Загадкове почуття - любов

Неуважність

Неуважність —це нездатність зосередитися на чому-нсбудь певному уп­родовж тривалого часу. Термін «неуважність» означає поверхневу, змінну увагу. Неуважність може виявлятися: а) у нездатності до зосередження; б) у надмірній концентрації на одному об'єкті діяльності. Неуважність буває двох видів: уявна і справжня. Уявна неуважність — це неуважність людини до навколишніх предметів і явищ, викликана зосеред­женістю па якомусь одному предметі (явищі) чи переживанні. «Під час зосе­редженого думання, — пише І. П. Павлов, — і захоплення якоюсь справою ми не бачимо і не чуємо, що навколо нас відбувається — явно негативна індук­ція». Механізмом неуважності є наявність могутньої домінанти — осеред­ку збудження в корі головного мозку, що загальмовує всі інші сигнали, що надходять ззовні. Виокремлюють вчену неуважність і старечу не­уважність. Так звана учена неуважність — це прояв дуже високої зосередженості уваги в поєднанні з її обмеженим обсягом. У стані «професорської» неуваж­ності хід думок логічно упорядкований і точно спрямований па досягнення ідеальної і віддаленої мети або на пошук розв'язку складної задачі. Приклади «професорської» неуважності зазвичай знаходять у життєписах великих філо­софів, винахідників і вчених. До розладів уваги, що отримали назву старечої неуважності, відносять її слабке переключення у поєднанні з недостатньою концентрацією. Увага людини фіксується на одному предметі, діяльності чи темі міркування, але, на відміну від «професорської» неуважності, таке зосередження неефективне. Таке явище неуважності спостерігається в станах депресії і тривоги, коли мислення людини довго і безупинно зайняте повторюваними і марними дум­ками й образами. Неуважністю нерідко називають і швидку виснажуваність уваги, як на­слідок хвороби, перевтоми. У хворобливих і ослаблених дітей подібний варі­ант неуважності зустрічається досить часто. Такі діти можуть непогано пра­цювати на початку уроку чи навчального дня, але незабаром утомлюються, і увага слабшає. Нині спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей, які мають різні відхилення стану здоров'я і хронічні захворювання та, відпо­відно, порушення уваги. Поверхнева і нестійка увага зустрічається в дошкільників — мрійників і фантазерів. Такі діти часто виключаються з уроку, поринаючи в ілюзорний світ. В. П. Кащенко вказує ще на одну причину неуважності — переживання страхів, що заважає зосередитися на потрібному завданні. Нервові, гіперак-тивні і хворобливі діти відволікаються в 1,5—2 рази частіше, ніж спокійні й здорові. У кожному випадку нриходиться розбиратися в причинах порушень і будувати індивідуальний план корекції неуважності з їх урахуванням. Причин істинно розсіяної уваги є багато. Найпоширенішими є наступні: загальне ослаблення нервової системи (неврастенія), погіршення стану здоров'я; фізична і розумова перевтома; наявність важких переживань, травм; емоційне перевантаження внаслідок великої кількості вражень (пози­тивних і негативних); недоліки виховання (наприклад, в умовах гіперопіки дитина, яка одер­жує занадто багато словесних указівок, великий обсяг інформації, звикає до постійної зміни вражень, і її увага стає поверхневою, не формується спосте­режливість, стійкість і концентрація уваги); порушення режиму праці й відпочинку; порушення дихання (причиною порушення правильного дихання мо­жуть бути аденоїди, хронічні тонзиліти і т. ін.;. дитина, яка дихає ротом, дихає неглибоко, поверхово, її мозок не збагачується киснем, що негативно впливає на працездатність, низька працездатність заважає концентрації її уваги на об'єктах і викликає неуважність); надмірна рухливість. Надмірна рухливість уваги —постійний перехід від одного об'єкта до іншо­го, від однієї діяльності до іншої за низької ефективності.

ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ!

