Найуживаніші християнські молитви

Отче наш, що єси на небесах!

Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.

І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.

І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.

 

Ангельське привітання Пресвятій Богородиці!

Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Спаса душ наших.

 

 

                                  ПРАВОСЛАВ’Я

НІКЕО-КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ СИМВОЛ ВІРИ

1. Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

2. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків, Світло від Світла, БогаІстинного від Бога Істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

3. Він для нас, людей, і для нашого спасіння зійшовз небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

4. І розп'ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований.

5. І воскрес на третій день, як було написано.

6. І вознісся на небо і сидить праворуч Отця.

7. І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

8. І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця [і Сина (катол.)] походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків.

9. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

10. Визнаю одно хрещення на відпущення гріхів.

11. Чекаю воскресіння мертвих

12. І життя будучого віку. Амінь.

СВ. АФАНАСІЙ ВЕЛИКИЙ

Церква ніколи не підкориться світу, ніколи не піде на компроміс з ним. Звичайно, Господь ж сказав своїм учням на Таємній Вечері: «Ви не від світу цього». Якщо ми хочемо залишатись вірними істинному християнству, ми повинні триматися цих слів – правдива Церква Христова завжди була, є і завжди буде мандрівницею в цьому світі. Відокремлена від нього, вона здатна передати Божественне вчення Господа непошкодженим, тому що ця відокремленість зберігає її незмінною, тобто подібною вічному і незмінному Богу.

Св. Афанасій Великий Проти язичництва.

СВ. ІСААК СИРИН

Той, хто правильно іде шляхом духовним, починає бачити в собі все більш і більш гріхів, поки нарешті духовним зором побачить всього себе у гріху, у проказі душевній, відчує всім серцем, що він – бруд і нечистота, що він є негідним навіть закликати ім’я Боже, і що тільки, як митар, не насмілюючись очі возвести вгору, з болем сердечним закликає: Боже, будь милостив до мене грішного. Знаходячись довгий час в такому душевному стані, людина в свій час виходить з нього виправданою, як вийшов митар.

Коли ж людина вважає себе доброю, і окремі, навіть тяжкі гріхи – випадковими, в яких не скільки вона винна, а більш всякі зовнішні обставини або люди, чи біси, а вона мало винна – то ця постава є хибною, це стан явної або скритої спокуси, від чого да вибавить нас всіх Господь.

Св. Ісаак Сирин Слова подвижничеські.

ГРИГОРIЙ ПАЛАМА

Любов до світу і любов до Бога не можуть разом перебувати в одній і тій же людині. Бо любов до світу є ворожою до Бога. Тому знову Він же говорить: «Не любіть світу, ні яже від світу». Що ж це - таке: «яже (що) від світу», якщо не гонитва за грошима, від якої немає ніякої користі душі, плотські жадання, пихатість, земні бажання? Все це не тільки не від Бога, але і відокремлює від Нього тих, які мають в душі ці (пристрасті), і нищить душу, переможену ними, і ховає її в золотому і срібному кургані; що… гірше простої могили, в якій ми зазвичай ховаємо наш прах. Адже вона… ховає сморід, який виходить від наших померлих тіл і робить так, що він зовсім не відчувається; золотий же і срібний пісок… робить померлого ще більш смердючим, так щоб аж до неба й небесних Ангелів і Самого Бога Небесного доходив цей сморід і відштовхував милості Божі і прихильність Його до покійного...

Розум, що відступив від Бога, стає або твариноподібним або демоноподобним і, виступивши за межі єства, починає прагнути речей чужих єству і не знає ситості в своїй пожадливості: цілком віддає себе плотським прагненням і не знає міри задоволенням. Отже, якщо молитва зводить нанівець хвороби і очищає прокажених, і дає зір сліпим, і звільняє з пащі звірів… і зберігає живими посеред вогню, і… воскрешає померлих, і являє небесними вінценосцями і переможцями над ворогами видимими і невидимими, даючи чудові трофеї тим, хто молилися від душі, то чи не очевидно, що, з причини нашої зневаги до молитви і недбальства до неї, нас долають великі негаразди?..

