Основні технічні характеристики навушників – частотний діапазон, чутливість, електричний опір, максимальна потужність та рівень спотворень у відсотковому відношенні

З навушниками пов’язані й небезпеки: у них кожне вухо сприймає тільки ті звуки, що йдуть від призначеного саме для цього вуха випромінювача, що в кінцевому випадку призводить до неприродності звучання і, в результаті, до підвищеної стом­люваності, часткової втрати слуху або навіть глухоти.

Останнім часом поширеним додатковим пристроєм до комп’ютера стала веб-камера (або вебкамера, web-камера). Це цифрова ві­деокамера, що здатна в реальному часі фік­сувати зображення і передавати його через мережу Інтернет.

Вебкамера може бути вмонтованою і зов­нішньою. Деякі сучасні моделі володіють апа­ратним і програмним забезпеченням, яке дозволяє камері само­стійно працювати в якості web-сервера.

Недавно було створено спеціальний пристрій для художни­ків – цифрову палітру, з допомогою якої митці можуть творити на комп’ютері й разом з тим не відмовлятися від традиційних засобів – таких, як пензлик і палітра.

В основі роботи цієї палітри лежить електромагнітні явища. У ньому не використовується ре­альна фарба, але стирати безкі­нечно те, що не подобається, ху­дожник не зможе (це придумано для того, щоби збереглося від­чуття реальності). Палітра дозво­ляє вручну “змішувати” фарби.

Цифрова палітра оснащена п’ятьма різними інструментами для малювання. Кольори відтворюються за допомогою світ­лодіодів, точно повторюючи відтінки справжніх фарб. Кількість віртуальної фарби, що надходить у цифровому вигляді з інструментів на палітру, регулюється силою натискання.

Обробка інформації. Комп’ютер може обробляти тільки інформацію, подану в цифровій формі. Усю іншу інформацію (звуки, зображення тощо) для обробки на комп’ютері треба в таку форму перетворити. При введенні в комп’ютер кожна літе­ра кодується відповідним числом, а при виведенні на зовнішні пристрої (екран або друкування) для сприйняття людиною за цими числами будується зображення літер. Відповідність між набором літер і числами має назву кодування символів.

Одиниця інформації в комп’ютері – один біт. Як правило, команди комп’ютерів працюють не з окремими бітами, а з бай­тами, які складаються з восьми біт. Більшими одиницями ін­формації є кілобайт (Кб = 1024 байт), мегабайт (Мб = 1024 Кб), гігабайт (Гб = 1024 Мб), терабайт (Тб = 1024 Гб), петабайт (Пб = 1024 Тб), ексабайт (Еб = 1024 Пб), зетабайт (Зб = 1024 Еб) і йотабайт (Йб = 1024 Зб).

Про розмір цих даних може свідчити, наприклад, такий факт: сайт Archiv.org займається оцифровуванням книг, 1 міль­йон книг у цифровому форматі займатиме 6 Пб.

 

Журналістам, редакторам, коректорам, видавцям дуже часто, ледь не щодня доводиться мати справу з комп’ютером та іншими пристроями, які потребують від­повідного догляду. Безпеку під час роботи з ПК можна умовно поділити на два види – зовнішню та програмну. Зовнішня полягає в догляді за комп’ютерним оснащенням, а програмна – в “боротьбі” з вірусами.

Зовнішня безпека під час роботи з персональним комп’ю­тером полягає в догляді за всіма його комплектуючими – від монітора до дисків. Перше правило, яке слід пам’ятати: чистити комп’ютер можна тільки після його виключення та відключення від електромережі.

Екран монітора дуже чутливий до зовнішніх впливів, тому перед тим, як його чистити, потрібно прочитати інструкцію. Там може бути вказано, чим і як слід протирати сам екран і корпус монітора. В жодному випадку не слід використовувати порошки для чищення, абразивні пасти, мильні розчини, рідину для від­білювання, розчинники, ефіри тощо. Екран може бути покритий антибліковим і антистатичним покриттям, яке дуже легко пошкодити. Якщо виникла необхідність, протріть екран м’якою вологою тканиною, щоб забрати пил і бруд, і дайте йому просохнути.

Особливо найменш захищені від пошкоджень рідкокриста­лічні монітори (LCD) – через відсутність скляного екрану. При сильному натисканні (нігтем, ручкою, пальцем) можливе руй­нування пікселів. Для таких моніторів є спеціальні серветки, що продаються у комплекті з ними.

Системний блок і клавіатура потребують періодичного про­тирання. Для цього можна використовувати м’яку тканину, змо­чену теплою водою. В жодному разі не можна використовувати розчинники пластмас, їдкі речовини, аерозолі. При сильному забрудненні поверхні ганчірку можна змочити спиртом.

Якщо мишка оптико-механічна (тобто рухається за рахунок прокручування спеціальної гумової кульки), тоді й кульку, і валики, які крутяться разом з нею, потрібно періодично чистити. Для цього кульку потрібно виймати з корпусу миші, керуючись вказівками на кшталт “ Open ” або “ ↓ ”. В іншому випадку бруд заважає кульці рухатись, що унеможливлює пересування курсору на екрані. Якщо миша оптико-імпульсна, то вона не потребує додаткового догляду, оскільки в ній немає рухомих механічних частин.

Зазвичай клавіатура і мишка – справжні розсадники мікробів і вірусів, особливо з огляду на звичку багатьох користувачів їсти, не відходячи від ПК. Це стає особливо небезпечним, коли за комп’ютером працює багато людей (у бібліотеці, в на­вчальному або медичному закладі). Аби цього уникнути, вчені винайшли клавіатуру і мишку “Medigenic”.

Основна відмінність цих пристроїв від звичайних – абсолютно пласка поверхня, яку можна (і треба) обробляти дезінфекційним розчином. На клавіатурі є спеціальний світлодіод, котрий періодично вмикається, нагадуючи: час почистити клавіатуру. Для того, щоби користувачам було зручніше працювати за пласкою клавіатурою, її клавіші зображені таким чином, що здаються тривимірними.

Іншу оптичну мишку, котра захищає від вірусів і мікробів, виготовили на фірмі “IOGear”. Її поверхню вкриває дуже тонкий шар змішаного складу, в основі якого наночасточки срібла і диоксиданта титану. Тому вона здатна “вбити” 99% бактерій, грибків і вірусів.

Зовнішні знімні накопичувачі (компакт-диски, флеш-на­копичувачі) не слід тримати поруч з колонками або іншим джерелом випромінювання, а також разом із металевими предметами (скажімо, в’язкою ключів), оскільки вони можуть розмагнітитися.

Правила поводження з диском:

· не можна торкатися пальцями чи іншими предметами робочої поверхні диска (доріжок), оскільки вона, на відміну від колишніх дискет, нічим не захищена;

· писати по поверхні диску можна тільки спеціальними маркерами;

· вставляти і виймати диск із дисковода можна тільки з допомогою автоматики, а не вручну;

· зберігати диски треба у спеціальних футлярах, які захищають їх від подряпин та різноманітних технічних по­шкоджень;

· не можна класти диск робочою поверхнею (доріж­ками) на стіл чи будь-яку іншу поверхню;

· для чищення поверхні диска від бруду й пилу слід використовувати суху м’яку тканину і протирати диск у напрямі від центра до краю; у жодному разі не робити кругових рухів, бо поперечні подряпини можуть призвести до збоїв при читанні інформації.

