Палеолітична та неолітична революції. їх причини та наслідки

Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство і скотарство) і другий (виокремлення ремесла із сільського господарства) суспільні поділи праці. Це сприяло індивідуалізації праці, виникненню і розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі прийнято називати неолітичною революцією.

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. Прийоми і техніка землеробства були дуже примітивні: земля скопувалася дерев'яними палками і мотиками; жали серпами з кременевим лезом; зерна розтирались на кам'яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Припускають, що перші вогнища землеробства як самостійна галузь господарства зародились у Передній Азії.

Важливою галуззю господарства стало скотарство, хоча поширене воно було нерівномірно і сформувалось із мисливства. Важливу роль у його становленні відіграли діти, які годували малят диких тварин і, граючись із ними, приручали їх. Першими домашніми тваринами стали вівці, кози, корови і свині. Скотарські (пастухові) племена жили у степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа була зоною переважно рослинного землеробства із стійловим скотарством.

З переходом до осілості різко змінилася кількість людей, які, проживаючи поруч, почали зменшуватися. Община мисливців була невелика — близько чи трохи більше 20 осіб. Вона могла зростати лише за достатньої кількості запасів їжі. Перехід до виробляючого господарства привів до помітного збільшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка являла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні жилих будинків, культових споруд, майстерень. Житлом були глиняні будівлі. На рубежі V—IVтис. до н. є. на Землі вже проживало близько 80 млн осіб, а густота населення становила для заселених територій від 10 до 100 осіб на 1 км².

Економічна роль держави у Стародавньому Сході та характерні риси «азіатського» способу виробництва

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством. Тому багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насамперед правлячих верств — фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і значною мірою символізм. Незважаючи на це, давньогрецькі мислителі згодом намагалися осягнути та використати ці знання. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неодноразово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (починаючи з IV тисячоліття до н.е.) були започатковані конкретні економічні науки (статистика, облік та аналіз господарської діяльності, управління і т. ін.), які набули дальшого розвитку в античному періоді (I тисячоліття до н.е. — IV століття н.е.).

Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя). На відміну від Стародавнього Єгипту, у державах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини, посилювалося соціальне розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини.

Причини розпаду первіснообщинного ладу та особливості переходу до класового суспільства у різних народів та розвиток перших цивілізацій

Першою соціально-економічною формою існування людства був первіснообщинний лад, який проіснував сотні тисяч років. Основний економічний закон первіснообщинного ладу полягає в урівнювальному розподілі життєво необхідних засобів існування для всіх членів общини на основі відносин спільної (общинної) власності на засоби існування в умовах застосування примітивних знарядь праці. Причиною розпаду первіснообщинних відносин був суспільний розподіл праці.

Історична наука знає два основні різновиди рабовласницького ладу: східні, або, як їх ще називають, ранньорабовласницькі суспільства, і античні, або пізньорабовласницькі суспільства. Основний економічний закон рабовласницького суспільства полягає у присвоєнні рабовласниками додаткового продукту, виробленого працею рабів, на економічній основі відносин приватної власності на засоби виробництва і на рабів.