Методичні рекомендації

Проведення навчального заняття означає організацію, задіяння основних складових (компонентів) навчального процесу, що визначають його структуру. Яким би не був тип, не була форма організації навчання, які б етапи не продумувалися, уникнення чи ігнорування одного з компонентів навчання порушує цей процес, знижує його ефективність.

Проводячи навчальне заняття, студент

• визначає мету навчального процесу як кінцевого результату, якого бажає досягнути вчитель та учень: конкретні знання, уміння, навички, досвід, які набуває школяр тощо;

• відбирає зміст навчального матеріалу – знань, понять, фактів, теорій, проблем, актуальних для життя і діяльності учнів;

• застосовує стимули для розвитку позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів (кожна дія вчителя може бути стимулом; найліпшими стимулами для розвитку інтересів, задоволення потреб учнів є емоційна, захоплююча розповідь учителя, наведення незвичних прикладів, парадоксальних фактів, застосування активних методів діяльності учнів, створення психологічно-комфортного середовища, визнання значущості особистості учня тощо);

• організовує навчально-пізнавальну діяльність учнів як вияв активності, власного пошуку, мислення, міжособистісного спілкування, обміну думками, спільного прийняття рішень, а також особистісного ставлення до змісту цього процесу; з цією метою застосовує різні методи навчання, індивідуальні, групові, парні, колективні форми діяльності учнів;

• регулює процес навчання учнів шляхом налагодження з ними зворотного зв’язку, аналізу їхніх знань, умінь, отримання від них інформації про враження й ставлення до навчального процесу, а також висловлює оцінні судження про діяльність, успіхи учнів;

• оцінює кінцеві результати, досягнення.

Головні етапи підготовки до навчального заняття

Алгоритм безпосередньої підготовки до навчального заняття:

1. Вивчити матеріал розділу, питання теми, якими необхідно оволодіти учням на занятті, продумати послідовність, логіку вивчення теми; ознайомитися з навчальною проблемою, методичними рекомендаціями до засвоєння учнями цього матеріалу.

2. Визначити мету, ідею навчального заняття, відповідаючи на запитання «Що би ти хотів досягнути на уроці й на конкретному його етапі?» (мета повинна формуватися не з позицій діяльності вчителя чи з позицій діяльності учня, або виходячи зі змісту навчального матеріалу, а як кінцевий результат, якого необхідно досягнути).

3. Мислено уявити колектив, конкретних особистостей, оцінити мотиви учнів класу й окремих школярів, виявити, які з них переважають, визначити ставлення учнів до предмета і як може зацікавити тема. Аналізуючи психологічні особливості учнів, окреслити стимули і шляхи досягнення мети.

4. Об’єктивно зважити працездатність учнів за такими чинниками: день тижня, урок за порядком; розклад уроків (після яких предметів); кінець, середина, початок чверті, навчального року.

5. Вибрати з арсеналу методів, прийомів найбільш результативні, ті, що відповідають рівню активності учнів на занятті з урахуванням різних чинників (зміст навчального матеріалу, його обсяг, організованість учнів, рівні уваги, мотиви, працездатність).

6. Продумати характер стимулів для підвищення інтересу учнів, формування їхньої мотивації, активності й працездатності.

7. Продумати етапи, шляхи організації навчальної діяльності учнів, їхню відповідність об’єктивним умовам і можливостям учителя й учнів.

8. Продумати структуру заняття і зафіксувати у плані конспекті.

9. Підготувати наочні та навчальні посібники, роздавальний матеріал.

10. Повторити про себе і вголос умовні елементи плану, запитати себе, чи готовий до заняття.

Конспект навчального заняття

Титульна сторінка конспекту оформляється за загальною схемою. На першій сторінці зазначається мета заняття, його тип, методи і прийоми проведення, засоби наочності й технічні засоби навчання, використана в процесі підготовки до заняття література.

Дидактична мета визначається, виходячи зі змісту матеріалу програми, вона вказує на результат, який передбачається досягнути.

Доцільно виділити навчальні завдання, які визначають формування умінь і навичок: виконувати конкретну операцію, дію; відрізняти правильне виконання дії, якою необхідно оволодіти, від неправильного; визначати, пояснювати, обґрунтовувати характерні ознаки, принципи правильного виконання дії.

