Г) Організації феміністичної орієнтації

З розвитком жіночого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процесами в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав людини-жінки, почали формуватися феміністичні організації. Вони характеризуються строкатістю, багатоплановістю, структурно нагадують групи підвищення свідомості їх членів, малочисельні за складом. Ці організації не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси всіх жінок України, а створюються та діють на основі групових спільних інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах даного об’єднання. Такі групи мають форму громадянських ініціатив – неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми. Своєю діяльністю вони сприяють трансформації суспільних поглядів щодо становища жінки в суспільстві через реалізацію різного роду програм, і в першу чергу «Women Studies», “Gender Studies”. Гендерну нерівність у соціумі жіночі організації феміністичної орієнтації пов’язують з існуючою гендерною системою і тому діяльність свою спрямовують на трансформацію гендерних ролей та гендерних відносин. Значна увага приділяється модернізації свідомості жінок, особливо жіночої молоді, переборенню сексистських стереотипів у суспільних поглядах. Організації феміністичної орієнтації виникли лише в середині 90-х років і становлять четверту групу жіночих організацій.

До цієї групи організацій відносяться об’єднання жінок, створені за професійним принципом. Їх започаткували насамперед жінки творчих професій. Ще у 1990 р. виникла Українська асоціація жінок-кінематографісток (УАЖК) як українське відділення міжнародної федерації жінок. Діяльність жінок спрямована на встановлення міжнародних контактів з жіночими організаціями інших країн для обміну інформацією. У травні 1996 р. вперше в Україні асоціація провела міжнародну зустріч-семінар «Жінка і час: досвід самопізнання». За словами Президента УАЖК Сільвії Сергейчикової, жінки творчої інтелігенції України та країн СНД зібралися для самопізнання та самореалізації. До планів УАЖК входить проведення в Україні міжнародного фестивалю жіночого кіно та інших культурних заходів, створення документальних фільмів та відеоцентрів, які будуть сприяти позитивному іміджу жінки в суспільстві. При асоціації створений інформаційний відеоцентр «Феміна».

Подолання негативних стереотипів в зображенні жінок у засобах масової інформації та встановлення реального рівноправ’я в суспільстві визначили діяльність Київської міської організації «Жінка в засобах масової інформації». У квітні 1997 р. організація була обрана національним партнером для реалізації проекту «Гендерна рівність і засоби масової інформації» Програми Розвитку ООН. Головними завданнями проекту стали: 1. Професійна підготовка журналістів для фахового висвітлення об’єктивної ролі жінок та їхнього внеску у всіх сферах життя суспільства (бізнес, політика, громадське життя); 2. Сприяння журналістам у співпраці з міжнародними ЗМІ та мережами мас-медіа; 3. Видання журналу з проблем жінок у суспільстві з перехідною економікою; 4. Популяризація новітніх комунікаційних технологій, зокрема, електронної пошти, та надання журналістам, у першу чергу жінкам, доступу до користування ними. Створення Ресурсного центру для журналістів та громадських організацій для поширення інформації з гендерних питань в ЗМІ стало першим кроком проекту. Ресурсний центр видає інформаційний бюлетень з оглядом матеріалів преси, радіо й телебачення під кутом гендерного аналізу, журнал «Очима жінок». Нещодавно вийшов у світ посібник для працівників ЗМІ: «Гендерні питання в засобах масової», упорядкований та видрукований працівниками центру. В Ресурсному центрі формується бібліотека з гендерної проблематики для журналістів, плануються регулярні семінари з Інтернету та новітніх технологій зв’язку. Щоб охопити якнайбільше журналістів, група експертів організації «Жінка в ЗМІ» виїздить в різні куточки України для проведення семінарів з гендерних питань для працівників ЗМІ та недержавних організацій. Особливий наголос робиться на співпраці з національними ЗМІ, які відіграють велику роль у формуванні гендерних ролей у суспільстві та впливають на громадську думку. Співпраця з міжнародними організаціями є також важливою часткою роботи центру. Спільно з Фондом Євразія організація «Жінки в ЗМІ» бере участь у довгостроковій програмі «Засоби масової інформації для громадянського суспільства». Спільно з Бі-Бі-Сі розроблено проект щодо створення циклу гендерно збалансованих радіопрограм суспільно-політичної та економічної проблематики та проведення семінарів для радіожурналістів за участю тренерів з Бі-Бі-Сі.    

