Сутність глобалізації

Причини формування глобалізацій них процесів:

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки;

- загострення проблем, що є загальним для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

 

Основні ознаки процесу глобалізації:

Ø взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

Ø фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

Ø послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

Ø розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

Ø створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

Ø тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

Ø співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

Ø прямі іноземні інвестиції, які спрямовуються в економіку країни і з країни;

Ø потік платежів роялті в країну та з країни. що пов’язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, які зростають та відбиваються на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни – глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток «людського капіталу».

На іншому полюсі світової економіки – більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становлення системи глобального управляння ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, який не є еквівалентним.

 

2.Етапи розвитку глобалізації

У окремих дослідників часові межі історичного розвитку глобалізації розглянуті через процес інтеграції ринків, особливо з кінця ХІХ ст., де наявна статистична база про виробництво на рух товарів і капіталу, міграцію населення.

В.Рюмін визначив глобалізацію як продукт кінця ХХ – початку ХХІ ст., що є результатом науково-технічної революції та інформаційних технологій.

Дослідник виділив такі хвилі глобалізації:

ü перша (кінець ХУ ст. – початок ХУІ ст.) – географічна, оскільки формуються колоніальні імперії;

ü друга – зумовлена промисловою революцією;

ü третя – зароджується нині, для неї характерний розвиток транснаціональних корпорацій, інформаційних технологій.

Наявність суттєвих розбіжностей у часових межах глобалізації в наукових доробках зарубіжних економістів із питань глобалізації кінця ХХ ст. можна обґрунтувати наявністю суттєвих відмінностей в уявленнях про глобалізацію як соціально-історичний процес. Н.Кафт у 2000 році опублікував наукове дослідження «Глобалізація і рост в ХХ столітті», що служило основою більшості сучасних наукових праць для визначення хронології глобалізації, насамперед економічних процесів. Першу хвилю глобалізації вчений датував 1870-1913 рр., другу – окреслив від початку 1950-х рр.. Міжвоєнний період за основними параметрами свідчить про спадання процесів інтеграції. Так, сповільнення пояснюють світовими кризами в усіх індустріально розвинених країнах, наслідками періоду Великої депресії та протекціоністською торгівлею і обмеженою валютною політикою. У даний період національні економіки стали менш відкриті у відтворювальному розумінні й менш взаємопов’язані одна з одною, ніж у 1913 р. чи 1900 р.

У доповіді Світового банку «Глобалізація, зростання і бідність. Побудова загальної світової економіки» виокремлено три хвилі глобалізації:

І – 1870-1914 рр.

ІІ – 1950-1980 рр.

ІІІ – 1980-2000 рр. Третя хвиля обмежена 2000 р.

Ця доповідь базована на дослідженнях історичних хвиль глобалізації.

Дж. Наваретті в праці «Тенденції торгівлі і захисних заходів» стверджує про наявність чотирьох хвиль глобалізації, серед яких три характеризують тенденцію до її зростання, а глобалізацію ототожнює з процесом міжнародної інтеграції економічної діяльності.

У звіті СОТ періоди глобалізації сформовані з урахуванням інтеграції ринків та розвитку торгівлі:

І – 1850-1913 рр.

ІІ – 1950- 1973 рр.

ІІІ -1974-2007 рр. при цьому зміни розділені у трьох сферах: економіці, політиці, технологіях.

 

Разом із тим, за іншими дослідженнями, процеси глобалізації мають ще більше історичне минуле та довгий родовід, і оскільки процес глобалізації втілює ті перетворення, що відбуваються в просторовій організації соціальних відносин, то й розглядати його доцільно крізь призму історії.

Дослідник процесів глобалізації в історичному вимірі В.Пантін під хвилями історичного розвитку розуміє не замкнуті цикли відтворювальних процесів, а еволюційні цикли, що є фрагментом траєкторії руху соціальної або іншої систем, у початковій та кінцевій точках якої система має схожі, але не тотожні, параметри. Циклічність глобалізації як еволюції Мегасоціуму вчений подав наступним чином:

І. Античний цикл (УІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е):

- хвиля диференціації (УІІІ –ІУ ст. до н.е.);

- хвиля інтеграції (ІІІ ст. до н.е – ІІ ст. н.е.).

ІІ. Середньовічний цикл (ІІІ-ХІІІ ст.):

- хвиля диференціації (ІІІ-УІІ ст.);

- хвиля інтеграції (УІІІ-ХІІІ ст).

