ТЕМА 5 Особливості приготування порошків

1.Недозованих порошків.

2.Дозованих  порошків з лікарськими засобами: виписаними в рівній кількості;.виписаними в різних кількостях; з різними фізико-хімічними властивостями.

3.Порошків з барвними речовинами,  з забарвленими,

4.Порошків з екстрактами,

5.Порошків з рідинами.

6. Порошків з напівфабрикатів.

 

І. Зміст лекційного матеріалу:

Процес приготування порошків складається з наступних стадій:

 зважування, подрібнення, (просіювання), змішування, дозування, упаковки і от- пуска, оцінка якості. Необхідність виконання тих або інших технологічних стадій і операцій при виготовленні порошків залежить від рецептурного пропису, медичного призначення порошків і виду початкових препаратів.

Подрібнення (concisio). У фармацевтичній технології інтенсивність багатьох процесів залежить від величини оброблюваних твердих матеріалів. Збільшити їх поверхню можна шляхом зменшення розмірів частинок, тобто шляхом подрібнення. Подрібненням називають процес зменшення розмірів частинок матеріалу, що приводить до збільшення питомої поверхні подрібнюваної речовини. Якщо немає спеціальних вказівок щодо ступеня подрібнення, то всі лікарські речовини подрібнюються до 0,16 мм. У ряді випадків, кристали мають, наприклад, пластинчасту або ж пелюсткову форму (камфора, фенілсаліцилат, пентоксил і ін.) і простим диспергуванням дрібного порошку можна не отримати. У таких випадках необхідно використовувати так звані диспергуючі добавки (диспергатори), які можуть бути твердими або рідкими компонентами. В ролі рідких диспергаторів (для досягнення розклинюючого ефекту) можуть використовуватися: етиловий спирт або ефір. Рідкі диспергуючі добавки вводять з розрахунку 5-10 крапель на 1,0 речовин, а у разі порошків, які дуже важко подрібнюються (ментол, камфора, тимол) 10-15 крапель. Тверді диспергуючі добавки - це речовини, здатні насищати поверхню іншої (тобто подрібнюваного) речовини при його подрібненні. Такими властивостями володіють індиферентні речовини: цукор, глюкоза. Вводять їх з розрахунку 0,02- 0,05 грама на 1,0 грамів порошку. У аптечній практиці для подрібнення твердих речовин використовуються ступки. Ступки випускаються різних форм і розмірів. Залежно від розміру ступки підбирається товкач, який використовують для подрібнення матеріалів, що поміщаються в ступку. Для кожного номера ступки є свої максимальні завантаження, які не по- винні перевищувати 1/20 її об'єму. Час подрібнення не має бути дуже тривалим, оскільки тривале подрібнення може привести до зменшення сумарної поверхні порошку в результаті агрегації вже подрібнених частинок. При подрібненні в ступці відразу декількох медикаментів, останні подрібнюються незалежно один від одного, тому в ступці раціонально порошкувати суміш речовин, чим кожне з них окремо. Подрібнюючи речовину в ступці, тримають її лівою рукою, щільно притискуючи до поверхні столу. Товкач слід обертати гроном руки без участі ліктьового і плечового суглоба. Просіювання (cribratio). Подрібнені лікарські засоби необхідно просівати через певні сита. Мета просеивания- отримання продукту з однаковим розміром частинок. В умовах аптеки при виготовленні порошків ця стадія може бути от- сутсвовать, оскільки лікарські речовини доводять до максимально можливої дисперсності в ступці, що визначається візуально, без допомоги сит. Просіювання регламентується по ДФУ I.

 Змішування (mixtio). Процес змішування є основною операцією при ви- готовленні порошків. Він може проводитися одночасно з подрібненням або ж самостійно, якщо складний порошок готується з вже подрібненої речовини. У аптеках змішування порошків проводиться переважно в ступці. Цю операцію слід проводити при частому збиранні порошку із стінок ступки і товкача на центр ступки за допомогою целулоїдної капсулатурки. Спосіб і порядок змішування порошків залежить від:

- кількості вхідних до складу суміші інгредієнтів;

 - физико-хімічних властивостей компонентів (агрегатного стану, питомої щільності, забарвленості і ін.)

