Мечі для полювання XV-XVI ст. Хіршфангер

Методика вимірів холодної зброї. Виміри меча та шаблі.

Для клинкової зброї: вимірюється загальна довжина, довжина клинка, ширина клика у основи (біля ефесу), якщо є – ширина єлмані, ширина у звужені середньої частини. При зважуванні зброї приводиться маса у піхвах і без них (іноді маса клинка, маса ефесу). Якщо клинок має кривизну, може замірюватися кривизна клинка. Є два варіанти замірів кривизни:

1) уявна пряма лінія між вістрям клинка і точкою з′єднення обуха і ефесу, на неї опускається перпендикуляр від крайньої точки дуги леза

2) - проводиться перпендикуляр від крайньої точки дуги обуха.

Потім заміряється відстань від точки з’єднання перпендикуляра і прямої лінії до вістря (леза), і показник найбільшої кривизни клинка дається у виді дрібного числа у якому перше число – довжина перпендикуляру, а друге – довжина прямої лінії між остріем та ефесом.

Другий варіант вимірювання не відображає об’єктивно ступінь кривизни ріжучої кромки клинка – леза. У деяких видах східної холодної зброї обух клинка минимально виддален від прямої лінії, або навпаки находиться по іншу її сторону (кукрі, ятагани). В такому випадку, якщо потрібен показник кривизни, перпендикуляр опускається на пряму лінію, яка з’єднує вістря і точку основи більш короткого леза.

Заміри саблі

Для древкової зброї замірюється загальна довжина, довжина бойового наконечника (копья) с пожилінами (поножами), довжина бойового наконечника без пожилін, ширина основи бойового наконечника, довжина пера або копьеца, диаметр древка, довжина подтока.

Для ударної зброї заміруюється загальна довжина, довжина яблука, ширина яблука (пірьїв). Для топора, клевца, чекана – розміри бойової частини (відстань від обуха чи шипа до крайньої точки леза або клюва).

Лінійні розміри зброї вказуються у миліметрах, вага – у грамах.

К концу XV века появляется разновидность мечей, называемых кабаньими. Они представлены во многих собраниях. Служили они, как явствует из названия, для кабаньей охоты и своим возникновением обязаны большому специалисту в охотничьем деле - императору Максимилиану І. Рукоять кабаньего меча сходна с рукоятью каваллерийских мечей, а клинок приблизительно на три четверти длины имеет вид стержня, а затем резко расширяется, превращаясь в полосу, и заканчивается острием. Очень часто поперек клинка вставляли железный рог, загнутый концами к острию, чтобы препятствовать слишком глубокому проникновению в тело зверя. Такого рода мечи во множестве изготовляли вплоть до середины 16 века в Германии и Испании. В эпоху средневековья незаметна разница между охотничьими и боевыми мечами. Глядя на миниатюры, можно констатировать лишь то, что для охоты на медведей, кабанов, змей и т. п. брали, как правило, длинные мечи, а во всех остальных случаях, особенно на соколиной охоте, предпочитали короткое, заостренное итальянское оружие. Только в 1470 году в Бургундии входят в моду длинные, особенной формы охотничьи мечи. Рукояти охотничьих мечей времен Максимилиана 1 не имели защитных дужек, были полутораручными, иногда навершие имело форму клюва. Клинок, обязательно однолезвийный, в среднем имел длину 85см. Характерными для охотничьего меча были ножны с гнездами, где хранились инструменты - нож режущий, нож для разделки туши, шило для отделения жил. Дополнительные отделения в ножнах с XIV века появляются и на ножнах боевых мечей, включая гнезда для столовых приборов. В начале 16в. охотничий меч претерпел быструю метаморфозу, клинок укоротился, стал легче, превратившись в конце концов в охотничий нож XVII века и олений меч (Хиршфангер).

ХИРШФА́НГЕР (нем. Hirschfanger), холодное охотничье оружие; среднее между тесаком и саблей. Рукоять хиршфангера обычно выполнена из рога или кости. Гарда состоит из крестовины или комбинации крестовина — дужка (цепочка). Клинки оружия (прямые или изогнутые) могут быть украшены изображениями на охотничьи мотивы.