З метою сприяння висвітленню жіночої проблематики в українських засобах масової інформації, подолання традиціоналістських стереотипів, формування нових поведінкових моделей сучасного типу жінки в 1991 р. була створена Телевізійна студія жінок України.

Якщо на початку 90-х років створення професійних жіночих організацій було поодиноким явищем у жіночому русі, то в середині 90-х років організації такого типу формуються значно активніше. У 1994 р. у Харкові виник Клуб «Енергія жіночої любові» (Енжілю), який об’єднав 10 жінок-художниць, офіційна реєстрація клубу відбулася в 1997 р. За словами його Голови Лідії Єлізевої, клуб був створений для «активної праці у напрямку виховання підростаючого покоління засобами образотворчого мистецтва». Девіз членів клубу – «самовдосконалення через самопізнання». На думку членкинь, самопізнання виховує людину, а виховання робить її терпимішою, добрішою, щасливішою. В своїй діяльності Клуб прагне до подолання гендерних стереотипів, підвищення культурного та морально-етичного рівня суспільства, популяризації здорового способу життя, створення та підтримки нових груп самоврядування та ін. Форми роботи клубу виявилися у організації пересувних виставок у лікарнях, школах, у виданні інформаційних бюлетенів, буклетів, плакатів, жіночих календарів, проведенні семінарів, тренінгів, круглих столів, організації літніх таборів для дітей, благодійній діяльності.

З метою популяризації та підтримки жіночих ініціатив з 1995 р. діє Харківський міський центр солідарності жінок творчих професій «Фемін-інформ». Центр об’єднує жінок творчих професій, переважно журналісток. Організація пропагує ідеї гендерної рівності, захисту соціальних прав жінок, висвітлює діяльність жіночих організацій. Центр «Фемін-інформ» має свій друкований орган – журнал «Маріанна» та постійні сторінки в обласному щотижневику «Панорама». Журналістки з «Фемін-інформ» надають сторінки «Маріанни» та «Панорами» для висвітлення життя харківських жіночих організацій.

Регіональний клуб жінок-художниць у Миколаєві створений для сприяння розвитку творчої активності жінок та організації самодопомоги. Організацією жіночих мистецьких виставок, конференцій, круглих столів займається Київський мистецький жіночий центр. Жінок-директорів великих підприємств та організацій, а також відомих діячок культури, медицини й архітектури об’єднав елітний жіночий «Клуб одеських дам» (КОД). Роль жінки у створенні об’єктивної думки про атомну енергетику, проблеми соціальних гарантій атомників як одна із передумов безпечної роботи АЕС стали головними в діяльності жіночої секції Українського ядерного товариства «Жінки у ядерній енергетиці України». Секція взаємодіє з відповідними європейськими об’єднаннями.

Професійні організації не визнають себе феміністичними, однак солідарний характер відносин, взаємопідтримка всередині груп створює можливості для структуралізації жінок як соціальної групи, надає їх діяльності організованого характеру, формує культуру свідомості жінки як особистості, як активного суб’єкта у соціальному просторі, сприяє освоєнню свободи як складової демократії, в тому числі і паритетної.

Клуби сороптимісток («сор» у перекладі з давньогрецької – сестра, подруга) як позаполітичні, позапартійні утворення стали формуватися в Україні з 1994 р. Почуття взаємодопомоги та спільна гуманістична діяльність, спрямована на обстоювання особистісних прав, стали підґрунтям формуванням руху сороптимісток в Україні. Історично цей рух започаткований в кінці ХІХ століття і отримав поширення серед жінок Америки та Європи. Сьогодні активно діє Європейська федерація сороптимісток, яка співпрацює з українськими клубами сороптимісток і навіть надає їм підтримку. За статутом кожний окремий клуб складається не більше як з 25 осіб, але кількість подібних об’єднань може бути необмеженою. Першим президентом українського клубу «Сороптимісток» була Н.О. Герасимова-Персидська – професор Національної музичної академії. Осмислюючи свободу вибору, свободу дії, свободу намірів та долаючи стереотипи, жінки формують індивідуальність, стиль поведінки, образ особистісно неповторного, конструюють і творять цінності власного життя.

