Засоби навчання(ЗН). Загальна харак-ка ЗН. Нетехнічні ЗН

ЗН-комплекс навчальних посібників і технічних пристроїв, за допомогою яких здійснюється керування діяльністю викладача з формування у студентів МКК і діяльністю студентів з оволодіння цією компетенцією. Вимоги до ЗН: мають бути в матеріальн. формі; орієнт.на цілі навч.; бути інструментом для реалізації методів І прийомів, відповідати сучасн. досягн. МНІМ. Класифікація: за критер. значущост і:основні(ПІДРУЧНИК),допоміжні(аудіо-віз., аудит.), додаткові(словники). За призначенням: для вчителя і для учня За залуч.апаратури: технічні і нетехн. За каналом надх. інформ: слухові, зорові, зорово-слух. До нетехнічних засобів відносяться здебільшого зорові, зорово-вербальні чи вербальні матеріали. Так, сюди належать: речі, картини, малюнки, макети, карти, схеми, словники, посібники, але головним є підручник. Підручник(П) – це головний навчальний посібник, що містить методично організований мовний та мовленнєвий матеріал, вправи для оволодіння цим матеріалом, граматичний додатковий матеріал, додатки. Структура підручника залежить від методичної концепції авторів. Традиційно вони організовані за тематичним або ситуативно-тематичним принципом у розділи. Кожен розділ охоплює серію уроків і має поурочну структуру. Функції П: моделююча, навчаюча, керуюча, інформуючи, мотивуюча, індивідуалізуючи, компенсаторна, контролююча, організаційно-плануюча, адаптивно-оптимізуюча, діагностична. Вимоги до підручника:1)П має забезпечувати послідовність подачі мовного матеріалу від уроку до уроку; 2) зміст П має бути комунікативно-спрямований; 3)Кожен параграф повинен мати стрижень, навколо якого організовується матеріал(наприклад, тема); 4) у структурі параграфа має бути дом. Завдання; 3) структура має забезпечувати паралельне оволодіння усним і письмовим спілкуванням.

Мовний портфель(МП) - новий технологічний засіб навчання, який сприяє розвитку як іншомовної комунікативної діяльності студентів, так і їх особистісному розвитку як суб'єктів освітнього процесу. Пакет робочих матеріалів, які відображають результати навчальної діяльності студентів. Запровадження мовного портфеля у практику навчання АПМ переслідує такі цілі: привести у відповідність рівень навчання АПМ до загальноєвропейських стандартів; запровадити рівневий підхід у процес навчання АПМ студентів-філологів; створити основу для використання Європейського Мовного Портфеля у процесі навчання АПМ студентів-філологів; забезпечити реалізацію Загальноєвропейських Рекомендацій у практиці навчання АПМ; стимулювати та інтенсифікувати процес навчання АПМ; розвивати здібність представляти й описувати іншомовну компетенцію із використанням загальноприйнятих форм опису; надавати власнику можливість визначити й описати свій рівень володіння АПМ у рамках загальноєвропейських кваліфікаційних стандартів; надавати повну інформацію про рівень володіння АПМ.

З огляду на перспективу використання мовного портфеля для навчання АПМ, що вимагає повної відповідності Європейському Мовному Портфелю, він повинен дозволяти реалізувати у процесі навчання АПМ відповідні функції:

1. педагогічну – розвивати здібність студента до усвідомлення характеру і процесу оволодіння АПМ (його цілей, результатів, ситуацій використання АПМ, критеріїв оцінки рівня володіння АПМ), здібність до рефлексивної самооцінки свого мовленнєвого і навчального досвіду з АПМ, створювати умови для підвищення мотивації і якості оволодіння АПМ;

2. звітну – надавати вичерпну інформацію про досягнення і динаміку рівня володіння АПМ, складати основу для адекватної оцінки рівня володіння АПМ з орієнтацією на вимоги Ради Європи [1].

У рамках педагогічної функції мовний портфель виступає засобом навчання, що відображає процес розвитку вмінь з АПМ. У рамках звітної функції він являє собою засіб оцінювання, що забезпечує здійснення поточного і підсумкового контролю на основі самооцінки та створює умови для реалізації контролю у відповідності до загальноєвропейських вимог.

