Цілі та методи державного регулювання економіки

Світова історія свідчить, що розвиток суспільства - це одно­часне вирішення багатьох різноманітних завдань. І щоб вирішити весь комплекс цих завдань, необхідно їх усвідомити і чітко структуризувати. Досить поширеною є наступна структура ("пірамі­да") соціально-економічних цілей економічної політики держави.

Перший рівень: Основна, найвища ціль розвитку економіки - досягнення максимального добробуту всього суспільства.

Але, говорячи про добробут, важко конкретно, тобто кількісно визначено, сформулювати цю ціль. Вона в значній ступені має умовний і відносний характер.

Другий рівень: Група головних цілей (функції держави):

- вільний розвиток суспільства;

- правовий порядок;

- зовнішня і внутрішня безпека.

Реалізація цих цілей забезпечує принципові умови існування ринково орієнтованого суспільства.

Третій рівень: Практично орієнтовані цілі (макроекономічні цілі):

- економічне зростання;

- повна зайнятість;

- стабільний рівень цін;

- зовнішньоекономічна рівновага.

Методи державного регулювання економіки

Реалізація економічної політики держави можлива лише при використанні сукупності заходів, які складають механізм держав­ного впливу на економіку. Для раціонального використання су­купності цих заходів впливу необхідно знати суть і специфіку кожного із них, структуру їх взаємозв'язків. В залежності від ви­браних критеріїв існує декілька варіантів відповідної кла­сифікації. Перш за все розрізняють методи прямого і опосередко­ваного (непрямого) впливу.

Методи прямого впливу примушують суб'єкти економіки прий­мати рішення, які основані не на самостійному економічному ви­борі, а на вказівках держави. Основними інструментами прямого впливу є: нормативно-правові акти, цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормати­ви, ліцензії, квоти, ліміти, державні бюджетні витрати, тощо.

Прямі методи часто мають високу ефективність внаслідок опе­ративного досягнення певних економічних результатів. Але у них є серйозні недоліки. Так як економічна система складається із ба­гатьох суб'єктів і між ними встановлюється певна система зв'яз­ків, то прямий державний вплив на один із суб'єктів може пору­шити встановлені зв'язки. Таким чином, ті суб'єкти економіки, на які не були безпосередньо направлені державні заходи, також

вимушені реагувати на дії держави. Тобто, методи прямого впли­ву порушують природній розвиток ринкових процесів.

При використанні методів опосередкованого впливу - держава прямо не втручається в процес прийняття рішень суб'єктами еко­номіки. Вона створює лише передумови для того, щоб при са­мостійному виборі суб'єкти приймали рішення, які відповідають цілям економічної політики.

Перевага даних методів впливу на економіку в тому, що вони не порушують ринкову ситуацію. Опосередковане регулюван­ня - це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотива­ція - це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в на­прямку державних пріоритетів.

Недоліком опосередкованих методів впливу є відповідний часо­вий лаг, який виникає між моментом прийняття державних заходів і реакцією на них економіки, змінами в господарській ситуації.

Наступним важливим критерієм класифікації заходів держав­ного регулювання економіки є організаційно-інституціональний. За цим критерієм можна виділити адміністративні, економічні і

інституційні методи.

Адміністративні методи базуються на силі державної влади і не зв'язані з матеріальною мотивацією. Адміністративні методи не відповідають принципам ринкової економіки, тому вони вико­ристовуються в сферах і ситуаціях де:

- ринковий механізм діє дуже повільно (соціальні кризи);

- ринковий механізм взагалі не може вирішити завдання (війни);

- дія ринкового механізму може привести до незворотних нас­лідків (захист навколишнього середовища).

Класичні адміністративні заходи регулювання поділяються на три групи: заборона (заборона будівництва нових промислових підприємств в центральних частинах міст, заборона на імпорт зброї), дозвіл (дозвіл на використання військового майна), примус (зобов'язують використовувати очисні споруди).

