IY. За формами існування матерії

Це сприймання простору, сприймання часу та сприймання руху.

Сприймання простору. Простір – це одна із форм існування матерії. Предмети і явища, що нас оточують, характеризуються протяжністю, тобто мають певну величину, форму, знаходяться від нас і один від одного на певній віддалі.

Сприймання простору – відображення в мозку людини величини, віддалі, напряму і об’єму об’єктивно існуючих предметів, які діють на наші органи чуття. Сприймання простору відіграє важливе значення в пристосуванні людини до оточуючого середоваща, в її орієнтуванні в цьому середовищі. Сприймання простору – це складний процес, який здійснюється за допомогою кількох аналізаторів, які взаємодіють між собою. Так, у спр. простору бере участь дотиковий аналізатор, за допомогою якого людина визначає віддаль, розміри, форму діючого подразника. Якщо доторкнутися до поверхні шкіри в двох місціх на деякій віддалі, то піддослідний без значної помилки сприйме віддаль між двома дотиками. Можливості дотикового аналізатора розширюються, якщо в цей процес включається руховий аналізатор, наприклад рука, яка рухається. Однак, основну роль у спр. простору відіграє зоровий аналізатор у взаємодії з руховим. За висловом І.М.Сєченова око є вимірником простору. Кришталик ока змінює свою кривизну в залежності від віддалі предмету, що діє на нього. Під час зменшення віддалі він стає випуклішим, а під час збільшення віддалі – плоскішим. Пристосування ока до чіткого бачення різновіддалених предметів здійснюється за допомогою акомодації і конвергенції.

Акомодація – це зміна заломлюючої здатності кришталика шляхом зміни його кривизни.

Конвергенція – зведення зорових осей на зафіксованому предметі. Кут конвергенції безпосередньо використовується як індикатор віддалі, як дальномір. Фізіологічною основою сприймання простору (величини, розмірів і ін.) є закріплена система зв’язків між зображенням на сітківці ока і напруженням очних м’язів.

Під час сприймання об’ємності предметів основну роль відіграє бінокулярний зір (бачення двома очима). Тут взаємодіють зоровий, руховий і дотиковий аналізатори.

Для сприймання об’ємності необхідно, щоб збуджувалися диспаратні (невідповідні) точки сітківки ока. Диспаратні точки не однаково віддалені від ценртів сітківки ока. Якщо дуже велика диспаратність, то об’єкт двоїться. За допомогою стереоскопа два фотографії картинки розміщаються на рівній віддалі між очима і ми розглядаємо цю картинку як об’ємне зображення.

Сприймання часу. Час як і простір є формою існування матерії. Всі явища об. дійсності характеризуються тривалістю, послідовністю, швидкістю.

Сприймання часу -це відображення в мозку людини тривалості, послідовності, швидкості предметів і явищ об.світу, які діють на аналізатори. Сп.часу за своїм походженням має рефлекторний хараткер. Експериментально доведено, що тривалість явищ об.дійсності, послідовність їх проходження може бути умовним подразником так само, як світло, колір, звук, запах, дотик. Рефлекс на час виробляється у людини, яка через рівні проміжки часу виконує певну діяльність. Так, у студента виробляється рефлекс на одну годину, двадцять хвилин, у у чнів – на 45 хв., на тиждень, місяць, рік; і не виробляється рефлексу на сприймання століття, епохи.

Для сприймання часу немає спеціальних аналізаторів. Воно забезпечується шляхом взаємодії таких аналізаторів, як кінестетичний (руховий), дотиковий, слуховий і ін. Розкриємо роль рухового аналізатора. Так, ритмічний характер рухів, їх роздрібненість, їх безпосередній зв’язок з періодичною зміною збудження і гальмування – все це підтверджує важливу роль рухового аналізатора у сприйманні часу. Можна припустити, що “руховою мірою” тривалості подій є тривалість рухів, наприклад, тривалість кроку. І.М.Сєченов вважав, що хода – це шаблон, з допомогою якого розвивається “міра часу”.

Зв’язок сприймання часу з рухами виступає з усією чіткістю в сприйманні ритму. Під ритмом розуміють ряд подразників, що послідовно змінюють один одного і носять періодичний характер. Відомо, що сприймання ритму супроводжується цілим рядом рухів, рухів голови, рук, ніг, тулуба, рухів мовленнєвого апарату. Рухи ці спостерігаються навіть тоді, коли досліджувані намагаються їх загальмувати.

Наш організм, наша психіка працюють ритмічно, за точно визначеними часовими проміжками: денними, місячними та річними циклами. Про це розповідає нова наука – хронобіологія. Зокрема, вона описує денні та нічні ритми нашого життя.

