Забезпечення екологічної безпеки на глобальному рівні здійснюється за допомогою системи міжнародно-правових норм, зокрема тих, що містяться у міжнародних конвенціях, угодах та інших правових формах, притаманних міжнародно-правовому регулюванню відносин у цій сфері.
Провідне місце у цій системі належить Конвенції 00Н про транскордонний вплив промислових аварій, прийнятій 17 березня 1992 р. у м. Гельсінкі'. Вказана Конвенція застосовується у відносинах щодо попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації наслідків аварій, які можуть призвести до транскордонного впливу, включаючи і ті, що викликані природною стихією, а також у сфері міжнародного співробітництва щодо взаємної допомоги, досліджень, розробок, обміну інформацією та технологіями у цій сфері.
Дія Конвенції не поширюється, зокрема, на випадок ядерних аварій та надзвичайних ситуацій, пов'язаних із радіоактивним впливом, аварій, викликаних діяльністю на військових об'єктах, руйнуванням гребель, аварій на наземному транспорті та внаслідок діяльності у морському середовищі, розливів у морі нафти, інших шкідливих речовин та випадкових викидів генетичне модифікованих організмів.
|
|
Відповідно до Конвенції промислова аварія означає подію, яка виникає внаслідок неконтрольованих змін у процесі будь-якої діяльності, пов'язаної з небезпечними речовинами, або під час виробництва, використання, схову, переміщення, видалення або транспортування.
Небезпечна діяльність — це будь-яка діяльність, у процесі здійснення якої одна або більше небезпечних речовин наявні або можуть бути наявні у кількостях, рівних або таких, що перевищують граничні межі, передбачені вимогами цієї Конвенції, здатних призвести до транскордонного впливу.
З огляду на викладене, вплив — це будь-які прямі або другорядні, невідкладні або ті, що виникають через певний час, шкідливі наслідки цих дій на людей, флору, фауну, грунти, води, повітря, ландшафт, матеріальні цінності, об'єкти культурно-історичної спадщини та на умови та чинники їх взаємозв'язку в цілому. При цьому транскордонним впливом визнається така екологічно небезпечна дія, яка справляє негативні наслідки у межах юрисдикції іншої держави-сторони, що є учасником цієї Конвенції.
Конвенція за своєю структурною будовою включає загальні положення, розділи про встановлення небезпечних видів діяльності, проведення консультацій та висновків щодо них, добровільність поширення її дії, заходи щодо попередження ризику промислових аварій, прийняття рішень про її розміщення, заходи щодо підготовки до надзвичайних ситуацій, інформування громадськості та форми участі, систему повідомлення про промислові аварії, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії, надання взаємної допомоги, відповідальності, досліджень і розробок, обміну інформацією, технологіями, визначення компетентних органів і пунктів зв'язку, проведення конференцій, права голосу сторін, ролі секретаріату, врегулювання спорів, обмеження в частині надання інформації, умови реалізації Конвенції та традиційні положення про двосторонні і багатосторонні угоди, статус додатків, поправок до Конвенції, особливості її підписання, депозитарію, ратифікації, прийняття, затвердження, приєднання, набрання чинності, вихід із Конвенції та застосування автентичних текстів.
|
|
Конвенція, зокрема, передбачає встановлення міжнародно-правових засад для обміну інформацією, проведення консультацій та інших спільних заходів щодо розробки та здійснення без будь-якого необфунтованого уповільнення політики і стратегії зниження ризику промислових аварій та вдосконалення заходів щодо їх попередження, забезпечення готовності до них і ліквідації наслідків, включаючи проведення відновлювальних робіт з урахуванням зусиль, які застосовуються на національному і міжнародному рівні з метою унеможливлений їх дублювання.
Учасники Конвенції мають забезпечити, щоб будь-яка юридична чи фізична особа, в тому числі державні органи, що відповідають за здійснення небезпечної діяльності*, вживали усіх заходів, які необхідні для унеможливлювання ризику під час здійснення небезпечної діяльності і попереджували настання промислових аварій. У цьому аспекті сторони зобов'язані вживати законодавчих, фінансових, адміністративних і регламентуючих заходів для попередження таких аварій. Тому Конвенція спрямована на те, щоб її положення не завдавали шкоди зобов'язанням сторін у цій сфері.
Кожна сторона у межах її юрисдикції вживає за необхідності заходів щодо встановлення небезпечних видів діяльності і забезпечує повідомлення сторін про планування або здійснення небезпечної діяльності. З ініціативи будь-якої сторони мають проводитися консультації щодо встановлення небезпечних видів діяльності, стосовно яких є підстави вважати, що вони спроможні викликати транскордонні впливи. У разі, якщо сторони не досягнуть домовленості щодо визнання тієї чи іншої діяльності небезпечною, будь-яка сторона, якщо вони не домовилися про інший спосіб вирішення цього питання, має право передати його на розгляд Комісії по запитах відповідно до вимог Конвенції для отримання консультативного висновку.
При цьому передбачається застосовувати спеціальні процедури, які додаються до Конвенції щодо запланованої чи здійснюваної небезпечної діяльності.
Якщо ж небезпечна діяльність підлягає оцінці впливу на навколишнє середовище за відповідною міжнародною Конвенцією', і така оцінка включає аналіз транскордонного впливу промислових аварій, що сталися внаслідок небезпечної діяльності, здійснюваної відповідно до коментованої Конвенції2, то остаточне рішення, що приймається для цілей Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, має відповідати її вимогам.
Слід зазначити, що Конвенція допускає можливість будь-якої сторони за її ініціативою проводити обговорення питання про включення тієї чи іншої діяльності до категорії небезпечних, якщо вона не охоплюється спеціальним переліком, що додається. У разі спільної згоди сторін, вони можуть використати для цього будь-який консультативний механізм або Комісію по запитах, яка приймає свої власні правила процедури*.
У разі досягнення позитивної домовленості з цього питання Конвенція або її частина застосовується до такої діяльності як до небезпечної, з наслідками, передбаченими її вимогами.
|
|
Конвенція зобов'язує сторони здійснювати необхідні заходи з метою попередження промислових аварій, у тому числі й такі, що спрямовані на стимулювання діяльності операторів щодо зниження їх ризику. До таких заходів залежно від особливостей національного законодавства і практики сторін належить встановлення загальних або спеціальних цілей в сфері безпеки, затвердження законодавчих положень або керівних принципів щодо заходів і норм безпеки, визначення видів діяльності, які потребують прийняття спеціальних заходів щодо попередження аварій, що можуть включати систему ліцензування й санкціонування.
