Філософія нового часу

 

Бекон Ф.

 

 

ІІІ

Знання і могутність людини співпадають, оскільки незнання причини ускладнює дію… Те, що у спогляданні виглядає причиною, у дії стає правилом…

 

ХІV

Силогізми складаються з речень, речення із слів, а слова є знаками понять. Якщо ж поняття, складаючи основу всього, самі є плутаними та відстороненими від речей, то немає нічого міцного у тому, що побудоване на них. Тому єдина надія на істинну індукцію.

 

ХV

Ні в логіці, ні у фізиці у поняттях немає нічого здорового. “Субстанція”, “якість”, “дія”, “страждання”, навіть “буття” не є хорошими поняттями, ще меншою мірою такими є поняття: “важке”, “легке”, “густе”, “розріджене”, “вологе”, сухе”, “породження”, “розкладання”, “тяжіння”, “відштовхування”, “елемент”, “матерія”, “форма” та інші такого ж роду. Всі вони вигадані і погано визначені.

 

ХХХІХ

Існує чотири види ідолів, які впливають на розум людини. Для того, щоб їх досліджувати, дамо їм імена. Назвемо перший вид ідолами роду, а другий – ідолами печери, третій – ідолами ринку, а четвертий – ідолами театру.

 

ХLІ

Ідоли роду знаходять основу у самій природі людини… оскільки помилково стверджувати, що від чуття людини є мірою речей. Навпаки, всі сприйняття як відчуттів, так і розуму базуються на аналогії людини, а не аналогії світу. Розум людини уподібнюється до нерівного дзеркала, яке, домішуючи до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому та спотвореному вигляді.

 

ХLІІ

Ідоли печери є заблудженнями окремої людини. Адже у кожного, окрім помилок, властивих усьому людському роду, є своя окрема печера, яка послаблює і викривляє світло природи. Відбувається це внаслідок особливих природжених властивостей кожного, чи від виховання і бесід з іншими, чи від читання книг та від авторитетів, перед якими він схиляється, чи внаслідок відмінностей у сприйняттях, залежних від того, чи отримують їх душі гарячкуваті чи душі холоднокровні та спокійні, чи ще через якісь інші причини… Ось чому Геракліт правильно сказав, що люди шукають знань у малих світах, а не у великому, чи спільному світі.

 

ХLІІІ

Існують іще ідоли, що виникають унаслідок взаємопов’язаності та спільності людей. Ці ідоли ми називаємо, маючи на увазі породжуючі їх спілкування і спільність людей, ідолами ринку. Адже люди поєднуються мовою. Слова ж встановлюються відповідно до розуміння натовпу. Тому погане й потворне використання слів дивним чином впливає на розум. Визначення і пояснення, якими звикли озброюватися й охороняти себе вчені люди, ніяк не допомагають справі. Слова наче ґвалтують розум, змішують усе та ведуть до порожніх і нескінченних суперечок та тлумачень.

 

ХLІV

Існують, нарешті, ідоли, які оселились у душах людей з різних догматів філософії, а також із спотворених законів доведень. Їх ми називаємо ідолами театру, оскільки ми вважаємо, що, скільки існує прийнятих чи вигаданих філософських систем, стільки було зіграно вистав, що представили вигадані або штучні світи… Ми маємо на увазі тут не лише загальні філософські вчення, але й багаточисельні… аксіоми наук, які отримали силу внаслідок традиції, віри і безтурботності…

 

LІ

Людський розум за своєю природою спрямований на абстрактне і плинне мислить як постійне. Але краще ділити природу на частини, ніж абстрагуватися. Це й робила школа Демокріта, яка глибше, ніж інші, проникла у природу. Слід вивчати матерію, її внутрішній стан і зміни стану, чисту дію й закон дії чи руху, оскільки форми є вигадками людської душі, якщо не називати формами ці закони дії…

 

ХCV

Ті, хто займався науками, були або емпіриками, або догматиками. Емпірики, подібно до мурахи, лише збирають і задовольняються зібраним. Раціоналісти, подібно до павука, видобувають тканину із самих себе. Бджола ж обирає проміжний спосіб: вона бере матеріал із садових і польових квітів, але розташовує й змінює його за своїми вміннями. Не відрізняється від цього і справжня справа філософії. Оскільки вона не засновується лише або переважно на силах розуму і не відкладає у свідомості недоторканним матеріал, що видобувається з природної історії та з механічних досвідів, але й змінює його і переробляє у досвіді. Отже, слід покласти сподівання на більш тісний і непорушний (чого до цих пір не було) союз цих здібностей – досвіду й розсудку.

