Ради” [10]. В Російській Федерації провідну роль відіграє вища школа [8, 11] при активній підтримці НГО.

В Україні історично склалося, що освіта для сталого розвитку почала та продовжує розвиватися на базі екологічної освіти, в якій суттєву роль відіграютьтакі сектори, як загальна середня та позашкільна освіта, вища освіта та просвіта населення через НГО та засоби масової інформації [12].

Але освіта для сталого розвитку суттєво ширша ніж саме екологічна освіта. Наведемо дві головних відмінності. По-перше, ОСР – це методологічні цільові настанови, які спрямовані на становлення освіти нового типу. По-друге, ОСР не є особливою „вертикально” організованою освітньою системою, якими, наприклад, є математична, фізична, хімічна, екологічна освіта. Цей вид освіти, скоріше, є новою формою „освіти, що проникає” або „пронизує” [9] (див. табл. 1) практично всі галузі освіти (природничу, гуманітарну, технічну). Тобто цей процес можна розглядати як горизонтальну диференціацію ОСР, на відміну від вертикальної диференціації, яка співпадає з вертикальною диференціацією самої системи освіти (дошкільна освіта та виховання, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, освіта для дорослих, неформальна освіта та просвіта).

 

Таблиця 1

Зміни змісту освіти [9]

Природнича освіта		Гуманітаризація та екологізація
Гуманітарна освіта		Екологізація
Технічна освіта		Гуманітаризація та екологізація

Включення ідей розвитку та ефективного управління в існуючі освітні стандарти та програми всіх рівнів

 

Таблиця 2