У конспекті слід вказати розвивальну та виховну функції навчання:

• якими логічними операціями та прийомами розумової діяльності оволодіють учні;

• які почуття пробуджуються у процесі навчання (подиву, зацікавленості, успіху, гордості, співпричетності, відповідальності та ін.);

• які цінності для себе відкривають, усвідомлюють учні;

• які уміння соціальної поведінки формуються на занятті.

У конспекті орієнтовно виділяють такі головні етапи навчального заняття:

• актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду школярів;

• розкриття значущості теми та мотивація пізнавальної діяльності учнів;

• формування системи знань, умінь, навичок учнів;

• закріплення, застосування знань, умінь, навичок у різноманітних ситуаціях;

• домашнє завдання на наступний урок чи інше заняття;

• підведення підсумків обговорення досягнутих результатів, вражень, думок.

Послідовність етапів заняття може бути різною (залежно від його типу).

На першому етапі у конспекті зазначають:

• способи, прийоми актуалізації опорних знань (основних понять, визначень, висновків, формул, які учні засвоїли раніше і застосовують у практичній діяльності), необхідних для сприймання учнями нового змісту;

• способи актуалізації позапрограмних знань школярів (знань, набутих з різних джерел інформації, що стали частиною життєвого досвіду); налагодження зв’язку з пройденим матеріалом; поглиблення понять, засвоєних на минулому занятті; форми регулювання роботи класу, отримання

зворотного зв’язку (питання, короткі самостійні повідомлення учнів (бажано вказати прізвища учнів, які будуть залучені до різних видів роботи), індивідуальні завдання, практичні та лабораторні роботи, демонстрація дослідів діючих моделей).

На етапі мотивації пізнавальної діяльності школярів слід визначити способи постановки мети, розкриття особистісної значущості теми для учнів, пробудження у них інтересу до певного змісту, роботи на занятті, створення емоційного настрою класу, тобто здійснення психологічної підготовки школярів до сприймання нового матеріалу. З цією метою, залежно від рівня готовності класу, змісту теми, можна використати незвичайний, навіть парадоксальний матеріал, проблемну ситуацію, аналогію, несподіване порівняння, ілюстрації, наочні посібники, технічні засоби. Можна стисло описати бесіду, діалог чи дискусію, в процесі яких учні висловлюють міркування щодо теми, очікування, уявлення.

Після підготовчого етапу в конспекті описують зміст активного навчання шляхом взаємодії вчителя та учнів:

• виділяють логічно пов’язані етапи організації спільної навчально-пізнавальної діяльності вчителя та учнів;

• зазначають нові факти, положення, уміння та навички, якими повинні оволодіти школярі; описують характер організації діяльності учнів, способи співпраці учителя та школярів, застосування методів і прийомів, що забезпечують продуктивне оволодіння матеріалом певним контингентом учнів, форми їхньої навчальної діяльності й міжособистісної взаємодії;

• формулюють різні типи питань, способи стимулювання класу до розв’язання різних типів завдань;

• накреслюють способи перевірки рівня розуміння, осмислення учнями знань, володіння уміннями й навичками, оцінювання досягнутих результатів;

• зазначають прізвища учнів, які будуть залучені до конкретного виду роботи із врахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

Завершальний етап уроку передбачає відпрацювання; вдосконалення; застосування знань, умінь і навичок учнів, оцінювання рівня їх сформованості.

У конспекті також зазначають форми (колективні, групові, індивідуальні) і способи застосування знань у стандартних і змінених умовах (мозкова атака, діалог, дискусії, виконання різноманітних завдань, вправ, лабораторних, практичних робіт); способи мотивації діяльності школярів, організації зворотного зв’язку на певному етапі.

У процесі планування уроку залежно від мети взаємодії вчителя та учнів на певному етапі заняття виділяють також способи, прийоми реалізації виховних можливостей навчання (зміст активних методів навчання, форми організації навчальної діяльності, взаємин учителя і учнів та інших стимулів). Доцільно в конспекті після кожного етапу заняття передбачити висновок, забезпечити їх взаємозв’язок.