 

CV

Для побудови аксіом слід вигадати іншу форму індукції, ніж та, яку використовували до цього часу. Ця форма має застосовуватися не лише для відкриття і випробовування того, що називається початками, але й до менших, і до середніх, і, нарешті, до всіх аксіом. Індукція, яка відбувається через простий перелік, є дитячою річчю: вона дає хиткі висновки і піддається небезпеці з боку суперечливих окремих частин, виводячи рішення більшою частиною на підставі меншої, ніж слід, кількості фактів, причому лише тих, які є наявними. Проте індукція, яка буде корисною для відкриття й доведення у науках і мистецтві, повинна досліджувати природу за посередництвом потрібних відокремлень і винятків. І потім, після необхідної кількості заперечних суджень вона повинна дати висновок про позитивне. Цього досі не зроблено… Користуватися допомогою такої індукції потрібно не лише для відкриття аксіом, але й для визначення понять. У вказаній індукції і полягає… найбільше сподівання.

Бекон Ф. Афоризми про витлумачення природи і царства людини

Гоббс Т.

 

Нескінченне (Infinite). Все, що ми собі уявляємо, є скінченим (finite). Відповідно до нього ми не маємо жодної ідеї, жодного поняття про якусь річ, що називається нами нескінченною. Людина не може мати у своєму розумі образ нескінченної величини, подібно до того, як вона не може уявити собі нескінченну швидкість, нескінченний час, нескінченну силу чи нескінченну владу. Коли ми кажемо, що якась річ є нескінченною, то позначаємо лише те, що не спроможні уявити собі кінець і кордони названої речі, оскільки маємо уявлення не про саму нескінченну річ, а лише про нашу власну неспроможність… Все, що ми сприймаємо, спочатку було сприйняте нами у відчутті одразу цілком або частинами, оскільки у людини не може бути жодної думки, жодного уявлення про речі, які б не були у відчуттях. Жодна людина не може уявити собі якусь річ інакше як таку, що знаходиться у певному місці, що має певну величину і спроможність бути розділеною на частини; точно так само ніхто не може уявити ні того, щоб якась річ знаходилась цілком у цьому і водночас в іншому місці, ні того, щоб дві або більше речі могли бути водночас в одному й тому ж самому місці, оскільки ні те, ні інше ніколи не було й не може бути сприйняте відчуттями, а все це… безглузді розмови, у які повірили обмануті філософи, й обманутими або такими, що обманували, схоластами.

Існують два роди знання, з яких перший є знанням факту, другий – знанням про послідовну залежність одного твердження від іншого. Перший рід знання є не що інше, як відчуття і пам’ять, і є абсолютним знанням (absolute knowledge), наприклад, коли ми споглядаємо факт, який відбувається, або згадуємо, що він відбувався, і це те знання, якого потребують від свідків. Другий рід знання називається наукою і є умовним, наприклад, якщо ми знаємо, що коли певна фігура є колом, то будь-яка пряма, що проведена через її центр, поділить її на дві рівні частини. І це є те знання, якого потребують від філософа, тобто від того, хто претендує на правильне мислення.

Гоббс Т. Левіафан або матерія, форма і влада держави церковнїі та громадянської

Декарт Р.