Програмна безпека. Комп’ютер, який підключений до мережі Інтернет або на якому вмикають диски, флешки, безперестанку підпадає під вплив комп’ютерних вірусів.

Комп’ютерні віруси – це невеликі ретельно складені про­грами, які заражують файли програм та ігор, а потім запус­каються разом з ними, перехоплюючи в них управління. Віруси можуть заважати операційній системі, знищувати папки і файли. Деякі можуть повністю зруйнувати інформацію на диску і навіть вивести з ладу апаратуру комп’ютера.

Спочатку вірус тихо розповсюджується, заражає все, що може, а потім дає про себе знати. Деякі спрацьовують певної дати, як, наприклад, “Чорнобильський вірус” (раз на рік – 26 квітня) або вірус “П’ятниця тринадцяте”, який спрацьовує при такому сполученні числа і дня тижня. Відомий вірус, спря­мований проти засновника компанії “Microsoft” Білла Гейтса: на екрані з’являється напис “ Це ти в цьому винен, Білле! ”, який неможливо вимкнути.

Віруси заражають не тільки програми. Іноді заражаються службові ділянки диска, наприклад, завантажувальна область. Тоді вірус вмикається відразу в момент завантажування і бере під свій контроль решту програми, у тім числі й операційну систему. Це так звані бутові віруси (від англ. “ boot sector ” – “ завантажувальна область ”).

Може бути заражено електронний лист, точніше приєднані до нього програма або документ. Є такі віруси, які без відома користувача розсилають листи за допомогою електронної пошти всім абонентам, приєднавши до листа під виглядом запрошення на цікаву і корисну сторінку або версії якогось драйвера зара­жену програму.

Основні симптоми зараження вірусом:

· сповільнення роботи програм і операційної системи (народна назва – “ висне віндовс ”);

· збільшення розміру файлів;

· виникнення “дивних” файлів, яких у комп’ютері ра­ніше не було;

· зменшення обсягу доступної оперативної пам’яті (по­рівняно зі звичайним режимом роботи);

· раптове виникнення відео- та аудіоефектів.

При всіх перерахованих симптомах, а також при інших незрозумілих проявах у роботі системи (нестабільність роботи, часті “самостійні” перезавантаження та ін.), рекомендується негайно зробити перевірку системи на наявність вірусів за допо­могою антивірусної програми.

Антивірусні програми. Для захисту від комп’ютерних віру­сів необхідно мати захищений від запису завантажувальний CD з антивірусними програмами та копії всіх важливих файлів на зовнішніх носіях (диски, флешки). Переважно лікуванням ком­п’ютерів займаються спеціальні фірми або підрозділи у великих організаціях, тому варто звертатися в першу чергу до них.

Залежно від організації своєї роботи антивірусні програми поділяються на дві групи: сканери і монітори. Антивірусні ска­нери перевіряють систему (аналізують вміст оперативної пам’я­ті, дискового простору) тільки тоді, коли користувач їх запускає, а знайшовши вірус – лікують або витирають, відпрацювавши – відключаються. Антивірусні монітори працюють постійно, пере­віряючи всю інформацію.

Окрім того, існують так звані ревізори (наприклад, програма Adift), які запам’ятовують найважливіші параметри системи, програмних та системних файлів, а потім, якщо помічають у них зміни, повідомляють користувачеві.

Найбільш розповсюджені в Україні антивірусні програми – це Kasperski, DrWeb, NOD32.

Для захисту інформації від комп’ютерного вірусу необхідно дотримуватися таких правил:

· кожну невідому програму або файл, перш ніж запус­кати, необхідно перевірити; це ж стосується дисків та інших носіїв інформації перед їхнім відкриттям;

· робити резервні копії даних;

· якщо є підозра на зараження, якнайшвидше починати лікування;

· обачно ставитись до підозрілих листів з Інтернету;

· регулярно оновлювати антивірусні програми.

 

 

Ергономіка (або ергономія) – наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та пси­хічні навантаження на людину під час пра­ці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці.

Термін “ергономіка” (від грец. “ έργος ” – “ праця ” було введено в науковий обіг ще в 1857 році (запропонував його польський дослідник Войцех Ястжембовський). Поява нової галузі знань пов’язана з насиченням виробництва машинами, ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування. За цих обставин вартість “помилки” людини різко зростає, тому при проектуванні нової і модернізації чинної техніки особливо важливо враховувати можливості й особливості людей, котрі будуть її використовувати.

При вивченні оптимального застосування техніки узгоджу­ється між собою рекомендації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології. Основний об’єкт досліджень ерго­номіки – система “людина–техніка”.

Цікавий експеримент було зроблено в штаті Вермонт (США) на молочній фермі, де було 22 корови і у фермера працював один робітник. Дослідник вивчив, куди і в якій послідовності ходить фермер і його робітник і як відбувається процес їхньої роботи. Потім він зробив низку пропозицій: вила тримати в іншому місці, інструмент скласти в одному сараї, сіно тримати в іншому приміщенні, у хлів заходити не з цього боку, а з іншого, купити заступи з більш зручними ручками і т. д. (інвестиції за домовленістю з фермером не повинні були перевищувати 50 доларів). У результаті такої раціоналізації процесу роботи на фермі вдалося зменшити витрати робочої праці на 760 людино-годин і скоротити ходіння під час роботи на 1277 км у рік.

Існують цікаві просторові аспекти цієї науки, зокрема пла­нування робочого місця, що особливо важливо для осіб, котрі працюють за комп’ютером. Так, наприклад, робоче місце має основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена до­сяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площи­нах, розміщуються прилади і речі, котрі постійно викорис­товуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Також ергономіка вивчає пристосованість кожного окремого приладу до людської фізіології (див. ілюстр. на попер. стор.). У параграфі “Апаратне забезпечення ПК” йшлося зокрема про по­яву “комп’ютерів для жінок” (задля зручності гнізда дисководів і USB-портали вмонтовані вгорі чи збоку на моніторі).

З погляду безпеки варто облаштувати і місце друкувального пристрою. Лазерні принтери, а також копіювальні апарати при друці виділяють дрібний пил (тонер) і озон. Тому не рекомен­дують розташовувати його безпосередньо біля робочого місця, краще пересунути його на 1,5–2 м подалі.

