2020-01-15
80
Амортизація основних засобів і нематеріальних активів — це поступове відшкодування витрат на їх придбання, виготовлення чи поліпшення у межах норм амортизаційних відрахувань. Амортизації підлягають витрати на:
· придбання основних засобів і нематеріальних активів для
власного виробничого використання;
· самостійне виготовлення основних фондів для власних
виробничих потреб;
· проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та
інших видів поліпшення основних засобів;
· придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності підприємства.
Основні засоби підлягають розподілу за такими групами:
· група 1 (будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої);
· група 2 (автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них);
· група 3 (будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1, 2 і 4);
· група 4 (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних засобів на початок такого розрахункового кварталу.
Балансова вартість групи основних засобів (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок розрахункового кварталу визначається за формулою:
Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),
де: Б(а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок розрахункового кварталу; Б(а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних засобів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому; П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних засобів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому; В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних засобів (окремого об'єкта основних засобів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому; А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.
Облік балансової вартості основних засобів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та в цілому по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи. Облік балансової вартості основних засобів, які
підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною
балансовою вартістю відповідної групи основних засобів незалежно
від часу введення в експлуатацію таких основних засобів.
Амортизація окремого об'єкта основних засобів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля. Амортизація основних засобів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.
Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):
група 1 - 2 відсотки;
група 2 - 10 відсотків;
група 3 - 6 відсотків;
група 4 - 15 відсотків.
Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних засобів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних засобів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних засобів групи 1 та збільшують балансову вартість основних засобів відповідних груп чи окремих об'єктів основних засобів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.
ТЕМА 11. Вартісна оцінка результатів діяльності підприємства
Кошторис витрат
11.2. Калькулювання собівартості продукції
11.3. Прибуток підприємства
Кошторис витрат
Кошторис витрат на виробництво та реалізацію продукції - це витрати підприємства за конкретний період, які пов'язані з його основною діяльністю, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в даному періоді чи ні. Тому величина витрат за кошторисом може не співпадати в часі з величиною загальної собівартості на весь обсяг продукції.
Кошторис характеризує загальну величину витрат підприємства в розрізі економічно однорідних елементів. У промисловості прийняте наступне групування витрат за економічними елементами:
1) матеріальні витрати, які включають витрати на:
q сировину та матеріали, за виключенням вартості зворотних відходів за ціною їх можливого використання чи реалізації;
q покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати;
q допоміжні матеріали;
q паливо й енергію, що затрачуються на технологічні чи господарчі потреби;
q виробничі послуги сторонніх організацій, а також своїх господарств, що не відносяться до основної діяльності, та деякі інші витрати.
2) витрати на оплату праці (фонд оплати праці штатних і позаштатних працівників підприємства разом із преміями та компенсаційними виплатами);
3) відрахування на соціальні потреби в позабюджетні державні фонди (пенсійний, соціального страхування, на випадок безробіття тощо) за встановленими нормами від витрат на оплату праці;
4) амортизація основних засобів (амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів);
5) інші витрати, що не ввійшли в раніше перераховані елементи витрат (податки, збори, відрахування в спеціальні фонди, оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, витрати на відрядження, страхування майна, винагороди за винахідництво і раціоналізаторство, оплата робіт із сертифікації продукції, орендна плата тощо).
У кошторисі витрати групуються незалежно від місця їх виникнення та показує їх ресурсну структуру цих витрат, що дуже важливо для аналізу факторів, які впливають на зниження собівартості продукції.
11.2. Калькулювання собівартості продукції
При визначенні собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) використовується групування витрат на одиницю продукції за статтями калькуляції, яке необхідне в процесі ціноутворення на різні види виробів (продукції), розрахунку їхньої рентабельності, аналізу витрат на виробництво однакових виробів із конкурентами тощо.
Розрізняють планові і фактичні калькуляції.
Головний об'єкт калькулювання - готові вироби (продукція), призначені для відпуску за межі підприємства.
Перелік статей калькуляції, їх склад і методи розподілу витрат за видами продукції (робіт, послуг) визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) із урахуванням характеру і структури виробництва.
На більшості підприємств промисловості прийнята така типова (приблизна) номенклатура калькуляційних статей витрат:
1) сировина і матеріали;
2) енергія технологічна;
3) амортизація основних засобів;
4) основна заробітна плата виробничих робітників;
5) додаткова заробітна плата виробничих робітників;
6) відрахування на соціальні потреби з основної і додаткової заробітної плати виробничих робітників;
7) утримання й експлуатація машин і обладнання;
8) цехові (загальновиробничі) витрати;
9) загальногосподарські витрати;
10) підготовка й освоєння виробництва;
11) позавиробничі витрати (на маркетинг і збут).
Сума перших восьми статей утворить цехову собівартість, десяти - виробничу, і всіх статей - повну собівартість продукції.
В умовах переходу на ринкові відносини багато малих і середніх підприємств використовують скорочену номенклатуру калькуляційних статей.
Структура собівартості по калькуляційних статтях показує: співвідношення витрат у повній собівартості продукції, що витрачено, куди витрачено, на які цілі спрямовані кошти. Вона дозволяє виділити витрати кожного цеху чи підрозділу підприємства.
Якщо в кошторисі витрат на виробництво об'єднані тільки економічно однорідні елементи витрат, то в статтях калькуляції тільки деякі є однорідними, а інші включають різні види витрат, тобто є комплексними.
До факторів, що забезпечують зниження собівартості, відносяться: економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві (трудових і матеріальних); підвищення продуктивності праці, зниження втрат від браку і простоїв; поліпшення використання основних засобів; застосування новітньої технології; скорочення витрат із збуту продукції; зміна структури виробничої програми в результаті асортиментних зрушень; скорочення витрат на управління тощо.
