Розділ 4. Впровадження методів в діяльності Тойо Іто

Нові «медіа» - предмет постійних роздумів Тойо Іто: «Ми маємо два тіла – одне фізичне, а інше можна умовно назвати «цифровим», «віртуальним»... У наших віртуальних тілах циркулює інформація, а реальне тіло жадає повітря і світла». Тойо Іто намагається примирити обидва тіла за допомогою архітектури, здійснюючи через неї зв'язок людини і з природою, і з інформацією. «Це наша друга шкіра. Вона повинна створювати інформаційне поле навколо нас, тим самим виконуючи роль «медіа»-костюма. «Перший модник епохи електронного Торнадо, одягнений в медіа-костюм, стає Тарзаном медіа-джунглів», - такого роду заяви Тойо Іто давно стали «архітектурними» афоризмами.

«Кожен день приносить щось нове, а архітектурні об'єкти остаються нерухомими протягом багатьох років», - говорить він. - «Я хочу проектувати щось, здатне змінюватися і реагувати на життя. За законами фізики це можливо тільки у віртуальному просторі. Сполучення реального, фізичного простору з віртуальним породить нову архітектуру - гнучку і здатну до саморозвитку».

Один з його ранніх дослідів в цьому напрямку - «Вежа вітрів» в Ікогамі (настільки романтичну назву отримала система охолодження станції метро). Тойо Іто обшив безглузду технічну споруду дзеркальним акрилом і помістив його в скляний циліндр. Днем вежа поводиться, як хамелеон – дзеркальна поверхню чуйно реагує на найменші зміни в оточенні. Після заходу сонця спалахують лампочки, що відбиваються в дзеркалі. Башта стає прозорим світловим стовпом, що висить в повітрі міражем. Тойо Іто зробив неможливе - створив фізично реаний об'єкт, що володіє властивостями віртуального. Знищивши візуальні кордони, він змусив його жити самостійним життям. «Вежа вітрів» принесла славу своєму творцю і породила в Японії хвилю естетичного переосмислення дизайну технічних пристроїв, що завжди вважалося справою інженерів.

- Проектування Медіатеки в місті Сендай (1995 – 2001)

Висновок:

«Проектируя то или иное здание, архитектор всегда должен представлять его себе уже законченным. При этом он /мысленно ставит себя на место стороннего наблюдателя, внимательно и критически оценивающего здание. Таким образом, ему удается предвидеть будущее впечатление от его работы, то удивление, которое могут вызвать некоторые новые, смелые решения, и вместе с тем восприятие тех профессиональных тонкостей, которые смогут прочувствовать и понять лишь немногие. Прибегая к подобной работе воображения, архитектор прежде всего обращается к тем архитектурным элементам, которые он считает наиболее существенными, чтобы еще раз удостовериться, что верна сама идея проекта, правильно выбран материал гармонически сочетаются цвета, созданные формы красивы и соответствуют задаче С этой целью архитектор мысленно располагается в тех местах, которые порой трудно изобразить на чертеже и откуда лучше всего почувствовать проектируемые объемы во всем их величии и размахе. Так у него создаете* наиболее точное представление о будущей работе, которое не в состоянии дать ни чертеж, ни макет».