Загальні правила подрібнення і змішування: - лікарські речовини, що входять до складу порошкової суміші, необхідно спочатку подрібнити до певного ступеня дисперсності. Причому для досягнення однорідності складені компоненти порошкової суміші мають бути однаково подрібнені; - не слід збільшувати співвідношення змішуваних лікарських речовин більш ніж 1:20, оскільки при великих співвідношеннях іноді виходять недостатньо однорідні суміші. Якнайкраща однорідність порошку виходить при змішуванні інгредієнтів в співвідношенні 1:1;

 - у тих випадках, коли до складу порошку входять сильнодіючі речовини або ж які-небудь інші, прописані в невеликих кількостях, то процеси подрібнення і змішування необхідно проводити в "затертій" ступці. Використання "незатертої" ступки може привести до втрат цих речовин; -

 якщо змішувані порошки прописані в кількостях, що відрізняються один від одного, тобто якщо один порошок прописана в менших кількостях, а інші у великих, то спочатку затирають ступку речовиною, яка прописана у великих кількостях, залишаючи його в ступці стільки, скільки прописано речовини в меншій кількості. Потім вносять речовину, прописану в меншій кількості і ре- тельно всі подрібнюють і змішують. Решта кількості речовини, яка використо- вувалася для затирання ступки (тобто речовина, прописана в більшій кількості) вводять в ступку, прагнучи дотримувати співвідношення 1:1;

- при змішуванні порошків з фарбувальними лікарськими препаратами (вугілля, акрихін, метиленовий синій і так далі) необхідно спочатку "затерти" ступку нефарбованим інгредієнтом, після цього вносять до неї відважену кількість фарбувальної речовини, а потім зверху насипають шар нефарбованого компоненту, що залишився. Така послідовність сприяє запобіганню зіткненню товкача і ступки з фарбувальною речовиною;

-До групи забарвлених ЛЗ відносять речовини, що не залишають забарвлений слід на тарі, закупорювальних матеріалах. Вони зберігаються за звичними правилами і порошки з таких речовин готують за загальними правилами готування складних порошків. До таких речовин відносяться: хінозол, дерматол, протаргол, коларгол та ін.

Порошки із густими і рідкими екстрактами. Готування складних порошків екстрактами, що представляють собою концентровані витяжки з ЛРС, залежать від властивостей застосовуваного екстракту і його консистенції. У ДФ X приведено два препарати екстракту беладони:
- густий, що містить 1,5% алкалоїдів,
- сухий, що містить 0.75% алкалоїдів,
тобто 2 частини сухого екстракту дорівнюють 1 частині густого екстракту (1:2). При відсутності сухого екстракту для зручності роботи ваптеках дозволяється використовувати розчин густого екстракту extractum Bеlladonnae solutum (1:2), який готують за прописом: 100,0 г густого екстракту розчиняють у суміші з 60 г води, 10 г 90% етилового спирту і 30 г гліцерину. При зберіганні розчин екстракту менш стійкий, ніж вихідний екстракт. Тому розчин дозволяється готувати не більше, ніж на 15 днів.
Розчин екстракту беладони густий так само, як і сухий, застосовують у подвійній кількості стовно виписаного в рецепті.

- якщо до складу порошкової суміші входять інгредієнти, що різко відрізняються по питомій щільності і об'ємній масі, то для запобігання розпилюванню легких порошків і для досягнення однорідності суміші необхідно спочатку брати речовини, які мають велику об'ємну масу (меншу питому щільність), а потім поступово додавати речовини з меншою об'ємною масою;

 - рідкі препарати (настоянки, екстракти, ефірні масла) додають в кінці змішення, але можуть також бути використані для подрібнення труднопорош куемых лікарських речовин. Введення до складу порошків рідких інгредієнтів не повинне змінювати основної властивості порошків – сипучості.