 

 

Оскільки ми були дітьми, перед тим як стати дорослими, і складали стосовно предметів, що надавалися нашим відчуттям, різні судження, як правильні, так і неправильні, перед тим як досягти повного оволодіння нашим розумом, то деякі необережні судження відвертають нас від істинного пізнання й володіють нами настільки, що звільнитися від них ми можемо лише не інакше, як наважившись хоча б раз у житті поставити під сумнів усе те, з приводу чого існують найменші підозри у недостовірності… Також корисно нам відкинути як хибні речі, щодо яких ми можемо припуститися найменшого сумніву, з тим, щоб тоді, коли ми визнаємо деякі з них такими, які, не дивлячись на прийняту нами обережність, здаватимуться нам поза сумнівом істинними, ми відзначимо їх як і досить достовірні й найлегші для пізнання… Проте, слід зазначити, що я не пропоную користуватися методом сумніву взагалі, а лише тоді, коли ми ставимо ціль споглядання істини…

Декарт Р. Початки філософії

 

Оскільки відчуття нас іноді обманюють, я припустив, що не існує жодної речі, яка була б такою, якою вона нам здається; і оскільки існують люди, які помиляються навіть у найпростіших питаннях геометрії й припускаються у них паралогізмів, то я вважаючи себе спроможним помилятися не менш за інших, відкинув усі хибні твердження, які приймав раніше за доведення… Але тоді ж я звернув увагу на те, що у той самий час, коли я схилявся до думки про ілюзорність усього на світі, було необхідним, щоб я сам, у такий спосіб здатний міркувати, дійсно існував. І, помітивши, що істина “я мислю, отже, я існую” є настільки твердою та вірною, що навіть найбезглуздіші припущення скептиків не можуть її похитнути, я вирішив, що можу без зайвої обережності прийняти її за перший принцип своєї філософії...

Потім я розглянув, що взагалі потрібно для того, щоб те чи інше положення було істинним і достовірним… І, помітивши, що в істинності положення “ Я мислю, отже, я існую ” мене переконує винятково ясне усвідомлення, що для мислення необхідно існувати, я зробив висновок, що можна взяти за загальне правило наступне: все, що ми розуміємо досить ясно і чітко, є істинним. Проте певна складність полягала у правильному розрізненні того, що саме ми спроможні розуміти достатньо чітко…

Внаслідок цього, міркуючи про те, що оскільки я сумніваюсь, то я є істотою не зовсім досконалою… я почав шукати, звідки набув здатність мислити про щось більш досконале, ніж я є сам, і зрозумів, що це має приходити від чогось, що є за своєю природою справді більш досконалим. Отримати цю ідею з нічого – річ явно неможлива; не міг я її створити й сам. Оскільки неприйнятним було припускати, щоб або більш досконале було наслідком менш досконалого, або припускати виникнення якоїсь речі з нічого. Залишалося припустити, що ця ідея була закладена у мене тим, чия природа більш досконала, ніж моя, і хто поєднує у собі всі досконалості, які доступні моїй уяві; тобто, говорячи одним словом, Богом.

Декарт Р. Міркування про метод, щоб добре спрямовувати свій розум і відшукувати істину в науках

 

 

Спіноза Б.

…Природа обмежується не законами людського розуму, що мають на увазі лише справжню користь і збереження людей, але іншими – нескінченними, що мають на увазі вічний порядок всієї природи, частинку (particula) якої складає сама людина… Отже, все, що нам у природі здається смішним, дивакуватим або поганим, - все це відбувається внаслідок того, що ми знаємо речі лише частково і в більшості випадків не знаємо порядок та зв’язок (ordo et cogerentia) усієї природи і що ми хочемо керувати усім за звичками нашого розуму; між тим те, що розум визнає поганим, є таким не у відношенні порядку і законів природи загалом, але лише у відношенні законів однієї нашої природи.

Спіноза Б. Богословсько-політичний трактат

 

…Після того, як ми вище довели, що Бог існує, потрібно тепер показати, що Він таке. Він…є істотою, про яку стверджується, що вона є все або має нескінченні атрибути, з яких кожний у своєму роді є нескінченно досконалим. Щоб ясно висловити нашу думку про це, ми візьмемо за засновки наступні чотири положення:

1. Немає обмеженої субстанції, будь-яка субстанція у своєму роді має бути нескінченно досконалою, саме тому, що у нескінченному розумі Бога жодна субстанція не може бути більш досконалою, ніж вона є вже у природі.