Завершується підготовка до навчального заняття визначенням домашнього завдання на наступний раз. У конспекті вказується тема вивчення, підручник, де вона висвітлюється (автор, назва, рік видання, назва розділу, номери параграфів, сторінки), диференційовані (усні, письмові, теоретичні, практичні) завдання. У плані слід зазначити обсяг домашнього завдання, час його виконання учнем.

Наприкінці навчального заняття доцільно підвести загальний підсумок, зазначити способи залучення учнів до повідомлення власних вражень, міркувань щодо заняття.

Аналіз (самоаналіз) навчального заняття

Під час педагогічної практики студент-практикант у письмовій формі аналізує навчальне заняття свого колеги. Студенти, які проходять педагогічну практику за індивідуальним планом, аналізують своє навчальне заняття.

Схема аналізу навчального заняття

1. Загальні відомості про навчальне заняття:

• тема навчального заняття, її зв’язок із попередніми і наступними, місце у відповідному розділі;

• форма, тип навчального заняття, його структура, відповідність темі та поставленій меті;

• рівень досягнення мети й отримані результати, умови, чинники, що сприяли цьому;

• сильні та слабкі сторони, досягнення, загальні враження.

Підготовка вчителя до організації навчального заняття:

• визначення структури навчального заняття, його етапів відповідно до теми і мети;

• цілеспрямоване планування змісту, методів, форм організації навчання на різних етапах;

• вивчення та знання психологічних особливостей класу, зокрема кожного учня, мотивації їхньої навчально-пізнавальної діяльності, поведінки, своєрідності міжособистісних взаємин у групі;

• підготовка навчального матеріалу, розробка практичних завдань, вправ, творчих робіт;

• використання фахової та методичної літератури;

• підготовка дидактичних і роздавальних матеріалів, навчальних посібників і засобів.

2. Визначення і постановка мети, завдань як кінцевого підсумку, необхідного для досягнення вчителем та учнями:

• відповідність загальної освітньої мети темі, рівню розвитку учнів, їхніх знань, умінь з навчального предмета;

• передбачення кінцевих підсумків навчального заняття, створення в учнів установки на досягнення мети;

• визначення та донесення до учнів конкретних завдань навчально-пізнавальної діяльності на кожному етапі.

3. Відбір змісту навчального матеріалу, розвиток особистісного ставлення учнів до нього:

• відбір змісту навчального матеріалу відповідно до теми, поставленої мети і навчальної програми;

• раціональний відбір наукових, засадничих знань, понять, фактів, що становлять основу розвитку умінь, навичок учнів,

їхнього соціального становлення, подальшого навчання;

• спрямованість змісту навчального матеріалу на розгляд проблем, соціального значущих та актуальних для життя учнів, задоволення їхніх пізнавальних і особистісних потреб та інтересів;

• відповідність змісту навчального матеріалу рівню розвитку учнів, їхнім пізнавальним можливостям, орієнтація на «зону найближчого розвитку»;

• послідовність і логічність структурування змісту за етапами навчального заняття відповідно до його структури;

• розкриття загальнолюдських, національних цінностей у змісті матеріалу, забезпечення його зв’язку з життєвим досвідом учнів;

• аргументованість, логічність, доказовість викладу знань, понять, ідей тощо;

• забезпечення сприймання, розуміння, осмислення учнями сутності наукових, соціальних понять, явищ, умінь, адекватності їхнього об’єктивного змісту та суб’єктивного смислу для учнів;

• позитивна спрямованість змісту навчального матеріалу (орієнтація змісту на майбутню діяльність учнів, їхні позитивні емоції, самопізнання та вдосконалення, пізнання інших тощо);

• стимулювання інтересу учнів до змісту, усвідомлення його значущості для розвитку особистості, сприяння формуванню допитливості школярів (новизна знань, умінь, їхня різнобічна значущість, парадоксальність понять, фактів, популярність інформації, емоційність викладу, подання інформації через призму бачення педагога, науковця, діалог вчителя тощо);

• інтегрування змісту навчального матеріалу з іншими темами, розділами, предметами.