До системи заходів щодо попередження аварій віднесено оцінку аналізу ризику або досліджень з питань забезпечення безпеки у процесі здійснення небезпечної діяльності та план дій щодо здійснення необхідних заходів, надання уповноваженими органами інформації, необхідної для оцінки ризику, запровадження внутрішніх структур і методів управління з метою забезпечення ефективного дотримання норм безпеки, здійснення моніторингу і аналізу небезпечної діяльності та проведення інспектування.
Складовою цих заходів визнається проведення належного навчання та підготовки всіх осіб, що беруть участь у здійсненні небезпечної діяльності в звичайних та надзвичайних умовах та застосування найбільш оптимальних технологій з метою попередження промислових аварій та захисту людей і навколишнього середовища.
Стосовно будь-якої небезпечної діяльності сторона походження має вимагати, щоб оператор продемонстрував безпеку здійснення небезпечної діяльності, надаючи таку інформацію, як основні відомості про процес, включаючи аналіз і оцінку небезпечної діяльності залежно від поставленої мети, їх масштабність і глибину, зокрема кількість і властивості небезпечних речовин на цьому об'єкті, короткі описові сценарії можливих моделей аварій, які можуть статися внаслідок небезпечної діяльності, включаючи імовірність кожної з них із визначенням приблизного обсягу викиду, ступінь та складність можливих наслідків для людей та навколишнього середовища за сприятливих та несприятливих умов, розміри небезпечних зон, проміжок часу, у межах якого первинна подія може перерости в промислову аварію, будь-які заходи, спрямовані на зведення до мінімуму імовірності подальшого ускладнення аварії.
|
|
Аналіз і оцінка небезпечної діяльності мають відтворювати кількісний склад і розміщення населення в районах, близько розташованих від об'єктів небезпечної діяльності, включаючи усі групи населення, що можуть перебувати в небезпечній зоні, їх вік, мобільність; можливі впливи загрози, а також імовірність шкоди для людей і довкілля залежно від характеру, обставин небезпечних викидів і відстані від місця здійснення небезпечної діяльності, у межах якої існує реальна імовірність шкідливого впливу у разі промислової аварії; містити прогноз щодо категорії людей, які можуть постраждати від дії негативних наслідків аварії.
Аналіз і оцінка небезпечної діяльності, крім перелічених вище заходів, мають охоплювати й питання, пов'язані з умовами захоронення і роботи з небезпечними матеріалами та їх кількістю, переліком можливих сценаріїв для різних видів промислових аварій, які мають ускладнені наслідки з наведенням прикладів для всієї зони поширення масштабів аварії із зазначенням можливостей впливу здійснюваної поблизу діяльності та описом для кожного випадку подій, які достовірно можуть призвести до їх настання, та етапів можливого ускладнення, оцінкою кожного із них з урахуванням превентивних заходів технологічного і організаційного характеру, призначених для зниження імовірності негативного впливу.
У той же час метою аналізу небезпечної діяльності має бути оцінка можливих наслідків відхилень від нормативних експлуатаційних вимог, а також відповідних заходів щодо безпечного припинення небезпечної діяльності або будь-якої її частини на випадок надзвичайної ситуації та необхідності підготовки персоналу з метою забезпечення оперативного виявлення можливих ускладнених відхилень та прийняття відповідних заходів, а також умов, за яких модифікація, ремонт і технічне обслуговування обладнання, на якому проводиться небезпечна діяльність, можуть призвести до загрози.
Важлива роль Конвенцією приділяється процесу прийняття рішень щодо розміщення небезпечних об'єктів. Передбачається, що в межах своєї правової системи сторона походження з метою мінімізації ризику для населення і довкілля вживає заходів щодо формування політики в сфері розміщення нових і суттєвій модифікації наявних об'єктів, на яких проводиться небезпечна діяльність. З урахуванням своїх правових систем сторони, крім ви-щеперелічених заходів, мають формувати політику, спрямовану на врахування: результатів аналізу' ризику і оцінки, включаючи й оцінку фізичних характеристик району, в якому планується здійснювати екологічно небезпечні види діяльності; підсумків консультацій та думки громадськості; аналізу зростання або зменшення ризику, що зумовлюється будь-якою подією на території іншої сторони походження небезпечної діяльності; оцінки небезпеки для довкілля з урахуванням будь-якого транскордонного впливу та но вих видів екологічно небезпечної діяльності, які б могли стати джерелом ризику.
У процесі прийняття рішення щодо розміщення небезпечних об'єктів мають опрацьовуватися питання стосовно розміщення нових і суттєвої модифікації вже існуючих об'єктів на безпечній відстані від населених пунктів, можливості створення зон безпеки довкола об'єктів, на яких здійснюється небезпечна діяльність, причому у цьому разі бажано більш глибоко вивчати такі заходи, які призводять до збільшення чисельності населення, що підпадає під загрозу, або які посилюють певним чином рівень ризику.
Конвенція передбачає також низку вимог щодо готовності до надзвичайних ситуацій, зокрема, виконання зобов'язань сторонами Конвенції в частині ліквідації наслідків промислових аварій. У цій | частині зацікавлені сторони мають інформувати одна одну про І план дій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій, здійсню-
Івати координацію всіх дій за цих обставин як у межах промислових територій, так і за їх межами з метою вжиття комплексних і ефективних заходів з ліквідації наслідків аварії.
і- Що стосується небезпечної діяльності, то відповідна сторона І Конвенції забезпечує підготовку і здійснення дій в надзвичайних | ситуаціях на промисловій території, включаючи вжиття заходів з | метою ліквідації наслідків аварії та інших дій щодо попередження І; і зведення до мінімуму транскордонних викидів, та гарантує іншим | зацікавленим сторонам надання наявних у неї матеріалів для роз- ї робки аналогічних планів.
І Передбачається, що в плани дій на випадок надзвичайних ситуацій треба включати: заходи, необхідні для локалізації надзвичайних ситуацій та зведення до мінімуму їх транскордонного впливу:
інформування населення, а у разі необхідності — його евакуація, рятування та захист; складання опису медичних служб, осіб, які можуть постраждати від надзвичайних ситуацій, а для рятівних підрозділів — розробка детальних технічних і організаційних процедур.
Зокрема, у планах дій в надзвичайних ситуаціях на промисловому майданчику варто відображати питання про розподіл організаційних функцій і відповідальності у разі настання промислової аварії або ж її невідворотної загрози. Опис дій у надзвичайних ситуаціях має також містити інформацію про наявні обладнання і ресурси для ліквідації наслідків аварії.
