Розділ 1. Загальна характерестика Південного

Розділ 1. Загальна характерестика Південного району

Природні ресурси___________________________________5

1.2. Населення___________________­­­­­­­­­­­­­­­_______________________9

Промисловість____________________________________13

 2. Розділ 2. Аналіз економічного розвитку Південного району

2.1 Аналіз функціонювання машинобудівельного комплексу_17

2.2 Проблеми розвитку паливно-єнергитичного комплексу_20

2.3 Розміщення і спеціалізація областей­­­­­­­­­­­­­­___________________22

Розділ 3. Проблеми та шляхи подальшого розвитку.

  3.1. Оцінка іноземних інвістицій в экономіки Украіни______26

  3.2. Регіональні інтереси інвесторів____________________34

  3.3 Зовнішньоекономічна діяльність____________________39

 Висновки_________________________________________________46

 

 Список літератури_______________________________________48

 

                                               Вступ

  Машинобудівний комплекс є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази. В сучасних умовах машинобудівний комплекс має вирішальний вплив на стан науково-технічного і економічного розвитку держави та визначає її місце в міжнародному розподілі праці. В умовах її структурної перебудови і переходу до ринкових умов господарювання близько половини підприємств нарощують обсяги виробництва за рахунок освоєння нових зразків промислової продукції і товарів народного споживання. Водночас значна частина підприємств згортає виробництво застарілої техніки та устаткування, які не витримують конкурентної боротьби на внутрішньому і зовнішньому ринках.

    Південний економічний район сформувався як такий, що спеціалізується на машинобудуванні, легкій і харчовій промисловості, високоінтенсивному сільському господарстві. За вартістю валової продукції машинобудування стоїть на другому місці після харчової промисловості. Високою є частка цього району у виробництві морських танкерів, суховантажних суден, самохідних кранів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, металорізальних верстатів і ковальсько-пресового устаткування. Комплексуючими галузями тут повині стати сільськогосподарське машинобудування (виробництво зернозбиральних комбайнів, гідротехнічних і поливних машин), середнє і точне машинобудування, виробництво електронного, електротехнічного і радіотехнічного обладнання і спеціальних комп’ютерів. Ці галузі вкрай необхідні для забезпечення перспективного розвитку вже існуючих.

    Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база. Тому закономірно, що у всіх розвинених країнах інвестиції у паливно-енергетичний комплекс становлять приблизно 40% сумарних капітальних вкладень у промисловість.

    Темпи розвитку паливно-енергетичного комплексу України за останнє десятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткості національного прибутку і валового суспільного продукту.

    Нафтова тема поряд з газовою та електроенергетикою упевнено продовжує удержуватися в трійці самих актульних і конфліктних в нашій держваві. В останній час особливою “популярностю” користується її частина, яка торкається диверсіфікація джерелів постачання України чорним золотом.

    Для збільшення видобутку нафти в країні слід визначити шляхи виходу України з енергетичної кризи. Це розвідка, принципова розробка нетрадіційних нафтогазоносних об’єктів – зон гідраутворення (ЗГУ) у підводних надрах Чорного моря.

    Після вводу в дію нафтопровід Одеса-Броди можливо буде подавати нафту во всі країни Південно-східної Європи, а збудував короткі перемички – також в Австрію і Німеччину.

    Ідеально, якщо Одеса-Броди вступить в дію синхронно з нафтопроводом Тенгиз-Новоросійськ (восени 2001 року). Тоді власники каспійської (казахської) нафти виберуть економічно найбільш вигідніший український маршрут. А Україна вперше в своїй історії одержує можливість конвертирувати свій геополітичний пасив – географічне положення – в стратегічну політичну перевагу.

Розділ 1. Загальна характерестика Південного                

                району

                        

                  1.1 Природні ресурси

  Площа — 113,4 тис. км².

Населення — 7808 тис. чол.

Склад — Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська області.                         

Південний економічний район розташований на півдні України і переважно займає терито­рію рівнинної Причорноморської низовини. Тільки невелика його північно-західна частина досягає півдня Подільської височини. Те­риторія району простяглася із сходу на захід від східної межі Кри­му аж до р. Дунай на 600 км, а з півночі на південь — на 420 км.