Порошки з напівфабрикатів. Напівфабрикати - це спеціальні внутрішньоаптечні заготівлі порошкових сумішей із двох чи більше ЛЗ, приготованих у тих же співвідношеннях, що і в прописах, в яких найчастіше вони зустрічаються. При готуванні ЛП до відповідного напівфабрикату додають ті чи інші інгредієнти відповідно до рецептурного пропису.
Використання напівфабрикатів, що являють собою технічно оброблені напівпродукти, істотно скорочує час, затрачуваний на приготування складних порошків, що сприяє підвищенню їх якості і прискоренню відпуску ліків з аптеки.
У вигляді напівфабрикатів готують тільки такі лікарські суміші, які найбільш часто повторюються в рецептах аптек і являють собою раціональні (з огляду їх сумісності) сполучення ЛЗ, що не змінюються при зберіганні протягом визначеного часу. Періодично прописи напівфабрикатів переглядають. Для кожного напівфабрикату повинні бути встановлені умови і допустимий граничний термін його зберігання.
Для попередження розшарування їх варто насипати в штангласи доверху як можна повніше. При зберіганні в аптеці їх необхідно періодично перемішувати в ступці.

Дозування (divisio). Дозування - розділення на окремі дози простих і складних порошків. Мета дозування -достижение точної маси кожної окремої дози. У аптечній практиці дозування порошків проводиться за допомогою ручних аптечних вагів і порошкових дозаторів. Для перорального застосування найбільш зручною є порошок масою від 0,2 до 1,0 гр. Маса порошків нижче і нище за ці межі утрудняє їх застосування. У тих випадках, коли маса порошку більше 1,0 грама слід готувати порошки в половинній дозі. У сигнатурі указують: "Приймати по 2 порошки 3 рази на день". Найбільш зручною для застосування є порошки масою 0,3-0,5 гр. Саме по цьому лікарі найчастіше прописують порошки в таких дозуваннях. Коливання в масі окремих доз порошків не повинні перевищувати нормативних величин, приведених в ДФУ I.

Упаковка і відпустка. Для упаковки порошків, залежно від їх физико- хімічних властивостей використовують різні пакувальні матеріали:звичайний, парафінований і вощений папери, пергамент. Упаковка дозованих порошків в більшості випадків здійснюється в паперові капсули, розміром 7,5x10 см.Речовини гігроскопічні, летючі або пахучі упаковують в капсули з вощеного (chartacerata) або парафінованого (chartaparaffinata) паперу, масляниста і схильна до адгезії (прилипанню) пороша – в капсули з пергаментного паперу (chartapergamenta). Порошки, що містить летючі речовини (камфору, ментол, тимол, ефірні масла) у вощених і парафінованих капсулах відпускати не можна, оскільки вони з парафіном і воском дають эвтетику (плавляться), унаслідок чого прилипають до капсули, втрачаючи свою властивість – сипучість. За якістю паперові капсули не задовольняють всі вимоги, що пред'являються до пакувального матеріалу. Перспективним в цьому відношенні є полімерні плівки - целофан, поліетилен, поліпропілен, полістирол, комбіновані плівки. Ці матеріали забезпечують раціональне зберігання самих різних лікарських препаратів. У тих випадках, коли потрібно замаскувати, приховати неприємний смак ліків (хінін, панкреатин і ін.) або ж захистити подрібнені внщества від впливу шлунковою соку, ферментів слини, дозовану порошу слід відпускати в желатинових капсулах. Оцінка якості. При оцінці якості готових порошків проводиться насамперед аналіз документації (рецепту, паспорта), перевірка сумісності лікарських засобів, доз отруйних, наркотичних, сильнодіючих лікарських речовин і норми відпустки наркотичних засобів. Потім перевіряють оформлення порошків – відповідність етикеток, упаковки, кольору, смаку, запаху вхідних лікарських речовин. Визначають відхилення в масі окремих доз допустимим нормам, вимогам, що відповідають, загальною статтею ДФУ I. Однорідність перевіряють після натискання головки товкача на масу порошку (на відстані 25 см від ока не має бути видимих окремих частинок). Сипучість перевіряють пересипанням порошку з однієї капсули в іншу, при цьому не повинно бути грудок.

II.. Питання для самопідготовки студентів.

ü Стадії приготування порошків.

ü Що таке подрібнення?

ü Які дві стадії виготовлення порошків можна об'єднувати?

ü Для чого і чим «затирають» ступку?

ü Як змішують порошки з фарбувальними лікарськими препаратами?

ü Як змішують порошки з забарвленими лікарськими препаратами?