2. Немає двох рівних субстанцій.

3. Одна субстанція не може створити іншу.

4. У нескінченному розумі Бога немає субстанції, яка б не існувала у природі формально…

Спіноза Б. Короткий трактат про Бога, людину і її щастя

 

…Місія пророків у тому й полягала, щоб розвинути в людях доброчинність, а не у тому, щоб навчати істині. У зв’язку з цим автор вважає, що заблудження і невігластво пророка не могли зашкодити його слухачам, в яких він запалював любов до доброчинності, оскільки несуттєво, якими аргументами нас заохочують до доброчинності, аби лише ці аргументи не викривляли ту моральну доброчинность, для спричинення якої вони були створені й задіяні пророком... І автор також вважає, що пізнання істини, а також і пізнання таїнств необхідні лише тією мірою, якою вони сприяють доброчинності.

Спіноза Б. Листи

Паскаль Б.

Якщо б людина вивчила перше саму себе, вона побачила б своє безсилля проникати за межі конечного. Як може частина знати ціле? Можливо, однак, вона намагатиметься пізнати, щонайменше, частини, відповідні їй? Але всі частини світу знаходяться в такому відношенні і зв’язку між собою, що неможливо, я гадаю, пізнати одну без іншої і без цілого.

 

Так як усі речі виробляються й виробляючи їх, користуються допомогою інших і самі іншим допомагають, опосередковано та безпосередньо, і всі взаємно підтримуються природним та невловимим зв’язком, який поєднує найвіддаленіші та найрізноманітніші речі, то я вважаю неможливим пізнати частини без пізнання цілого, так само як і пізнати ціле без детального ознайомлення з частинами.

На довершення нашої нездатності до пізнання речей є та обставина, що вони самі по собі прості, а ми поєднуємо в собі дві різнорідні та протилежні натури: душі та тіла. Неможливо припустити, що мисляча частина нашої природи була не духовною.

 

…Людина сама по собі найдивовижніший предмет природи, так як, не будучи в змозі пізнати своє тіло, вона ще менше може пізнати сутність духу; найбільш недосяжним для неї є пізнання того, як тіло може поєднатися з духом. Це непереборна для неї складність, не дивлячись на те, що в цьому сполученні і є особливість її природи…

 

Людина – лише очеретинка, найслабкіша з творінь природи, але вона є очеретинка мисляча. Щоб її знищити, зовсім не потрібно всього Всесвіту: достатньо подиху вітру, краплини води. Але навіть якщо її знищить Всесвіт, людина все одно більш велична, адже вона усвідомлює, що розлучається із життям і що слабкіша за Всесвіт; Всесвіт не усвідомлює своєї вищості.

Отже, вся наша гідність – у здатності мислити. Лише думка підносить нас, а не простір та час, в якому ми – ніщо. Намагаймося мислити гідно: в цьому – основа моральності.

Вочевидь, людина створена для мислення; в цьому вся її гідність, вся її заслуга і весь обов’язок її мислити належно, а порядок думки – починати з себе, зі свого Творця й свого призначення…

 

Небезпечна справа – переконувати людину в тому, що вона у всьому подібна до тварини, не показавши і її величі. Небезпечно також занадто часто звертати її увагу на її велич, замовчуючи про її низькість. Найнебезпечніше – не розкрити їй очі на подвійність людської природи. Корисно одне – казати їй про ту та іншу її сторони.

Людина не повинна порівнювати себе ні з тваринами, ні з ангелами, не повинна не знати про подвійність своєї природи. Нехай знає, яка вона є насправді.

 

Судити про чесноту людини потрібно не за її пориванням, а за щоденними справами.

 

Нерівність неминуча, це є очевидним, але як тільки її визнати – і ось уже відчинені двері не тільки сильній владі, але й нездоланній тиранії.

!!!!!!

В наш час, коли істина прихована за стількома покровами а обман так міцно укорінився, розпізнати істину може лише той, хто палко її любить.

 

Паскаль Б. Думки

 

Локк Дж.