Прикладом ергономічного вирішення комп’ютерного устат­кування можна вважати винайдення:

Ÿ лептопів (легких ноутбуків, які можна тримати на колінах, тобто використовувати будь-де) – для ділових людей;

Ÿ мишки з клавіатурою (у корпус мишки вмонтовано групу допоміжних цифрових кла­віш) – для власників ноутбуків, де ця група окремо не виділена, і для тих, кому потрібно постійно здійснювати підрахунки;

Ÿ клавіатур з регульованим підігріванням (крізь отвори у пристрої вентилятор проганяє на пальці тепле повітря) – для людей, котрі змушені працювати в особливих умовах або ж мають проблеми зі здоров’ям;

Ÿ програми введення інформації без допомоги рук (спе­ціальна камера простежує рух очей по літерах на екрані і в момент зупинки зіниці “зчитує”) – для осіб з обмеженими можливостями;

Ÿ мишки-лінзи (ззовні нічим не відрізняється від зви­чай­ної контактної лінзи, замість рухання мишкою курсор пере­міщується очним яблуком, а клікання замінено кліпанням) – для осіб з обмеженими можливостями;

Ÿ клавіатур, які можна мити і дезінфікувати (завдяки герметизації клавіш і кнопок) – особливо це корисно для клавіатур, котрими користується багато людей;

Ÿ бездротового мережевого адаптера (під’єднання до Інтернету чи інших комп’ютерів відбувається з допомогою радіосигналу і не вимагає дротових підключень).

 

Попри такий гуманізований підхід до збереження опти­мального робочого простору, варто також пам’ятати: людина сама створює своє життя. На відміну від людини, комп’ютер не може знайти вихід з несподіваної ситуації, бо неухильно дотримується інструкції програми. Він розумний настільки, наскільки розумним був автор програми.

 

 

Запитання і завдання для самоперевірки:

Поміркуйте, у чому полягає різниця між автоматизацією про­цесу обрахунків при використанні стародавніх рахівниць (вавилон­ських, китайських) і винаходів XV–XVII століть?

Опишіть загальні принципи функціонування комп’ютера.

З чого складається системний блок комп’ютера?

Які основні показники монітора, модема, сканера?

Опишіть систему клавіш на клавіатурі.

Вкажіть різницю між лазерним, струменевим і матричним друком.

Які додаткові пристрої можна під’єднувати до комп’ютера?

Як саме треба доглядати за комп’ютерним оснащенням?

Що таке віруси? Які є типи антивірусних програм?

Обґрунтуйте необхідність ергономічного вирішення взаємодії двох об’єктів: “людина” і “комп’ютер”.

 

 

2. ТЕКСТОВИЙ РЕДАКТОР MICROSOFT WORD

 

○ Текстові процесори і текстові редактори

○ Інтерфейс редактора Microsoft Word 2003

○ Редагування тексту

○ Форматування тексту

○ “Гарячі” клавіші

 

Уся текстова інформація, що обробляється комп’ютером, міститься у текстових доку­ментах, тому для того, хто працює з ком­п’ютерною технікою, необхідні навички роботи з текстовою документацією.

Усі текстові програми можна поділити на три групи: текстові редактори, текстові процесори і настільні видавничі системи.

Текстові редактори. Основні вимоги для програмного засобу, які визначають його призначення як текстового редактора:

– наявність методів вводу текстової інформації;

– можливість пересування по тексту;

– наявність базових операцій редагування тексту (посим­вольного та поблокового виділення, копіювання, переміщення, вилучення, пошуку та заміни тексту);

– можливість збереження результатів роботи та отримання твердої копії текстового документа.

Саме такими етапами і характеризується спрощений процес діалогу користувача з комп’ютером при роботі з текстовою ін­формацією. Цього достатньо для базової роботи з текстом: для підготовки чорнових варіантів рукописів, обміну повідомлення­ми, внесення записів. Із розповсюджених у наш час простих текстових редакторів цими властивостями володіє, наприклад, текстовий редактор Блокнот (Notepad, Wordpad). Більш роз­ширеними можливостями для роботи з текстовими даними володіють текстові процесори.

Текстові процесори. Під текстовим процесоромрозуміємо прикладну програму, яка, окрім базового набору роботи з текстом, володіє додатковими можливостями, такими як форма­тування тексту, перевірка правопису, перенос слів, вставлення ілюстрацій та ін.

Із поширених прикладних програм безперечним лідером є Microsoft Word. Він уже давно відомий як потужний текстовий процесор, що надає великі можливості користувачам різного рівня та кваліфікації. Зручний інтерфейс і можливість налаштувати його під конкретного користувача, розгалужена система довідок та підказок, відкритість для модифікацій і доповнень з боку самого користувача вигідно вирізняють цей продукт серед інших. Крім звичайних засобів редагування тексту, Microsoft Word має цілу низку властивостей, які дають змогу віднести його до видавничих систем середнього класу.

Настільні видавничі системи. Це прикладні програми, за допомогою яких можна створювати високохудожні оригінал-макети, що містять у собі складні комбінації тексту і графічних зображень із можливостями високоякісного виводу результатів роботи для їх подальшого тиражування.

Вибір видавничих систем вже є значно ширшим. Серед популярних пакетів можна виділити Adobe PageMaker, Adobe InDesign, QuarkXPress, Corel Draw та низка інших. Крім того, як зазначалось вище, Microsoft Word теж володіє властивостями, притаманними простій видавничій системі. Вибір застосування певної видавничої системи у кожному конкретному випадку за­лежить від досвіду користувача і характеру роботи: кожен із пе­релічених пакетів має свої сильні і слабкі сторони (детальніше – див. розділ “Видавнича система Adobe PageMaker”).

 

 

Текстовий процесор Microsoft Word для Windows – це складова частина сімейства Microsoft Office, програма для про­фесійного редагування та форматування тексту, макетування текстових документів. Для цього у розпорядження користувача надаються потужні можливості меню, панелі інструментів, кон­текстних меню, розгалужена система допомоги. Практично всі перераховані вище вимоги для роботи з текстом у Word реалі­зовані просто та зрозумілі інтуїтивно.

Microsoft Word як програмний засіб дотримується принципу WYSIWYG(What You See is What You Get) – “що бачиш, те й отримуєш”. Те, що користувач бачить на екрані, збігатиметься, наприклад, із роздрукованим з високою точністю. Крім того, Microsoft Word забезпечує повну інтеграцію даних з іншими програмами сімейства Microsoft Office, а також широку під­тримку технології OLE (можливість вставки у документ фраг­ментів, виконаних в інших прикладних програмах та їх активі­зації й редагування у цих програмах).

 

Доступ до всіх функцій програми можна отримати через її головне меню, розташо­ване у верхній стрічці під назвою доку­мента. Воно містить дев’ять пунктів: Файл (File), Правка (Edit), Вид (View), Вставка (Insert), Формат (Format), Сервіс (Tools), Таблиця (Table), Вікно (Window) і Довідка (Help). Нижче від головного меню розміщені панелі інструментів “ Стандартна ” та “ Форматування ”.

Левову частку вікна програми займає робоче поле. Спеціальні лінійки для встановлення табуляції в тексті розміщені ліворуч та зверху робочого поля, а праворуч та знизу – відповідно вертикальна та горизонтальна смуги прокручуван­ня. В нижньому лівому кутку розташовані піктограми, з допомогою котрих можна керувати виглядом документа (зви­чайний режим, веб-документ, розмітка сторінки, структура, режим читання). Завершує вікно програми статусний рядок внизу, в якому міститься корисна контекстна інформація (кіль­кість сторінок, поточна сторінка, позиція курсора, кількість знаків у рядку, увімкнений/вимкнений режим заміни символів, мова).