Південний єкономичний район має досить вигідне геог­рафічне положення, яке посилюється тим, що через територію рай­ону проходять важливі залізничні, річкові та повітряні шляхи, які спо­лучають економічні райони України з багатьма зарубіжними країнами.

Район розташований на перетині державних і міжнародних морсь­ких шляхів Азово-Чорноморського басейну. Приморське положення району сприяє розвитку портового і рекреаційного господарств.

Природні умови і ресурси. Поверхня району є в основному хви­лястою рівниною, яка поступово знижується з півночі на південь до узбережжя морів, а на Кримському півострові, навпаки, підви­щується на південь, де височать Кримські гори. В межах Одеської області рівнина густо помережена ярами та балками. У нижній течії Дніпра, на лівому березі, простяглися сипучі піски, які місцями утворили кучугури заввишки до 4—6 м. Гори займають майже 5 % території району. Вони розташовані на Кримському півострові трьома пасмами вздовж: узбережжя Чорного моря. Рельєф району в цілому не створює значних перешкод для меха­нізації польових сільськогосподарських робіт, будівництва промисло­вих споруд, розширення міст і селищ, шляхового будівництва, а неве­ликий загальний нахил поверхні сприяє іригаційному будівництву.

Район має значні родовища корисних копалин. Найважливіші з них — залізні руди Керченського півострова. Балансові запаси руди сягають 2,8 млрд т (майже 14 % промислових запасів руди України). Руди залягають на невеликій глибині (5—25 м), що дає можливість видобувати їх відкритим способом. Руди Керченських родовищ від­носно бідні за вмістом заліза (всього 28—39 %) і потребують збага­чення. Керченські руди мають домішки марганцю, ванадію, фос­фору і миш'яку. При переробці цих руд фосфор переходить у шлак, який у розмеленому вигляді є цінним фосфорним добривом.

Добре забезпечений Південний район сировиною для будівельної індустрії — різноманітними вапняками, глинами, квар­цовими пісками, гранітами, мармуром, мергелем, каоліном, вулка­нічними туфами. Тут зосереджено 84 % запасів вапняку, 100 % діо­риту, 94 % мармуру, 48 % флюсових промислових вапняків країни. Будівельні матеріали поширені скрізь, але особливо багаті на них Автономна Республіка Крим й Одеська область.

У численних соляних озерах та лиманах є значні запаси солей натрію, хлору, брому, особливо у Сиваші, ресурси якого практично невичерпні. Солі озер та лиманів є цінною сировиною для хімічної промисловості.

На Керченському і Тарханкутському півостровах Автономної Республіки Крим та на півдні Одеської області виявлено родовища нафти і газу.

Велике значення мають лікувальні грязі, ропа та мінеральні джерела району. Кращі лікувальні грязі в Куяльницькому і Хаджи-бейському лиманах Одеської області та Сакському озері Автоном­ної Республіки Крим.

Клімат району в цілому помірно теплий. Причорноморська низо­вина і степовий Крим характеризуються помірно-континентальним кліматом з теплим літом (середньомісячна температура липня 21— 23 °С) і помірною зимою (середня температура січня — 1 °С...—5 °С). Гірський Крим має помірний, а Південний берег Криму — серед­земноморський клімат з м'якою зимою і теплим сухим літом. Важли­вим кліматотворним фактором Південного берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодних повітряних мас з півночі. Рівнинна частина території району відкрита на північ, звід­ки надходять маси холодного повітря. Внаслідок цього тут спосигають різкі коливання температури. Вплив Чорного моря на клімат району обмежується лише прибережною смугою, де бризи урівно­важують коливання температури і підвищують вологість повітря.

Тривалість безморозного періоду коливається від 160—170 днів на півночі району до 250 днів на Південному березі Криму, вегетаційний період — відповідно від 215 до 297 днів. Район дуже посушливий.

