2018-01-21
360
III Універсал ЦР. Проголошення УНР.
25 жовтня (7 листопада) 1917 р. більшовики здійснили в Петрограді державний переворот, військовим шляхом скинувши владу Тимчасового уряду. Вони створили новий російський уряд – Раду народних комісарів (РНК) на чолі з Володимиром Ульяновим (Леніним). УЦР засудила більшовицький переворот і видала 7 (20) листопада 1917 р. ІІІ Універсал, згідно з яким:
- проголошувалася Українська Народна Республіка в складі майбутньої демократичної Російської федерації;
- УЦР вимагала від російського уряду припинення участі у світовій війні;
- оголошувався 8-годинний робочий день для робітників;
- меншинам в Україні гарантувалася національно-персональна автономія тощо.
4 грудня 1917 р. Ленін вислав на адресу УЦР ультиматум РНК, в якому звинувачував її в тому, що вона “веде двозначну буржуазну політику” (?). Далі цей невиразний аргумент розшифровувався як небажання УЦР скликати Всеукраїнський з’їзд рад, що, мовляв, заважало РНК визнати УЦР повноважним представником трудящих мас України. Звинувачення було безпідставним, бо згаданий з’їзд саме мав відкритися 4 грудня в Києві, про що, звичайно, не могли не знати в Петрограді. Окрім всього іншого, більшовики, розваливши стару армію, намагалися звинуватити в цьому Центральну Раду. Після преамбули ультиматуму йшлося про те, що найбільше турбувало РНК: обеззброєння Радою пробільшовицьких частин і пропуск на Дон козачих підрозділів. Але якщо на початку ультиматуму РНК визнавав Українську Народну Республіку й навіть її право повністю відділитися від Росії, то останні з його претензій були не чим іншим, як безцеремонним втручанням у внутрішні справи УНР. У завершальній частині цього документа повторювалися ті самі звинувачення й висувалася вимога взяти участь у боротьбі “з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням”. У разі неприйняття означених вимог протягом 48 годин РНК оголошував Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”.
Всеукраїнський з’їзд Рад.
4 грудня 1917 р. в Києві відкрився з’їзд представників робітництва, вояцтва та селянства України (Всеукраїнський з’їзд рад), у роботі якого взяли участь понад 2 тис. делегатів. Більшовики, виявившись у значній меншості, від самого початку з’їзду зрозуміли, що їм не вдасться не лише переобрати склад Центральної Ради, а й внести суттєвий розкол у національний рух. Ультиматум РНК делегати розцінили як замах на УНР: “Всеукраїнський з’їзд рад селянських, робітничих і солдатських депутатів стверджує, що централістичні заміри теперішнього московського (великоруського) правительства, доводячи до війни між Московщиною і Україною, загрожують до решти розірвати федеративні зв’язки, до яких прямує українська демократія”. Висловивши повну підтримку Центральній Раді, з’їзд вирішив недоцільним переобирати її склад, тим більше, що 9 січня 1918 р. мали відбутися Всеукраїнські установчі збори, яким УЦР повинна була передати владу. Більшовики-делегати не могли дати жодних пояснень проголошеному ультиматуму РНК, що став навіть для них цілковитою несподіванкою. Українські більшовики опинилися у складній ситуації. 5 грудня вони та їхні прибічники (загалом 124 делегати) залишили залу Всеукраїнського з’їзду рад у Києві, мотивуючи це рішення “неправочинністю з’їзду”. Того самого дня Генеральний секретаріат дав офіційну відповідь Раднаркомові в якій, зокрема, зазначалося, що “неможливо одночасно визнавати право на самовизначення “аж до відокремлення” і робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилася”. Розуміючи, що УЦР із центром у Києві, не здасть влади, більшовики відправили свої війська до України ще 2 і 3 грудня. Перші ешелони під командуванням Ховріна й Сіверса прибули до Харкова 9 грудня. У цей час до Харкова приїхала група делегатів, яка залишила київський з’їзд рад. 11-12 грудня під охороною радянських військ нашвидкуруч було інсценізовано альтернативний з’їзд рад. На ньому 200 делегатів представляли лише 89 рад (із понад 300 існуючих в Україні) та військово-революційних комітетів. Попри це, правочинність з’їзду, на відміну від київського, сумнівів не викликала. За сценарієм більшовиків цей так званий з’їзд схвалив повстання в Петрограді й політику Раднаркому, проголосив установлення радянської влади в УНР та обрав Центральний виконавчий комітет рад України, який, своєю чергою, створив Народний секретаріат – радянський уряд України. ЦВК рад України і Народний секретаріат були маріонетковими утвореннями червоного Петрограда й не мали особливого авторитету навіть серед більшовиків Харкова. Із Харкова більшовицькі війська рушили на Київ. 16 (29) січня 1918 р. під Крутами цих головорізів намагалися зупинити студенти київських навчальних закладів. 26 січня (8 лютого) 1918 р. більшовики захопили Київ і почали репресії всіх “підозрілих осіб”, за звинуваченнями у контрреволюції. Жертв були тисячі!
Боротьба більшовиків із УЦР. IV Універсал ЦР.
Мирний договір УНР із Центральними державами у Брест-Литовську та вступ німецько-австрійських військ в Україну
За таких обставин УЦР у ІV Універсалі від 9 (22) січня 1918 р. УНР була проголошена незалежною державою. Генеральний секретаріат еволюціонував у Раду народних міністрів. В. Винниченко залишив пост голови уряду і його посів В. Голубович. 27 січня (9 лютого) 1918 р., коли Київ уже був захоплений більшовиками, делегація УНР у Брест-Литовську підписала мирний договір із країнами Почвірного союзу, згідно з яким ці країни допомагали українцям військами у боротьбі із більшовизмом, а на взамін отримували продовольство від України. 21 лютого 1918 р. (тут і далі по заняттях – усі дати за новим стилем) німецькі та австро-угорські війська почали наступ на українські території, виганяючи більшовиків. На кінець квітня 1918 р. радянських військ не було на території УНР.
