2018-02-14
302
Земельний кодекс України було прийнято 13.03.1992 р. Надалі до нього вносилися зміни й доповнення. Земельний кодекс України є головним після Конституції України законодавчим актом, який регулює земельні відносини в Україні.
Структура Земельного кодексу України: 10 розділів, 13 глав, 118 статей.
Право колективної і приватної власності на землю
Право власності на землю - це сукупність правових норм, які закріплюють належність земель певним фізичним та юридичним особам, державі і визначають обсяг та зміст прав власника землі, а також способи і межі здійснення цих прав.
Поряд з правом власності на землю як сукупності певних правових норм (право власності на землю в об'єктивному значенні) існує поняття права власності на землю як право конкретної особи (землевласника) володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою (право власності на землю в суб'єктивному значенні).
Відповідно до ст. 14 Конституції України "земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону".
Ст. З "Форми власності на землю. Розпорядження землею" Земельного кодексу України проголошує: "власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними".
У сучасних умовах колективна власність на землю в Україні представлена переважно у вигляді колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) (колишні колгоспи). Проте, як переконує історичний досвід, така форма господарювання не забезпечує належного догляду за землею, а відтак - малопродуктивна. Саме з метою подолання такого становища Президент України видав у грудні 1999 р. Указ про реформування агропромислового комплексу, яким передбачено приватизацію членами КСП земельних наділів.