Реалізація зазначених функцій здійснюється за рахунок змісту мовного портфеля. Зміст визначається структурними складовими мовного портфеля [1] та включає такі розділи:

1. Мовний паспорт – опис досягнень і досвіду власника мовного портфеля у володінні АПМ з опорою на документальні підтвердження та самостійне оцінювання власного рівня володіння вмінь АПМ за рівневою шкалою самооцінки, представленою у рекомендаціях Ради Європи. Мовний Паспорт має трикомпонентну структуру та включає такі блоки: досвід використання ІМ, блок самооцінки, блок оцінки викладача. Мовний паспорт містить: фото учня; анкетні дані учня; особисту інформацію (хобі тощо); критерії оцінювання навчальних досягнень учнів; власну самооцінку володіння іноземною мовою.

2. Біографія вивчення АПМ – сукупність відомостей, що визначається студентом самостійно на основі контрольних листів самооцінки, які містять характеристики-дескриптори вмінь АПМ для послідовних рівнів володіння АПМ. Другий розділ мовного портфеля – Біографія вивчення ІМ / Biography – є сукупністю відомостей, що описують неформальний досвід використання іншомовного мовлення та відображують визначений власником МП рівень володіння ІМ. Основним призначенням даного розділу є залучення студентів до самоаналізу власного процесу навчання, його самооцінювання, фіксації результатів, планування, визначення наступних цілей в оволодінні вміннями іншомовного мовлення та усвідомлення способів набуття вмінь.

Біографія вивчення ІМ включає такі складники: план роботи з предмета на тему (семестр, рік); табель оцінювання вчителем рівня володіння учнем іноземною мовою (який заповнюється у вигляді графіка з указанням виду мовленнєвої діяльності, що оцінюється); табель самооцінки учнем власних досягнень, що дає змогу розвивати об'єктивну самооцінку.

3. Досьє – викладення досвіду власника мовного портфеля в оволодінні АПМ, що представлений зразками виконаної роботи, результатами самооцінки, описом досвіду роботи та будь-якими іншими документами за вибором власника мовного портфеля.

Третій розділ мовного портфеля – Досьє / Dossier – є викладенням досвіду в оволодінні іншомовним мовленням, що представлений зразками виконаної роботи, результатами самооцінки, описом досвіду роботи та будь-якими іншими документами за вибором власника мовного портфеля. Основну частину досьє складають самостійно вибрані власником портфеля зразки письмових текстів, що слугують підтвердженням досягнень заперіод навчання. Зразки письмових текстів можуть подаватися у досьє на різних стадіях їх створення. Доцільно представити один з них у всіх варіантах відповідно до послідовності етапів – планування, чернетка, корегування, редагування. Мовне досьє може включати: творчі проекти учнів; доповіді з теми на англійській мові; кросворди з вивчених тем тощо.

Мовний портфоліо розроблено з метою:

 стимулювати вивчення людиною іноземної мови згідно з будь-яким загальнорекомендованим рівнем упродовж усього життя людини;

 зробити процес вивчення мови більш прозорим та ясним;

 формувати самоосвітню компетентність учня, що дозволяє йому аналізувати й усвідомлювати власний шлях навчання, а також впливати на нього;

 формувати інноваційну особистість учня, розвивати вміння конструювати свої знання, орієнтуватись в інформаційному просторі; ставити перед собою задачі й поетапно розв'язувати їх;

 створювати мотивацію навчальної діяльності;

 розвивати пізнавальні організаційні навички, творчі здібності учнів;

 формувати учнівську автономію, посильність освіти для кожного конкретного учня.

Навчання Аудіювання. Цілі та зміст навчання А у середній\ вищій школі.

А.- це розуміння сприйнятого на слух мовлення. Мета навчання А.- сформ. компетенцію в А, що базується на навичках і уміннях сприймати мовл. повідомлення і розуміти їх в безпосередньому спілкуванні, в опосередкованому спілкув.(фонограма і відеофонограма) в типових ситуаціях учб., побутової, публічної та трудової сферах спілкув. Функції А – 1)мета навч, 2)засіб навч, 3)складник ДМ. Риси А: реалізує усне спілкув., за роллю у проц..спілк. є реактивною МД; за спрямованістю на прийом-видачу інформації є рецептивним; форма перебігу – внутрішня; характериз. мотивом спілкування, предметом(думки ін..людей), продуктом(умовивід чи розуміння цих думок) та результатом(зміна поведінки чи стану).