У листопаді 1995 р. у Києві добровільна, неполітична організація дівчат та молодих жінок – Асоціація гайдів України, яка співпрацює з Всесвітньою асоціацією гайдів. За період свого існування АГУ провела більше 10 семінарів-тренінгів на регіональному та міжнародному рівні, конференції молодих жінок-лідерів (1995, 1996 рр.). У вересні 1996 р. проведена всеукраїнська благодійна акція допомоги дітям інвалідів та започатковане друковане видання організації «Гайдівський трилисник». 1997 р. позначився створенням Всеукраїнського гайдівського клубу веселих і кмітливих під назвою «Дівочий переполох» та літнього гайдівського табору, в якому відпочивали представниці 15 областей України.

90-ті роки – час швидкого самоусвідомлення українською жінкою себе як творчої особистості. Самореалізація жінок в жіночих об’єднаннях супроводжувалась осмисленням якісних змін у становленні «системи жінка-чоловік» кінця ХХ століття. Світова культура засвідчила, що жіночі дослідження, як узагальнення жіночого досвіду життєдіяльності переростають в гендерні, де на перший план висуваються підходи, коли всі сторони людських взаємовідносин, їх культури розглядаються через конструювання оцінки місця, значення ролі соціально-культурних характеристик і особливостей жінки та чоловіка.

В Україні особливе місце в структурі жіночих об’єднань четвертої групи починають займати наукові центри гендерних досліджень. Вони акумулюють досвід участі жінок нарівні й разом з чоловіками у різних сферах суспільства та розробляють науково обґрунтовані програми підвищення їх соціального статусу. Поява таких наукових центрів була зумовлена відсутністю загальноосвітніх програм з жіночої проблематики, а також невизнаністю гендерних проблем у науковому середовищі. Саме жінкам-науковцям належала визначальна роль в усвідомленні важливості зміни соціально-політичного та економічного статусу жінок в українському суспільстві. Теоретичні розробки жінок-учених, що спрямовані на комплексний гендерний аналіз становища жінок і чоловіків, дослідження історично-обумовлених причин їхньої гендерної нерівності, вивчення гендерних проблем соціального буття стали основою для нового розуміння гендерних відносин у соціумі «українське громадянське суспільство».

       Першим досвідом узагальнення наукових розробок з гендерної проблематики були науково-практичні конференції, проведені на базі Одеської державної академії харчових технологій «Жіночий рух в Україні: історія та сучасність» (1994) та «Жінки України: сучасний статус та перспективи» (1995). Заява учасників конференції на адресу Президента України, Голови Верховної Ради та Висновки і Рекомендації стали спробою комплексного розгляду проблем жінок в Україні, вказали на нагальну необхідність створення національного механізму забезпечення прав жінок, контролю за реалізацією державних програм, спрямованих на поліпшення їх становища.

Мережа наукових центрів вивчення жіночої та гендерної проблематики не є досить розгалуженою, оскільки потребує значного накопичення знань. Ефективність таких центрів можлива за умови, коли вони створюються у відповідності до наукових інтересів жінок. За таким принципом було створено у 1995 р. «Всеукраїнський центр інформації та соціально-економічної адаптації», який об’єднав учених з метою створення можливостей для зростання професійного рівня жінок у нових економічних умовах та сприяння соціально-економічній адаптації жінок у ринкову економіку країни.

Харківський центр гендерних досліджень об’єднав науковців, що вивчають філософський аспект місця і ролі жінки в суспільстві та філософські витоки фемінізму. Членкині центру започаткували практику виїзних гендерних шкіл в Україні, перше навчання у якій відбулося у травні 1997 р. у Форосі. До навчання у школі були запрошені вчені, викладачі Києва, Сум, Одеси, Дніпропетровська, Вінниці, які займаються жіночими та гендерними дослідженнями і здатні започаткувати та вдосконалювати гендерні програми у навчальних закладах, реально впливати на зміну гендерних відносин шляхом викладацької, виховної та громадської діяльності. Значний науковий інтерес представляють роботи центру: учбовий посібник «Теория и история феминизма» під редакцією І. Жерьобкіної (Харків, 1996 р.), монографія І. Жерьобкіної «Женское. Политическое. Бессознательное. Проблемы гендера и женское движение в Украине (Харків, 1996 р.), Гендерні дослідження (Випуск 1-3), колективна монографія «Femina Postsovietica. Украинская женщина в переходный период: от социальных движений к политике” (1999 р.).  