Загадкове почуття - любов

Любов - найзагадковіше з почуттів, і недарма, напевно, символом її обрана місяць - з її мінливістю, з її постійним убуванням і прибування - і з її зворотною стороною, прихованою від нашого погляду.
Багато філософів замислювалися над природою цього почуття, багато поетів оспівували красу цього явища, але ніхто не може дати конкретного визначення любові тому, що кожна людина любить по-своєму і кожна любов хоч і схожа на інші, але все-таки не схожа на них. І якщо вірно, що любов - сфінкс, то багато її загадки ще чекають своїх едипів.
Існує маса легенд і міфів про походження любові, героями яких були Ерот і Афродіта, Амур і Венера...
В одному з діалогів Платона, ми можемо ознайомитися з цілою теорією появи романтичної природи любові: коли-то люди були не такими, як нині, вона була подвійною - мали по чотири руки, по чотири ноги, по дві особи, по дві пари вух і т.д. Це робило їх настільки сильними, що вони насмілювалися погрожувати самим богам, від чого зляканий Зевс змушений був розділити кожне з таких чудовиськ уздовж навпіл.
Тепер поневіряються розділені половинки по світу в пошуках своєї єдиної, неповторної...
Романтично, але все-таки, що дійсно існує всього лише одна людина на всьому білому світі, якого мені дано любити? А якщо я його не зустріну? Що, безцільно прожиті роки, все життя нанівець?
Якщо ми звернемося до Е. Фромма ("Мистецтво любові"), то виявляється, справа йде зовсім не так, як передбачає ідея романтичної любові.
Що існує тільки одна людина в усьому світі, якого ви можете полюбити, що знайти цю людину - найбільша удача у вашому житті і що любов до нього приведе вас до віддалення від всіх інших людей... "Любов такого роду, - пише Фромм, - яка може відноситися тільки до однієї людини, вже самим цим фактом доводить, що вона не любов, а садистською-мазохістська прихильність... "Любов не створюється якимось специфічним" об'єктом ", а є постійно присутнім фактором всередині самої особистості, який лише приводиться в дію певним об'єктом. Виняткова любов лише до однієї людини внутрішньо суперечлива. Звичайно ж, не випадково, що "об'єктом" явною любові стає певна особистість. Фактори, що визначають вибір у кожному окремому випадку, дуже численні і дуже складні, щоб обговорювати їх тут, головне, що любов до певного людині є лише актуалізацією і концентрацією постійно присутньою внутрішньої любові, яка з тих чи інших причин звернулася на дану людину.
Таким чином, любов - це готовність, яка в принципі може звернутися на кого завгодно, у тому числі і на нас самих. Задамося питанням: чи може любити інших людей, не здатний любити себе? "Любити людей не означає виключати себе, йдеться в стародавньому китайському трактаті" Мо цзи ", - Потрібно однаково любити себе та інших людей". "Ніхто не може любити іншого, - писав Еразм Роттердамський, - якщо до цього він не полюбив себе - але тільки праведно. Ніхто не може нікого ненавидіти, якщо до цього він не зненавидів себе". Любов людини до самої себе є передумовою його існування як особистості і, значить, умовою будь-якої іншої його любові. Любов до себе - це та початкова школа любові, без оволодіння елементарною грамотністю в якій залишаються недоступними "високі університети" любові. "Любов заснована на затвердження та повазі, і якщо людина не відчуває цих почуттів у відношенні самого себе, - пише Фромм, - то їх і зовсім не існує". Той, хто зневажливо ставиться до самого себе, не здатний ні любити, ні цінувати іншого. Потрібно навчитися розуміти себе, щоб набути здатність розуміти інших.
Але любов до себе протилежна егоїзму, з яким її іноді неправомірно ототожнюють. Егоїзм, або себелюбство, - це жадібне увагу до самого себе,перевагу власних інтересів інтересам всіх інших людей. Егоїст, хоча він завжди посилено зайнятий собою, ніколи не буває задоволений. Хто себе не любить, не схвалює, той перебуває в постійній тривозі за себе. У ньому немає внутрішньої впевненості, яка може існувати лише на основі справжньої любові та затвердження. Він змушений займатися собою, жадібно діставати собі все, що є в інших. Оскільки у нього немає ні впевненості, ні задоволеності, він повинен доводити собі, що він не гірше інших! Проістекая з недоліку любові до себе, егоїзм є спробою компенсувати такий недолік. По суті, егоїзм, що робить людину некритичним, марнославним і самотнім, принижує і послаблює його, у той час як любов повідомляє йому більшу незалежність - перш за все незалежність від власних його слабкостей.
До речі, і любов до іншого може набувати форми егоїзму. Часто буває, що люблять один одного люди починають змагатися в тому, хто більше для кого зробить, вважаючи "окуляри" і дорікаючи один одного в меншій турботі, меншій увазі, меншому підтвердження любові... і завжди хочеться більшого для себе. Егоїстичний в любові людина бажає всього того, що він повинен віддавати іншому, тільки для себе самого. Але жсаме люблячи, людина знаходить радість в радості іншого. І кількість цієї радості визначається тим, якою мірою йому вдалося подолати свій егоїзм. У любові ми беремо людину в цілому, і безглуздо розділяти його на властивості, риси і якості, через які ми його любимо. Я тебе люблю тільки за те, що ти є на землі, за те, що ти існуєш - це вища форма любові; так мати любить дитину незалежно від того, добрий він чи поганий, яку оцінку він отримав в школі, з'їв він сьогодні кашу або вилив її в квітку. Така любов називається екзистенціальної, вона життєствердна. Без цієї любові людина не може розвинути нормальну самооцінку. Ця безпричинна любов лежить в основі впевненості, віри в те, що він - надцінне, улюблене істота.