Тут же мають передбачатися заходи щодо забезпечення невідкладного оповіщення про промислові аварії державного органу, відповідального за дії з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за межами промислових територій, та забезпечення більш детальною інформацією в міру її надходження щодо підготовки персоналу до виконання необхідних обов'язків.
У планах дій за надзвичайних ситуацій за межами промислових територій можуть передбачатися питання розподілу організаційних функцій, відповідальності за вжиття конкретних заходів, узгодження цих заходів з планами дій у межах промислових територій, питання використання рятувального та медичного персоналу, невідкладного визначення району загроз, забезпечення швидкого інформування сторін Конвенції та підтримання зв'язку з ними.
Важливо, щоб ці плани передбачали доцільні ресурси для їх здійснення та заходи координації, механізми щодо надання громадськості інформації, включаючи й заходи, спрямовані на доповнення і надання додаткової інформації, що передається громадськості, відповідно до вимог Конвенції.
Зокрема, це має бути інформація, що містить відомості про назву компанії, адресу місця здійснення небезпечної діяльності із зазначенням посади особи, що надає інформацію; простий опис небезпечної діяльності, включаючи ризик, загальноприйнятий або притаманний певному класу речовин та їх сумішей, що використовуються в процесі небезпечної діяльності; назви з відображенням їх основних характеристик за рівнями небезпеки або їх класифікацію за ступенем небезпеки.
У той же час має бути відтворена інформація загального характеру, яка отримується внаслідок проведення оцінки екологічного впливу діяльності, включаючи її потенційний вплив на населення та навколишнє середовище, інформування населення, що підпадає під негативні наслідки промислової аварії, про необхідні дії та поведінку при її настанні, про зв'язок з аварійними службами з метою профілактики настання аварій, зниження їх впливу та негативної дії.
Крім того, у планах має відображатися загальна інформація про
дії аварійних служб у надзвичайних ситуаціях за межами промислової території з метою усунення будь-якого впливу за межами цієї території, включаючи транскордонний, та загальна інформація про спеціальні вимоги і умови, що регулюють небезпечну діяльність, відповідно до національних нормативів або адміністративних положень і вимог, включаючи системи надання ліцензій і дозволів, а також детальні відомості про джерела отримання відповідної додаткової інформації.
Конвенція також зобов'язує сторони забезпечувати узгодженість
планів щодо небезпечної діяльності або розробляти спільні плани з метою здійснення необхідних заходів у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.
Поряд із вищезазначеним, у планах дій за надзвичайних обставин мають передбачатися заходи щодо здійснення підготовки та проведення навчань, а також можуть включатися й заходи щодо збирання, обробки, очищення, зберігання, вивезення і безпечного видалення небезпечних речовин та заражених матеріалів, система відновлювальних заходів тощо.
Плани дій в надзвичайних ситуаціях слід регулярно переглядати та вносити до них корективи з урахуванням набутого досвіду щодо ліквідації небезпечних наслідків.
За Конвенцією про транскордонний вплив промислових аварій відповідні сторони мають забезпечувати надання належної інформації громадськості в районах, які можуть охоплюватися аварією внаслідок здійснення небезпечної діяльності. Ця інформація спрямовується за зв'язками, найбільш прийнятними для сторін, включаючи складові, визначені в межах дій на випадок надзвичайних ситуацій від небезпечної діяльності.
Також сторона, що здійснює небезпечну діяльність, надає громадськості можливість брати участь у відповідних процедурах з метою висловлення своїх пропозицій, думок та занепокоєності стосовно заходів попередження аварій і забезпечення готовності до них та забезпечує, щоб така можливість була еквівалентною можливості громадськості, яка може потенційно постраждати від наслідків аварії.
Відповідно до своїх правових систем та за взаємною згодою сторони надають фізичним і юридичним особам, які можуть підпадати або підпадають під шкідливий транскордонний вплив промиє-, лової аварії на території будь-якої сторони, однаковий доступ до адміністративних та судових процедур і рівні можливості щодо звернення у межах цих процедур, включаючи можливості порушення судової справи і подання апеляції у зв'язку з рішенням, що зачіпає їх права нарівні з особами, шо перебувають у межах дії їх юрисдикції.
Особливу увагу Конвенція акцентує на створенні та функціонуванні системи повідомлення про промислові аварії. Встановлено, що сторони забезпечують створення і експлуатацію узгоджених і ефективних систем повідомлення про аварії на відповідних рівнях з метою отримання і передачі повідомлень про промислові аварії, що містять інформацію, необхідну для протидії транскордонному впливові.
У разі виникнення або незворотної загрози виникнення промислової аварії, яка спроможна створити або створює транскордонний вплив, сторона її походження забезпечує невідкладне повідомлення про це через відповідні системи інформування. Повідомлення має включати такі відомості:
а) вид та масштаби промислової аварії, пов'язані з нею небезпечні речовини (якщо про них відомо) та характер її можливого негативного впливу;
б) час виникнення та чітке місце аварії;
в) інші відомості, необхідні для ефективної ліквідації наслідків аварії.
Системи повідомлення про промислові аварії мають забезпечувати максимально швидку передачу даних і прогнозів з попередньо розробленими кодами та з використанням спільних систем передачі і обробки даних для повідомлення про надзвичайні ситуації і отримання відповідей з метою вжиття необхідних заходів щодо ліквідації і обмеження масштабу транскордонного впливу з урахуванням різноманітних потреб на різних рівнях.
Повідомлення про промислові аварії доповнюються через відповідні інтервали часу та в міру необхідності додатковими відомостями про розвиток ситуації транскордонного впливу. Тому регулярно мають проводитися випробування і перевірки ефективності систем повідомлення про промислові аварії, включаючи підготовку відповідного персоналу. У разі необхідності такі випробування, перевірки і підготовка здійснюються сторонами Конвенції спільно.
Зацікавлені сторони Конвенції мають забезпечити на випадок виникнення промислової аварії або її невідворотної загрози відповідно до реальних обставин негайну реалізацію дій в надзвичайних ситуаціях.
Важливого значення Конвенція надає регулюванню відносин щодо ліквідації наслідків аварії. Зокрема, у разі настання або невідворотної загрози аварії сторони зобов'язуються забезпечувати якнайшвидше застосування адекватних заходів щодо ліквідації і наслідків, використовуючи при цьому найбільш ефективні способи обмеження впливу наслідків аварії або зниження їх негативної дії на людину та довкілля.