       Розвиток гендерних досліджень та їх введення у навчальні програми з метою викорінення сексистських стереотипів у гуманітарній освіті та утвердження гендерного світобачення покладено в основу діяльності Одеського наукового центру жіночих досліджень (ОНЦЖД), створеного на базі працівників кафедр історії та філософії Одеської державної академії харчових технологій. Історія діяльності центру розпочалася восени 1994 р., коли вчені та викладачі Одеси об’єдналися в неформальну групу для створення навчальних програм, посібників, методичних рекомендацій з гендерної проблематики. Надзвичайно вагомим внеском вчених Одеси стало проведення в 1994 і 1995 рр. двох Міжнародних конференцій, публікація їх матеріалів. З 1996 р. ОНЦЖД діє як неприбуткова науково-дослідна та культурно-просвітницька організація. Центр здійснює роботу з підготовки кандидатських дисертацій та написання монографій, довідників, проводить круглі столи, співпрацює з ученими, які займаються гендерними проблемами. У грудні 1997 і 1999 рр. ОНЦЖД спільно з Гендерним бюро ПРООН провів Наукові Жіночі Студії. Здобутком центру стала монографія Людмили Смоляр «Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст.: сторінки історії» (Одеса, 1998 р.), “Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні” (1999 р.).

На проведення та популяризацію результатів досліджень з гендерної проблематики, консультування жіночих громадських організацій та управлінських структур спрямовує свою діяльність Київський дослідний консультативний гендерний центр. Окрім видання програм спецкурсів з гендерної та феміністичної проблематики, центром підготовлений підручник для вузів “Основи гендерного підходу”, книга Наталі Лавриненко “Женщина: самореализация в семье и обществе (гендерный аспект) (1999 р.). В лютому 1999 р. розпочав свою роботу Київський інститут гендерних досліджень, діяльність якого спрямована на об’єднання викладачів вищих учбових закладів, учених науково-дослідних інститутів та інших установ Києва для практичного втілення ідей гендерної рівності в українському суспільстві.

Для поліпшення становища жінок у суспільстві, шляхом теоретичних досліджень і впровадження ідей гендерної рівності в навчально-виховний процес шкіл, вузів, у червні 1999 р. був створений Київський науково-освітній гендерний центр.   

16 квітня 1999 р. юридично зареєстрований Центр гендерних студій при Інституті літератури НАН України. Втім, історія центру розпочалася ще в 1991 р., коли науковцями Тамарою Гундоровою, Нілою Зборовською, Вірою Агеєвою, Соломією Павличко був організований феміністичний семінар. Діяльність феміністичного семінару з активною публікацією матеріалів продовжувалася до 1998 р., а в 1998 р. засновано Центр гендерних студій. Міжнародний фонд “Відродження” фінансово підтримав створення такого Центру, завдяки чому, протягом 1999 року у провідних вузах Києва – Національному університеті “Києво-Могилянська Академія”, Лінгвістичному університеті, Національному університеті ім. Т. Шевченка пройшли наукові семінари, круглі столи з питань гендерної інтерпретації сучасної української культури та літератури. Навколо центру формується коло соціологів, філософів, мистецтвознавців, що передбачає розширення діяльності за межі літературно-культурної критики. 1–2 червня 1999 р. відбулася міжнародна наукова конференція “Фемінізм як явище культури”. А 22 лютого 2000 р. центр провів творчий звіт першого року діяльності, репрезентувавши щойно видані книги науковців Центру, написані з проблем феміністичної та гендерної методології. З 11 по 31 липня 2000 р. планується проведення літньої школи за фінансової підтримки МФВ спільно з OSI-Будапешт.   

Розробка навчальних та освітніх курсів з гендерної проблематики, видання робіт з теорії фемінізму є пріоритетними в діяльності Сумського гендерного центру. Інформаційний обмін з гендерних питань здійснює Український Центр жіночих досліджень. Дослідженням питань паритетної політики займається Харківський центр жіночих досліджень.