Опадів на рівнинах випадає від 300—350 мм (у степовому Кри­му) до 450 мм (на півночі району). Лише гірський Крим має значну кількість опадів. Так, на західному схилі гори Ай-Петрі їх випадає більше ніж 1000 мм на рік.

Максимум опадів на рівнинах влітку. Часто трапляються посу­хи, що супроводяться суховіями і пиловими бурями, які завдають значної шкоди сільському господарству.

Грунти району різноманітні. Розміщення їх має добре вираже­ний зональний характер. У північно-західній частині району поши­рені опідзолені чорноземи, у степовій зоні — малогумусні чорнозе­ми і темно-каштанові слабосолонцюваті грунти. В дельтах Дунаю і Дніпра переважають мулувато-болотяні грунти. Гірський Крим вкритий бурими лісовими, а місцями гірсько-лучними та гірсько-торф'яними грунтами. На Південному березі Криму грунти черво­ноземного типу. Грунти району мають добру структурну будову і при застосуванні правильних агротехнічних методів обробітку та зрошення дають стійкі високі врожаї. Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а теплий клімат і при­морське положення — перетворенню району на велику здравницю

Переважна більшість території району розташована у степовій зоні, лише на північному заході частина її лежить у лісостеповій, а в Криму — у гірській та субтропічній зонах. Природна рослинність більшої частини району — степова. Під лісом зайнято не більше як 1,5—2,5 % його території. Лише південне узбережжя Криму і гір­ський Крим заліснені.

Для збереження цінних видів рослин та тварин у степовій частині Херсонської області створено заповідник Асканм-Нова, в якому на­уково досліджуються акліматизація і гібридизація цінних тварин.

Гідрографічна мережа району відносно негуста, але його пере­тинають найбільші річки — Дніпро, Дністер, Дунай. Дельти річок закінчуються лиманами, які утворилися внаслідок поступового опус­кання суші і затоплення морськими водами балок і річкових долин. Гирла малих річок відокремились від моря косами та пересипами і утворили солоні закриті лимани або солоні озера. Солоних озер багато і в степовому Криму (Сиваш, Сакське, Чокрацьке). У дельтах річок утворилися плавні — заболочені площі із заростями оче­рету і чагарників. У плавневій частині Дунайського гирла розташо­вано кілька значних прісноводних озер (Китай, Катлабух, Кугур-лай та ін.). Річки Криму невеликі і здебільшого мають гірський ха­рактер. Вони використовуються для будівництва невеликих ГЕС, а також для зрошення, водопостачання.

Виняткове народногосподарське значення для району має Дніп­ро, перетворений на транспортну магістраль, важливе джерело елек­троенергії і зрошення. Спорудження Каховської ГЕС зміцнило енер­гетичну базу району, утворило водойму площею майже 200 тис. га і дало змогу розпочати широке будівництво зрошувальних систем.

Важливе народногосподарське значення мають Чорне та Азов­ське моря. На їх узбережжі знаходяться великі промислові центри та порти (Одеса, Миколаїв, Херсон). У водах цих морів водиться промислова риба (кефаль, скумбрія, пеламіда, камбала, осетрові, оселедці, бички). Найбільший вилов риби в Керченській протоці, коли риба восени йде з Азовського у води більш теплого взимку Чорного моря. Мілководне Азовське море — одне з найбагатших у світі на органічні кормові ресурси, що сприяє розвитку багатьох видів риб. Багато риби і в дельті Дунаю. У північно-західній частині Чорного моря росте водорість філофора, з якої виготовляють агар-агар, що застосовується в харчовій промисловості.

                                1.2 Населення

Населення Південного економічного району зростає поступово. Так, за 1959—1989 рр. його чисельність збільшилася на 151 %, зокрема міського у 2 рази, а сільського зменшилася на 1,3 %. Середня густота населення становить 68,1 чол./км², що значно ни­жче від загальнодержавного показника (85,8 чол./км²), а сільсько­го — майже 23 чол./км² (в Україні — 28 чол./км²). Найбільша густота населення в Автономній Республіці Крим (92,6 чол./км²) і в Одесь­кій області (понад 79 чол./км²), найменша — у Херсонській області (майже 44 чол./км²). Найменша густота сільського населення у сте­повій частині материкової України — не перевищує 20 чол./км². У містах проживає понад 5,1 млн чол. (66,5 %). Найвища частка місь­кого населення в Автономній Республіці Крим (70 %), найменша — у Херсонській області (61 %).