ü Фармацевт приготував порошки, до складу яких входить камфора. Які капсули необхідно взяти задля їх пакування?

ü Фармацевту необхідно приготувати порошки, які вміщують 0,02 гр екстракта беладонни кожний. Яку кількість сухого екстракту необхідно взяти для приготування 10 порошків?

ü В аптеку надійшов рецепт, до складу якого входить метиленовий синій. Як треба готувати порошок за цим прописом?

ü  Яка маса порошку є найбільш зручною для перорального застосування?

ü Що таке напівфабрикати? Коли їх використовують?

ü Як проводять оцінку якості порошків?

 

ü III Матеріали студентів за темою лекції.

ü Реферат за темою:«Барвні, забарвлені,пахучі та леткі речовини в медицині».

ü Конспект відповідей на питання для самопідготовки.

 

ТЕМА 6:Особливості приготування. порошків з отруйними речовинами.

План.

1.Приготування порошків із отруйними, наркотичними, психотропними речовинами та прекурсорами.

2.Тритурації та їх використання.

3.Охорона праці під час приготування порошків з отруйними, наркотичними, психотропними речовинами та прекурсорами.

4.Випробування порошків. Маркування. Зберігання порошків у паперових та медичних капсулах.

 

І. Зміст лекційного матеріалу:

