2018-02-14
1106
Вже в найдавніший період у Римі утворюються релігійні, професійні корпорації. Але вони не володіють відокремленим від фізичних осіб майном і тому їх не можна повною мірою вважати юридичними особами. Пізніше риси юридичної особи набуває скарбниця імператора - фіск (fiscus), поступово зливається з державним майном. Правда, фіск був юридичною особою особливого роду: на його майно не поширювалися давностние терміни, вимоги фіску отримували перевагу перед вимогами інших кредиторів.
Таким чином, в римському праві під юридичними особами розумілися об'єднання окремих господарів або власників (фізичних осіб), які мали окрему організацію, володіли певними майновими засобами. Їх можна іменувати корпораціями або союзами: наприклад, союзи з релігійними цілями, професійні спілки ремісників (чоботарі, пекарі, солевари). У період республіки число їх збільшується, з'являються корпорації нижчих чиновників, похоронні товариства ін
З часом змінюється і правове становище різного роду господарських корпорацій. Зізнається нероздільність їх майна. Вони стають самостійними суб'єктами приватного права. Також і муніципії (міські громади) отримують правоздатність, що наближається до статусу сучасних юридичних осіб. Цей же статус незабаром придбали і приватні корпорації. Слідом за ними - установи, спочатку церковні, потім різноманітні благодійні - притулків, лікарень, виховні будинки.
Порядок утворення корпорацій не був однаковий на всьому протязі історії Стародавнього Риму. За законами XII таблиць в період ранньої республіки вони виникали вільно і не потребували попереднього дозволу з боку органів державної влади. Важливо лише, щоб цілі корпорації не суперечили нормам публічного права, а для її створення досить було трьох чоловік. У період пізньої республіки і принципату (у міру поступової концентрації влади в руках принцепса) корпорації виникали з дозволу сенату.
Отже, ми зобов'язані римлянам не тільки ідеєю юридичної особи, але і практичним її втіленням. Римляни також теоретично обгрунтували і сутність юридичної особи:
1) корпорація як єдине і нероздільне ціле розглядається як приватна особа;
2) юридичне існування корпорації не припиняється і не порушується виходом окремих членів з її складу;
3) майно корпорації відособлене від майна її членів;
4) корпорація як юридична особа вступає у правові відносини з іншими особами за допомогою уповноважених нею фізичних осіб;
5) юридичні особи могли бути носіями не тільки майнових, а й особистих немайнових прав, наприклад, патронаж над вольноотпущенниками.
Після визнання християнства державною релігією статус юридичної особи отримали церковні установи (ecclesia), а потім лікарні і притулки.
Разом з тим правове регулювання і доктринальна розробка інституту юридичної особи в Стародавньому Римі перебували в зародковому стані. Неповнота та непослідовність конструювання інституту юридичної особи в Стародавньому Римі пояснюються цілком певними соціально-економічними причинами: в ту історичну епоху вони грали незмірно меншу роль, ніж індивідуальні суб'єкти, тому не їм, а індивідуальним суб'єктам як центральній фігурі древнього суспільства і була приділена головна увага в нормах і доктрині приватного права.
Однак саме римлянам ми зобов'язані прообразом юридичної особи, а найбільш поширеною формою сучасного юридичної особи є акціонерне товариство - потужний каталізатор цивілізованої економіки. Безсумнівно, до європейських та російську правові системи воно прийшло з римського права.
Поняття та особливості сімейних правовідносин. Умови і порядок укладання шлюбу.
С труктура римської сім’ї зумовила поділ громадян за їх сімейним станом на самостійних і підвладних, або, як про це зазначалось у римських джерелах, на осіб власного права - personasuijurisі на осіб чужого права - personaalienijuris. Самостійним був лише домовладика, який володів власними правами. Усі інші члени сім’ї були особами чужих прав.
Як уже зазначалося домовладика мав однакову владу над усіма членами сім’ї, і всі його підвладні вважалися членами сім’ї та родичами. Римське право розрізняло два види сім’ї: агнатичну і когнатичну.
Первісно існувала агнатична сім’я. Агнатами називалися особи, які були підвладними одному домовладиці, а саме: дружина, і діти (законні, узаконені, усиновлені), онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій лінії.
Розвиток товарно-грошових відносин, який визначав соціальні процеси в римському суспільстві, поступово розхитував патріархальні основи римської агнатичної сім’ї. Виробництво надлишку матеріальних благ породжувало прагнення батьків закріпити нагромаджене протягом усього життя майно за кровними потомками, найперше за дітьми, які стали агнатами іншого домовладики. Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, яке стало основою когнатичної сім’ї. Деякий час ці два види сім’ї існували паралельно, але когнатична сім’я, заснована на природному, кровному спорідненні (cognatio), витісняє агнатичну.
У сімейних відносинах важливе значення мають лінії і ступені споріднення. Стосовно когнатичного споріднення слід розрізняти такі лінії і ступені споріднення: а) пряма лінія, що пов’язує осіб, які походять одна від одної, наприклад, батько, син, онук і правнук; б) побічна лінія, що поєднує осіб, які мають спільного предка, наприклад, брат - сестра, дядько - племінник. Пряма лінія називається ще висхідною і низхідною залежно від того, чи ведеться вона від потомка до предка, чи від предка до потомка.
Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво - це відносини між чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а також між родинами і жінки, і чоловіка.