Передбачається, що у разі виникнення або невідворотної загрози виникнення промислової аварії, що створює чи здатна створити транскордонний вплив, зацікавлені сторони Конвенції вживають заходів щодо проведення оцінки її впливу, а у разі необхідності — координують свої дії з метою визначення адекватних способів її ліквідації.
У той же час, якщо в разі виникнення аварії будь-яка сторона потребує допомоги, вона має право звернутися до інших учасників Конвенції, вказавши розміри та вид відповідної допомоги. Інша сторона повинна негайно прийняти рішення та поінформувати сторону, яка направила запит, про те, чи має вона можливість її надати та вказати розміри і умови допомоги, яку вона може надати.
Конвенція зобов'язує сторони до співробітництва з метою негайного надання погодженої допомоги, включаючи, у разі необхідності, сукупність дій, спрямованих на мінімізацію наслідків і впливу промислової аварії та надання допомоги загального характеру. У разі, коли між сторонами не укладено двосторонніх або багатосторонніх угод, така допомога надається відповідно до вимог, що розглянуті нижче, якщо вони не домовились про інше.
Насамперед відповідальність за загальне керівництво, контроль, координацію та нагляд стосовно надання допомоги покладається на сторону, яка звертається за допомогою. Зокрема, персонал, який бере участь в операціях щодо надання допомоги, діє відповідно до чинних законів сторони/яка звертається за допомогою. Відповідні органи цієї сторони мають співпрацювати з органами сторони, що надає цю допомогу, призначають відповідальних за проведення оперативного нагляду за персоналом і обладнанням, наданим стороною, яка надає допомогу.
Сторона, що звертається з проханням про допомогу, надає у межах своїх можливостей наявні споруди для належної і ефективної організації використання допомоги та забезпечує захист персоналу, обладнання і матеріалів, ввезених з цією метою на її територію стороною, що надає допомогу, або особою, що діє від її імені. Якщо зацікавлені сторони не домовилися про інше, допомога оплачується за рахунок сторони, що звернулася з проханням про допомогу. Тому сторона, що надає допомогу, має можливість у будь-який час повністю або частково відмовитися від права на компенсацію своїх витрат.
Сторона, що звертається з проханням про допомогу, створює належні умови стороні, яка таку допомогу надає, та особам, які діють від її імені, — необхідні привілеї, імунітети, а також сприяє швидкому здійсненню ними своїх функцій щодо надання допомоги. Тому сторона, що звертається з проханням про надання допомоги, не зобов'язана застосовувати це положення для своїх громадян та інших осіб, які проживають на її території, або надавати їм відповідні привілеї та імунітети.
Будь-яка зі сторін вживає на прохання сторони, що звертається про допомогу, або сторони, що надає відповідну допомогу, заходів для безперешкодного транзиту через її територію персоналу, щодо якого є оформлене належним чином повідомлення, а також обладнання для надання допомоги в межах її території та у зворотному напрямку.
Сторона, що звернулася з проханням про допомогу, має сприяти в'їзду на свою національну територію, перебуванню та виїзду персоналу, щодо якого є повідомлення, а також ввезенню та вивезенню обладнання і власності, що використовувалися для надання допомоги.
Важливим є положення Конвенції, згідно з яким сторона, що звернулася за допомогою, у разі загибелі людей, отримання ними каліцтва, пошкодження чи втрати власності або заподіяння шкоди довкіллю на її території під час надання допомоги запрошеною стороною, не висуває звинувачень стороні, яка надає таку допомогу, або особам, які діють від її імені, звільняє їх від матеріальної відповідальності і виплачує їм компенсацію у разі загибелі, каліцтва, втрати чи завдання шкоди власності, що використовувалася під час надання допомоги.
Тому зацікавлені сторони мають тісно співпрацювати з метою врегулювання судових процедур і претензій, які можуть виникнути внаслідок проведення операцій при наданні відповідної допомоги.
Будь-яка сторона Конвенції може просити про надання допомоги щодо лікування або тимчасового переміщення на територію іншої сторони осіб, що постраждали від аварії, а також має право в будь-який час після відповідних консультацій і шляхом повідомлення клопотати про припинення допомоги.
Значна частина норм присвячена врегулюванню спорів та визначення відповідальності за реалізацію положень Конвенції. Так, відповідно до вимог Конвенції сторони мають надавати підтримку у підготовці норм, критеріїв та процедур щодо застосування відповідальності. У разі виникнення спору між двома чи більшою кількістю сторін стосовно тлумачення чи застосування норм Конвенції, вони врегульовують його на переговорах чи в будь-який інший спосіб, найбільш сприятливий для сторін.
При підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні Конвенції або прийнятті поправок до неї, у будь-який час після цього інша сторона може в письмовій формі заявити депозитарію про те, що стосовно спору, не врегульованого вищенаведеним шляхом, вона обирає один або обидва з наступних способів вирішення спорів, що є обов'язковим для сторін, які беруть на себе такі ж обов'язки:
а) передача спору до Міжнародного суду;
б) розгляд спору в арбітражному суді за процедурою, що розглядається нижче.
По-перше, сторона-позивач (позивачі) повідомляють секретаріат про те, що вони домовились передати спір до арбітражного провадження згідно з умовами цієї Конвенції. У цьому повідомленні визначається предмет спору, в тому числі питання щодо тлумачення та застосування статей, стосовно яких виник спір. Ця інформація надсилається секретаріатом всім сторонам Конвенції.
По-друге, слід мати на увазі, що арбітраж має трьох суддів, а тому сторона-позивач (позивачі), як й інші сторони (друга сторона), що беруть участь у розгляді спору, призначають по одному арбітру. Цих два призначених арбітри за взаємною згодою призначають третього арбітра, на якого покладаються функції головуючого. Останній до того ж не може бути громадянином однієї зі сторін спору, не повинен постійно проживати на території однієї з них, перебувати у них на посаді та не може мати жодного іншого відношення до цієї справи.
По-третє, Конвенція передбачає деякі особливості уповноваження арбітражного суду. Так, якщо після призначення другого арбітра минуло два місяці і головуючого не призначено, то за клопотанням будь-якої сторони Виконавчий секретар Європейської економічної комісії призначає його протягом наступних двох місяців. Якщо одна зі сторін спору не призначає арбітра у двомісячний термін після отримання прохання, друга сторона має право інформувати Виконавчого секретаря Європейської економічної комісії, який призначає головуючого арбітражного суду протягом наступних двох місяців.
