Підприємницьку діяльність в аграрному секторі можуть здійснювати як окрема людина, так і група людей. Закон України "Про підприємства в Україні" встановлює, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави, інших країн, не обмежені законом у право— або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності.
Організаційно-правові форми підприємництва в сільському господарстві можуть бути різні — від одноосібних фермерських господарств до великих акціонерних товариств, що обумовлюється не тільки формами власності, але й об'єктами, які використовуються в сільськогосподарському виробництві.
До об'єктів підприємницької діяльності в аграрній сфері відносять засоби виробництва у вигляді будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, землі, одно— і багаторічних насаджень, продуктивної та робочої худоби, насіння, кормів, органічних та мінеральних добрив, отрутохімікатів, виробничої та соціальної інфраструктури, грошей, цінних паперів тощо. Із розвитком продуктивних сил склад і структура об'єктів розширюється і якісно змінюється.
|
|
Підприємницька діяльність у сільському господарстві здійснюється за загальними принципами. Але слід враховувати ту особливість, що вона спрямована на всебічне і найбільш повне використання сил природи, а також життєвих функцій рослин і тварин. У процесі своєї діяльності працівники сільського господарства мають справу з такими факторами, як клімат, погода, родючість ґрунтів, енергія росту й розвитку живих організмів. В цій галузі технологія виробництва ґрунтується на використанні закономірностей життєвого циклу і розвитку рослин та тварин.
Всезростаючий вплив на результати підприємницької діяльності мають екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва. Основним фактором виробництва у аграрному секторі є земля, оскільки вона є всезагальною умовою матеріального виробництва, предметом праці, загальним для всіх галузей засобом виробництва.
Земельна власність
З приводу використання землі в сільському господарстві виникають певні відносини. Земельні відносини — це відносини, які складаються між: суб'єктами підприємницької діяльності з приводу використання землі як основного засобу виробництва. Основою останніх є земельна власність
Земельна власність — це певна історична форма відчуження-привласнення землі як предмета природи, що виражає економічні відносини між: людьми з приводу її використання як необхідної умови будь-якої підприємницької діяльності і головного засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві., Земельна власність проявляється у формі землеволодіння, землекористування і розпорядження землею.
|
|
Землеволодіння — це не повне, часткове привласнення конкретної ділянки землі окремою особою, групою осіб або державою. Володар є персоніфікованим представником власника. Володіння — це функціонуюча власність за умов, які визначаються власником. Володар даної ділянки землі може не бути її власником, але він, за визначеними власником умовами, набув монопольного права на її використання і отримання доходу.
Землекористування — це фактичне використання даної ділянки землі окремою особою, кооперативом, громадською організацією, державою відповідно до найдоцільнішого використання її корисних властивостей.
Землекористування включає право власності на вироблену продукцію і на доход від її реалізації. Якщо користувач не є власником ділянки землі, він укладає угоду з власником, якою обумовлюються терміни та інші умови щодо користування землею. Землекористування фактично забезпечує поєднання інтересів власника і не власника. Користувач стає власником виробленого в процесі використання землі продукту і доходу, а власник — привласнює частину доходу, отриманого внаслідок надання права користування об'єктом власності.
Розпорядження — це прийняття рішення власником даної ділянки землі з приводу її функціонування. Якщо володіти і користуватися даною ділянкою землі може не власник, то розпоряджатися нею може тільки її власник. Іншими словами, розпорядження — це права, які дають можливість власнику використовувати властивості ділянки землі або здійснювати повне чи неповне відчуження. Повне відчуження може здійснюватися шляхом продажу, дарування, передачі у спадок, обміну. Неповне відчуження — це відчуження не певний час. Воно здійснюється за допомогою оренди.
Зв'язок між складовими власності такий: розпорядження визначається користуванням, користування визначається володінням, володіння визначається формами власності. На кожному етапу розвитку людства формуються різноманітні види великого, середнього і дрібного землеволодіння та землекористування відповідно до притаманних їм форм земельної власності та рівня розвитку продуктивних сил. Серед цих форм виділяються державні, колективні, групові, індивідуальні та сімейні види землекористування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних їм форм землеволодіння і землекористування.
Так, у США великим землевласником виступає сама держава, якій належить 40% загальної площі землі. Серед них є землі не тільки федерального уряду, а й урядів штатів і місцевих органів влади. Державна земля використовується як резервний фонд для потреб військового відомства, природоохоронного, рекреаційного характеру, а також під пасовища і здається в оренду на ринкових умовах. Із загальної кількості землі, яка знаходиться у володінні і сільськогосподарському користуванні, 60% належить сімейним фермам, 28% використовуються корпораціями.