Основними інструментами адміністративного регулювання є державні стандарти, норми, нормативи, ліцензії, квоти, санкції, ціни, державні замовлення.

До економічних інструментів відносяться ті заходи державного впливу, за допомогою яких створюються відповідні умови, які на­правляють розвиток ринкових процесів в необхідне державі русло. Мова йде, перш за все, про методи впливу на сукупний попит і сукупне пропонування, на ступінь централізації капіталу, на соціальні і структурні аспекти економіки.

Економічні методи державного регулювання включають:

- фінансову (фіскальну, бюджетну) політику;

- грошово-кредитну (монетарну) політику;

- програмування і прогнозування.

Фінансова політика включає сукупність заходів, здійснюваних шляхом маніпулювання державним бюджетом, урядовими доходами і видатками для досягнення повної зайнятості, зростання вироб­ництва і зниження інфляції.

Форми фінансової політики:

- дискреційна політика (регульована);

- не дискреційна політика (автоматична).

Під дискреційною політикою розуміють свідоме маніпулювання податками і урядовими видатками з метою зміни реального об'єму національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією і прискорення економічного зростання.

В період економічного спаду використовується стимулююча дискреційна фінансова політика. Вона включає: збільшення дер­жавних видатків або зменшення податків, або поєднання першо­го і другого.

В період економічного зростання використовується стримую­ча дискреційна фінансова політика. Вона включає: зменшення державних видатків або збільшення податків, або поєднання пер­шого і другого.

Наприклад, в період піднесення додаткові податки можуть зменшити попит в приватному секторі, а в період спаду податко­вий тягар може бути полегшеним за допомогою податкових пільг.

При використанні недискреційног фінансової політики необхідні зміни у відносні рівні державних видатків і податків вводяться ав­томатично. Ця, так звана автоматична або, вбудована, стабіль­ність, не включена в розгляд дискреційної фінансової політики.

Вбудований стабілізатор це любий захід, який має тенденцію автоматично спрацьовувати стримуючим (обмежуючим) чином в період піднесення і стимулюючим - в період спаду економічної активності.

Наприклад, в період швидкого піднесення ділової активності при низькому безробітті збільшуються внески до Пенсійного фонду, в результаті чого зменшується купівельна спроможність доходів працюючих. Одночасно менше здійснюється виплат по безробіттю. Кон'юнктура стримується. І навпаки, в період спаду, через збільшення чисельності безробітних скорочуються надход­ження вказаних внесків, в той же час збільшуються виплати по безробіттю. Таким чином в деякій мірі компенсується падіння по­питу і стримується спад ділової активності.

До інструментів фінансової політики відносяться:

- політика державних видатків;

- політика державних доходів;

- бюджетна політика;

- вплив на приватні капіталовкладення.

Розробляючи економічну політику, держава широко викорис­товує заходи, які можуть вплинути на грошово-кредитні відносини. Комплекс таких заходів, відповідно взаємо впорядкованих, нази­вають грошово-кредитною політикою.

Грошово-кредитна політика, як правило, аналізується під дво­ма кутами зору:

- як складова частина загальної економічної політики держави;

- відносно самостійна система впливу на одну із важливих сфер національної економіки.

Основні завдання грошово-кредитної політики:

- забезпечення стабільності національної валюти з метою ефек­тивного здійснення платежів і розрахунків;

- розробка правил грошового обігу, їх регулювання і контроль за їх виконанням;

- вплив на економічну кон'юнктуру шляхом зміни кількості грошей, які знаходяться в обігу.

Грошово-кредитна політика впроваджується в життя сумісни­ми зусиллями уряду і центрального банку. Саме цим тандемом забезпечується висока ефективність впливу передбачених держа­вою заходів на хід економічного розвитку країни.

Основний суб'єкт грошово-кредитної політики - централь­ний банк, який, не будучи урядовим інститутом, як правило, вико­нує цільові установки уряду.

