Етико-деонтологічні аспекти в діяльності медичної сестри

Деонтологія — це наука про сукупність етичних норм, необхідних медичному працівникові для виконання своїх професійних обов’язків, тобто деонтологія — практичне втілення морально-етичних принципів у діяльність медичного персоналу. Вона направлена на створення сприятливих умов для ефективного лікування пацієнтів.

Історичне коріння медичної деонтології закладене в концепціях Гіппократа, Авіценни, у поглядах основоположників вітчизняної клінічної медицини кінця XVIII—початку XIX ст.

У 1945 р. побачило світ перше видання книги М.М. Петрова “Питання хірургічної деонтології”, в якій він конкретизував професійні і моральні якості лікаря відповідно до характеру його діяльності.

Найважливіша особливість медичної професії — гуманізм. Він випливає із самої суті цієї професії і глибокої поваги до людей. Стати хорошим медичним працівником без поваги до хворої людини, без відданості своїй професії, неможливо.

Праця медичних сестер як специфічне суспільне явище має свої особливості. Передусім вона передбачає процес взаємодії людей. У професійній діяльності медичної сестри предмет — людина, знаряддя — людина, продукт — теж людина.

Одна з найнеобхідних рис медичної сестри — уміння ставити себе на місце пацієнта, розуміти і відчувати те, що його турбує.

Лікар і медична сестра повинні бути спостережливими, уміти помічати в людях малопримітні на перший погляд риси.

Люди різняться між собою за ступенем спостережливості. Одні добре помічають все те, що стосується до неживих предметів, інші краще бачать особливості внутрішнього світу людини, її переживання, тому спостережливий лікар, медична сестра можуть багато дізнатися про характер, професію, хвороби пацієнта. їм потрібно помічати те, що відбувається в душі пацієнта, який його внутрішній стан. Медичні працівники повинні вміти вгадувати думки пацієнта, розуміти його настрій.

Одним з факторів, який сильно впливає психологічно на пацієнта, є біль, особливо в тих випадках, коли він сприймається як сигнал небезпеки, загрози життю. Часом обтяжливий не так сам біль, як його очікування, яке тримає пацієнта у стані постійної тривоги. Біль спричинює низку функціональних змін, особливо у вегетативній нервовій системі (розширення зіниць, холодний піт, блідість обличчя), за якими оцінюється інтенсивність болю.

Подолання болю не може обмежуватися лише використанням анальгетиків при всій їхній значимості для медичної практики. Весь медичний персонал повинен допомогти пацієнтові, скоротити тривожне очікування, ослабити страх перед болем, а також сприяти усуненню супутніх невротичних реакцій. Для цього можна використати різноманітні підбадьорювальні, заспокійливі засоби, які відволікають, враховуючи особливості пацієнта і його ставлення до болю.

Стародавня індійська мудрість говорить: “Можна боятися батька, матір, друзів і вчителів, але не потрібно відчувати страху перед лікарем, тому що він для хворого і батько, і мати, і друг, і наставник”. Але бути справжнім лікарем непросто. Для цього потрібно перш за все виробити в собі почуття лікарського такту. Володіючи тактом, лікареві легко установити з пацієнтом контакт, привернути його увагу до себе. Без контакту з пацієнтом, як відомо, не буде довіри, а без довіри не буде ефективного лікування. Тактом повинні володіти і медичні сестри, які постійно мають контакт з пацієнтами, виконуючи призначення лікаря, спостерігаючи за пацієнтами і здійснюючи за ними догляд.

У професії медичного працівника совість, відповідальність, любов до професії, визнання свого обов’язку набувають особливого значення.

Обов’язок — це основа усвідомлених моральних принципів поведінки перед окремою людиною і суспільством. Поняття обов’язку медичного працівника включає в себе такі етичні елементи, як чесність, скромність при виконанні повсякденної роботи і виявлення мужності у надзвичайних обставинах.

Совість — це самоусвідомлення, “внутрішній суддя” людини, її ставлення до моральних вимог суспільства.