І перехід па бік Швеції

Причини переговорів. За умови перемоги Росії та її союзника ко­роля Речі Посполитої Августа II, Правобережна Україна відійшла б Польщі, а збереження автономії Гетьманщини було б сумнівним. У разі ж перемоги шведського короля Карла XII та його прибічника поляка Станіслава Лещинського всяУкраїна могла повернутися до Польщі. Мазепа зважив ці варіанти і ще в 1703 р. розпочав таємні переговори зі С. Лещинським.

Результати переговорів:

1) На початку 1708 р. укладено тристоронній україно-польсько-шведський договір, за яким Україна входила до складу Речі Пос­политої як рівноправний член федерації. Гарантом дотримання угоди виступав шведський король.

Старшина донесла цареві про таємні контакти Мазепи зі шведа­ми, але Петро І не повірив. Більше того, донощиків (полтавсько­го полковника І. Іскру та генерального суддю В. Кочубея) підда­ли тортурам і стратили.

2) У тому ж 1708 р, Мазепа підписав військовий договір з Карлом ХІІ:

- шведська армія обороняє Україну;

-старшина і гетьман зберігають свої права і вольності;

-Мазепа стає довічним гетьманом або князем України;

-на час війни шведи могли дислокуватися в таких українських містах: Стародубі, Гадячі, Полтаві, Батурині, Мглині

Карл ХІІ зазнав поразки у наступі на Москву, і шведські війська у жовтні 1708 р. перейшли на територію Гетьманщини, де сподівали­ся перезимувати. Таким чином, Україна перетворювалася на арену воєнних дій, чого прагнув уникнути Мазепи. Поява в У країні швед­ських військ прискорила події.

28 жовтня 1708 р. Мазепа, вірна йому старшина та чотири ти­сячі козаків приєдналися до війська Карла XII. Навесні 1709 р. до них приєдналися й запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Загальна чисельність прибічників Мазепи ста­новила близько 12-15 тисяч чоловік.

По Україні були розіслані універсали із закликом відійти від Росії, а Карл XII запевняв українців у своїй визвольній місії.

Проте більшість українців не підтримала дії І.Мазепи з таких причин:

- через свою соціальну політику та тривалу лояльність до Москви гетьман не мав широкої підтримки населення;

-договір зі Швецією був незрозумілим і неочікуваним: Мазвпа не встиг провести агітацію, тому шведів сприймали як окупантів;

- ізоляція Мазепи завдяки рішучим заходам Петра І;

-побоювання розправи з боку російського війська. Царський терор в Украяні

1)Розпочався відразу після переходу гетьмана на бік Швеції;

2)в Україні провели вибори нового гетьмана, яким став Іван Скоропадський;

3) в усіх церквах Московського царства Мазепі проголосили ана­фему;

4)здійснено символічну страту опудала Мазепи;

5) в центральні райони Гетьманщини та на Правобережжя введено російські війська;

6)велася пропагандистська робота: Мазепу звинувачували в намірі передати Україну під владу Польщі та повернути унію;

7)усім «мазепинцям», що повернулися до Петра І, оголосили ам­ністію і наділили їх новими маєтками та нагородами;

8)знищено гетьманську резиденцію Батурин разом із жителями;

9)над прихильниками Мазепи був проведений суд, до страти засуджено близько 900 представників старшини;

10)у квітні 1709 р. російське військо під командуванням О. Меншикова зруйнувало Запорозьку Січ, забрало артилерію та амуніцію, спалило флотилію, а захоплених козаків закатували.

9. Встановлення влади Директорії УНР. Поясніть відмінності у поглядах між В.Винниченком і С.Петлюрою щодо найважливіших засад внутрішньої і зовнішньої політики УНР. У ніч на 15 листопада 1918 року, як тільки-но Скоропадський оголосив про ліквідацію самостійності Української держави та її федерацію з Росією, у Києві та інших містах з’явились відозви, що закликали народ до повстання проти гетьмана-зрадника. Ініціатором цього руху виступила Директорія – нелегальне урядове формування, створене 13 листопада на таємних зборах опозиційного Українського Національного Союзу, за участю Селянської спілки, профспілки залізничників і командирів загону січових стрільців. До складу Директорії увійшли: Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Федір Швець, Опанас Андрієвський, Андрій Макаренко. Вже 16 листопада виступом Січових стрільців у Білій Церкві розпочалося збройне повстання. Добре обдумавши трагізм ситуації, 14 грудня 1918 року гетьман зрікся владиі передав її своєму урядові, а той своєю чергою передав повноваження Директорії. 19 грудня 1918 року Директорія урочисто в’їхала до Києва, де була відновлена Українська Народна Республіка. Після перемоги анти гетьманського повстання Директорія формально повинна була скласти свої уповноваження. Однак, відновивши УНР, вона не мала наміру відновлювати владу Центральної Ради. В очах повстанців голова Ради Михайло Грушевський та її соціал-революційна більшість скомпрометували себе співпрацею з німцями. У декларації від 26 грудня 1918 р. Директорія проголошувала себе тимчасовою верховною владою революційного часу. Від самого початку діяльність Директорії була прямою антитезою до внутрішньої політики гетьмана Скоропадського. Скасувалися всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики (було відновлено 8-годинний робочий день, право коаліції і страйків). Винниченко основним змістом укр..революції вважав прагнення селянсько-робітничих мас до всебічного визволення – соціального, національного, політичного, морального, культурного… Винниченко запропонував запровадити в Україні систему рад робітничих і селянських депутатів. На відміну від більшовицьких російських рад українські ради, на його думку, мали використати принцип пропорційного представництва селян і робітників. Таким чином забезпечувалась перевага укр..національного елементу, і боротьба між більшовицькою Росією і Україною звелася б до боротьби за національний характер радянської влади в Україні. Іншу течію в Директорії уособлював Симон Петлюра. Колишній журналіст і редактор, він «проміняв перо на меч» задля здійснення національних ідеалів. Від Винниченка його відрізняла менша схильність до утопічних проектів і готовність співпрацювати навіть з «буржуазією» заради торжества національної справи. Його прагматизм поєднувався з харизматичними рисами: красномовний, енергійний і невтомний, він умів надихати своєю позицією національно-свідоме вояцтво і керувати ним у найкритичніші моменти. Протягом 1919р. він все більше віддалявся від соціалістичних поглядів своєї молодості і рухався убік націонал-демократичної орієнтації. До ідеологічних розбіжностей між Петлюрою і Винниченком додалася їхня особиста боротьба за лідерство у Директорії. Водночас з декларацією Винниченка Петлюра видав власний універсал від імені верховного командувача збройних сил з закликом до солдатів, козаків і населення підтримувати справу самостійності України. Винниченко розцінив публікації універсалу як особистий випад Петлюри проти нього і як вияв особливих амбіцій верховного отамана.