Науковців та викладачів Львова, чиї наукові зацікавлення зосереджені навколо гендерної проблематики, об’єднав Науково-дослідницький центр “Жінка і суспільство”. Центр постав з ініціативи молодих дослідників та був покликаний до життя назрілою необхідністю вивчення гендерної проблематики, зростаючим інтересом до жіночих студій. Потреба запровадження якісно нового гендерного підходу викликана реставрацією ретроспективного міфу про “українську жінку” та насадженням традиційних стереотипів статі в сучасному українському суспільстві. Діяльність центру спрямована на дослідження ролі, статусу і значимості жінки в українському суспільстві, сприяння трансформації суспільної свідомості в дусі гендерної рівності та її досягнення в усіх сферах суспільного життя.

Створення культурологічних феміністичних груп є свідченням формування нового бачення проблем гендерних відносин в Україні. Такі жіночі організації виходять з того, що фемінізм – складова частина культури, політичної практики та демократичного менталітету. Ідеї формування жіночої свідомості, право альтернативного погляду на світ та відповідну поведінку в ньому, суспільне визнання жіночої і чоловічої суб’єктивності як рівнопорядкових стали основою їх діяльності.

Упровадження практики фемінізму та гендерної рівноправності в реальне життя визначають діяльність Харківської феміністичної організації «Гуманітарна ініціатива». Організація створена для «досягнення рівноправного суспільства, де жіночі знання, потенціал будуть враховані та оцінені в усіх сферах життя». Прикладом активності щодо відстоювання своїх статутних завдань була науково-практична конференція «Національний механізм поліпшення становища жінок в Україні», що відбулася у травні 1996 р. Підсумком конференції стала науково обґрунтована «Національна стратегія поліпшення становища жінок в Україні», в основу якої покладено реальне використання принципу гендерної рівноваги в практичному житті.

З метою розвитку самосвідомості жінок, пробудження в них власної гідності, підвищення їх політичної активності, розширення участі жінок у громадських та державних структурах створено регіональне товариство феміністок «Прогресивні жінки» (Вінниця, 1995 р.). Проблеми гендерної рівності визначають діяльність Черкаського Жіночого Центру, який надає психологічну та професійну допомогу жінкам, реалізує освітні програми. Журнал «Я – Жінка» став основним виразником ідей та основних напрямків діяльності організації, полем для обміну думками між жінками не тільки в Черкаській області, а й в Україні. Журнал став ефективним засобом для формування у жінок нового егалітарного типу мислення, гендерного підходу до вирішення жіночих проблем.

Розвиток демократичного жіночого руху, а також розповсюдження та пропаганда двоякого - чоловічого і жіночого погляду на світ покладено в основу створеного у Сімферополі Центру «Жіноча ініціатива». 23-25 травня 1997 р. Центр провів в Алушті міжнародний жіночий форум «Два роки після Пекіну: підсумки, напрямки, перспективи», присвячений ролі та правам жінки у політичному житті. Він об’єднав представниць 52 жіночих організацій України та розглянув соціально-політичні аспекти дискримінації жінок, роль жіночих програм у реформуванні освіти, а також значення та перспективи молодіжного жіночого руху. Особлива увага учасників Форуму приділялась аналізу напрямків Платформи Дій Пекінської Всесвітньої конференції та підсумкам втілення їх у життя.

На Форумі, крім пленарних засідань «Гендерний аспект у системі освіти», «Права жінок», проводилися секції, на яких обговорювалися проблеми «Жінка і політика», «Жінка і насилля», «Реформа освіти та жіночі програми в Україні», «Кредитні жіночі спілки в Україні». В межах Форуму працювала молодіжна секція, в якій взяли участь дівчатка-підлітки з жіночих організацій п’яти міст України, що реалізували проекти «Уповноважена освіта» та «Дебати». Проблемам сучасного жіночого руху та жіночої політики в Україні була присвячена робота секції «Проблеми взаємозв’язку жіночих організацій і органів влади». Жінки – учасниці Форуму констатували, що в Україні ще не вироблений механізм такого взаємозв’язку та впливу громадських жіночих організацій на органи влади і саме в цьому напрямку слід активно працювати всім жіночим організаціям.