2.00 – година сліпоти (водії, наприклад, бачать найгірше в цей час).

1.00 - 4.00 – година помилок

4.00 – 5.00 – година апатії, найнижчого кров’яного тиску.

8.00 – час кохання (найбільш активний викид гормонів у кров як у чоловіків, так і жінок).

9.00 – час лікаря (шкіра найменш чутлива до ін’єкцій).

9.00 – 10.00 – година контактів (найміцніший потиск руки).

1.00 – 13.00 – година творчості (висока активність головного мозку).

9.00 час травлення (утворюється найбільша кількість шлункового соку, навіть якщо їжа не надходить).

14.00 – час гімнастики (підвищується м’язова активність).

1.00 – 16.00 – година рукоділля (підвищується спритність і вправність пальців).

17.00 – 18.00 – година відчуття (загострюються слух, нюх, смак).

18.00 – 19.00 - година випивки (печінка найбільш активно розщеплює і переробляє алкоголь.

20.00 – 22.00 – година самотності (самотність переживається найбільш гостро).

23.00 – час імунітету (підвищена здатність протистояти інфекціям).

0.0 – 4.00 – години народження (більшість дітей появляється на світ у цей час). З піком народження співпадає і пік смерті.

 

У людському організмі працює біологічний будильник. Так, без годинника можна проснутися в задуманий звечора час. Особливо біологічний будильник працює під час гіпнозу. “Просніться через 1 годину і 40 хв.” – говорить гіпнотизер і людина точно через такий час просинається. Є люди – “ходячі будильники” – коли б не запитаєш їх про час, вони точно скажуть котра година, не звертаючись до годинника. Спостерігається підвищення активності людини через кожні 75 хв. У Московському університеті були введені заняття тривалістю 75 хв. У нашому університеті також тривалість пари – 80 хв.

Підвищується розумова активність людини з 8.00 до 12.00, а також з 16.00 до 20.00.

Під впливом біологічного годинника протягом доби помітно змінюється стійкість і чутливість до зовнішніх впливів. Так, один і той же яд може вбити людину вночі, а в день ця ж сама доза викличе недомагання.

Біоритми людського організму залежать від зовнішнього та внутрішнього середовища. Так, біологічний годинник залежить від сонячного годинника, від годинника місяця, від приливів і відливів води на землі. Живий годинник легко вивести з ладу, якщо його охолодити. При темп.+5-0 він зупиняється. Довге перебування в темряві позбавляє людину правильно сприймати час. (Вчені в Італії погодилися жити в глибокій темній печері. Через тиждень у них зникла повна орієнтація в часі, більше вони не витримали). Внутрішніми механізмами ритму керує мозок людини. Недавно встановлено, що біологічний годинник регулюється гіпоталамусом.

. Зараз вчені виділяють “психологічні ритми” тривалістю в 7 років. В житті людини існують поворотні пункти в 6-7, 12-13, 18-19, 25-26, 31-32, 37-38 і т.д. років.

Дослідження показують, що половина всього людства відносяться до “сов” чи “жайворонків”. Біоритми їх протилежні за фазою. Якщо “жайворонки” готові працювати зі сходом сонця і помітно здають до вечора, то для “сов” найсприятливіший період роботи – друга половина дня і вечір та ніч. Вони засинають в 3-5 годин ранку.

У сприйманні часу бере участь також дотиковий (шкіряний) аналізатор, який набуває особливо важливого значення в оцінюванні тривалості при відсутності інших органів чуття (наприклад, у сліпих). Ми сприймаємо тривалість подразників, що діють на шкіру, їх послідовність. Дотикове сприймання часу менш точне, ніж рухове.

Особливо велика роль у сприйманні часу слухового аналізатора. І.М.Сєченов називав вухо “аналізатором часу”. Експериментальні дані показують, що слухове сприймання тривалості, швидкості і послідовності подій характеризується найбільшою точністю: воно дає значно меншу помилку, ніж кінестетичне, шкірне і навіть зорове сприймання. Так, людина чує як роздільні два сигнали при інтервалі в 0,002 с., бачить два сигнали як окремі при інтервалі в 0,004 с., сприймає їх шкірним аналізатором при інтервалі в 0,025 с.

Видатні музиканти з великою точністю відтворюють на музичному інструменті певну тривалість звуків і їх темп.

У сприйманні часу беруть участь і інтероцептивні (органічні) аналізатори. Відчуття голоду також є умовним подразником.

У сприйманні часу великого значення набуває діяльність, в умовах якої людина відображає тривалість і послідовність подій і явищ. Діяльність, її початок, окремі етапи, закінчення допомагають людині в оцінці тривалості і послідовності. Сприймання часу залежить від ставлення людини до діяльності. Відомо, що нудні відрізки часу тривають для нас довго. Час, заповнений приємними подіями, суб’єктивно для нас спливає швидше.