У районі виділяються такі міста, як Одеса (1,1 млн чол.), Мико­лаїв (519 тис.), Севастополь (375 тис.), Херсон (371 тис.), Сімферо­поль (358 тис.), Керч (183 тис. чол.).

Чоловіків набагато менше, ніж жінок (відповідно 873 на 1000 жі­нок) — найнижчий показник серед економічних районів України. Трудових ресурсів не вистачає, особливо в Автономній Республіці

Крим та Херсонській області. В цілому частка населення, зайнятого у господарстві, трохи вища, ніж в інших районах України.

Коефіцієнт народжуваності в районі коливається від 13 до 15 %, коефіцієнт смертності у Херсонській області та Автономній Рес­публіці Крим один з найнижчих в Україні — 9—11 %, а в Одеській і Миколаївській областях трохи вищий — 11—13 %. Природний приріст у цілому досить низький — від 2 до 4 %, а в Одеській області не перевищує 1,4 %. Природний приріст сільського населення позитивний, проте він низький і не перевищує 5 %. В Одеській області він від'ємний (—1 %). Дитяча смертність в Одеській та Хер­сонській областях висока (відповідно 15%і16%)і трохи нижча у Миколаївській області та Автономна Республіка Крим (12,4 % і 12,9 %).

Район має найвищий серед економічних районів України по­казник працездатного населення (57,3 %) і вищий, ніж у цілому по Україні (55,8 %). Частка дітей така сама, як і в Україні (23 %), але найменше людей пенсійного віку (18,7 %).

За етнічно-національною ознакою населення окремих частин Південного району неоднакове. Виділяються два регіони: західний (Одеська обл.) — багатонаціональний та південний (Ми­колаївська та Херсонська області, Автономна Республіка Крим) — малонаціональний.

В Одеській області українців 1433 тис. чол. (54,6 % усього насе­лення), росіян — 719 тис. (27,4 %), майже 430 тис. представників інших національностей (18 %): болгар — 166 тис. (6,3 %), молдаван — 144 тис. (5,5 %), євреїв — 69 тис. (2,6 %), гагаузів — 27 тис. (1,0 %), білорусів — 21 тис. (0,8 %).

Принципово інша національно-етнічна ситуація склалася в схід­ній та південно-східній частинах регіону. Тут частка українців і росіян (в Криму росіян та українців) дуже висока — 93—96 %; част­ка представників інших національностей у цьому регіоні мінімальна.

Українці є найчисленнішими в Миколаївській (1004 тис., 75,6 %) і Херсонській (937 тис., 75,8 %) областях, росіяни — в Криму (1629 тис., 67,0 %). Росіяни на Миколаївщині (258 тис., 19,4 %) і Херсонщині (249 тис., 20,2 %) посідають друге місце за чисельністю після українців. У Криму кількість українців (після росіян) — 662 тис. (26,5 %). Багато на Миколаївщині молдаван (17 тис., 1,3 %), білорусів (50 тис., 2,1 %), кримських татар (38 тис., 1,6 %), євреїв (18 тис., 0,7 %), татар (11 тис., 0,4 %), караїмів (1 тис.), на Херсонщині — білорусів (13 тис., 1,0 %), євреїв (7 тис., 0,8 %), кримських татар (6 тис., 0,5 %).

Результати переписів населення 1897, 1921.і 1928 років свідчать про те, що політика Росії щодо Криму була далекосяжною. Одна її риса є дуже чіткою — це послідовна русифікація кримського насе­лення. Підтвердженням цього є такі факти.

ЗО червня 1945 р. Кримська АРСР була перейменована у Крим­ську область у складі РРФСР. Щодо корінного населення Криму, яке проживало тут майже п'ять століть, була реалізована політика геноциду — 198 тисяч кримських татар, а також десятки тисяч нім­ців, греків, євреїв та інших були виселені у східні райони Росії та республіки Середньої Азії. Вакуум був швидко заповнений. На по­чаток 1945 р. до Криму було переселено в основному з Росії понад 17 тис. сімей, а за 1950—1954 рр. — понад 57 тис. чол.