4. Застосування методів, прийомів, засобів, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів:

• творче, цілеспрямоване поєднання різноманітних методів, прийомів, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів для досягнення поставленої мети, завдань заняття відповідно до змісту навчального матеріалу, вікових особливостей, рівня навчальних можливостей учнів;

• стимулювання активності учнів, їхньої позиції як суб’єктів, партнерів процесу навчання;

• організація навчання як набуття учнями знань, умінь і навичок, а також досвіду діяльності, поведінки;

• застосування різноманітних методів, прийомів, форм організації навчально-пізнавальної діяльності для забезпечення сприймання, розуміння, осмислення, закріплення учнями знань, умінь і навичок;

• активізація думки учнів, стимулювання їх до критичного та творчого мислення, вияву власної позиції, поглядів, самостійного пошуку і дослідження;

• задоволення різноманітних особистісних потреб учнів (у пізнанні, розвитку, самооцінці, самоствердженні тощо), врахування і розвиток своєрідних особливостей кожного учня, стимулювання школярів до успіху.

Діяльність педагога:

• ставлення до учнів, наявність позитивної установки на кожного школяра, розуміння його як особистості, вияв поваги, довіри до нього;

• позиція партнера чи наставника учнів, підтримка кожного у навчанні, надання допомоги у подоланні труднощів;

• залучення кожного школяра до навчальної діяльності, сприяння його розвитку;

• знання навчального матеріалу, захоплення фаховою наукою;

• вияв комунікативних умінь, відкритість, щирість, що сприяють розвитку позитивних взаємин з учнями, налагодженню контакту з кожним;

• вияв педагогічного такту в організації взаємодії з учнями, ставленні до школярів зі складною поведінкою;

• сприяння ініціативності, самостійності, впевненості учнів у навчально-пізнавальній діяльності;

• забезпечення дисципліни як організації порядку на занятті.

Діяльність учнів:

• ставлення учнів до процесу навчання, застосованих форм, методів організації навчально-пізнавальної діяльності, їхня мотивація;

• позиція учнів як партнерів у навчанні, творців ідей;

• зовнішня і внутрішня активність учнів, їх співвідношення;

• відчуття та усвідомлення учнями своєї ролі, відповідальності у навчальному процесі;

• ставлення до особистості вчителя;

• дотримання правил поведінки, діяльності на занятті.

Організація міжособистісної взаємодії учнів і розвиток їхніх взаємин:

• створення психологічно комфортного середовища на занятті;

• стимулювання та орієнтування учнів на підтримку один одного, повагу до кожного;

• привчання учнів до уважного слухання один одного, толерантного ставлення до думки інших, вияву радості за успіх однокласників, уникнення критичних зауважень, образ інших;

• об’єктивне ставлення педагога до кожного школяра, створення рівноправних умов для діяльності кожного;

• розвиток в учнів установки на кожного як здібної, своєрідної індивідуальності, яка має власний життєвий досвід;

• застосування різноманітних форм співробітництва, міжособистісної взаємодії учнів (дискусії, діалоги, групові форми, колективна робота тощо).

5. Отримання зворотного зв’язку:

• методи, прийоми організації зворотного зв’язку на кожному етапі навчального заняття;

• перевірка вчителем рівня розуміння, осмислення учнями навчального матеріалу, рівня оволодіння знань і сформованості умінь;

• застосування зворотного зв’язку для усвідомлення особливостей діяльності, мислення школярів, мотивації їхнього навчання з метою удосконалення організації навчальних занять;

• застосування зворотного зв’язку, оцінювання з метою усвідомлення учнями досягнутих успіхів, перспектив їхнього розвитку;

• об’єктивність оцінювання індивідуальних особливостей навчальної діяльності учнів;

• мотивація оцінок учнів без елементів критики особистості.

Загальні висновки (пропозиції і поради щодо вдосконалення підготовки і проведення наступних навчальних занять).

Виховна робота студентів-практикантів

Виховна робота – невід’ємна частина навчально-виховної практики, протягом якої студенти університету, як помічники класних керівників, беруть участь в організації позакласної діяльності учнів, ознайомлююся із класами, до яких прикріплені, налагоджують контакт з учнями, готують і проводять виховні заходи, ведуть психолого-педагогічне вивчення учнів.