До основних цілей грошово-кредитної політики відносяться:

- забезпечення грошового обігу;

- регулювання грошової маси.

Основне завдання центрального банку - забезпечити функці­онування грошової системи - вимагає стабільної купівельної спроможності грошей як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Виходячи з вищесказаного можна дати більш чітке визначен­ня грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна (монетарна) політика - це сукупність заходів, які проводить центральний банк в сфері грошового обігу і кредитних відносин для надання макроекономічним процесам необхідного державі напрямку розвитку.

Вищою формою державного регулювання економіки являєть­ся державне економічне програмування. Його завдання - ком­плексне використання в глобальних цілях всіх елементів держав­ного регулювання економіки.

Державна економічна програма - це комплекс ієрархічно підпо­рядкованих цілей, важливих для розвитку народного господарства, засобів їх досягнення, органів, відповідальних за їх виконання у відповідні строки, і за контроль, який забезпечений достатнім цільовим фінансуванням і правовою базою. Розробка і реалізація та­ких програм називається державним економічним програмуванням.

Програми мають для приватного сектора рекомендаційний характер. Вони орієнтовані на забезпечення ділових кіл важли­вою економічною інформацією, яка дозволяє їм вибрати кращий шлях реалізації поточних і перспективних завдань. Спонукати підприємців до активних дій державі важко, так як рішення вони приймають самостійно.

Державне економічне програмування направлене на узгод­ження і координацію наступних процесів:

Макропланування, представленого в прогнозах, бюджетних планах і мікропрограмах, які розробляє і здійснює держава.

Територіального планування, втіленого в прогнозах, бюджет­них планах і програмах регіональних і місцевих рад.

Мікропланування, яке реалізується в планах підприємств.

Мезопланування, тобто планування галузей, підгалузей, тери­торіально-виробничих комплексів, промвузлів.

3. Економічні функції держави

Діяльність уряду настільки багатогранна і складна, що важко скласти повний перелік його економічних функцій. Тим більше, що досить часто ці функції переплітаються. Враховуючи ці обста­вини, можна виділити такі економічні функції держави в сучасній змішаній економіці:

- Забезпечення правової основи функціонування ринкової еко­номіки;

- Визначення політики макроекономічної стабілізації;
- Розподільча;

- Перерозподіл доходів і багатств;

- Захист конкуренції.

Суть функції забезпечення правової основи функціонування рин­кової економіки полягає в розробці системи законів і постанов економічного, соціального і організаційно-господарського ха­рактеру, що створюють правові основи економіки. Необхідна правова база передбачає такі заходи:

- Встановлення прав і форм власності та правил господарської діяльності (визначення прав фізичних і юридичних осіб, визна­чення умов укладання контрактів і функціонування підпри­ємств, регулювання зв'язків між підприємствами);

- Регулювання трудових відносин (мінімальні зарплати і пенсії, допомоги по непрацездатності і безробіттю, закони про пенсії, умови і охорону праці, взаємні обов'язки профспілок і адміністрації);

- Захист прав виробників, споживачів, іноземних інвесторів;

- Екологічне законодавство;

- Антимонопольне законодавство.

Визначення політики макроекономічної стабілізації в сучасних умовах стає однією з основних функцій держави. Ринкова систе­ма в силу своєї специфіки приводить до порушення внутрішньої стабільності народного господарства, коливань кон'юнктури, виникнення галузевих диспропорцій. В зв'язку з цим перед дер­жавою стоїть завдання вирівнювання циклічних і кон'юнктурних коливань. Ринковий механізм сам по собі з цим завданням не справляється.