Неврожайні післявоєнні роки в Криму і неспроможність Росії забезпечити населення і Чорноморський флот насамперед продук­тами харчування зумовили ситуацію, коли Рада Міністрів РРФСР поставила питання про передання Кримської області УРСР. На рівні Верховних Рад РРФСР і УРСР це питання було погоджено. 19 лютого 1954 р. на прохання Президії Верховної Ради РРФСР і за згодою Президії Верховної Ради УРСР, враховуючи специфіку економіки, територіальну близькість, тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР, Президія Верховної Ради СРСР затвердила рішення про передання Кримської області УРСР.

За відомостями історичних літописів, Крим ще в Х ст. був україн­ською землею і відтоді постійно тяжів до України географічне, полі­тичне та економічно. Досить сказати, що, незважаючи на майже 200-річну русифікацію Криму царатом і сталінськими сатрапами, українців у Кримській області, за даними перепису 1959 р., було 268 тис., або 22,3 % загальної чисельності населення. На 1 січня 1990 р. в Криму проживало 662 тис. українців, або 26,5 % населення Автономної Республіки Крим, тобто за 31 рік чисельність українців зросла на 364 тис., тоді як росіян збільшилась на 822 тис. Таке абсолютне зростання чисельності росіян пояснюється не їх висо­ким природним приростом, а свідомо спрямованою міграцією*.

На сучасному етапі розгортається національне відродження населення Криму. Причому не лише українського, а й татарського, грецького, караїмського, єврейського тощо

                                 1.3 Промисловість

Раніше цей район розвивався в аграрному на­прямі (зернове господарство). Промисловість переробляла сільсь­когосподарську продукцію, виготовляла сільськогосподарські зна­ряддя праці, судна, видобувала залізну руду. Пізніше структура промисловості змінилася у бік різноманітного машинобудування, галузей важкої промисловості, у сільському господарстві розши­рені площі під технічними культурами, виноградниками, садами.

За вартістю валової продукції на першому місці стоїть харчова промисловість, на другому — машинобудування, на третьому — легка.

В електроенергетиці значну роль відіграє Каховська ГЕС (352 тис. кВт). Теплові електростанції споруджено у Херсоні, Одесі, Миколаєві, Керчі, Сімферополі, Севастополі. Працює Південно-Ук-раїнська АЕС у Миколаївській області (Південноукраїнськ). Будів­ництво Кримської АЕС припинено. Створено південну енергосис­тему, проте енергетика відстає від розвитку промисловості, майже немає власних енергетичних ресурсів. Із Шебелинки до Дніпропет­ровська прокладено газопровід з відгалуженням до Одеси, Херсона і Миколаєва. В районі працюють два нафтопереробних заводи — в Одесі й Херсоні, які виробляють моторне і дизельне паливо, гас, бітум, мастила тощо.

На території району є гірничодобувна промисловість. Видобу­вається залізна руда на Комиш-Бурунському родовищі, готується і транспортується на маріупольські металургійні заводи. В Одесі є сталеплавильний завод та окремі ливарні цехи на інших підприєм­ствах Одеси, Херсона, Миколаєва. В Балаклаві видобувають флю­сові вапняки.

Серед галузей машинобудування розвинене транспортне. Основ­ними центрами морського суднобудування є Миколаїв, де працю­ють три суднобудівних заводи, що випускають різноманітні океанські і морські судна — танкери й суховантажні дизель-електроходи. У Херсоні два суднобудівних заводи випускають різні типи океан­ських і морських суден, доки для морських портів і портальні крани. Крім того, працює Керченський суднобудівний завод "Затока" та Севастопольський морський завод. Є окремі судноремонтні заводи в Одесі, Іллічівську, Ізмаїлі, Кілії.