За таких обставин головуючий арбітражного суду пропонує стороні, яка не призначила арбітра, виконати цей обов'язок протягом двох місяців. Якщо це не буде виконано, головуючий інформує Виконавчого секретаря, який самостійно призначає такого арбітра протягом наступних двох місяців.
По-четверте, Конвенція чітко визначає повноваження арбітражного суду щодо вирішення спору та прийняття рішення матеріального та процесуального характеру:
а) суд розробляє свої власні процедури, а тому виносить своє рішення згідно з вимогами міжнародного права та Конвенції;
б) рішення арбітражного суду з процедурних питань та по суті спору приймаються більшістю його членів. Він також має право вживати всіх необхідних заходів щодо встановлення юридичних фактів;
в) суд має право за клопотанням однієї зі сторін рекомендувати вжиття тимчасових заходів захисту, заслуховувати зустрічні позови, що виникають безпосередньо із суті спору, та приймати відповідні рішення;
г) суд приймає рішення протягом п'яти місяців з часу свого утворення, якщо він не вважатиме за необхідне продовжити цей термін на період, що не перевищує п'яти місяців;
д) суд реєструє всі свої витрати і подає сторонам спору кінцевий звіт про них;
е) суд супроводжує свої рішення поясненням причин. Рішення є остаточним і обов'язковим для всіх сторін спору та надсилається сторонам та секретаріату;
є) суд діє за принципом, визначеним Конвенцією — «відсутність однієї зі сторін у суді, її неучасть у розгляді справи не є перешкодою для розгляду справи».
По-п'яте, Конвенція визначає відповідні повноваження сторін спору:
а) сприяння роботі арбітражного суду, використовуючи для цього усі наявні засоби, зокрема, надаючи суду відповідні документи, умови та інформацію та представляючи свідків або експертів для заслуховування їх свідчень;
б) дотримання конфіденційності будь-якої інформації, отриманої у процесі розгляду справи в арбітражному суді;
в) право клопотання перед арбітражним судом щодо продовження розгляду справи та винесення остаточного рішення у разі неявки до суду однієї зі сторін та її неучасті у розгляді справи;
г) компенсування всіх судових витрат, включаючи оплату послуг членів суду порівну, якщо арбітражний суд не прийме іншого рішення, виходячи з конкретних обставин справи.
Конвенція надає будь-якій стороні, що має інтерес правового характеру до предмету спору, і права якої можуть зачіпатися цією справою, можливість брати участь у розгляді справи за згодою суду.
Важливо зазначити і те, що за Конвенцією будь-який спір, що може виникнути між сторонами стосовно тлумачення або виконання рішення суду, може передаватися до арбітражного суду, який приймав це рішення, або, у разі неможливості, — скористатися послугами іншого суду, що створюється у вищевикладеному порядку.
Поряд з викладеним у Конвенції передбачено й інші, спеціальні для неї та класичні (традиційні) для усіх міжнародних конвенцій, вимоги, спрямовані на досягнення мети і завдань упередження виникнення екологічного ризику, що має транскордонний вплив, та ліквідації наслідків небезпечної діяльності, що призвели до надзвичайних ситуацій.
До спеціальних вимог доцільно віднести норми та приписи, що регулюють форми співробітництва сторін у сфері проведення наукових досліджень і розробок методів і технологій попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації їх наслідків; багатостороннього та двостороннього обміну доступною інформацією, обміну новітніми технологіями на різних фінансових засадах, інформацією і досвідом; надання технічної допомоги з метою попередження промислових аварій та ліквідації їх наслідків;
обмеження у наданні інформації; визначення права одного голосу для кожної зі сторін, повноваженнь конференції із представників сторін та організаційно правові форми і методи її діяльності для вирішення найважливіших питань дії та застосування вимог Конвенції, призначення та використання повноважень Виконавчого секретаря Європейської економічної комісії (щодо скликання і підготовки наради сторін, передачі сторонами доповідей та іншої інформації тощо); визначення статусу компетентних органів та встановлення пунктів зв'язку.
'Передбачається, зокрема, що кожна зі сторін призначає або створює один або кілька компетентних органів і пункт зв'язку для реалізації Конвенції та інформує протягом трьох місяців кожну сторону через компетентний орган про будь-які зміни, що сталися, забезпечує безперервне функціонування пункту зв'язку і системи повідомлення про промислові аварії, надсилання і отримання запитів про надання допомоги та прийняття таких пропозицій.
Конвенцією передбачається, що представники сторін створюють конференцію сторін і проводять свої наради на постійних за-\ садах. Перша нарада проводиться не пізніше ніж через рік з часу набрання чинності Конвенцією, в подальшому — як мінімум один раз на рік або за письмовим клопотанням будь-якої сторони — протягом шести місяців з часу повідомлення їх секретаріатом і за умови підтримки не менше ніж третиною від кількості сторін.
Конференція розглядає хід виконання норм та вимог Конвенції, здійснює консультативні функції, спрямовані на зміцнення можливостей сторін щодо попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації їх транскордонного впливу, розглядає питання про сприяння у наданні технічної допомоги, створює у разі необхідності робочі групи та інші відповідні механізми для розгляду питань, пов'язаних з реалізацією Конвенції та підготовки відповідних досліджень, рекомендацій, розглядає на першій робочій нараді та приймає консенсусом правила процедури нарад, визначає програму роботи, приймає рішення щодо методів роботи, включаючи роботу національних центрів, щодо співпраці з міжнародними організаціями та виконує інші функції відповідно до положень Конвенції.
У той же час Конвенція містить і класичні (загальноприйняті для цих документів) розділи, вимоги та норми: щодо статусу додатків до неї, можливості укладання двосторонніх і багатосторонніх поправок до неї, особливостей підписання, ратифікації, прийняття, затвердження та приєднання до Конвенції, ролі Депозитарію, набуття чинності Конвенцією, виходу із Конвенції та правового значення автентичних текстів.
Вищезазначене дозволяє сторонам забезпечувати попередження екологічного ризику, а у разі невідворотності загрози — ефективно ліквідовувати негативні наслідки надзвичайних ситуацій, що сталися внаслідок екологічно небезпечної діяльності.