Основні команди меню Файл (File):

Створити (New) – створення нового документу або шаблону;

Відкрити (Open) – відкриття наявного документу або шаблону;

Закрити (Close) – завершення роботи з документом;

Зберегти (Save) – збереження документу або шаблону;

Зберегти як (Save as) – збереження під іншим іменем;

Параметри сторінки (Page Setup) – задавання параметрів сторінки;

Попередній перегляд (Print PreView) – перегляд доку­менту перед друкуванням;

Друк (Print) – друкування документу;

Надіслати (Send to) – оперативне розсилання документів;

Опції (Properties) – активізація вікна властивостей до­кументу;

Вихід (Exit) – завершення роботи з програмою Word.

Команди меню Правка (Edit):

Назад (Undo) — відміна останньої операції; Вперед (Redo) – повторення відміненої операції (варто зазначити, що ці дві ко­манди діють так само і в деяких інших програмах, скажімо Corel Draw, в інших – діють лише один раз, наприклад, у програмі PageMaker. Відповідно, потрібно постійно уважно слідкувати за своїми діями, бажано працювати не з первинним документом, а з його копією).

Використовуючи цей блок команд, можна вирізати виділе­ний фрагмент, копіювати, вставляти (команди Вирізати (Cut), Копіювати (Copy), Вставити (Paste)), вставляти інформацію як спеціальну (з іншої програми, як гіперпосилання тощо), виді­лити весь текст у документі (Виділити все (Select all)). Можна здійснювати пошук окремих елементів і їхню заміну (команди Знайти (Find), Замінити (Replace)), редагувати зв’язки з ін­шими файлами (команда Зв’язки (Links)).

Команди меню Вид (View) відповідають за режими пере­гляду (масштаб) і структуру документа, макета, ескізу, виби­рають панель інструментів. За допомогою відповідних команд можна утворити колонтитули, примітки, коментарі, а також увімкнути повноекранний режим перегляду документу.

Команди меню Вставка (Insert) виконуються, коли є по­треба у додаванні до основного тексту: номерів сторінок, дати і часу, поля, спеціальних символів, коментарів, приміток, підпи­су, посилання, ілюстрації, вмісту іншого файлу, об’єкта, закладки, гіперпосилання, текстового поля або поміщення у це поле виділе­ного фрагменту. Використовувати цю групу команд слід, якщо потрібно розпочати новий розділ з нової сторінки чи колонки. Також тут можна формувати зміст і алфавітний покажчик.

Команди меню Формат (Format) забезпечують роботу з текстом документу. Тут можна вибрати параметри шрифту, абзаців, рамки й тіні, формату колонок, табуляції, створювати список, великі заголовкові літери (буквиці), стилі (їх можна створювати й вибирати з бібліотеки шаблонів). За допомогою команди Напрям тексту (Text Direction) можна змінювати напрям тексту в текстових полях або комірках таблиці. Є також можливість змінювати колір тла сторінок електронного доку­менту, форматувати виділений об’єкт або поміщення виділеного фрагменту тексту в текстове поле.

Команди меню Сервіс (Tools) допомагають встановлювати перевірку правопису і граматики, вводити/вимикати параметри автоматичної заміни під час набору тексту, працювати з функ­ціями, пов’язаними з мовою тексту, виводити статистичні дані про документ (команда Статистика (Word Count), важлива при підрахунку заданої журналістові знакокількості газетного чи електронного матеріалу). За допомогою цього меню можна ство­рювати автореферат документу (щоправда, тільки для англій­ської мови), комбінувати документи за допомогою функції злиття (команда Злиття (Mail Merge)), встановлювати захист документа. Працювати з конвертами та етикетками, макроко­мандами, шаблоном документа, інтерфейсом користувача, на­лаштовувати параметри Word.

Команди меню Таблиця (Table) дає змогу користувачеві вставляти таблицю шляхом рисування, задавати їй потрібних розмірів; додавати або забирати певну кількість комірок, рядків чи колонок, об’єднувати, розділяти, виділяти окремі елементи таблиці або всю таблицю; вмикати й вимикати режим по­вторення заголовків. Можна також перетворювати виділений текст у таблицю, і навпаки – таблицю в текст, розділяти таб­лицю, вмикати/вимикати відображення обмежувальних ліній комірок тощо.

З допомогою команди меню Вікно (Window) можна від­крити у новому вікні той самий документ як копію, упорядку­вати всі дочірні вікна в головному вікні програми і розділити вікно на дві частини.

Команди меню Довідка (Help) мають довідковий характер: тут можна дізнатися про саму програму, отримати довідку від “Помічника”, увімкнути/вимкнути інструмент інтерактивної під­казки, установити чи переглянути зв’язок з Web-сайтами компанії Microsoft.

Введення і редагування тексту. Текст у документ вводиться з того місця, де зна­ходиться курсор. Перед уведенням тексту бажано вибрати основні його параметри (гарнітуру, розмір шрифту, накреслення тощо).

Щоби вставити в документ символи, яких немає на клавіатурі, або спеціальні символи, використовують команду Вставка → Символ (Insert → Symbol). Після її виконання відкривається вікно Символ (Symbol), де слід вибрати потрібну вкладку – Символи (Symbols) або Спеціальні символи (Special Characters), а на ній – потрібний символ. Під час роботи з вікном Символ (Symbol) можна переходити у текст документа, переносити курсор на нову позицію і продовжувати процес вставлення. У вікні Символ (Symbol) можна призначати для кожного символу комбінацію клавіш, щоби не відкривати щоразу вікно, а набирати текст відразу.

Недруковані символи. Основна структурна одиниця тексту – абзац, кінець якого позначається спеціальним символом (¶). Його вводять натисканням на клавішу Enter, що автоматично переносить курсор вводу на новий абзац. Інший вид абзацу (у формі стрілки) створюється комбінацією клавіш Shift+Enter (у цьому випадку останній рядок тексту “розтягується” до правого краю, а текст, що йде після натискання клавіш Shift+Enter, починається з нового рядка без абзацу). Таку маніпуляцію ще називають “примусовим розривом рядка”.

Обидва згаданих символи належать до категорії недру­кованих, куди входять також:

Ÿ символи табуляції (→);

Ÿ пробіли (·);

Ÿ нерозривні пробіли (°);

Ÿ умовні (або м’які) переноси (), які стають видимими лише тоді, коли опиняються на правому краю тексту і відповідно виникає потреба перенести слово;

Ÿ прихований текст;

Ÿ маркери кінця (розриву) сторін­ки, колонки та розділу.

Показати або сховати недруковані символи у тексті можна за допомогою піктограми Недруковані символи (див. виділену піктограму на ілюстрації справа) на стандартній па­нелі інструментів.

Виділення тексту. Більшість операцій у Word викону­ються над виділеними фрагментами тексту. Взагалі, головне правило роботи з текстом звучить: “ спершу виділи, потім – працюй ”.

Для виділення фрагмента за допомогою миші слід поміс­тити курсор у потрібне місце, натиснути на ліву кнопку і, не від­пускаючи її, перемістити курсор на кінець фрагмента. Якщо ж робити це за допомогою клавіатури, то треба натиснути на клавішу Shift і, не відпускаючи її, розширити межі фрагмента клавішами переміщення курсора. Якщо натиснути разом з клаві­шею Shift ще й клавішу Ctrl, то текст виділятиметься не по одно­му символу, а по одному слову. Також з клавішею Shift можна використовувати клавіші Home, End, PageUp, PageDown – для виділення відповідних зон тексту.