Великі святі не бажали й уникали мати враження від зовнішнього світу, щоб цим не порушувати внутрішню гармонію перебування душі в Бозі... Часто й зовсім невинні враження здатні порушити спокій в душі подвижника і порушити те що називається «мовчання помислів», і відвернути душу від богомислення. «Мовчання помислів» оселяється в душі подвижника в результаті його духовних подвигів, як дар благодаті Божої за його працю. Не бажаючи нічим відвернути душу від богомислення, подвижники уходили в пустелі, де не тільки були далекі від мирських вражень, але і де сама природа, убога, сувора, одноманітна і навіть страшна, не відволікала від перебування душі в Бозі. Ми чуємо з древнього Патерика, що деякі подвижники до такої міри зберігали цей стан «мовчання помислів», що безвихідно перебували у своїх келіях, відмовляючись бачити навіть найближчих рідних, а якщо коли-небудь і доводилося їм вийти, то закривали свої очі, щоб нічого не бачити, нічим не порушити стан душевного спокою. Цей стан «мовчання помислів» також іменується «безпристрастям», що є буквальним перекладом грецького слова: «апатія». «Безпристрастя» ж у святих подвижників це – результат внутрішнього духовного діяння, молитви і любові до Бога. Розум подвижника цілком поглинений діяльним спогляданням Бога і внутрішньою безперестанною молитвою. Безпристрастя це – перемога над пристрастями; це – відмова від мирських пут; це шлях духовного корабля, що вже пливе в океан вічності; безстрастя – це шлях до досконалості, шлях до райської насолоди, нескінченного зростання, тому що Сам Бог – нескінченний. Безстрастя не притупляє любові до Бога і до ближнього, але навпаки робить її досконалою і вільною. Безпристрастя це – стан здорової душі, яка не хворіє хворобою прихильності до тимчасового, тому «мертве полишає ховати мерцям». Безпристрастя це – стан сильної душі, якій нічого не заважає підніматися від сили до сили...

Невідання... вище за знання. Але.. тут говориться про невідання, яке вище усякого земного знання, досвіду і науки. Отже йдеться про вище знання, яке засноване не на роботі мозку, а… є станом благодаті... Якщо знання порівняємо зі світлом, то «невідання» це – світло над світлом, це – результат наближення до Бога, який Сам, як мовиться в євхаристійній молитві, є «Недовідомим і Неосяжним» – тобто не може бути осяжний жодним знанням.

Григорій Палама Бесіди.

ІОАНН ДАМАСКІН

Бог обіймає в собі все буття як якась… безмежна безодня сутності. Одне лише Божество невимовне, бо Воно безначальне, нескінченне і всебічне. Саме ж не обіймається ніяким осягненням, бо Воно одне є незбагненним і безмежним, нікому не дано знати Його і споглядається Воно Самим Собою. Кількість є або скінченною, або нескінченною. Скінченне є тим, що може бути виміряне або перелічене; нескінченне ж у силу якоїсь надлишковості перевершує будь-яку міру і число. Єдин Бог, єдина першооснова всіх речей, і немає іншого; єдине надбожественне Божество, єдина надсутнісна сутність, надблаге благо, безодня… безмежної сутності. Бог не є ніщо з того, що є: не тому, що Він не є, а тому, що Він над усім, що є сущим і понад самим буттям. Бог привів все з несущого до буття: одне, як-то: небеса, землю, повітря, вогонь і воду – з не-бувшої колись речовини; інше – з цих уже створених ним речовин, як-то: тварин, рослин і всяке насіння, бо повелінням творця ці останні були створені з землі, води, повітря та вогню.

(…) Створив Бог людину... ніби якийсь другий світ: малий у великому. Людина є малим світом: адже вона наділена як душею, так і тілом, являючи собою середину між розумом і матерією; вона зв'язує собою зриме і незриме, чуттєве і осяжне розумом творіння. Душа є сутністно живою, нерозкладеною на частини, безтілесною, за природою своєю незримою для тілесних очей, безсмертною, наділеною розумом і розсудком; вона фігури не має і користується тілом як знаряддям; тілу ж повідомляє життя, збільшення, відчуття і здатність народження... Править душею і плоттю розум; який є чистою частиною душі. Тіло і душа створені разом, а не так, що одне раніше, інше пізніше, як вигадує Оріген.

Іоанн Дамаскін Бог як нескінченне буття, його непізнаваність і ставлення до світу.