Приклади спр.часу. Учениця 2 –го класу назвала Іллю Муромця героєм Радянського Союзу. Дошкільник не орієнтується, скільки триває 15-20 хв. Мама просить прийти додому через 20 хвилин, а дитина дошкільного віку повертається через 2 години, а думає, що пройшло значно менше часу, бо в процесі гри час спливав швидко. Нічим людина не зайнята – час “тягнеться” довго, зайнята цікавою діяльністю – час “пролітає” швидко.

Учителів запитували, кого вони довше за часом опитували – сильних учнів чи слабких. “Звичайно, сильних” – найчастіше відповідали вчителі. Вони також вважають, що цим дітям більше підказують, дають навідні запитання. Але і в першому і вдругому випадках вони помилялися. Тут проявляється дія відомого в психології закону залежності сприймання часу від характеру емоцій. Час, заповнений позитивними емоціями (приємними відповідями сильних учнів), здається значно коротшим, ніж час, заповнений негативними емоціями (неточні, в’ялі відповіді слабких учнів).

Ілюзії. Не завжди сприймання дає нам правильне відображення об.світу.

Ілюзії – це неправильні, викривлені сприймання. В перекладі слово “ілюзія” означає “помилка”. Зорові ілюзії виявлені у людей і тварин. Так, тварини часто маскуються для збереження життя. У тих, хто сприймає їх у замаскованому вигляді, виникає неправильне, викривлене відображення.. так, коли розглядати зебру здалеку, то завдяки її полоскам не можна чітко визначити її контур тіла. Окремі риби, маскуючись від хижаків, змінюють своє офарбування.

Ілюзії викликаються різними причинами:

1. Перенесення властивостей цілої фігури на окремі її частини. Людина сприймає фігуру і її властивості не окремо, а в деякому співвідношення. Тут проявляється такі властивості, як цілісність та структурність сприймання. Приклади: див мал.1 (ілюзія стріли), мал.2.

У сприйманні частина якого – небудь цілого відрізняється від того, якби вона була б включена як частина іншого цілого. Одна і та ж нота в різних мелодіях звучить по-різному. Одне й те ж кольорове забарвлення на різних фонах сприймається по-різному. Колір фігури впливає на сприймання її розміру. Частини завжди взаємодіють з цілим.

1. Викривлення ліній під впливом інших ліній, що їх пересікають у різних напрямках. Приклади: див мал 3 (ілюзія віяла) та зображення ілюзій на титульній сторінці підручника з загальної психології, автор А.В.Петровський.

2. Особливості рухів очей під час фіксування об’єктів. Якщо досліджуваний сприймає одну і ту ж величину відрізка у вертикальному, а потім горизонтальному положенні, то у вертикальному положенні відрізок здається довший. Див. мал 4. Переоцінка вертикальних ліній пояснюється тим, що рухи очей у вертикальній площині вимагають більшого напруження очних м’яз, ніж їх рухи в горизонтальній площині. Оскільки інтенсивність напруження м’язів очей може служити мірою пройденого шляху, вертикальна віддаль здається людині більшою, ніж горизонтальна.

3. Ілюзія перспективи. Віддалені предмети нам здаються меншими. Якщо предмети, які розміщені дальше і ближче, зображувати однаковими розмірами, то виникає ілюзія їх сприймання: віддалені предмети здаються більшими Приклад: мал. 5.

4. Ілюзія контрасту пояснюється індукційним відношенням процесів збудження і гальмування. Див. мал.6 (зображення молодої і старої жінки). Чорний квадрат на білому фоні здається більшим, ніж білий квадрат на чорному фоні.

5. Активізація тимчасових нервових зв’язків у нових умовах. Наприклад, мотузка на дереві у джунглях Індії сприймається як змія.

6. Фізичні закономірності світлорозсіювання. Приклади. Відносний рух поїзда, чи відносний рух зображення місяця в невеликих хвилях вечірнього моря. Зламана ложка у стакані з водою.

7. Ілюзії можуть викликатися несприятливими умовами середовища, дефектами діяльності органів чуття, пошкодженими аналізаторами.

8. Ілюзії можуть викликатися під впливом алкоголю, наркотиків, під час сильного емоційного чекання певного об’єкту (марево).

Ілюзії слід відрізняти від галюцинацій. Галюцинації - це чуттєві образи, які виникають внаслідок хворобливого збудження головного мозку без реального приводу. Під час галюцинацій немає реального подразника в даний момент, а образи (зорові, слухові, нюхові і ін.) виникають. А під час ілюзій предмет безпосередньо діє на органи чуття і виникає його образ, але викривлений.