Подвійне натискання мишею на будь-якому слові виділяє його, а потрійне – цілий абзац. Натискання мишею з утри­муванням клавіші Ctrl виділяє поточне речення. Щоб виділити весь текст, використовують команду Правка → Виділити все (Edit → Select All) або тричі клацають мишею зліва від тексту.

Виділений фрагмент конвертується (зображається білим кольором на чорному тлі). Щоби виділити вертикальні блоки, використовують мишу при утримуванні клавіші Alt.

Виділені фрагменти можна вирізати або копіювати в буфер обміну за допомогою команд Правка → Вирізати (Edit → Cut) та Правка → Копіювати (Edit → Copy), щоби потім мати змо­гу вставити їх у довільне місце тексту командою Правка → Вставити (Edit → Paste). Для вилучення виділеного фрагмента використовують команду Правка → Очистити (Edit → Clear) або клавішу Delete. Таким чином можна обмінюватися фрагмен­тами тексту не лише з іншими відкритими документами Word, а й з усіма іншими програмами, які містять команди роботи з буфером обміну.

У текст активного документа можна також вставляти вміст інших документів. Для цього необхідно виконати команду меню Вставка → Файл (Insert → File), вибрати потрібний файл і на­тиснути на кнопку ОК. Текст буде вставлятися, починаючи з місця, де знаходиться курсор вводу.

Виділені фрагменти тексту можна копіювати або перемі­щувати не тільки через буфер, а й за допомогою миші: для цього потрібно лише захопити виділений фрагмент і перетягнути його (якщо натиснута клавіша Ctrl – його копію) на нове місце.

Відміна і повтор дії. Для відміни небажаної дії (дій) у Word передбачені команда Правка → Назад (Edit → Undo) та однойменна піктограма на стандартній панелі інструментів. За їх допомогою можна відміняти практично всі зміни, зроблені у документі (якщо у комп’ютера достатньо пам’яті). Для цього слід виконати команду або натиснути на зображення стрілки у піктограмі – стільки разів, скільки потрібно.

Якщо треба відмінити відразу кілька операцій, то слід розкрити їх перелік, натиснувши на кнопку від­криття списків праворуч на пікто­грамі, і вибрати останню з потріб­них. Якщо ж виявиться, що ця дія користувача була абсолютно пра­вильною, то достатньо у цілком аналогічний спосіб скорис­татись командою Правка → Вперед (Edit → Redo) або одно­йменною піктограмою, які повторюють виконання відмінених операцій.

 

Вислів “форматування тексту” означає по­в’язування з фрагментами документа різ­них атрибутів, які визначають зовнішній вигляд тексту. Для символів параметрами форматування є шрифт (гарнітура), розмір шрифту, накреслен­ня, підкреслення, колір, міжсимвольна відстань, розміщення символа в рядку, кернінг та спеціальні ефекти, а для абзаців – відступи, міжрядкові відстані, спосіб вирівнювання, умови роз­риву рядків, точки табуляції, рамки та тіні. Усіх цих особли­востей текстові можна надати, використовуючи стандартну панель інструментів і елементи розмітки. Інший шлях (важчий і довший у часі, однак точніший і багатший за рахунок більшої кількості можливих варіантів форматування) можливий при ви­користанні спеціальних команд меню Format → Формат.

Форматування символів. Для задавання параметрів форма­тування символів використовують команду Шрифт (Font), яка відкриває однойменне діалогове вікно з трьома вкладками.

На вкладці Шрифт (Font) визначають:

- гарнітуру (поле Шрифт (Font));

- стиль накреслення (Накреслення (Font Style)), усього є чо­тири стандартних значення: звичайний (Regular), курсив (Ita­lic), напівжирний (Bold) та напівжирний курсив (Bold Italic);

- розмір шрифту (Розмір (Size)), який задається у спеці­альних друкарських одиницях – пунктах (10 пт = 3,76 мм);

- стиль підкреслення (Підкреслення (Underline)), яке може бути у вигляді одинарної лінії, подвійної, пунктирної, хвилястої, жирної тощо;

- колір тексту (Колір (Color));

- спеціальні ефекти (Ефекти (Effects)): перекреслений оди­нарною або подвійною лінією, надрядковий чи підрядковий текст, із тінню або контуром, піднятий або втоплений, прихо­ваний, написаний великими літерами тощо.

На вкладці Інтервал (Character Spacing) задають:

- у полі Масштаб (Scale) – ширину символів у відсотках до стандартної;

- у полі Інтервал (Spacing) — відстань між символами (трекінг) зі значеннями стандартного, розширеного чи стисне­ного, причому величина збільшення чи зменшення (у пунктах) визначається праворуч;

- у полі Зміщення (Position) — позицію тексту відносно базової лінії зі значеннями звичайної, розташованої вище або нижче базової лінії (величина зміщення (у пунктах) також визначається праворуч).

Для використання кернінгу (операції зменшення відстані між спеціальними парами символів – У і A, W і А тощо) необ­хідно увімкнути опцію Кернінг для символів розміром (Ker­ning for fonts), вказавши розмір, починаючи з якого буде вико­нуватися ця операція.

На вкладці Анімація (Animation) можна застосувати до ви­діленого фрагмента тексту анімаційний ефект. Тут можна вибрати спосіб виокремлення фрагменту за допомогою рухомих візуальних ефектів (штрих-пунктирна лінія, мигтіння, неонова реклама, феєрверк і т.д.) і переглянути результати застосованих до тексту параметрів. Кнопка За замовчуванням (Default) ро­бить ці параметри стандартними, тобто вони використовувати­муться відразу в усіх нових документах, що базуються на шаблоні Звичайний (Normal).

Перенос слів. Щоби скористатися функцією автоматичного переносу слів, слід виконати команду Сервіс → Мова → Роз­міщування переносів (Tools → Language → Hyphenation) й увімкнути опцію Автоматичне розміщування переносів (Automatically hyphenate document). Однак, щоб вона спрацю­вала, слід перед цим виділити потрібний фрагмент тексту і ко­мандою Сервіс → Мова → Вибрати мову (Tools → Language → Set Language) визначити для нього мову.

Форматування абзаців. Команда Абзац (Paragraph) від­криває діалогове вікно Абзац (Paragraph) для форматування поточного (у якому знаходиться курсор вводу) або виділених абзаців.

На вкладці Відступи й інтервали (Indents and Spacing) задають:

- у полі Вирівнювання (Alingment) – спосіб вирівнювання абзацу: ліворуч, до центру, праворуч, на ширину формату;

- у полі Рівень (Outline level) – рівень абзацу в структурі документа: Основний текст (Body text) – абзац розглядається як звичайний текст; Рівень 1-9 (Level 1-9) – абзац розглядається як заголовок рівня 1-9;

- у групі Відступ (Indentation) вказується відстань від абзацу до лівого та правого полів сторінки документа, а також відступи та виступи в абзаці;

- у групі Інтервали (Spacing) вказується відступи (в пунк­тах) перед першим та після останнього рядка абзацу і між­рядковий інтервал, який може бути одинарним (стандартним), півторарядковим і подвійним, може бути Мінімум (At Least) – стандартний, але не менший від указаного в полі значення (At), Точно (Exactly) – точно вказаним у полі значення (At), і Множник (Multiple) – у частках від стандартного, вказаних у полі значення (At). Зазначимо, що спосіб вирівнювання абзацу можна швидко змінити, використовуючи відповідні піктограми на панелі інструментів Форматування (Formatting).