Принцип гендерної рівноваги, егалітаризму співпраці, рівноцінності думок і поглядів, на відміну від патріархатного або матріархатного домінування, покладені в основу значної кількості інформаційних та консультативних центрів, які створені за останні роки у різних регіонах України. Активну роботу щодо впровадження ідей гендерної рівноваги, а також поширення інформації про проекти та ініціативи з питань рівноправності жінок і чоловіків проводить Київський інформаційно-консультативний жіночий центр. ІКЖЦ, що був створений в 1995 р., направляє свої зусилля на збирання, узагальнення та поширення інформації про діяльність жіночих організацій та жіночих ініціатив серед жінок України й за її межами. Завдяки матеріальній підтримці з боку різноманітних міжнародних фондів Центр видає щомісячний вісник про жіночі ініціативи в Україні та за її межами, проводить семінари та тренінги з метою залучення жінок до активної громадської роботи у відстоюванні своїх прав. В рамках проекту «Уповноважена освіта» засновано журнал «Світанок» для хлопців і дівчат, а роздуми та оцінки тренерів знайшли відображення у виданні «Ми – єдине ціле». Серед видань центру українська версія книги «Наші людські права».

Для задоволення інформаційних потреб жіноцтва Кіровоградщини, захисту жіночих інформаційних прав, підтримки та координації діяльності жіночих організацій у жовтні 1997 р.утворена Кіровоградська інформаційна жіноча служба. Своїми акціями та ініціативами організація прагне до забезпечення права на вільний доступ до інформації, розвитку досліджень з гендерних питань, пропаганди політики рівних можливостей тощо. Інформаційна діяльність, впровадження ідей гендерної рівності є основою роботи Дніпропетровського жіночого інформаційно-консультативного центру, Жіночого консультативного центру Закарпаття, Львівського жіночого інформаційного центру.

Серед актуальних питань сучасної політики дедалі більшу увагу останнім часом привертає до себе проблема різних форм нелегальної еміграції українських жінок та дівчат за кордон з метою будь-якого працевлаштування, поліпшення свого матеріального становища. Проте, як свідчать факти, таке працевлаштування часто перетворюється у торгівлю жінками, які зазнають жорстокої експлуатації, в тому числі сексуальної. При цьому вони не мають ні соціального, ні юридичного захисту.

Щоб привернути увагу громадськості та представників державних структур до проблеми торгівлі жінками, як до питання грубого порушення елементарних прав людини, у травні 1997 р. в Україні було створено неурядову організацію «La Strada-Україна», яка розпочала програму «Запобігання торгівлі жінками в країнах Центральної та Східної Європи», що впроваджена одночасно в Нідерландах, Чехії, Польщі та спрямована на попередження торгівлі жінками та дівчатами, надання профілактичної допомоги тим, хто має намір виїхати на роботу за кордон, працює там, а також - соціальної, юридичної допомоги тим, хто повернувся додому. Спонсорами програми виступило Європейське Співтовариство. В Україні цей проект спрямований на підтримку громадських неурядових структур, метою діяльності яких є запобігання торгівлі жінками. Він передбачає дослідження цієї проблеми в Україні, а також роботу в трьох головних напрямках: проведення широкої кампанії в засобах масової інформації: організацію публічних дебатів шляхом публікації в пресі та розповсюдження матеріалів, створення спеціальних рубрик та програм, присвячених проблемі вивозу жінок та дітей; впровадження освітніх програм, читання лекцій в середніх та вищих учбових закладах; надання юридичної і соціальної допомоги потерпілим жінкам: створення гарячої лінії та телефону довіри для консультації жінок, створення мережі соціальної, психологічної та медичної допомоги жертвам торгівлі.   

Соціальний та правовий захист жінок, культурно-просвітницька діяльність серед жінок, дівчат-підліток здійснюють такі жіночі організації, як харківський жіночий клуб «Мирослава», жіночий клуб «Любисток», жіночий центр «Спадщина» тощо. Осмислення гендерних відносин і ролей, виховання дівчат – майбутніх лідерів, формування у них самосвідомості стали домінуючими в діяльності молодіжного дівочого центру «Чернівецькі гайди», Львівського молодіжного жіночого гендерного центру ім. Наталії Кобринської, Львівського дівочого центру «Юнка».