ІІІ. Цикл «Нова епоха» (ХІУ-ХХІ (ХХІІ)ст.):

- хвиля диференціації (ХІУ-ХУІІІ ст.);

- хвиля інтеграції (ХІХ -ХХІ (ХХІІ)ст.).

 

 

Види глобалізації

Незважаючи на початок Глобального диспуту ще в 1970-1980 рр., і термінологія, і хронологія глобалізації, як і види глобалізації, донині є суперечливими питаннями, про що й свідчить наше дослідження. Для підтвердження визначимо основні підходи до структурування глобалізації. Так, учений М. Іванов вважає, що глобалізація охоплює всі сфери суспільного буття: економічну. соціальні відносини, культуру, ідеологію, сферу відносин людства з навколишнім світом.

Дослідник О. Ігнатов запропонував наступну структуру глобалізації:

1) ментальна або культурно-ідеологічна глобалізація;

2) територіальна;

3) економічна (охоплює глобалізацію ринків);

4) інформаційно-комунікаційна;

5) етнічна.

 

Глобалізація охоплює наступні сфери:

1. Демографічно-екологічну (катастрофа в даній сфері можлива, якщо людство не обмежить демографічного зростання, наука не відкриває нових ресурсозберігаючих технологій та енергетичних джерел, не перетворить їх на екологічно орієнтований постіндустріальний технологічний спосіб виробництва).

2. Техносферу.

3. Економічну ( глобальна економіка стає пріоритетним феноменом, що має власні закономірності, тенденції, механізми функціонування і розвитку ).

4. Геопелітичну ( політична карта світу нагадує яскраву ковдру, в якій світові гіганти є сусідами карликових держав ).

5. Соціокультурну, що є найсуперечливішою.

 

Разом із тим, у більшості наукових праць подані лише елементи економічної глобалізації. А. Філіпенко до таких елементів зарахував: міжнародно-технічну сферу, систему міжнародного виробництва, світовий ринок та міжнародну торгівлю, міжнародну валютно-фінансову систему.

 Аналізуючи проблеми глобалізації, В. Ушаков теж висловив сласне бачення її структури і подав власну секторну модель глобалізаційної економіки, яка містить такі елементи:

1. Міжнародну торгівлю.

2. Глобальну інфраструктуру.

3. Технології.

4. Сировинні ресурси.

5. Світові фінанси.

6. Регіональна відокремленість господарського устрою.

 

Досліджуючи економічні аспекти глобалізації, науковець С.Долгов визначив такі напрямки глобалізації економічної діяльності, які не є постійними і зазнають змін під впливом зовнішніх факторів:

1. Міжнародна торгівля.

2. Міжнародний рух факторів виробництва: капіталу і робочої сили.

3. Міжнародні фінансові операції: кредити, цінні папери, похідні фінансові інструменти, валютні операції.

 

Виділяють чотири методологічних підходи до систематичного вивчення глобалізації:

1. Епоха глобального економічного зростання. Даний підхід (оптимістичний) визначає результат нової якості економічних відносин у світі. Глобалізація за цим підходом – це інтенсифікація економічного розвитку, що позитивно впливає на інші сфери суспільства. Завдяки їй життя людства стає керованішим та гармонічнішим, а проблеми можуть бути розв’язані завдяки розумній соціальній інженерії.

2. Епоха глобального мультикультурного суспільства. Глобалізація служить ознакою міжкультурних та геополітичних відносин. Вона відображає новий етап історії, що замінив порядок фрагментації колоніальних держав у довоєнний період та епоху світового протистояння під час холодної війни. Глобалізація спричиняє нові проблеми та нові конфлікти. Згідно зі згаданим підходом, економічний розвиток у процесі глобалізації замінить геополітичну карту світу, що спричинить нові конфлікти, в основі яких буде конфлікт між західною та незахідними цивілізаціями.

3. Глобалізація як системна трансформація соціуму. Згідно з цим підходом глобалізація є порушенням та руйнуванням традиційного системно-політичного порядку, в основі якого – принцип державного суверенітету і національно-культурної інтеграції. Тобто ідея глобалізації та її реалізації підривають національний суверенітет держав.

4. Глобалізація як руйнування культур і традицій. Прихильники цього підходу категоричніщодо негативних проявів глобалізації.