Вкладка Позиція на сторінці (Line and Page Breaks) містить такі опції:

- заборона висячих рядків (Widow → Orphan Control), яка забороняє появу висячих рядків (тобто одиноких рядків абзацу, що містяться в кінці або на початку сторінки);

- не розривати абзац (Keep lines together), яка дає змогу зберігати повністю весь абзац на одній сторінці;

- не відривати від наступного (Keep with next), яка зберігає абзац на одній сторінці з наступним;

- з нової сторінки (Page break before), яку викорис­товують для автоматичного розриву сторінки перед абзацом;

- заборонити нумерацію рядків (Supress line numbers), яка виключає рядки абзацу з послідовності пронумерованих рядків (якщо задано режим їх нумерації);

- заборонити автоматичний перенос слів (Don’t hyphe­nate), яка відміняє автоматичне перенесення слів у абзаці.

Табуляція. Кнопка Табуляція (Tabs) відкриває вікно з та­кою ж назвою і призначена для встановлення точок табуляції (розміщення курсора через певні проміжки).

У цьому вікні необхідно:

- у полі Позиції табуляції (Tab stop position) вказати по­ложення точки;

- задати потрібний спосіб вирівнювання тексту– ліворуч, до центру та праворуч від точки табуляції, або за розпо­дільником (Decimal) – відносно десяткової крапки, з лінією (Bar) – у позицію табуляції вставляється вертикальна лінія;

- задати форму заповнювача для порожнього місця;

- натиснути на кнопку Встановити (Set), після чого точка вводиться у список.

Кнопки Витирати (Clear) та Витирати все (Clear All) при­значені для вилучення однієї або всіх точок табуляції зі списку, натискання на кнопку ОК закриває діалогове вікно Табуляція (Tabs).

Точки табуляції можна також встановити, виконавши ко­манду Формат → Табуляція (Format → Tabs).

Крім зазначених змін, можна також міняти вигляд обляму­вання і затінення абзацу чи сторінки, задавати відстань від текс­ту до кожної з чотирьох сторін рамки тощо.

На практиці табуляція найчастіше використовується при на­борі змісту із вказівкою сторінок.

Форматування списків. Якщо у тексті є послідовність абза­ців, які пронумеровані або позначені якимось символом-познач­кою (маркером), то їх можна оформити як список. У Word є два типи списків – з нумерацією та позначками, можливі також комбіновані списки з кількома рівнями. Якщо до списку з позначками додати новий рядок, то він автоматично позна­чається відповідним символом, а у випадку додання або вилу­чення елемента з нумерованого списку його номери автома­тично коригуються.

Для створення списку необхідно виділити потрібні абзаци або поставити курсор вводу у новий абзац і виконати команду Формат → Перелік (Format → Bullets and Numbering). Від­криєтьсядіалогове вікно Перелік (Bullets and Numbering) з трьома вкладками: Маркований (Bulleted) – для створення списку з мітками, Нумерований (Numbered) – для створення нумерованого списку – i Багаторівневий (Outline Numbered) – для створення багаторівневого списку (тут параметри кожного ієрархічного рівня задають окремо).

Запропоновані варіанти оформлення списку можна змінюва­ти. Відстані у списках можна також регулювати у вікнах Абзац (Paragraph) і Табуляція (Tabs) та за допомогою лінійки форматування.

Нумеровані та марковані списки можна створити і найпростішим (най­швидшим) способом – при натисканні піктограм на панелі інструментів. Щоб вилучити зі списку елементи, котрі по­винні бути у вигляді простого тексту, достатньо ще раз натис­нути відповідну піктограму.

Нумерація сторінок. Для нумерування сторінок використо­вують команду меню Вставка → Номери сторінок (Insert → Page Numbers). Тут можна вибрати місце зазначення сторінки – вгорі, внизу, справа, зліва. Якщо сторінки розташовані за пар­ним принципом, тоді комп’ютер пропонує вибрати зазначення сторінок ззовні і всередині аркушів. Важливою є опція Номер на першій сторінці (Show Number on First Page). Викорис­товуючи кнопку Формат (Format), можна змінити стандартний формат нумерації. Зокрема, для виділених (або поточного) роз­ділів можна задати інший номер початкової сторінки у полі По­чати з (Start at) вікна Формат номера сторінки (Page number format).

Колонтитули. Ця річ, дуже важлива при створенні друко­ваного ЗМК, – це, по суті, окрема частина документа, куди не­можливо потрапити простим переміщенням курсору. Редагують їх за допомогою команди Вид → Колонтитули (View → Header and Footer). У цьому випадку відкривається панель інстру­ментів Колонтитули (Header and Footer).

У колонтитул можна вводити і там редагувати текст, ілю­страції, таблиці, а також вставляти номер сторінки, кількість сторінок, дату і час за допомогою відповідних піктограм. По­трібно пам’ятати, що кожен розділ має свій набір колонтитулів, переміщення між якими відбувається за допомогою піктограм Перехід до попереднього (Show Previous) і Перехід до наступного (Show Next), а кількість визначається на сторінці Макет (Layout) вікна Параметри сторінки (Page Setup). Для перемикання між верхнім та нижнім використовують піктогра­му Верхній/нижній колонтитул (Switch Between Header and Footer), причому натиснута піктограма Як у попередньому розділі (Same as Previous) дає змогу використати колонтитул попереднього розділу. Вийти з режиму редагування колонтитула можна, натиснувши на кнопку Закрити (Close).

 

 

При роботі з Microsoft Word замість миші можна використовувати поєднання клавіш. Такі поєднання називаються “гарячими” клавішами або клавіатурними скорочення­ми, окремі з-поміж них повторюються в багатьох програмах обробки тексту й графіки.

Це полегшує роботу оператора набору, верстальника та всіх тих, хто працює з текстом за комп’ютером. Використовуючи поєднання клавіш можна відкривати, закривати, пересуватися по меню «Пуск», робочому столу, різних меню і діалогових вікнах, а також по веб-сторінках.

