Лібералізація суспільного життя в Україні 50-60 років 20 ст. Шістдесятники

На хвилі боротьби зі сталінізмом і тоталітаризмом В Україні з початку 60-х років формується й згуртовується нове по­коління молодих літераторів і митців — так зва­них «шістдесятників». Ця молода генерація української інтелігенції протестувала проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зоб­раженні дійсності, задушливої атмосфери в сус­пільстві, боролася за відродження рідної мови й культури, національної самосвідомості й люд­ської гідності.

Одним з перших осередків українських «шістдесятників» став Клуб творчої молоді в Києві, що виник під егідою міського комсомолу в 1960році. Його очолював Лесь Танюк, а найак­тивнішими учасниками засідань були Іван Драч, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Алла Горська та ін.

Робота клубу розпочалася з поступового від­родження українських народних традицій та організації різних мистецьких гуртків. Згодом члени клубу вдалися до пошуків місць масових поховань жертв сталінських репресій. Пізніше рух «шістдесятників» набуває все виразнішого національно-патріотичного забарвлення. Його учасники організовують вечори пам'яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса. Такі неформальні культурно-освітні за­ходи бентежили владу.

У 1962 році клуб аналогічного спрямування «Пролісок» починає працювати у Львові. Навко­ло нього об'єднуються Михайло й Богдан Горині, Ірина та Ігор Калинці, Михайло Косів та ін. На відміну від киян, що віддавали перевагу куль­турницькій сфері, молоді львів'яни намагали­ся максимально політизувати свою діяльність, торкаючись небезпечних у той час національних проблем.

Дисидентський рух в Україні, його програмні цілі

Дисидентство — це опозиційний рух проти панівного державного ладу,протистояння офіційній ідеології та політиці.

Середина 50-х рр. — зародження дисидентського руху в СРСР, зокрема в УРСР.

Причини виникнення дисидентського руху:

— поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби;

— антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині);

— активний правозахисний рух, спричинений прийняттям Декла­рації прав людини (1948 р);

— монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки;

- постійні утиски та обмеження національного та культурно- ду­ховного життя;

- політика русифікації.

Форми боротьби дисидентів:

- протести, звернення на адресу керівників країни, «відкриті листи» до ООН («Відкритий лист» до ООН українських мордовських концтаборів, у якому узагальнювалися головні ви­моги українського дисидентства, висловлювався рішучий протест проти Дискримінації українства);

- поширення нелегальної літератури (самвидав);

- створення в Україні дисидентських організацій.