Сутність простого мультиплікатора витрат. Математична інтерпретація мультиплікатора витрат

 

Спираючись на методи визначення рівноважного ВВП, ми встановили, що його обсяг залежить від величини запланованих сукупних витрат. Чим більші заплановані сукупні витрати, тим більшим є рівноважний ВВП. Тепер настала черга дати відповідь на принципове питання - як змінюється обсяг рівноважного ВВП в разі зміни величини запланованих сукупних витрат?

Кейнс відповів би на це питання однозначно так: збільшення величини сукупних витрат на 1 грошову одиницю призводить до збільшення ВВП більше ніж на 1 грошову одиницю.

Отже, на основі наведеного йде мова про мультиплікативний (помножувальний) ефект від збільшення витрат, так званий мультиплікатор витрат.

В економічну теорію поняття мультиплікатора витрат вперше було введено англійським економістом, учнем Кейнса - Ричардом Фердінандом Каном у 1931 р. Ричард Кан помітив, що збільшення державних витрат на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. Згодом теорію мультиплікатора витрат розвинув Джон Мейнард Кейнс у своїй науковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.).

На відміну від класиків, а саме «закону Сея» (будь яка пропозиція породжує адекватний їй попит), Кейнс оголосив власну версію: «попит породжує пропозицію». Це означає, що тільки ефективний попит (реалізація продукції) сприяє розвитку виробничої діяльності, а відтак, і зайнятості та економічному розвитку держави.

У своєму дослідженні Кейнс виявив причини, що скорочують сукупний попит:

1) з боку домогосподарств - «психологічний закон», що пояснює причини через які людини не витрачають гроші, а заощаджують - мотив ризику (відкласти на «чорний» день); трансакційний мотив (очікування на здійснення майбутніх угод, що принесуть прибутки); спекулятивний мотив (очікування моменту, який буде вдалим для оперування грошима, зростання проценту);

2) з боку фірм - зниження очікуваної норми прибутку або спадна капіталовіддача та підвищення процентної ставки, що призводить до падіння попиту на інвестиційні товари.

Отже, виходячи з цього, Кейнс пропонує підвищити сукупне споживання шляхом активної державної політики, направленої на те, щоб заощадження домогосподарств перетворювались в інвестиції. А ефект від перетворення заощаджень в інвестиції, та вплив останніх на національний дохід можна побачити на механізмі інвестиційного мультиплікатора. Дія мультиплікатора (k), як примножувача сукупних витрат (споживчих та інвестиційних), проявляється тоді, коли відбувається зменшення заощаджень (S) та зростання споживчого попиту (С), бо саме останній (витрати сектору домогосподарств) породжує пропозицію у Кейнса, а значить впливає на інвестиційні витрати (витрати сектору фірм). Засобом для цього він вважав податки, що вилучаються і тим самим зменшують суму заощаджень; фіксування норми проценту – його зниження коли зростають заощадження і навпаки; бюджетне фінансування (державні капіталовкладення) через державні закупки товарів і послуг, організацію громадських робіт та ін.

В результаті такого державного регулювання збільшується споживчий попит, який активізує ріст виробництва та зайнятості та в кінці-кінців збільшується ВВП-дохід (Y).

Мультиплікатор витрат буває простий і складний.

Простий мультиплікатор витрат враховує лише один канал вилучень – заощадження.

Складний мультиплікатор витрат враховує всі вилучення - заощадження, податки, імпорт.

Для математичної інтерпретації мультиплікатора витрат (простого, складного) пригадаємо, що національний дохід (Y) витрачається на сукупне споживання (C) та сукупні інвестиції (I), відповідно його приріст визначається приростом його складових, зокрема:

∆Y=∆C+∆I;

звідси:

                                                         ∆I=∆Y-∆C.                                                     (4)

З кейнсіанської функції споживання, за вилученням автономного споживання, бо в даному випадку нас цікавить лише індуційоване споживання, тобто таке, що залежить від доходу, випливає:

∆C=MPC∙∆Y;

підставимо це значення у формулу (4):

∆I=∆Y-MPC∙∆Y=∆Y(1-MPC);

перевернемо формулу відносно ∆Y:

                                                      ∆Y=(1/1-MPC)∙∆I.                                            (5)

Отже, збільшення ВВП-доходу (∆Y) відбувається шляхом мультиплікативного примножування сукупних інвестицій (∆I) на величину мультиплікатора сукупних інвестицій - 1/1-МРС. Оскільки схильність до споживання (МРС) завжди нижче 1, бо завжди існує і схильність до заощаджень (МPS), які в сумі дають 1 (MPC+MPS=1), то величина інвестиційного мультиплікатора або мультиплікатора витрат завжди більше 1:

                                                           1/1-МРС>1.                                                  (6)

З цього виразу випливає головний висновок інвестиційного мультиплікатора: якщо у формулу 5 підставляти будь-які значення мультиплікатора, а вони, як випливає з формули 6 – завжди більше 1, то примноження сукупних витрат на 1 грошову одиницю завжди призводитиме до збільшення сукупного ВВП-доходу на величину більше ніж 1 грошова одиниця («мультиплікативний ефект»).

Формулу мультиплікатора витрат (m) можна переписати не тільки відносно граничної схильності до споживання (МРС), а й відносно граничної схильності до заощаджень:

m=1/MPS.

Також з формули 5 випливає, що мультиплікатор витрат виражає співвідношення між приростом ВВП-доходу та сукупних інвестицій:

m=∆Y/∆I.

Нині, як відомо, середнє значення мультиплікатора по країнах світу дорівнює 2, відповідно гранична схильність до споживання (МРС) дорівнює 0,5. При таких значеннях споживання і заощадження економіка приречена на кризи (циклічний характер). Для переходу до більш рівномірного економічного розвитку потрібно, щоб коефіцієнт мультиплікатора був більшим ніж 2,5 та, відповідно, схильність до споживання сягала понад 0,6.