Поняття про розвиток людини. Роль біологічних соціальних чинників у розвитку людини

Розвиток людини є безперервним процесом, який не при­пиняється до моменту припинення самого життя. Людина за­знає різних фізичних (морфологічних, біохімічних, фізіоло­гічних) і соціальних (психічних, духовних, інтелектуальних) змін. Проте, розвиток «не обмежується кількісними змінами, зростанням того, що вже є, а містить «перерви безперервнос­ті», тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виник­нення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворю­ються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе».

Розвиток людини є дуже складним інволюційне - еволюційним (лат. еуоіиііо - розгор­тання) поступовим рухом, у ході якого відбуваються як про­гресивні, так і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині; розвиток змінюється лише за напрямком, інтенсивністю, характером і якістю.

Розвиток людини є процесом стихійним, некерованим, спонтанним; розвиток відбувається неза­лежно від умов життя, він детермінований лише «вродженою потенцією»; розвиток людини фатально зумовлений її долею, в якій ніхто нічого змінити не може, — це лише невелика ча­стина думок. Науково-матеріалістична філософія трактує розвиток як властивість живої матерії, що притаманна їй одвічно завдяки властивим матерії руху й саморуху.

Результатом розвитку є становлення людини як біологіч­ного виду і соціальної істоти.

Біологічна засада — все те, що охоплюється поняттям «організм» і вивчається дитячою віковою фі­зіологією з її індивідуальним фізичним розвитком — онтогенезом.

До біологічного в людині можна віднести і процес акселерації. Причини його доказово нез'ясовані, але існує кілька гіпотез. Про­те відомо лише одне: ще з 30-х років XIX сг., коли в Єв­ропі почали займатися систематичним вимірюванням зро­сту дітей, з'ясувалося, що генерація (покоління) через 20—25 років набуває по 2—3 см порівняно з попередньою.

Протилежним явищем є ретрадація — відставан­ня дітей від нормального середнього вікового стандарту зростання і фізичного розвитку. Фізіологічні причини цьо­го явища криються в організмі батьків: їх пияцтві чи ал­коголізмі, народженні дітей у більш пізньому віці, спад­ковій хворобі одного з батьків. Ці діти є відсталими не лише фізіологічне, айв інтелектуальному відношенш) Ось чому біологія їх також змушує педагогіку вживати відповідних заходів. Для них створюються «класи вирів­нювання» в початковій школі, існують школи-інтернати для розумове відсталих дітей, які працюють на теоретич­них основах олігофренопсихології і олігофренопедагогіки.

Соціальна засада — це процес формування в дитини її особистості як майбутнього члена суспільства. Цей процес відбувається паралельно з її біологічним роз­витком. Наприклад, у 7—8-річному віці соціальним новоутворенням у більшості дітей є рефлексія — самооцінювання вчинків та дій. У 13—14 років у міру зрос­тання і статевого дозрівання виникає основне новоутво­рення підліткового віку — почуття дорослості, а звідси і криза віку — неслухняність, так звана «авто? номна» моральність, відрив від батьків, своя компанія.

Поєднання біологічного з соціальним у розвитку ди­тини також має свою досить глибоку історію, яка є своє­рідним відбиттям суперечливості між розвитком і вихо­ванням. Адже тут ішлося про поєднання фізіології, пси­хології і педагогіки в єдину, комплексну науку про дитину — педологію.