Виділяється Одеський завод великого кранобудування, що виго­товляє дизельні крани вантажністю до 100 т, Одеський автоскла­дальний завод (причіпи, напівпричіпи, фургони), Миколаївський за­вод "Дормашина" (бульдозери, скрепери, укладачі асфальтобетону).

Сільськогосподарське машинобудування представлене Херсон­ським комбайновим заводом — виготовляє кукурудзозбиральні ма­шини, Одеським — тракторні плуги, Сімферопольським — запасні частини й обладнання для сільськогосподарських машин.

Верстатобудування зосереджено в Одесі — два заводи, що про­дукують універс У районі виготовляють енергетичне й електричне устаткування та машини, електродвигуни, дизелі, обладнання для автомашин, трак­торів у Новій Каховці, Херсоні, Первомайську, Сімферополі, Одесі. Новокаховський електромашинобудівний завод освоїв випуск елек­тродвигунів для вугільної і хімічної промисловості, а Херсонський — тракторні стартери, електрообладнання для "Таврії" тощо.

Виробництво кіноапаратури зосереджено на Одеському заводі "Кінап", поліграфічне машинобудування, світлокопіювальні й елек-тронногравірувальні автомати — в Одесі.

Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині (ропі, солях озер і лиманів), частково використовує привізну. Най­більші підприємства — Одеський суперфосфатний, Сакський і Крас-ноперекопський хімічні, Одеський хіміко-фармацевтичний та фар­бовий, Севастопольський "Хімпром", Сімферопольський "Хімік". Працює Кримський завод двоокису титану, реконструйовано Крас-ноперекопський хімзавод, збудовано Південносиваський магнези­товий завод (магнезійний порошок для чорної металургії України).

Промисловість будівельних матеріалів не досить розвинена, у значних кількостях видобувають лише вапняк-черепашник, на заво­дах виготовляють залізобетонні вироби, м'яку покрівлю, лінолеум тощо. Цемент виробляють на Миколаївському цементному заводі, проте його не вистачає для власних потреб. Завершено будівництво Балаклійського цементно-шиферного комбінату.

Целюлозно-паперова і деревообробна промисловість зосеред­жена в Цюрупинську та Ізмаїлі.

У легкій промисловості виділяється текстильна галузь. Цей ра­йон виготовляє приблизно 20 % тканин країни. Найбільш відомими підприємствами є Херсонський бавовняний комбінат, Одеська ко-нопле-джутова фабрика. Вовняні фабрики працюють в Одесі і Та-тарбунарах. Є трикотажні комбінати в Миколаєві, Одесі, Херсоні. Взуття виготовляють в Одесі, Сімферополі, Миколаєві.

Велике значення має харчова промисловість, що грунтується на місцевій сировині. Широко розвинені консервна, молочна, ефіроо­лійна, рибна, м'ясна, тютюнова галузі. На харчову промисловість при­падає майже половина продукції промисловості району. М'ясна пред­ставлена м'ясокомбінатами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Сім­ферополі, Керчі, Первомайську, Вознесенську. Такі галузі, як масло­робна, молочна, сироварна, розташовані рівномірно на всій території регіону. В Одесі працює потужний олійно-екстрактовий завод. Пло­доконсервна промисловість представлена двома херсонськими, трьома сімферопольськими, ізмаїльським та одеським заводами. Рибоконсервніальні верстати та верстати з ЧПУ. заводи є в Керчі, Генічеську, Ялті, Кілії, Білгород-Дністровському. Район виготовляє основну частку вин в Україні. Раніше в районі працювало над 20 % виноробних підприємств, найбільші й найвідоміші з них ли у Ялті, Алушті, Судаку, Сімферополі, Феодосії, Старому Криму, Одесі, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському, Херсоні та ін. У період так званої боротьби з алкоголізмом частину з них закрили, виноградники рубали, тару знищили. Нині виноробні й виноградарські ггідприєм-ва і господарства починають відбудовуватись.

Урайоні є великі елеватори (у Миколаєві, Херсоні, Одесі). Менше розвинена цукрова промисловість – зосереджена у Первомайському, Вознесенському, Одеському районах.

           2. Розділ 2. Аналіз економічного розвитку        Південного району