Перелік “гарячих” клавіш для програми Microsoft Word:

 

Ctrl O відкрити документ

Ctrl N відкрити новий документ

Ctrl S зберегти

Shift F12 зберегти

Ctrl W закрити документ

Ctrl P друк

 

Ctrl X вирізати

Ctrl C копіювати

Ctrl V вставити

Ctrl A виділити весь текст

Ctrl Z відмінити дію

Ctrl Y повторити дію

 

Ctrl F знайти

Ctrl H поміняти

Ctrl G перейти (F5)

Ctrl D відкрити вікно “Шрифт”

Ctrl U підкреслення

Ctrl I курсив

Ctrl B напівжирний шрифт

Ctrl [ зменшити розмір шрифту

Ctrl ] збільшити розмір шрифту

Ctrl пробіл задавання параметрів “TNRoman 14”

 

Ctrl Q вирівнювання абзацу до лівого краю, оди­нарний інтерліньяж

Ctrl L вирівнювання абзацу до лівого краю

Ctrl E вирівнювання абзацу по центру сторінки

Ctrl R вирівнювання абзацу до правого краю

Ctrl J вирівнювання абзацу за шириною рядка

Ctrl M збільшення абзацного відступу

 

Ctrl F1 відкрити область завдань

Shift F1 показати форматування

Alt F3 створити автотекст

Ctrl K додати гіперпосилання

Alt миша довідкові матеріали

Ctrl Shift E виправлення

Shift F7 тезаурус

Ctrl Shift Enter розривання сторінки

 

Shift F5 повернення в місце останнього поперед­нього редагування документа

 

 

Запитання і завдання для самоперевірки:

Вкажіть різницю між текстовим редактором і текстовим процесором.

Чому програму Microsoft Word можна віднести до видавничих систем середнього класу?

Що можна зробити з документом, використовуючи меню File?

Перерахуйте пункти головного меню в програмі. Що можна зробити з допомогою кожного меню?

Що таке недруковані символи? Яка їхня роль?

Опишіть шляхи введення, виділення тексту і повернення дії.

Здійснення яких операцій передбачає форматування тексту?

 

 

3. ГРАФІЧНИЙ РЕДАКТОР ADOBE PHOTOSHOP

 

○ Комп’ютерна графіка

○ Робота з документами у програмі

Adobe Photoshop

○ Робоча панель інструментів

○ Первинна обробка зображень

○ “Гарячі” клавіші

○ ДОДАТОК: “Програма перегляду зображень і факсів”

 

 

У наш час комп’ютерна графіка безпе­рервно розвивається, а спеціалісти, які працюють у цій області, постійно про­понують усе нові й нові терміни. Часто терміни та поняття є, як правило, похідними від уже раніше використовуваних, які мають чітке визначення і зміст. Більше того, усе більше проникнення комп’ютерної графіки в інші галузі призводить до того, що термінологія відповідної області мимоволі вливається в термінологію комп’ютерної графіки. Оскільки немає єдиного набору термінів у комп’ютерній графіці, то застосуємо лише встановлену термінологію, якою користується більшість спеціалістів і яку пропонується на сторінках більшості навчальних видань (див.: література до теми).

У Державному стандарті України ДСТУ 2939-94 дається таке визначення: комп’ютерна графіка – це сукупність методів і способів перетворення за допомогою комп’ютера даних у графічне зображення і графічного зображення у дані.

У комп’ютерній графіці основним об’єктом є зображення, яке містить будь-які графічні дані, призначені для відображення (візуалізації) на пристрої виводу (моніторі ПК). Ці зображення можуть використовуватися з різною метою. Вони можуть бути технічним кресленням, ілюстрацією до книги, діаграмою, архітектурним видом конструкції або проектованого будинку, рекламною продукцією чи кадром до фільму.

Введення зображень у пам’ять комп’ютера відбувається за допомогою спеціальних технічних пристроїв, найпоширеніший з-посеред яких – сканер.

Сканер – це пристрій для зчитування графічної й текстової інформації. Сканер дозволяє створити електронну копію зображення для наступної її обробки засобами комп’ютера. Як правило, розрізняють три типи сканерів: ручні, планшетні та барабанні. Результат сканування представляється у вигляді файлу, який може бути записаний у різних форматах. Графічні формати відрізняються між собою за способами кодування графічної інформації. Найпопулярніші графічні формати – BMP, PCX, GIF, TIFF, EPS. Розмір файлу, необхідного для зберігання зображення, залежить від величини зображення, роздільної здатності сканера, а також від кількості відтінків кольорів. У більшості випадків якість зображення добра, якщо роздільна здатність сканера удвічі більша, ніж роздільна здатність при­строю виводу (у нашому випадку – принтера).

Графічні дані традиційно поділяють на векторні і растрові. Векторні дані використовуються для задавання прямих, багатокутників і кривих за допомогою визначення контрольних точок (вершин). Вершини з’єднуються лініями програмно за відповідними правилами. З векторними даними завжди пов’я­зана інформація про атрибути (колір і товщина точок, ліній) і набір правил, які допомагають програмі з’єднати ці точки, тобто намалювати об’єкти.

Растрові дані задають набір числових значень, що визна­чають колір окремих пікселів. Пікселі – це кольорові точки, розміщені на регулярній сітці, які формують зображення. Тер­міном растр (англ. “raster”, від лат. “radere” – стирати) у друкарстві позначається “оптичний пристрій для структурного перетворення пучка променів світла, які застосовуються при від­творенні напівтонових оригіналів для отримання дрібноточ­кового зображення”.

У більшості випадків, коли мова йде про графічні дані, отримані, наприклад, з пристроїв вводу, мається на увазі растрове зображення.

 

Програмне забезпечення комп’ютерної графіки здійснюється спеціалізованими системами, які забезпечують малюван­ня, перетворення, редагування та виве­дення графічної інформації.

У наш час де-факто стандартом растрового графічного редактора для професійної роботи є Adobe Photoshop. Інші растрові редактори (Paint, Imaging та ін.), хоч і прості в освоєнні, проте примітивні з точки зору можли­востей. Adobe Photoshop характеризується тим, що в ньому мож­на створювати власні документи, формувати у них зображення засобами програми, редагувати файли відсканованих зображень, комбінувати одне з другим, здійснювати багато інших речей.

Робоче вікно програми. Основну частину вікна займає робоче поле, на якому розміщується графічний файл. Угорі розташова­на стрічка з головним меню, яке містить дев’ять пунктів: Файл (File), Редагування (Edit), Зображення (Image), Шар (Layer), Виділення (Select), Фільтр (Filter), Вид (View), Вікно (Window), Довідка (Help). Ліворуч на робочому полі розміщена панель ін­струментів, праворуч – “плаваючі” панелі, внизу – рядок стану.

За допомогою “плаваючих” панелей можна отримати доступ до багатьох найбільш важливих функцій програми. Усі ці панелі (загальна кількість – 13) можна розбити на п’ять груп, кожна з яких – це одне вікно з кількома вкладками, через які здійснюється доступ до самих панелей. Стандартне розміщення “плаваючих панелей” таке:

1) Протокол (History) – історія всіх дій, виконаних над зображенням (програма зберігає тільки останні 20 дій, котрі можна повернути назад);

Дії (Actions) – запис і відтворення певних дій;

Зміна інструменів (Tool Presets) – зміна назви будь-якого інструменту, знищен­ня і створення нових інстру­ментів;

2) Навігатор (Naviga­tor) – можливість швидко змінити масштаб перегляду зображення;

Інфо (Info) – інформа­ція про зображення (зокре­ма розташування курсора, насиченість кольором окремої точки, колір кожного окремого пікселя та ін.);

3) Синтез (Color) – швидка зміна насиченості чорним кольором зі спект­ральної шкали;

Каталог (Swatches) – швидка зміна кольорів із набору зразків;

Стилі (Styles) – вибір стилів для оформлення зображення;

4) Шари (Layers) – робота з нашаруваннями зо­браження (створення нового шару, регулювання прозо­рості, наповнення штрихів, витирання тощо);

Канали (Channels) – перегляд і редагування зо­браження в окремих кольо­роподільних каналах;

Контури (Paths) – реда­гування контурів;

5) Шрифт (Character) – робота над текстом (розмір, інтерліньяж, ширина і ви­сота літер, колір тощо);

Абзац (Paragraph) – робота над текстом (від­центрування, відстані від кінця рядка, відступ пер­шого й останнього рядка, переноси).