Забезпечення макроекономічної стабільності в цілому означає, що держава несе відповідальність за економічне зростання, підтримку раціональної структури народного господарства, твер­дість національної валюти, повну зайнятість, стабільний рівень цін і зовнішньоекономічну рівновагу. З цією метою держава:

- Визначає цілі, напрямки і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їх реалізації, проводить відпо­відні фінансові і грошово-кредитні заходи;

- Забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи політику, спрямовану на боротьбу з інфляцією і безробіттям;

- Проводить заходи по згладжуванню промислового циклу. Виконання державою розподільчої функції пов'язане з тим, що існують певні причини із-за яких ринковий механізм не може забезпечити ефективний розподіл ресурсів. Це такі причини як не­досконала конкуренція, товари суспільного споживання, екстерналії (побічні ефекти), неповні ринки, недостовірна інформація та безробіття. Для виконання розподільчої функції держава може:

- Збільшувати попит на певні види товарів шляхом забезпечен­ня споживача платоспроможністю (наприклад, продовольчі талони для поліпшення раціону харчування сімей з низькими доходами. Вони можуть бути використані лише на придбання продуктів харчування);

- Надавати субсидії певним виробникам товарів і послуг (сільськогосподарські програми);

- Законодавчо забороняти або обмежувати певну діяльність (заборона або обмеження забруднення навколишнього сере­довища);

- Встановлення особливих податків;

- Забезпечувати країну суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, проте во­ни необхідні суспільству (національна оборона, забезпечення суспільного порядку, контроль за станом навколишнього се­редовища, фундаментальна наука, освіта, дороги, канали, парки, газопостачання, водопостачання);

Функція перерозподілу доходів і багатств пов'язана з досягнен­ням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві. Ринкова система приносить досить великі доходи тим, чия праця високооплачувана в силу природних здібностей і набутої майстерності та знань. Також і ті, хто володіє значним капіталом і земельними ділянками, які зароблені працею попередніх поколінь і дістались їм у спадщину, теж отримують високі доходи. Але інші члени суспільства володіють меншими здібностями, мають невисоку кваліфікацію і, відповідно, їх доходи значно менші. Крім того, ба­гато пристарілих, осіб з фізичними і розумовими вадами, без­робітні, незаміжні жінки і вдови з неповнолітніми дітьми заробля­ють дуже мало або взагалі не отримують доходів в рамках ринко­вої системи. Тобто, дія ринкового механізму приводить до значної нерівності в розподілі грошового доходу і може призвести до вели­чезної соціальної напруги в суспільстві, до виникнення гострих економічних і політичних проблем. Тому в сучасних умовах дер­жава відіграє активну роль в перерозподілі доходу, вилучаючи їх в одних осіб і передаючи їх іншим. В сучасних умовах держави вживають наступні заходи для виконання пере розподільчої функції:

- Здійснюють трансфертні платежі, тобто надають державну до­помогу малозабезпеченим, інвалідам, безробітним;

- Надають допомогу малозабезпеченим верствам населення че­рез державні програми медичної допомоги, соціального забез­печення, допомоги сім'ї, що реалізуються шляхом перероз­поділу доходів через державний бюджет;

- Уряд змінює розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто модифікацією цін, що встановлюються ринковим ме­ханізмом. (Наприклад, через законодавство про мінімальні ставки зарплати, держава фіксує ціни з метою підвищення до­ходів відповідних верств населення);

- Перерозподіляє доходи громадян через податковий механізм
(вводить високі прогресивні податки на високі прибутки).
Захист конкуренції. Держава повинна створити загальноеко­номічні, правові і соціальні умови, розробити і впровадити пра­вила, які забезпечать дієве функціонування конкуренції; контро­лювати виконання цих правил, не підриваючи основ соціально-економічної системи.

 

Питання для самоконтролю

1. Чим обумовлена об'єктивна необхідність державного регу­лювання?

2. Розкрийте сутність, цілі і методи державного регулювання економіки в сучасних умовах.

3. Визначте суб'єкти і об'єкти державного регулювання еконо­міки.

4. Назвіть форми і методи державного регулювання економіки.

5. Чим обумовлено зростання регулюючої ролі держави в умо­вах сучасної змішаної економіки?