. При виготовленні порошків з отруйними і сильнодіючими речовинами (в т.ч. наркотичними й одурманюючими), необхідно дотримувати правила роботи з ними. Отруйні лікарські речовини одержують за вимогою. На лицьовій стороні паспорта письмового контролю (ППК) провізор розписується у видачі, а асистент в одержанні необхідної кількості отруйної речовини з указанням його найменування і кількості. Одержуючи отруйну речовину, фармацевт зобовязаний переконатися у відповідності найменування на штангласі призначенню в рецепті, а також у правильності набору гир і зважування. Отруйні та сильнодіючі речовини не слід розтирати в порожній ступці (вони, як правило, прописуються в незначних кількостях). Поверхня ступки повинна бути попередньо покрита шаром більш індиферентної речовини або речовини, що входить у більшій кількості. Готування складних порошків із сильнодіючими речовинами. Rp.: Dimedroli 0,05 г. Sacchari 0,3 Misce, fiatpulvis Datalesdoses №6 Signa. По І порошку З рази в день. Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить сильнодіюча речовина (димедрол) і кристалічна речовина - цукор. Порошок виписаний роздільним способом. Необхідно перевірити, чи не завищені разові і добові дози димедролу шляхом порівняння прописаних доз у рецепті з фармакопейними дозами: вища разова доза (в.р.д.) -0,1г вища добова доза (в.д.д.) -0,25 г. лікувальна разова доза (л.р.д.) - 0,05 г. (за рецептом) лікувальна добова доза (л.д.д.) - 0,05 х 3 = 0,15 г. Дози не завищені. Перед готуванням спочатку визначають масу кожного інгредієнта на всі дози порошків. Для цього масу однієї дози лікарської речовини (за рецептом) множать на число доз, зазначених у рецепті: Димедролу 0,05x6 = 0,3 г Цукру 0,3 х 6= 1,8 г Потім визначають розважування - дозу складного порошку на один прийом. Для цього існує два способи розрахунку: або за рецептом підсумовують разові дози лікарських речовин (0,05 + 0,3 = 0,35 г.), або загальну масу порошкової суміші поділяють на число прописаних доз ((0,3 + 1,8): 6 = 0,35 г.). Усі розрахунки роблять до готування лікарського препарату і записують на зворотній стороні ППК. У ступці розтирають 1,8 г цукру, після чого залишають у ступці приблизно 0,3-0,4 г, а залишок цукру висипають на капсулу. Потім поміщають у ступку 0,3 г димедролу, ретельно змішують з цукром, частинами додають залишок цукру, змішують до однорідності. Перед додаванням кожної наступної порції цукру знімають за допомогою целулоїдної пластинки зі стінок ступки і товкачика порошкову суміш, що прилипла до них. Отриману суміш розважують на 6 доз по 0,35 г. у парафіновані капсули. Запис у ППК на лицьовій стороні робиться латинською мовою по памяті негайно після приготування лікарського препарату відповідно до технології. ППК Дата № рецепта   Rp.: Dibazoli 0,1 Sacchari 0,3 Misce, fiat pulvis Da tales doses №10 Signa. По І порошку З рази в день. Приготував: (підпис) Перевірив: (підпис) У приведеному прописі разова і добова дози дибазолу (список Б) завищені й у рецепті немає спеціальних позначок (знак оклику і доза, написана прописом). Лікарський препарат можна приготувати, використовуючи дибазол у кількості половини вищої разової дози на один прийом. л.р.д. - 0,1г  в.р.д. - 0,05 г. л.д.д. - 0,3 г в.д.д. - 0,15 г. Розрахунок: Дибазолу 0,05:2 = 0,025 г. 0,025x10 = 0,25 г. Сахара 0,3 х 10 = 3,0 г Розважування: 0,025 + 0,3 = 0,32 г. Технологія аналогічна попередньому рецепту. Готування складних порошків з отруйними речовинами.Для речовин списку А (зазначених у п. 20 наказу №117 МОЗ України від 30.06.94 p.), крім перевірки вищих разових і добових доз необхідно перевіряти одноразовий відпуск. Rp.: Aethylmorphiriiihydrochioridi 0,025 Analgini 0,25 Misce, fiat pulvis Datalesdoses №10 Signa. По І порошку З рази в день. Етилморфіну гідрохлорид (список А, наркотична лікарська речовина): л.р.д. - 0,025 г. в.р.д. - 0,03 г. л.д.д. - 0,025 х 3 = 0,075 г. в.д.д. - 0,1 г У приведеному рецептурному прописі разова і добова дози етилморфіну гідрохлориду не завищені. Дози анальгіну також не завищені. Норма одноразового відпуску етилморфіну гідрохлориду складає 0,2 г, а в рецепті прописано на всі порошки 0,25 г. Кількість порошків варто скоротити до 8 (0,025 х 8 = 0,20 г.). Після цього лікарський препарат можна готувати. Технологія аналогічна приведеним вище прописам. Тритурації (Trituratio). У рецептах порошки з отруйними, наркотичними і сильнодіючими речовинами найчастіше прописуються в мінімальних (не зважуваних) кількостях. Але яким би препарат не був, якщо лікар прописав його в малих дозах для лікування хворому, фармацевт зобов'язаний в