Захист законних прав та інтересів жінок в утвердженні їхнього соціального статусу, створення соціально збалансованого на гендерних засадах громадянського суспільства та побудова демократичної, правової, соціально розвиненої Української держави, розвиток гендерної демократії покликали до життя Всеукраїнську громадську організацію «Ліга жінок-виборців України «50/50», яка була зареєстрована у травні 1997 р. і осередки якої діють у 15 областях України. «Ліга» об’єднує жінок, які мають на меті сприяти утвердженню в українському суспільстві принципу паритетної демократії [5], виходячи з розуміння рівноцінного вкладу чоловіків і жінок у справу демократії, визнання необхідності їх рівного представництва і рівної відповідальності у прийнятті масштабних рішень в усіх сферах суспільного життя. Визначивши основними завданнями своєї діяльності формування політичної та правової культури жінок, підтримку нової генерації жінок-лідерів, «Ліга» здійснює просвітницьку роботу з питань людських прав, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства щодо жінок і взаємодіє з іншими громадськими організаціями, що захищають інтереси жінок. У 1997–1998 рр. “Ліга” організовала в Києві школу жіночого лідерства, а в планах організації видання інформаційних буклетів з проблем насилля, майнового права, сімейно-шлюбних стосунків.

Враховуючи різні методологічні підходи до типології соціальних рухів, наведена класифікація сучасного жіночого руху ґрунтується на врахуванні таких показників, як структурна побудова, стосунки між членами всередині організації, ідеологічні настанови, ставлення до існуючої гендерної системи, форми та напрямки їх діяльності щодо обстоювання інтересів жінок, утвердження гендерної рівності в соціумі. Врахування таких показників дозволяє визначити існування в сучасному жіночому русі України двох основних типи жіночих організацій:

· · традиційні, організаційно сформовані жіночі організації, які діють на основі принципу ієрархічної побудови та самоврядування і характеризуються значним кількісним складом. Їх внутрішній структурі властива чітка ієрархія побудови органів управління. Рішення, що приймаються керівними органами, є обов’язковими для виконання низовими ланками. Такі організації сповідують цілі політичної участі, прагнуть, щоб суспільство сприймало їх політичними суб’єктами, а результати діяльності впливали не тільки на членів організації, а на все населення в цілому. Діяльність таких організацій часто носить не лише громадський, а громадсько-політичний характер; 

· · організації, у яких відсутня чітко визначена структура лідерства та ієрархії органів. Вони організовані на неформальних відносинах між членами групи, на особистих дружніх зв’язках та взаємовідносинах.

У першому випадку мова йде про жіночі організації, де принцип гендерної рівноваги та рівних гендерних можливостей є основою практичної діяльності. Ці організації не наполягають на зміні існуючої гендерної системи, а утвердження гендерної рівності вбачають в досягненні політичних, юридичних, економічних прав, рівних з чоловіками. Тому в діяльності організацій цього типу жіночі питання поєднуються з вирішення економічних, соціальних, політичних питань.

Головна увага другого типу жіночих організацій приділяється визнанню відмінності статей та зміні особистості жінки. Проблема жіночої самосвідомості, жіночої суб’єктивності є для них головною. В діяльності цих організацій реалізується принцип «жіночої відмінності», а досягнення гендерної рівності можливе лише через зміну існуючої гендерної системи. Такі групи засновані на відсутності вертикальних зв’язків. Завдяки публічному обговоренню власних проблем у членів груп формується усвідомлення жіночої ідентичності, можливості альтернативної жіночої реалізації та громадянського вибору.  

На сучасному етапі жіночого руху домінуючим є перший тип жіночих організацій, у той час як організації другого типу складають значну меншість.

 Умова подальшого розвитку жіночого руху вбачається у створенні та розширенні організаційних структур у вигляді децентралізованого горизонтального зв’язку. Засновані на принципах жіночої ідентичності невеликі неформальні групи жінок сприятимуть розширенню соціальної бази жіночого руху та залученню до нього більшого числа осіб.