Важливе значення у системі забезпечення екологічної безпеки має механізм правового регулювання, встановлений Директивою Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, від 9 грудня 1996 р. № 96/82 ЄС*. Ця Директива прийнята з урахуванням практики застосування Директиви Ради ЄС від 24 червня 1982 р. № 82/501 про небезпеку великих аварій, властиву деяким видам промислової діяльності', та подальшої доцільності врахування факторів ризику, збереження якості навколишнього середовища, його охорони та захисту людей, здійснення профілактичних заходів, а також необхідності застосування її положень до всіх підприємств (а не до деяких, як це було передбачено попередньою Директивою № 82/501), в яких небезпечні речовини присутні в таких значних кількостях, що створюється небезпека великої аварії, з метою зменшення їх ризику та ризику «ефекту доміно», забезпечення доступу до інформації, зокрема підготовки протоколу безпеки, розробки відповідних планів дій на випадок надзвичайних ситуацій для людей та довкілля (п.п. 2, 3, 11, 17, 18, 20, 22).
Норми Директиви РЄС від 9 грудня 1996 р. спрямовані на попередження великих (значних) аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, та обмеження їх шкідливих наслідків для людей і навколишнього середовища. З метою забезпечення послідовним та ефективним способом високих рівнів захисту в країнах Співтовариства застосовуються без будь-якого обмеження Директиви Ради ЄС від 12 червня 1989 р. № 89/391 про заходи, спрямовані на підвищення гігієни і безпеки праці2.
Згідно з Директивою РЄС від 9 грудня 1996 р. під терміном «присутність небезпечних речовин» слід розуміти фактичну чи прогнозовану наявність таких речовин на підприємстві або присутність таких речовин, які у разі втрати контролю за виробничим хімічним процесом могли б бути у кількостях, рівних або таких, що перевищують порогові показники, визначені у відповідних додатках до Директиви.
Директива наводить визначення підприємства, промислового об'єкта, оператора небезпечної речовини, значної (великої) аварії, небезпеки, ризику, складування, а тому фіксує виключні обставини та відносини, до яких вона не застосовується (діяльність підприємств військового призначення, небезпека, що створюється іонізуючим випромінюванням, застосування небезпечних речовин короткострокового зберігання на відповідних видах транспорту та під час певних операцій транспортного забезпечення, діяльність підприємств видобувної промисловості із видобутку корисних копалин, експлуатація звалищ відходів).
Основним принципом діяльності екологічно небезпечних підприємств є застосування всіх необхідних заходів з метою попередження значних аварій і обмеження їх наслідків для людей та довкілля. З цією метою на такі підприємства покладається обов'язок повідомлення уповноваженого органу про виконання вимог, передбачених Директивою РЄС від 9 грудня 1996 р. Для цього встановлюються терміни повідомлення — до початку будівництва або введення в експлуатацію, або ж протягом року після вищезазначених обставин, якщо підприємства здійснюють відповідну діяльність.
Директивою РЄС від 9 грудня 1996 р. чітко визначено основні реквізити такого повідомлення: назва, адреса підприємства, назва фірми, відомості про зареєстроване місце розташування, керівника, інформація, що дозволяє ідентифікувати небезпечні речовини --.або їх категорії, кількість та фізичний стан цих речовин, діяльність підприємства, довколишні джерела, спроможні викликати аварію чи посилити її наслідки.
Важливо, що Директива РЄС від 9 грудня 1996 р. встановлює чітке правило, за яким держави — члени Співтовариства мають право вимагати від екологічно небезпечних підприємств складання документа, який визначав би політику попередження значних аварій та забезпечення його належного виконання. Політика попередження значних аварій екологічно небезпечних підприємств має спрямовуватися на забезпечення високого рівня захисту людей і довкілля шляхом використання відповідних засобів. споруд і систем управління (підкреслено мною. — В.А.).
Пріоритетним обов'язком для таких підприємств стає складання та передача до компетентного органу Протоколу безпеки, в якому гарантується, що:
а) політика попередження значних аварій і адміністративна система забезпечення безпеки як інструмента її виконання вже створені і запроваджуються в життя у відповідності з інформацією документа про здійснення політики підприємства в сфері попередження значних аварій, створення адміністративної системи забезпечення безпеки, який має включати загальну мету, принципи діяльності щодо попередження небезпеки значних аварій, щодо запровадження загальної системи управління (організаційної структури, обов'язків, практики, процедури, технологічних процесів і засобів визначення здійснення цієї політики), щодо виконання спеціальних завдань — рівневої організації і забезпечення персоналом, ідентифікації і оцінки небезпеки значних аварій, оперативного управління, включаючи технічне обслуговування, ремонт устаткування тощо, щодо контролю за модифікаціями нових технологічних процесів, обладнання, проектування підсобних приміщень, нагляду за надзвичайними ситуаціями (виявлення, підготовка, перевірка та експертиза здійснюваних дій щодо попередження небезпеки, ефективності та придатності адміністративної системи її забезпечення);
б) загрози значних аварій ідентифіковані до відповідних ситуацій і вжиті необхідні заходи з метою їх попередження та обмеження наслідків впливу на людей і довкілля є обгрунтуваними;
в) враховані вимоги безпеки і надійності у проекті, конструкції, експлуатації, технічному обслуговуванні, у процесі ремонту будь-якого промислового об'єкта, складу, устаткування або пов'язаних з ними інфраструктур, що можуть бути піддані небезпеці значної аварії у межах території підприємства;
г) розроблені внутрішні плани дій на випадок надзвичайних ситуацій та підтримується готовність надання інформації, потрібної для складання зовнішніх планів здійснення необхідних дій на випадок значної аварії;
д) компетентним органам може бути надана достатня інформація, яка б дозволяла прийняти відповідні рішення щодо можливості розміщення довкола існуючих підприємств нових будівель та споруд.
Нормативне визначено коло даних і відомостей, які мають бути письмово відображені у Протоколі безпеки:
— інформація про систему управління та про організацію підприємства з позиції попередження значних аварій;
— характеристика умов, в яких функціонує підприємство (умови експлуатації, в тому числі метеорологічні, геологічні, географічні тощо);
— характеристика промислового об'єкта (видів діяльності, про- ' дукції, небезпечних джерел, ризиків значної аварії або умов, за яких вона можлива, попереджувальних заходів технологічних процесів, зокрема методів обробки небезпечних речовин, включаючи їх ідентифікацію, хімічну назву, назву за номенклатурою, максимальну кількість наявних речовин та тих, що можуть бути наявними, фізичних, хімічних, токсикологічних показників та можливих небезпек як безпосередніх, так і з уповільненим ефектом дії на людей і довкілля, їх хімічних і фізичних властивостей в нормальних умовах експлуатації та в екстремальних умовах аварії);
— аналіз ризику аварій та методів профілактики (детальний опис можливих сценаріїв аварії, їх імовірності та умов, за яких вони можливі, у тому числі подій, які можуть їх ініціювати, оцінка масштабу показників та технічних параметрів і обладнання, що використовуються для забезпечення безпеки об'єктів);
— заходи захисту і реагування, спрямовані на обмеження наслідків аварії (устаткування, встановлене з цією метою, організація системи оповіщення (інформування) і реагування, наявні внутрішні і зовнішні мобілізаційні ресурси, дані, необхідні для розробки внутрішнього плану дій в надзвичайних ситуаціях).