таких кількостях ввести його в лікарську форму. Утруднення зв'язані тут з щодо невисокою чутливістю дозуючих приладів - зокрема рецептурних ручних вагів (однограммовых). Саме це і послужило причиною введення одного з правил зважування, тобто користування весочками. На однограммовых весочках нижня межа зважування для несильнодіючих лікарських препаратів складає 0,02 грама, а для облікових препаратів - 0,05 р. Нижче за 0,05 грам зважувати не можна, оскільки це чревато помилками. Якщо в рецепті прописана загальна кількість отруйної чи сильнодіючої речовини менше 0,05 г. на всі порошки, то відповідно до вимог ДФ XI користаються тритураціями. Слово «тритурації» походить від латинського tritwatio - розтирання.Тритурації - це заздалегідь приготовлені суміші отруйних і сильнодіючих лікарських речовин з наповнювачами.Використання тритурацій необхідно для забезпечення досить точного дозування отруйних і сильнодіючих лікарських засобів, Крім того, тритурації роблять більш рівномірним розподіл малих кількостей отруйної чи сильнодіючої речовини в загальній масі порошку. Готування тритурацій. Найчастіше в тритураціях як наповнювач використовують молочний цукор (Saccharuralactis), тому що він має ряд переваг у порівнянні з іншими наповнювачами: негігроскопічний, найбільш індиферентний порівняно з іншими речовинами в хімічному і фармакологічному відношеннях, без запаху, має слабкий солодкий смак, не токсичний, щільність молочного цукру близька до щільності отруйних речовин, що певною мірою запобігає розшаровуванню суміші. Тритурації з отруйних лікарських засобів, разові дози яких у рецепті виражаються в міліграмах, звичайно готуються в співвідношенні 1:100 (1% отруйного компонента, тобто беруть 1 частину отруйного лікарського засобу і 99 частин наповнювача), а з лікарських засобів, дози яких виражаються в сантиграмах - у співвідношенні 1:10 (10% отруйного компонента, тобто беруть 1 частину отруйного засобу і 9 частин наповнювача). У першому випадку 1,0 г тритурації дорівнює 0,01 г. отруйної речовини, а в іншому - 1,0 г тритурації дорівнює 0,1г отруйної речовини. Так, наприклад, для готування 10,0 г 1% тритурації атропіну сульфату необхідно взяти 0,1 г атропіну сульфату і 9,9 г молочного цукру. У затертій ступці розтирають 9,9 г молочного цукру, вибирають на капсулу, залишивши 0,1 г (кількість, рівну отруйній речовині) і змішують з 0,1 г атропіну сульфату. Потім поступово в кілька прийомів додають залишок молочного цукру (при ретельному змішуванні). Однорідність виготовлюваних тритурацій залежить від старанності розтирання отруйних речовин з наповнювачем. Варто враховувати, що при зберіганні тритурацій з отруйними лікарськими засобами, які мають значно більшу щільність, ніж молочний цукор, наприклад, ртуті дихлоридом, мишяковистим ангідридом і т. п., вони розшаровуються. Тому такі тритурації потрібно додатково щоразу ретельно перемішувати в ступці перед уживанням.Зазвичай, тритурації один раз на 2 тижні ретельно перемішують задля запобігання розшаровуванню. Для здійснення візуального контролю рівномірності розподілу компонентів, що змішуються, бажано використовувати наповнювач, підфарбований індигокарміном (1:100). Особливо це важливо при готуванні тритурацій з лікарськими речовинами, які значно відрізняються за щільністю від молочного цукру. У деяких закордонних фармакопсях для кращого контролю однорідності змішування тритурацій передбачається додавання незначної кількості барвної речовини - карміну, який також попередньо змішується з наповнювачем, застосовуваним для готування тритурацій (1:100). 9 правил виготовлення порошків з використанням тритурації. 1. При виготовленні порошків тритурацію лікарської речовини застосовують, якщо маса отруйної або сильнодіючої речовини на всі дози менш ніж 0,05гр. 2. Порошки з тритураціями готують за загальними правилами. 3. Якщо в рецепті окрім речовини, тритурацію якої будуть застосовувати, є цукор, то кількість цукру за рецептом зменшать на кількість тритурації, тому що в тритурації присутній цукор. Інакше відбудеться збільшення маси однієї дози порошку в порівнянні з виписаною масою в рецепті. 4.  Якщо в рецепті не виписаний цукор, то при застосуванні тритурації в виготовленні порошка маса однієї дози збільшується (за рахунок присутності цукру в тритурації). В цьому випадку масу однієї дози розраховують розділивши загальну масу порошку на кількість доз. 5.  Тритурації отруйних речовин відважує провізор-технолог в присутності фармацевта та робить необхідний запис в ППК. 6. Тритурації сильнодіючих речовин, які не знаходяться на предметно-кількісному обліку відважує фармацевт. 