Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

Лекція № 1. МІЖНАРОДНІ НОРМИ ТА ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ І НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1. Соціальний діалог в Європейському Союзі й Україні.

2. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.

3. Міжнародні стандарти SA 8000 «Соціальна відповідальність» і ISO 26000

«Настанова по соціальній відповідальності».

4. Безпека праці в Україні.

5. Основні законодавчі та нормативно-правові акти про охорону праці.

Соціальний діалог в Європейському Союзі й Україні.

У Європейському Союзі соціальний   діалог  став прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила  конкурентоспроможнішу позицію Європи   у стосунках з основними партнерами у світі. Однією з найхарактерніших особливостей розвитку політичних і соціальних процесів у країнах, які   взяли орієнтацію на членство в ЄС, стало    широке застосування вже успішно    випробуваних на практиці форм соціальної демократії з участю громадян в ухваленні політичних і економічних рішень, контролю за їх реалізацією у важливих напрямах політичної діяльності владних інститутів.

Ця тенденція дедалі більше стає виразником критичного поглядуна перспективи розвитку парламентської демократії та її можливості задовольняти інтереси різних соціальних груп. Проблеми форм регулювання відносин у суспільстві найбільше зосереджуються сьогодні у сфері економіки, адже в основі добробуту мають бути такі механізми регуляції, які сприяли б ефективному розв’язанню економічних питань в інтересах усього суспільства. У сфері соціально-трудових відносин такою формою демократичного  регулювання, прийнятою для всіх її   суб’єктів, став соціальний діалог.

В Україні, згідно з законом «Про соціальний діалог в Україні», який набрав чинність з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення, склад та організацію  роботи Національної тристоронньої соціально- економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах. Соціальний діалог– процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей    та прийняття     узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і    органів місцевого самоврядування,  з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Однією з їх характеристик є розвиток демократії в основних сферах соціально-економічного життя держави, систематична участь громадян у розробці пріоритетних для регіону рішень та контроль за їх реалізацією у важливих, з погляду інтересів громадян, напрямах діяльності.

Соціальний діалог здійснюється на принципах:

• законності та верховенства права;

• репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

• незалежності та рівноправності сторін;

• конструктивності та взаємодії;

• добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

• взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

• обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

• пріоритету узгоджувальних процедур;

• відкритості та гласності;

• обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

• відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

Соціальний діалог  здійснюється на національному,    галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

До сторін соціального діалогу належать:

♦ на національному рівні    – профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;

♦ на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів   економічної діяльності;   сторона оботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах  певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;

♦ на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої

є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування   в  межах  повноважень,    визначених законодавством;

♦ на локальному рівні – сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів  представники (представник) працівників;    сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця. Для   участі   у  колективних переговорах    з   укладення     колективних договорів і угод, тристоронніх або    двосторонніх органах та у міжнародних заходах склад суб'єктів    профспілкової сторони та сторони роботодавців  визначається за    критеріями репрезентативності.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори та угоди, до яких приєдналась Україна. Закон "Про охорону праці" передбачає, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, то застосовуються норми міжнародного договору.

Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, - це наступні чотири групи документів:

1. Конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці.

2. Директиви Європейського Союзу.

3. Договори та угоди,  підписані в  рамках Співдружності    Незалежних Держав.

4. Двосторонні договори та угоди.

Крім вищезазначених організацій у справу охорони праці вносять свій внесок також Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація   охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація   зі стандартизації (ISO), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ряд інших.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної Організації Праці у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування. До МОП зараз входить 173 країни. Структурно ОП складається з Міжнародної Конференції праці, Адміністративної Ради та Міжнародного Бюро праці, мета    МОП    –  сприяти створенню можливостей для жінок і чоловіків отримати гідну і продуктивну роботу в умовах свободи, рівності, соціальної захищеності і поваги людської гідності.

Міжнародна Конференція праці - вищий орган МОП і тому вона зветься також Всесвітнім Парламентом праці - проводиться щороку у червні за участю представників всіх країн-членів.

Міжнародне Бюро праці - це постійний секретаріат організації, який розробляє Кодекси практичних заходів, здійснює моніторинг фінансових справ, розробляє порядок денний наступних Міжнародних Конференцій праці.

Адміністративна Рада включає 28 урядових представників, 14 представників роботодавців та 14 представників робітників. Адміністративна Рада здійснює контроль за діяльністю Міжнародного Бюро праці та зв'язок між ним і Міжнародною Конференцією праці.

Всі механізми прийняття рішень у МОП пов'язані з її унікальною структурою, яка базується на принципі ТРИПАРТИЗМУ, тобто рівного представництва трьох сторін - уряду, роботодавців і працівників. Так приймаються рішення кожної країни-члена, а також рішення по результатах роботи комітетів Конференції по Міжнародних Конвенціях, Рекомендаціях тощо.

Розглянутий вище принцип державної політики нашої країни в галузі охорони праці, який полягає у ".координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками..." базується на унікальному, майже 90-річному, світовому досвіді використання принципу трипартизму.

Технічне сприяння МОП у сфері охорони праці носить різні форми. Деякі проекти допомогли країнам-членам     під час розробки нових законодавств з охорони праці і при зміцненні інспекційних служб. В інших країнах здійснювалась підтримка при створенні інститутів із виробничої безпеки та гігієни праці для сприяння науковим дослідженням і розробці навчальних програм. Основними формами діяльності МОП є розробка стандартів, дослідження, збір    та розповсюдження  інформації,   технічне сприяння. При активному співробітництві з країнами-членами ці заходи роблять більш успішною боротьбу за досягнення соціальної справедливості та миру у всьому світі. За свою діяльність МОП отримала у 1969 р. Нобелівську Премію Миру.