Залежно від міри впізнавання (довільне та мимовільне)

Основні властивості сприймання:

1. Предметність – виявляється у співвіднесенні відомостей про об’єкти із самими об’єктами як носіями певної інформації, формується у процесі активної взаємодії суб’єкта з об’єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу. Тобто різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета, як до окремої речі, що має певне призначення.

2. Цілісність – предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності.

3. Структурність – властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Це залежить від досвіду і знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному.

За мірою осмислення сприйнятого видокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є нерозчленованість, злиття сприйнятого. Синкретизм спричинює неадекватність сприймання. При такому сприйманні предмет у свідомості не постає у специфічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприйняте.

4. Константність (постійність) полягає у тому, що форма, розмір, колір предметів сприймається більш-менш стереотипно, незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Наприклад, колір кам’яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим; циліндр сприймається як круглий, хоча в деяких положеннях його форма нагадує еліпс. Тобто в образі сприймання предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження).

5. Осмисленість (усвідомленість) – властивість перцептивного образу відбивати певне значення, а отже, бути усвідомленим.

У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попередній досвід, попередні уявлення особистості. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його з об'єктом, який сприймається, інтерес до нього є тією передумовою ефективності та адекватності сприймання, назване апперцепцією. У багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче в них побачити залежно від особистісної установки на сприймання. Зумовленість змісту і напрямку сприймання попереднім досвідом, набутими знаннями, інтересами, які склалися, відношенням людини до навколишньої дійсності називається аперцепцією (від лат. – сприймання). Наприклад, люди різних професій по-різному сприймають один і той самий предмет, у їхньому сприйнятті відображаються особливості їх професії: спортсмен бачить одне, художник – красу обробки, виготовленого; майстер – техніку виготовлення; фотограф – фотогігієнічність; лінгвіст – вимову.

Сприймання може порушуватися через органічні ушкодження кори великих півкуль головного мозку. Травми голови, крововиливи викликають сенсорну або моторну афазію (несприймання мови, порушення вимови, втрату здатності синтезувати, узагальнювати), нездатність, наприклад, абстрагувати колір від предмета й переносити його на інший предмет.

Під впливом глибоких переживань, прагнень щось побачити, почути виникають галюцинації, тобто відчуття предметів, звуків, запахів, яких насправді немає, які не діють на наші органи чуття. Галюцинації мають внутрішнє походження, без відповідного зовнішнього подразнення. Під час галюцинацій у корі великих півкуль головного мозку під впливом дії тих чи інших предметів та явищ дійсності активізуються раніше утворені тимчасові нервові зв'язки.