7. При оформленні ППК обов'язково зазначається назва тритурації, її концентрація. 8. Порошки з тритураціями пакують в вощені або в пергаментні капсули тому що сахар, який входить до складу тритурації гигроскопичний. 9. Порошки з речовинами сп.А опечатують, оформлюють до відпуску додатковою етикеткою «Поводитись обережно». II.. Питання для самопідготовки студентів. ü Як оформлюється вимога (требование)? ü В яких випадках застосовується тритурація? ü Дайте визначення тритурації. ü Хто відважує тритурацію з отруйною речовиною, хто – з сильнодіючою? ü  Як запобігають розшаровуванню тритурації? ü Ситуаційні задачи: Завдання № 1У рецепті виписана наркотична речовина у кількості, яка перевищує одноразовий відпуск. Як повинен діяти провізор-технолог у даному випадку?   Завдання № 2 При перевірці доз отруйної лікарської речовини виявилося, що разова доза завищена. Як повинен діяти провізор-технолог?   Завдання № 3При розрахунку загальної маси отруйної речовини виявилося, що вона становить менше 0,05. Як повинен діяти фармацевт? Завдання № 4 Провізору необхідно приготувати 5,0 тритурації атропіну сульфату 1:100. Яку кількість отруйної речовини та молочного цукру необхідно взяти для цього? Завдання № 5 Приготовлена тритурація зберігалась протягом одного місяця. Чи можна відразу користуватися такою тритурацією? Завдання № 6 При використанні тритурації для приготування порошків, в яких був прописаний цукор, маса кожного порошку була збільшена за рахунок тритурації. Видайте критичну оцінку способу приготування порошків. Завдання № 7 В асистентській кімнаті аптеки в наявності є тритурації платифіліну гідро- тартрату 1:10 та 1:100. Яку з них доцільніше взяти для приготування 12 порошків, у яких прописано по 0,002 отруйної речовини та 0,25 цукру? Завдання № 8 При приготуванні складних порошків з отруйними лікарськими речовинами були використані терези та різноважки зі столу асистента. Оцініть дії фармацевта. Завдання № 9 В аптеку надійшов рецепт, у якому прописаний скополаміну гідробромід по 0,0002 на 1 порошок. Скільки тритурації 1:100 необхідно взяти для приготування 20 порошків? Завдання № 10 Порошки зі скополаміну гідробромідом були оформлені до відпуску лише етикетками “Внутрішнє”, “Берегти від дітей”. Оцініть дії фармацевтичних працівників. Завдання № 11 В аптеку надійшов рецепт, у якому прописаний атропіну сульфат по 0,0001 на 1 порошок. Скільки тритурації 1:100 необхідно взяти для приготування 10 порошків? Завдання № 12 Студент, який проходив практику в аптеці звернувся до провізора з питанням: Чи можна при приготуванні тритурацій використовувати глюкозу, а не молочний цукор? Яке пояснення має дати провізор.   ü III Матеріали студентів за темою лекції. ü Реферат за темою:«Правила зберігання отруйних та сильнодіючих речовин.». ü Конспект відповідей на питання для самопідготовки. ТЕМА 7:Ліки з рідким дисперсійним середовищем. Розчини. План. 1.Характеристика рідких лікарських форм як дисперсної системи, їх класифікація, вимоги до них. 2. Розчинники. 3.Способи прописування рідких лікарських форм і позначення концентрації розчинів. 4.Перевірка доз отруйних та сильнодіючих речовин в мікстурах. 5 Загальні правила приготування розчинів. 6.Проціджування і фільтрування. ,І. Зміст лекційного матеріалу: 1.Характеристика рідких лікарських форм як дисперсної системи, їх класифікація, вимоги до них. По своїй природі всі рідкі лікарські форми є вільними всебічно-дисперсними системами, у яких лікарські речовини (тобто фаза) рівномірно розподілені в рідкому дисперсійному середовищі. Лікарські речовини в рідких лікарських формах можуть бути в різних агрегатних станах: твердому, рідкому і газоподібному. Розчини відносяться до групи рідких лікарських форм, що відрізняються великою розманітністю складу і способів застосування. Розчини - це гомогенна дисперсна система, що складається не менш чим із двох чи більшого числа компонентів, у якій молекули розчиненої речовини рівномірно розподілені між молекулами розчинника. Рідкі лікарські форми можна класифікувати і по інших ознаках: 1. По медичному призначенню. Розрізняють рідкі ліки: для внутрішнього застосування - adusum іnternum, для зовнішнього застосування - adusumexternum і для ін'єкційного застосування - pro іnjectіonіbus. Рідкі ліки для внутрішнього застосування називають звичайно мікстурами (від латинського слова mіxturae - змішувати), дисперсійне середовище - тільки вода. Вони дозуються хворим самостійно ложками (столова - 15, десертна - 10, чайна - 5 мл.). Рідкі ліки для зовнішнього застосування поділяються на рідині: для полоскань, промивань, примочок, спринцювань, клізм і т.