Монетаристська теорія макроекономічної рівноваги

Головними опонентами кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги є сучасні монетаристи – представники однієї з течій неокласичної теорії.

Термін “монетаризм” вперше з’явився в роботі К. Браннера “Роль грошей в монетарній політиці” у 1968 р. Представником сучасної монетарної економічної концепції є керівник чикагської економічної школи, видатний економіст, лауреат Нобелівської премії 1976 р. М.Фрідмен. Ним опубліковано декілька наукових праць з історії та теорії грошей: “Нариси по позитивній економіці”, “Теорія цін”, “Історія грошової системи США. 1876-1960”.

Монетаристи реанімували класичну кількісну теорію, назвавши її новітньою кількісною теорією. При цьому монетаристи поділяють економіку на реальний та грошовий сектори.

Реальний сектор – виробництво товарів та послуг. Цей сектор характеризується рівнем інвестицій, зайнятості, цін.

Грошовий сектор – сфера діяльності держави по забезпеченню економіки необхідною кількістю грошей. Головний постулат монетаризма: “Інфляція завжди і всюди є грошовий феномен”. Тому головне завдання держави в грошовому секторі – боротьба з інфляцією. Роль держави в реальному секторі повинна бути зведена до мінімуму, включаючи контроль держави над доходами і цінами, скорочуючи вплив держави на економіку.

Основним недоліком кейнсіанської моделі сучасні монетаристи вважають стимулювання інфляції, що є основним фактором порушення макроекономічної рівноваги. За існування нееластичної сукупної пропозиції  (рис. 6.11.), яка властива для умов економічного зростання, виробничі ресурси і потужності задіяні повністю, що дозволяє збільшувати виробництво товарів і послуг, а при “нагнітанні” сукупного попиту з точки А₁ до точки А₂ при незмінному показнику обсягу національного доходу О₁ і зайнятості, відбувається лише зростання цін з Ц₁ до Ц₂, що викликає значне зростання інфляції та призводить до порушення економічної рівноваги.

Сучасна монетаристська теорія розглядає гроші як головний фактор виробництва, а тому пропонує залишити за державою тільки функцію регулювання грошової маси і дотримання необхідної кількості грошей в обігу. Регулювання грошової маси дозволить впливати на ціни та регулювати інфляцію. Монетаризм, як теорія, була розроблена саме для боротьби з інфляцією, шляхом зменшення грошової маси. Фрідмен вивів так зване грошове, або монетарне правило, згідно з яким монетаристи рекомендують знизити темпи росту грошової маси до 3 – 4% на рік, причому такі темпи пропонують реалізувати назалежно від поточного стану економіки.

Монетарний чинник (грошова маса), як вважає Фрідмен та інші монетаристи, є основним важелем в довгостроковому періоді щодо зменшення реальної відсоткової ставки, зростання інвестицій та зростання відсоткової ставки, яка залежить від рівня інфляції, що є надійним засобом стабілізації національної економіки. Така політика можлива лише після періоду дуже високої відсоткової ставки. Так було в США у період “рейганоміки”, коли вдалося стабілізувати долар і послабити інфляцію.

Основою монетарної моделі є теорія І. Фішера (1867-1947 рр.), яка визначена в його формулі обміну, або рівняння Фішера:

, де

ГМ – пропозиція грошей (грошова маса);

Ш – швидкість обертання грошей;

Ц – середній рівень цін;

Кт – кількість угод (товарів).

Якщо припустити, що відсутні угоди, які б не були враховані у валовому внутрішньому продукті (ВВП), то формулу можна записати у вигляді рівняння:

 , де

Q – реальний ВВП.

Ліва частина цього рівняння () визначає загальний рівень витрат на придбання ВВП, а права () – загальну виручку суспільства від реалізації ВВП.

Проте, реальний ВВП, помножений на середній рівень цін, є номінальним ВВП (визначений у поточних цінах), тобто (номінальний). Отже,

, або

Ця формула визначає взаємозв’язок грошової маси і ВВП, або потоку грошей в даний момент і потоку грошей, які знаходяться в обігу протягом року. Звідси випливає значення такої категорії, як швидкість обігу грошей - ,яка називається швидкістю обороту доходів. Отже, монетаристи вбачають у грошовій пропозиції найважливіший і єдиний чинник, що визначає рівень виробництва, зайнятості і цін, тобто, досягнення економічної рівноваги здійснюється через регулювання грошової маси (пропозиції грошей), а сама монетарна модель має антиінфляційне спрямування.

В економічній науці з’явився повний термін – монетарне посткейнсіанство. Його представники в США та Англії не заперечують значення кейнсіанської теорії, а лише виступають проти широких масштабів державного регулювання.