Директива РЄС від 9 грудня 1996 р. встановлює терміни подачі Протоколу безпеки до компетентного органу та, якщо це необхідно, його оновлення. Так, Протокол безпеки підлягає оновленню в будь-який час за ініціативи підприємства, або ж на запит компетентного органу, якщо це обгрунтовано новими фактами та необхідністю врахування нових технічних знань, накопичених з питань безпеки, або оцінки небезпеки; в інших випадках — не рідше, ніж один раз на п'ять років.
Норми Директиви передбачають випадки перегляду екологічно небезпечним підприємством політики попередження значних аварій у разі модифікації промислового об'єкта, підприємства чи складських приміщень, вимоги щодо складання внутрішнього плану'дій в надзвичайній ситуації для різних типів підприємств (нових, тих, що не охоплені Директивою 82/501 ЄС, та інших), надання інформації компетентному органу з метою отримання дозволу на складання зовнішніх планів дій в надзвичайних умовах та -складання такого плану із зазначенням дій поза межами підприємства органами, які призначаються державою — членом Співтовариства,
Визначено, що плани дій в надзвичайній ситуації розробляються з метою упередження і стримування можливих передбачуваних випадків, мінімізації їх наслідків та обмеження шкоди для людей, навколишнього середовища і майна, запровадження необхідних заходів для захисту людей і довкілля від наслідків значних аварій, повідомлення необхідної інформації громадськості, місцевим службам або органам, відповідальним за забезпечення екологічного відновлення та очищення ділянок, постраждалих внаслідок таких аварій.
Важливим елементом системи попередження великих аварій та обмеження наслідків цих аварій Директивою РЄС від 9 грудня 1996р. визнано політику землекористування, яка передбачає довгострокове планування використання земель для розміщення нових підприємств, модифікацій існуючих, розміщення нових споруд, комунікацій та інших об'єктів' поблизу житлових районів, які підвищують ризик великої аварії та її соціальних наслідків, здійснення ефективного обліку та контролю за ними, дотримання процедур консультацій з питань ризиків із громадськістю та державними інституціями з метою забезпечення у процесі прийняття відповідних рішень вимог безпеки для населення і навколишнього природного середовища.
Важлива роль у системі попередження великих аварій та обмеження їх негативних наслідків відводиться засобам інформування про заходи безпеки громадян, які можуть постраждати внаслідок значних аварій на відповідному підприємстві, держав, які розташовані у зонах потенційного впливу великих аварій; оприлюдненню Протоколу безпеки або його частин, включаючи положення, що містять промислову, комерційну або особисту таємницю, відомості державної безпеки або національної оборони; інформуванню компетентного органу про виникнення великої аварії із зазначенням обставин аварії, відомостей про небезпечні речовини, вплив аварії на людей і навколишнє середовище, вжиті заходи для обмеження негативних наслідків, повідомлення про заходи, що плануються для зменшення довгострокових наслідків та упередження повторного їх виникнення, відомості про можливі додаткові факти, виявлені у процесі розслідування обставин надзвичайних подій.
Складовою цього процесу є також інформування спеціальної Комісії державами-членами, на території яких виникла значна аварія. У повідомленні детально вказується назва держави, назва та адреса органу, відповідального за надання інформації, дата, час, місце такої аварії, включаючи адресу підприємства, на якому вона трапилася, короткий опис обставин, зокрема відомості про хімічні речовини, їх вплив на людей і довкілля та вжиті заходи і невідкладні дії щодо попередження повторної аварії.
Затримка надання цієї інформації може мати місце лише у випадках доцільності завершення правового дослідження справи.
Зазначеною Директивою визначаються юридичні засади функціонування компетентного органу, відповідального за виконання вимог цієї Директиви, допоміжні технічні структури, організація та здійснення системи інспектування та контролю, функціонування системи інформування, порядок заборони технічної експлуатації екологічно небезпечних підприємств, встановлюються межі конфіденційності інформації, засади діяльності спеціалізованого Комітету як допоміжного органу Комісії, особливості здійснення Директиви, її чинності та відміни Директиви 82/501 ЄС з часу набрання чинності Директивою РЄС від 9 грудня 1996 р.*.
Очевидно, що значна частина принципів зазначеної Директиви могла б бути гармонізована у законодавчих актах, спрямованих на деталізацію положень ст.ст. 50—59, 66 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» — у спеціальному законодавчому акті або у кількох законах, зокрема у можливому законі про екологічну (природно-техногенну) безпеку.
З цього приводу певний законотворчий та науково-практичний інтерес викликає Конвенція ЄС про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища, від 21 червня 1993 р. (Лузано)'.
Держави — члени Європейської Співдружності взяли на себе зобов'язання не погіршувати якість життя людини, зокрема через довкілля, здоров'я та природу, усвідомлюючи, що людина та власність піддаються особливій небезпеці внаслідок певної діяльності, та зважаючи на те, що викиди речовин, які трапилися в одній державі, можуть спричинити шкоду іншій державі, а тому проблеми, пов'язані з компенсацією шкоди, мають інтернаціональне походження. Основною метою Конвенції є гарантування відповідного відшкодування шкоди, яка була заподіяна внаслідок впливу, небезпечного для довкілля.
Аналіз змісту цієї Конвенції дає можливість констатувати, що в ній містяться норми трьох основних видів:
а) загальні норми, які характерні для будь-якої конвенції (про постійні органи, їх функції, порядок внесення змін до параграфів, додатків, вимоги щодо підписання, ратифікації, набуття чинності, чинність стосовно території, застереження, розірвання, повідомлення тощо);
&) спеціальні норми, що визначають особливості компенсації шкоди володільцем (оператором) небезпечної діяльності, межі та обсяги відповідальності, звільнення від відповідальності, підстави відповідальності, гарантії відповідальності, надання інформації тощо;
в) професійні норми, що регламентують порядок здійснення судочинства: встановлення підсудності, строки позовної давності, строки порушення справи з часу скоєння (настання) інциденту внаслідок небезпечної для людини і довкілля діяльності та ін.