п.. Рідкі лікарські форми для внутрішнього і зовнішнього застосування, що прописуються в невеликих кількостях і призначаються для дозування краплями, прийнято називати краплями (Guttae). Розрізняють краплі: для прийому усередину, для носа, очні, вушні, зубні краплі. 2. По складу рідкі ліки поділяють на прості і складні. Прості - це розчини, що включають тільки один розчинений препарат. Складні - це розчини, до складу яких входить кілька інгредієнтів. 3. Рідкі ліки можна класифікувати і по природі розчинника. У залежності від природи розчинника розчини поділяються на водні і неводні (спиртові, гліцеринові, масляні). Широке застосування рідких лікарських форм зумовлене тим, що вони мають цілий ряд переваг перед іншими лікарськими формами: - розманітність способів призначення; - зниження подразнюючих властивостей деяких лікарських речовин (бромідів, йодидів); - простота і зручність застосування, особливо в дитячої і геріатричній практиці (для людей похилого віку); - можливість маскування неприємного смаку; - при прийомі усередину вони всмоктуються і діють швидше, ніж тверді лікарські форми (порошки, таблетки й ін.), дія яких виявляється після розчинення їх в організмі; - пом’якшуюча й обволікаюча дія ряду лікарських речовин виявляється найбільше повно при їхньому застосуванні у вигляді рідких лікарських форм; Разом з тим, рідкі ліки, у порівнянні з твердими, мають і деякі недоліки: - вони менш стійки при збереженні в порівнянні з твердими ліками, тобто нестабільні; тому що речовини в розчиненому вигляді легше піддаються процесам гідролізу, окисленню, ніж у сухому вигляді; - розчини є сприятливими середовищами для розвитку мікроорганізмів, звідси малий термін зберігання рідких лікарських форм - не більше 3 доби; - менш зручні при транспортуванні; вимагають більшого часу для приготування і спеціальної тари; - по точності дозування рідкі ліки уступають твердим лікарським формам. Наприклад, порошки дозуються в аптеці, а мікстури досить умовними мірами дозування - столовими ложками, краплями, що по масі й обсягу можуть бути різними. Нестабільність рідких лікарських форм не дозволяє скоротити кількість екстемпоральних лікарських препаратів і збільшити частку готових лікарських засобів, хоча для усунення цих недоліків деякі лікарські форми, застосовувані в рідкому виді, уже готуються на заводах у виді дозованих форм (таблеток, мікстур у виді порошків), що розчиняють у воді самі хворі перед вживанням. 2. Рідкі дисперсійні середовища (розчинники). У процесі приготування рідких лікарських форм завжди застосовується розчинник, що і є відповідним дисперсійним середовищем. Під розчинниками мають на увазі індивідуальні хімічні сполуки чи суміші, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні системи - розчини, що складаються з двох чи більшого числа компонентів. Як розчинники в медичній практиці для приготування розчинів застосовують: воду очищену, етиловий спирт, гліцерин, жирні і мінеральні олії, рідше - ефір, хлороформ. В даний час з'явилася можливість трохи розширити асортимент розчинників за рахунок кремнійорганічних з'єднань, етилен- і пропіленгліколів, диметилсульфоксиду (ДМСО) і інших синтетичних речовин. До розчинників, які застосовуються при приготуванні рідких лікарських форм, пред'являються визначені вимоги, що полягають у наступному: - розчинники повинні бути стійкі при збереженні, хімічно і фармакологічно індиферентні; - вони повинні володіти високою розчинюючою здатністю; - не мати неприємного смаку і запаху; - вони повинні бути дешевими, загальнодоступними і утворюватись простим способом; - не повинні бути вогненебезпечними і летучими; - вони не повинні служити середовищем для розвитку мікроорганізмів. В даний час ми не маємо розчинників, що відповідали б усім цим вимогам. Відповідно до хімічної класифікації всі рідкі дисперсійні середовища поділяються на неорганічні й органічні сполуки. З неорганічних з'єднань найбільш часто застосовуваним розчинником у медичній практиці є очищена вода (по ДФ Х видання - вода дистильована). Звичайно при прописуванні рідких лікарських препаратів лікар вказує розчинник у рецепті. У ДФ Х і ХІ видання у розділі "Правила користування фармакопейними статтями" відзначено, що якщо в рецепті не зазначений розчинник, то застосовується очищена (дистильована) вода. Це пояснюється тим, що вода фармакологічно індиферентна, доступна і добре розчиняє багато лікарських речовин, але в той же час у ній досить швидко гідролізуються деякі лікарські речовини і розмножуються мікроорганізми.