Вимоги до базового рівня володіння аудіюванням.
На базовому рівні аудіювання розглядається як компонент усномовленнєвого спілкування. Як самостійний вид мовленнєвої діяльності аудіювання означає сприймання на слух і розуміння текстів з різною глибиною та повнотою проникнення в їх зміст: з повним розумінням та з розумінням основного змісту. Досягнення базового рівня в галузі аудіювання передбачає формування елементарної комунікативної компетенції в цьому виді мовленнєвої діяльності, а саме:
ü Уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування, пов’язане з задоволенням найпростіших потреб (наприклад, привітання, запит і передача інформації та ін.);
ü Визначити тему і мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках, коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити фразу, висловити думку інакше, розмовляти повільніше і простіше, уточнюючи при цьому значення незнайомих слів і спонукаючи до грунтовнішого пояснення незрозумілого;
ü уміння в умовах опосередкованого сприймання повідомлення (наприклад, оголошення по радіо прогнозу погоди тощо) розуміти основний зміст аудіотексту (про що йдеться, що є найбільш важливим);
ü уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителята однокласників, короткі повідомлення, які стосуються навчально-трудової і соціально-побутової сфер спілкування.
Перевищення цього рівня передбачає формування в учнів:
ü уміння розуміти основний зміст прослуханих текстів різного характеру, які містять незначну кількість незнайомих слів.
Контроль навичок i BMiHb практичного володiння іншомовним мовленням. Контроль i оцiнювання умінь писемного мовлення

Контроль(К) – процес визначення та оцінювання рівня сформованості іншомовної комунікативної компетенції (ІКК). Оцінювання – це процес встановлення рівня сформованості ІКК відповідно до вимог Програми. Функції К.: функція зворотного зв’язку – забезпечує керування процесом навчання ІМ. Зворотний зв'язок діє на вчителя і на учня. Вчителю дає інформ. про успішність учня. Учитель аналізує інформацію на наявність недоліків, проводить діагностику відхилень у МД учнів і виявляє ступінь відповідності обраної стратегії і тактики навчання,маючи можливість внести коригуючи зміни. Учням дає інформ. про їх успішність, що дозволяє здійснювати самооцінку та планувати подальшу діяльність. Оціночна – оцінка є орієнтиром для батьків та учнів і є основним показником успішності в державних документах. Навчальна – контрольне завдання – це вправа, виконуючи яку учень здійснює подальше закріплення та удосконалення навичок і вмінь. Розвиваюча – у ході К здійсн. Розвиток інд.-психологічних особливостей, розвиток вольових якостей. + Коригуюча, стимулююча, попереджаюча.

Вимоги до К: систематичність, репрезентативність, об’єктивність, цілеспрямованість, диференційований підхід, виховна цінність. Види контролю: за зв'язком з процесом навчання: включений і відстрочений. За часом реалізації: поточний, тематичний, рубіжний (модульний), підсумковий, заключний. За рівнем уніфікованості: стандартизований(об’єктивний), не стандартизований (суб’єктивний) Форми К: за охватом студентів: фронтальний, індивідуальний, парний, груповий; за способом реалізації: усний, письмовий; за використанням рідної мови: одномовний, двомовний; за способом організації: контроль викладачем, взаємоконтроль, самоконтроль; за використанням ТЗН: з…/ без…

Контроль і оцінювання умінь письма

1. Оволодіння графікою/ орфографією із залученням матеріалу, опрацьованого усно;
Так, на першому етапі формування орфографічних навичок використовуються впре з аналізу, вправи на ідентифікацію та диференціацію:

- звуко-буквений аналіз слова; групування слів з однаковими звуками, але різними графемами;

- групування слів на основі протиставлення графем;

- диференціація подібних, але не тотожних графем;

- списування за зразком;

- списування з різними завданнями (підкреслити букву, буквосполучення, слова з однією і тією орфограмою);

- групування слів з використанням картинок-орфограм; складання слів із складів з використанням схем;

- написання слів за заданими першими літерами.2. засвоєння структурних моделей речень, властивих усній та письмовій формам спілкування, комбінування їх у мовленні;

2. Основною метою другого етапу, поряд з орфографічними навичками, є формування лексико-граматичної правильності письма. На цьому етапі найбільш поширеними визнаються такі види вправ:

- вправи на запитання-відповіді з частковою зміною мовного матеріалу;

- на трансформацію мовного зразка;

- на підстановку;

- на розширення та скорочення;

- диктанти.

Останній вид вправи широко використовується на різних ступенях навчання. Так, на початковому виконуються такі види диктантів як слуховий, слуховий з попереднім аналізом труднощів, самодиктант, зоровий, зоро-слуховий, вибірковий. На середньому та старшому ступенях навчання, крім зазначених, проводяться ускладнені диктанти, а саме: диктант із самоконтролем, пояснювальний диктант, диктант вивченого напам'ять (уривок прози, вірш), диктант-переклад.

23