Відповідно до Конвенції небезпечною діяльністю визнається будь-яка професійна діяльність, у тому числі така, що проводиться органами влади, якщо вона пов'язана:
а) з виробництвом, поводженням, зберіганням, використанням або викидом однієї чи більше небезпечних речовин чи будь-якими операціями щодо наведених дій із цими речовинами;
б) з виробництвом, культивуванням, поводженням, зберіганням, використанням, знищенням, видаленням, викидами або будь-якими іншими операціями, під впливом яких генетичне змінюються організми, спостерігаються генетичні зміни та умови, за яких виявляються такі зміни, умови значного ризику для людини. довкілля та власності, або виникають мікроорганізми як результат властивостей цих дій та створюються умови значного ризику для людини, довкілля і власності внаслідок їх патогенного або токсикологічного впливу;
в) з операціями щодо влаштування або розташування кремації, обробки, поводження або переробки відходів, що проводяться в обсягах, які становлять значний ризик для людини, довкілля або власності;
г) з операціями влаштування постійного складування відходів. Під небезпечними речовинами Конвенція розглядає речовини чи суміші, що мають властивості, які становлять значний ризик для людини, довкілля або власності. Шкода за Конвенцією означає:
а) втрату життя або пошкодження здоров'я;
б) втрату або пошкодження об'єктів власності;
в) втрату або пошкодження природного середовища;
г) плату у межах запобігання будь-якій втраті або знищенню.
Конвенція не поширюється на випадки заподіяння шкоди радіоактивними речовинами й встановлює особливості відповідальності за речовини, організми та відходи, які захороняються або розміщуються, за розміщення постійних сховищ відходів на випадок інциденту з часу дії Конвенції.
Відповідно оператор, тобто особа, яка здійснює контроль за небезпечною діяльністю, несе відповідальність за шкоду, заподіяну небезпечною діяльністю, яка призвела до інциденту під час або протягом періоду його керування цим процесом.
Якщо інцидент складається з тривалої дії, то усі оператори, що здійснювали контроль за небезпечною діяльністю протягом усієї дії, несуть персональну або колективну відповідальність. Якщо ж оператор здійснював контроль за небезпечною діяльністю у період настання інциденту і заподіяння часткової шкоди, то його відповідальність буде частковою.
У разі, коли інцидент складається із низки випадків, що мають одне джерело, оператори, які працювали під час одного із них, несуть відповідальність персональну або колективну. Однак якщо оператор, що здійснював контроль за небезпечною діяльністю у період настання інциденту, заподіяв шкоду частково, то відповідальність його буде обмежена лише щодо цієї шкоди.
Якщо шкода, заподіяна небезпечною діяльністю, стала відома по завершенню розташування або розміщення небезпечних речовин, то останній оператор, що управляв цим процесом, несе відповідальність за цю шкоду за умови, що особа, якій вона заподіяна, не доведе, що ця шкода або її частка є наслідком інциденту, що стався у часі, який передував його поводженню з небезпечними речовинами.
Конвенція встановлює чітке правило, за яким оператор не має права перекласти відповідальність на третю особу. Вона також містить норми, які встановлюють деякі особливості щодо відповідальності за розміщення постійних сховищ відходів. Оператор місця постійного схову відходів несе відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок дії небезпечних відходів. Якщо ж шкода сталася внаслідок дії небезпечних відходів, захоронених до закриття сховища, про що стало відомо після його закриття, відповідальність покладається на останнього оператора. При цьому оператор постійного сховища відходів несе відповідальність тільки за шкоду, заподіяну внаслідок небезпечної дії цього сховища. Тому у разі надання доказів того, що шкода заподіяна частково внаслідок небезпечної дії постійного сховища відходів, то відповідальність цього оператора має бути частковою.
У процесі вирішення питання про відшкодування шкоди, заподіяної небезпечною діяльністю, береться до уваги вина постраж-далих осіб, а тому компенсація може бути частково зменшеною. Судовий орган, який розглядає справу, має право відповідно до наданих доказів врахувати причинний зв'язок між небезпечною діяльністю та заподіяною шкодою.
Якщо шкода заподіюється особі внаслідок дії небезпечних речовин численних сховищ, то відповідальність може бути персоніфікованою або колективною з урахуванням доказів кожного з операторів стосовно нанесення такої шкоди внаслідок небезпечної діяльності його сховища.
Гарантією компенсації шкоди, заподіяної різними видами небезпечної діяльності, виступає План обов'язкової фінансової безпеки, тобто кожна сторона з урахуванням ризику здійснюваної екологічно небезпечної діяльності зобов'язана застрахувати операторів, що керують такою діяльністю на їх території, у плані-схемі фінансової безпеки, або з метою визначення фінансової гарантії — у відповідних межах для забезпечення відповідальності за зазначеною Конвенцією.
У той же час Конвенція передбачає також виключні підстави звільнення від відповідальності:
а) настання природних стихійних явищ, що мають винятковий, неминучий та невідворотний характер;
б) проведення воєнних дій, війни, громадянської війни;
в) навмисні дії з метою заподіяння шкоди третій особі;
г) за наявності спеціального дозволу або розпоряджень публічної влади, в тому числі місцевого рівня;
д) інші легалізовані підстави, в тому числі викликані інтересами потерпілої особи, якщо це було нею обумовлено заздалегідь.
Для захисту порушеного права та компенсації заподіяної шкоди встановлено 3-річний термін позовної давності з часу, коли позивач дізнався про підстави заподіяння шкоди.
У той же час встановлено, що справа не може бути порушена, якщо минуло більше тридцяти років з часу настання інциденту, що спричинив шкоду. Якщо він складається з тривалих подій, то цей термін починається з часу закінчення цих подій, а у разі, якщо він складається з низки подій, що мають єдине джерело, то цей термін відлічується з останньої дати цих подій.
У разі постійного захоронення відходів тридцятирічний термін відраховується з періоду, коли сховище було закрите згідно з вимогами внутрішнього законодавства.
Надання компенсації за цією Конвенцією можливе за рішенням суду з урахуванням місця заподіяння шкоди, місця виявлення екологічно небезпечної діяльності, місця постійного розташування відповідача у справі.
Проведений аналіз міжнародно-правового регулювання екологічної безпеки, що має транскордонний вплив, свідчить про наявність відповідних механізмів попередження екологічного ризику, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що обумовлює процеси гармонізації екологічного законодавства України з міжнародними нормами і принципами у сфері екологічної безпеки.