Організація виховної діяльності студента-практиканта у процесі педагогічної практики

Мета: поглиблення і закріплення психолого-педагогічних знань студентів; формування умінь і навичок організації різноманітних видів позакласної діяльності та дозвілля учнів, спрямованих на виховання у них соціальних, громадянських, моральних рис тощо.

Студент-практикант повинен:

1. Познайомитись із керівником класу та його колективом.

2. Ознайомитися зі сутністю роботи класного керівника, планом виховної діяльності в колективі.

3. Налагодити контакт із класом і розвивати позитивні взаємини з учнями під час практики.

4. Вивчати інтереси, потреби учнів, організовувати педагогічну взаємодію з ними під час перерв, у позаурочний час.

5. Брати участь у співпраці з класним керівником в організації позакласної діяльності учнів, а також у шкільних виховних заходах.

6. У взаємодії з учнями класу обрати тему, форму позакласного заходу із урахуванням їхніх потреб, інтересів, рівня розвитку.

7. Узгодити з класним керівником і викладачем кафедри педагогіки тему, зміст, структуру залікового виховного (позакласного) заходу, визначити дату його проведення.

8. Підготувати план-конспект (сценарій) та самостійно провести виховний (позакласний) захід на заплановану тему.

9. Організувати учнів до підготовки та проведення заходу.

10. Розписати в індивідуальному плані практики зміст виховної діяльності в учнівському колективі на весь період практики.

Виконуючи функцію класного керівника, студент – практикант повинен:

• сприяти підвищенню успішності в класі (групі) – допомагати учням у подоланні труднощів у навчанні й досягненні успіхів;

• з метою зміцнення дисципліни в класі визначати з учнями й спрямовувати їх на дотримання правил поведінки;

• проводити виховні (позакласні) заходи, застосовувати різноманітні методи педагогічної взаємодії, що сприяють згуртуванню колективу класу (групи);

• вивчати потреби, бажання, інтереси учнів, рівень їхнього розвитку з метою організації позакласної діяльності та дозвілля;

• залучати представників громадських організацій, батьків до проведення виховних (позакласних) заходів;

• проводити різноманітні позакласні заходи, що визначають різні напрямки виховання учнів (гуманістичний, моральний, естетичний, трудовий тощо);

• використовувати різні форми проведення виховних заходів відповідно до мети педагогічної взаємодії, потреб, рівня розвитку учнів;

• організовувати діяльність із самовиховання та самоосвіти учнів класу;

• налагоджувати контакт з учнями групи, здійснювати особистісний підхід до кожного школяра й організовувати доцільну взаємодію;

• у взаємодії з учнями конструктивно розв’язувати конфлікти різних типів і рівнів (Додаток).

Діяльність студента-практиканта з метою набуття умінь й навичок:

• застосовувати різноманітні методи дослідження для вивчення потреб, інтересів, особливостей рівня розвитку учнів класу;

• визначати зміст виховної роботи з колективом класу, його позакласної діяльності із врахуванням особливостей розвитку колективу й учнів;

• планувати організацію позакласної діяльності учнів відповідно до їхніх потреб, бажань, рівня вихованості;

• підбирати форми виховної роботи, що подобаються учням, залучати їх до підготовки та проведення виховних (позакласних) заходів;

• здійснювати науково-педагогічний аналіз позакласних заходів у взаємодії з класним керівником, керівниками практики, студентами-колегами;

• дотримуватися правил конструктивного, доброзичливого спілкування з учнями, батьками, вчителями, студентами-колегами, виявляти педагогічний такт;

• здійснювати рефлексію й самоаналіз власної педагогічної діяльності й поведінки, вносити корективи відповідно до норм педагогічної етики;

• визначати причини й особливості «складної» поведінки учнів, відповідно до них організовувати педагогічну взаємодію;

• застосовувати різноманітні методи, прийоми, засоби організації педагогічної взаємодії з учнями, їхньої позакласної діяльності з урахуванням особливостей педагогічної ситуації, розвитку учнів, їхнього досвіду поведінки, ставлення до конкретного методу.