Особистісна готовність

- мотиваційна

Передбачає сформованість соціальних мотивів (прагнення до соціально важливого статусу, потреба в соціальному визнанні),навчальних та пізнавальних. Виражається в сформованій «внутрішній позиції школяра», як готовності дитини прийняти нову соціальну позицію, та в ієрархії мотивів з високою навчальною мотивацією.

Особистісна готовність виявляється перш за все в інтересі до школи. Велике значення на формування мотиваційної сфери дитини має гра. Ще середній дошкільник з задоволенням грає в школу. В процесі гри та бесід з дорослими у дітей формується позитивне ставлення до школи. Діти бажають вчитися. У дітей проявляються мотиви, що виражаються в бажанні зайняти нову для них позицію школяра. Ці мотиви можуть бути як особистими ("Хочу вчитися, щоб накупити багато книжок"), так і суспільними, серед яких можуть бути як вузькі, звернені до своєї родини ("Вилікую бабусю", "Допоможу мамі"), так і мотиви широкого плану ("Виучусь та стану лікарем, щоб всі люди були здоровими"). Небажаним є сформоване небажання іти до школи. Тут нерідко діють побоювання, зумовлені непродуманими погрозами та попередженнями старших ("Ось зачекай - підеш до школи, там за тебе візьмуться!", "Там ти ще наплачешся!"). Неабияке значення має і "передача досвіду" від більш старших до молодших, а також деякі наочні враження (батьки тягнуть школяра від телевізора та примушують сідати за уроки). Негативне ставлення дуже утруднює включення дитини в навчально-виховний процес, перешкоджає формуванню в неї позитивних мотивів навчання. Такі діти повинні бути предметом особливої уваги з боку вчителя, який тактовно зуміє розкрити перед ними привабливі сторони навчання, розвіяти тривоги.

- комунікативна

Проявляється в готовності дитини до довільного спілкування з вчителем та однолітками. Дитині притаманна своєрідна готовність до нових форм взаємовідносин з дорослими, вона розуміє та охоче визнає за певною категорією дорослих їх особливі навчально-виховні функції та готова виконувати їх вимоги. На кінець дошкільного віку дитина навчається таким емоціям та почуттям які допомагають їй встановлювати продуктивні стосунки з однолітками та дорослими. З приходом до школи дитина відразу попадає в групу однолітків, які зайняті спільною серйозною справою. Взаємовідносини в школі будуються на іншій основі, ніж в дитячому садку, положення дитини в класі визначається іншими критеріями, перш за все успіхом в навчанні. Дитина повинна володіти гнучкими способами встановлення взаємних стосунків з дітьми, розвинутим почуттям товариськості.

- емоційна

Проявляється в засвоєнні соціальних норм вираження почуттів, здібності регулювати свою поведінку на основі емоційного прогнозування. Також показником є сформованість вищих почуттів - моральних, інтелектуальних, естетичних.

- сформованість Я-концепції

Характеризується усвідомленням дитиною своїх фізичних можливостей, вмінь, моральних якостей, переживань, здібністю до оцінки своїх досягнень та особистісних якостей, самокритичністю.

Емоційно-позитивне ставлення дитини до самої себе, що лежить в основі структури самосвідомості кожної нормально розвинутої дитини, спрямовує її на прагнення відповідати позитивному етичному еталону. Коли потреба відповідати еталону набуває особистісного змісту, у дитини формується відповідальність як риса характеру. Особистісну готовність визначає також оцінка дошкільником своїх можливостей. Розвивається самосвідомість дитини, вона вже вміє не тільки виділити себе з оточуючого середовища, не тільки може оцінити свої окремі вчинки, а вже здатна оцінити свої можливості в знайомих їй видах діяльності, оцінити деякі якості своєї особистості. На питання: "Що ти вмієш робити?" - діти насамперед називають вміння, що стосуються майбутньої навчальної діяльності.

У дитини формуються основи відповідального відношення до результатів своїх дій та вчинків, це спричиняє почуття обов¢язку. З¢являється можливість оцінювати свої окремі вчинки та поведінку, коли головними мотивами поведінки стають суспільні мотиви. ("Я погано вчинив", "Це я не так зробив", "Ось тепер у мене вийшло краще"). Дитина 7 років здатна розуміти моральний зміст відповідальності. У грі, повсякденному житті дитина отримує достатній досвід відповідальної поведінки. В залежності від розвитку почуття відповідальності до школи вона буде ставитися і до своїх нових обов¢язків у школі.

Вольова готовність

З абезпечує цілеспрямованість та планомірність керування дитини своєю діяльністю та поведінкою

Воля

Проявляється в можливості підпорядковувати мотиви, вмінні встановлювати мету та підтримувати її, здійснювати вольові зусилля. Суттєвим досягненням в розвитку особистості є перевага мотиву "Я повинен" над мотивом "Я хочу". Важливим новоутворенням дошкільного віку є формування ієрархії мотивів. В залежності від умов виховання на перший план можуть висунутися різні мотиви (суспільно корисні, егоїстичні і т.п.). Спрямованість особистості виступає в формі певної ієрархії мотивів, що створює можливість довільної поведінки дитини. Від окремих довільних дій дитина переходить до довільної поведінки

- довільність

Це вміння дитини будувати свою поведінку у відповідності з запропонованими взірцями та правилами, здійснювати планування та контроль виконуваних дій. Встановлено, що 7-річна дитина в ситуації стосунків з добре знайомими однолітками може самостійно вибирати способи правильної поведінки, відстоювати свою думку, брати на себе відповідальність за свою позицію та проявляти самостійність від інших дітей. Але це тільки можливість, а не постійна лінія поведінки. Дитина потребує доброзичливого контролю та позитивної оцінки дорослого. Правильна поведінка в присутності дорослого - перший етап морального розвитку дитини. Дорослий повинен виражати впевненість, що дитина не може не вести себе правильно. Так дитина психологічно самостійно отримує почуття відповідальності за свою поведінку.

Успіх в навчанні залежить від того, наскільки в дошкільника сформована довільність поведінки, що виражається в організованості. Це виявляється в умінні дитини планувати свою діяльність, виконувати її в певній послідовності, співвідносити з часом, здійснювати самоконтроль. Взірці, на які орієнтується дитина, стають більш загальними та менш конкретними. Поведінка набуває особистісного, внутрішньо обумовленого характеру.