Крім усіх них, через верхні закладки можна відкрити вікна Передача файлів (File Browser) і Щітки (Brushes), котрі прикріплені вгорі до рядка головного меню.

Створення, збереження та відкриття документів. Для створення документа використовують команду Файл → Новий (File → New). У діалоговому вікні задають ім’я, висоту і ширину (одиниці виміру теж можна задати), роздільну здатність, колірну модель (чорно-білу, трикольорову, чотирикольорову тощо), тло документа (біле, прозоре і кольору тла, заданого перед ство­ренням документа).

Зберігають документи командою Файл → Зберегти (File → Save). Якщо з даним документом це робиться вперше, то відкривається діалогове вікно з адресою, куди потрібно ввести назву і вказати папку, в котру ви хочете зберегти зображення. Тут же вибирається формат файлу, який буде потім зазначатись як розширення (основні –.psd,.tif,.jpg). Щоби змінити розширення файлу, можна піти таким шляхом: відкрити його у Photoshop і зберегти в новому форматі.

Команда Файл → Зберегти копію (File → Save a Copy) зберігає копію, однак робота продовжується далі з вихідним файлом.

Відкривають наявний документ командою Файл → Відкрити (File → Open). Слід також зазначити, що Photoshop – це багатовіконний графічний редактор, тому можна відкривати одночасно кілька зображень.

 

 

Усі інструменти, необхідні для елементарної обробки зображення, розміщені на спеціальній панелі, яка розташована, як правило, у робочому вікні зліва (див. також ілюст. на с. 39). Ці інструменти можна поділити на інструменти виділення, малювання, редагування, введення тексту (текстові інструмен­ти) і перегляду. Варто зазначити, що у різних версіях програми інструменти розташовані по-різному, крім того, деякі з них не “мандрують” з одної версії до іншої. Тому наведемо лише ті, що характерні для всіх версій Photoshop.

З допомогою інструментів виділення можна виділяти прямокутні, овальні області, горизонталь­ні та вертикальні смуги товщиною в 1 піксель (піктограми Marquee (Область)), зони непра­вильної форми (піктограми Lasso (Ласо)). Можна обрізати певні ділянки і переміщувати їх. Практично в усіх режимах роботи переміщення виділених зон здійснюється при натисненій кла­віші Ctrl, при Ctrl+Alt здійснюється переміщення з клонуванням, а при Ctrl+Alt+Shift маршрут переміщення проходитиме строго по прямій (по вертикалі, по горизонталі або по діагоналі).

Інструменти малювання використовуються для додавання основних або фонових кольорів шляхом малювання “пензликом”, “олівцем”, “заливанням”, “аерографом”. Інструмент стирання (Ґумка, або Eraser) слугує для стирання частин зображення, тобто малює кольором фону. Інструмент Градієнт (Gradient) дає змогу створювати переходи кольору між основним та фоновим кольорами і навпаки у варіантах, представлених у списку. За допомогою інструмента Піпетка (Eyedropper) можна вибрати довільний колір із зображення і зробити його основним або фоновим.

Інструменти редагування – це Штамп (Rubber Stamp), який копіює ділянки зображення в інше місце з використанням клавіші Alt; Палець (Smudge) “розмазує” кольори, створюючи ефект малювання аквареллю; Розмивання (Blur) розмиває різкі краї; Різкість (Sharpen) навпаки – виявляє всі подробиці зображення.

Для введення тексту є два інструменти: Текст (Type) і Текст-маска (Type Mask). Перший відразу створює текстовий напис у новому шарі, а другий формує виділення у формі текс­ту, яке можна заповнити довільним кольором. Текст цей можна розміщувати як горизонтально, так і вертикально.

Інструменти перегляду Масштаб (Zoom) і Рука (Hand) до­помагають переглядати весь файл: перший збільшує або зменшує зображення на екрані незалежно від розмірів самого вікна. Дру­гий інструмент дає змогу прокрутити зображення у його вікні і переглянути ті ділянки, які розміщені за межами екрану.

 

 

Зміна параметрів готових зображень. Якщо з певних причин (наприклад, встав­ка фотографії у макет газети) потрібно збільшити або зменшити розміри зобра­ження, використовують команду Зобра­ження → Розмір зображення (Image → Image Size). У діалоговому вікні, яке при цьому відкривається, задають нові розміри зображення у пікселях або сантиметрах. Тут можна змінити резолюцію пікселів на одиниці площі.

Обертання зображення. Якщо відскановане зображення нахилене або перевернуте, то слід скористатися командою Зображення → Повернути канву (Image → Rotate Canvas): відповідно зображення можна обертати на 180°, 90° за і проти годинникової стрілки, на довільний заданий кут. Крім того, його можна віддзеркалити – по горизонталі або по вертикалі. Ці дії (обертання і віддзеркалення) можна виконувати не тільки задля підправлення невдалого знімку, а й спеціально, з міркувань дизайну.

Базова корекція зображень. Для коригування зображень (у журналістській практиці найчастіше це цифрові або скановані фото) найчастіше використовуються команда Зображення → Корекція (Image → Adjust). Тут задається більша або менша яскравість, контрастність зображення, чорно-білий колір, кольорова гама, зменшується кількість рівнів сірого кольору (команда Рівні (Levels)).

Для автоматичної обробки та редагування зображень використовуються фільтри. Їх можна використати, зайшовши в меню відповідної команди головного меню Фільтри (Filter). У багатьох діалогових вікнах, які відкриваються при натисканні варіантів різноманітних фільтрів, є режим попереднього перегляду результатів застосування. Тут можна збільшувати і зменшувати масштаб перегляду, переглядати результат безпосередньо на зображенні, змінювати параметри фільтрів, пропорції, режими тощо. Процес оброблення зображення фільтром можна в будь-який момент перервати, натиснувши на клавіатурі клавішу Esc.

 

 

Створені для оптимізації людських ресурсів і робочого часу, “гарячі” клавіші пришвидшують процес обробки інфор­мації у кілька разів. Це також одна з причин того, чому основні команди (вирізування, копіювання, виділення всього, створення нового) повторюють у різних програмах свій “клавішний” варіант.

Окремі комбінації “перекочовують” з програми у програму, тому у програмі Adobe Photoshop можна побачити “гарячі” кла­віші, котрі є і в Microsoft Word.

До гарячих клавіш, котрі використовуються у Photoshop, належать такі комбінації:

 

Ctrl N створити новий документ

Ctrl O відкрити документ

Ctrl Shift O відкрити документ через браузер

Ctrl Alt O відкрити як…

Ctrl W закрити

Ctrl Shift W закрити всі відкриті файли

Ctrl S зберегти

Ctrl Shift S зберегти як…

Ctrl Q вийти з програми