(1498 р.)
(Витяги)
Ми, Людовік, милістю божою король Франції, оголошуємо до загального відома віднині й надалі:
...Правосуддя є найперша і найбільш достойна з важливих чеснот, і також головна й найнеобхідніша частина всіх монархій, королівств і князівств, що мають добре управління і перебувають у порядку...
Ми наказали й наказуємо, що писарі комісарів та їхніх помічників, чи го радники наших судів, бальї, сенешалі та судді, чи їх загальні або спеціальні заступники й інші судді, не мають права приймати нічого від тих, тро кого їм доручено їхніми начальниками провести назване слідство...
Тільки нам і потомкам нашим, королям Франції, поряд з деякими іншими особливими правами й перевагами, присвоєними нам і потомкам нашим, королям Франції, на знак верховної влади належить право помилування і прощення. Однак деякі намісники і губернатори наші, а також їх заступники, нами призначені в деяких областях нашого королівства, намагаються і прагнуть, посилаючись на якісь нібито одержані від нас чи від попередників наших повноваження, давати помилування і прощення... і вести справи як цивільні, так і кримінальні між сторонами, не зважаючи на право на оскарження і на підсудність; разом з тим вони вимагають до себе справи, які ведуть у наших сенешалів та бальї і в інших установлених суддів, порушуючи загальну підсудність, встановлену в нашому королівстві, в зв'язку з цим ми інулювали й анулюємо своїм указом назавжди і непорушно про їхню владу, забороняючи їм надалі давати помилування і прощення... вимагати справи,
133
що перебувають на провадженні в звичайних судах, і провадити їх будь-яким способом...
Хрестоматія з історії середніх віків. —
1С. 1972. — С 74—75.