Поняття, склад і юридична природа виключної (морської) економічної зони

Конвенція 00Н з морського права 1982 р. створила по суті но­вий міжнародно-правовий вид простору Світового океану — ви­ключну економічну зону⁵.

Відповідно до ст. 55 Конвенції виключна економічна зона — це район, що розташований за межами територіального моря і приля­гає до нього⁶. Ширина виключної економічної зони не повинна пе­ревищувати 200 морських миль, відлічених від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря (ст. 57 Кон­венції)⁷.

Аналогічне положення міститься в ст. 2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», згідно з якою морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України.

Отже, виключна (морська) економічна зона України має такі складові:

1) морські райони, включаючи дно та води, що його покрива­ють;

2) райони, прилеглі зовні до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать.

Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

Відповідно до ст. З Закону «Про виключну (морську) економічну зону» делімітація* цієї зони проводиться з урахуванням законодав­ства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні побережжю України або суміжні з ним, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Особливість правового режиму виключної (морської) еко­номічної зони полягає в законодавчому закріпленні суверенних прав України щодо розвідки, розробки і збереження природних ре­сурсів як живих, так і неживих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою уп­равління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, у тому числі виробництва енергії шляхом використання води, течій і вітру.

Це означає, що ніхто, крім України, або без її згоди не може проводити розвідку і розробку природних ресурсів в її виключній (морській) економічній зоні.

Крім суверенних прав на природні ресурси, Закон «Про ви­ключну (морську) економічну зону України» передбачає юрис­дикцію України у своїй виключній (морській) економічній зоні стосовно створення і використання штучних островів, установок і споруд; здійснення морських наукових досліджень; захисту та збе­реження морського середовища.

У силу такої юрисдикції Україна як прибережна держава має ви­ключне право споруджувати, а також дозволяти і регулювати ство­рення і експлуатацію штучних островів, установок і споруд (напри­клад, платформ і бурових вишок для розвідки і видобутку нафти, платформ та інших споруд для збирання океаністичних відомостей щодо морських течій, взаємодії океану і атмосфери) в межах еко­номічної зони. Над усіма такими установками і спорудами прибе­режна держава здійснює виключну юрисдикцію, у тому числі юри­сдикцію щодо митних, податкових, санітарних і імміграційних за­конів і правил, а також законів і правил, що стосуються безпеки'.

Враховуючи положення Конвенції 00Н з морського права 1982 р., Україна в Законі «Про виключну (морську) економічну зо­ну України» закріпила свої суверенні права щодо використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони.

Водночас у чинному законодавстві України (розділ VI Декла­рації про державний суверенітет України², ст. 13 Конституції Ук­раїни, ч. 1 ст. 4 Закону «Про економічну самостійність Української РСР»³, ст. 9 Закону «Про власність»⁴, ст. 4 Закону «Про охорону на­вколишнього природного середовища») природні ресурси виключ­ної (морської) економічної зони визнано власністю народу Ук­раїни.

З огляду на це, чинне законодавство України в цій частині не­обхідно привести у відповідність до норм міжнародного права та спеціального законодавства про виключну (морську) економічну зону, враховуючи пріоритетність останніх.

Гарантією реалізації прав та обов'язків інших держав (як прибе­режних, так і тих, що не мають виходу до морів) у виключній (морській) економічній зоні України є закріплення в національно­му законодавстві та загальновизнаних нормах міжнародного права свободи судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та інших видів використання морського простору.

Виключна (морська) економічна зона України має такі юри­дичні ознаки:

1. Визначення в установленому порядку меж виключної (морсь­кої) економічної зони.

2. Закріплення суверенних прав та юрисдикції України у своїй виключній (морській) економічній зоні.

3. Затвердження умов і порядку використання та охорони при­родних ресурсів виключної (морської) економічної зони як ук­раїнськими, так і іноземними юридичними і фізичними особами.

4. Врахування прав інших держав у виключній (морській) еко­номічній зоні відповідно до норм міжнародного права та національного законодавства.

Виключна (морська) економічна зона є об'єктом суверенних прав та юрисдикції України, об'єктом комплексного використання, управління та охорони.

Враховуючи специфіку цього комплексного об'єкта природи, відносини, що виникають у сфері використання та охорони ви­ключної (морської) економічної зони, врегульовані як спеціальни­ми Нормативними актами, так і нормами гірничого, водного, фа­уністичного законодавства.

Законодавство про виключну (морську) економічну зону спря­моване на забезпечення раціонального використання та охорони її багатств і складається з норм: Конвенції 00Н з морського права 1982 р., де визначаються особливий правовий режим виключної економічної зони, порядок використання, збереження та охорони природних ресурсів цієї зони, порядок спорудження та експлуатації штучних островів тощо; Конвенції про захист Чорного моря від за­бруднення, прийнятої 21 квітня 1992 р. на Конференції причорно-иорських країн (м. Бухарест) та ратифікованої постановою Верхов-^нсп Ради України від 4 лютого 1994 р.', інших міжнародно-право-впх Документів.

До законодавства про виключну (морську) економічну зону належить також Закон України «Про виключну (морську) еко­номічну зону України», положення законів України «Про охоро-иу Навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», Водного кодексу України та Кодексу України про надра, які регулюють комплексні питання використання і охорони цього об'єкта (проведення морських наукових досліджень, особливості правового режиму надр, вод, об'єктів тваринного світу в межах Цієї зони).

Складовою законодавства про виключну (морську) економічну зону є постанови Верховної Ради України: від 16 травня 1995 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», відповідно до п. З якої Кабінету Міністрів України доручалося підготувати проект Держав­ної програми захисту Азовського і Чорного морів; від 29 жовтня 1992 р. «Про Червону книгу України», згідно з якою до Червоної книги України внесено види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у межах виключної (морської) економічної зони і є під загрозою зникнення.

До законодавства про виключну (морську) економічну зону на­лежать також постанови Кабінету Міністрів України, прийняті на виконання законів України «Про виключну (морську) економічну зону», «Про тваринний світ». Водного кодексу України та Кодексу України про надра, накази, інструкції, методики тощо спеціально уповноважених органів управління і контролю, зокрема Міністер­ства екології та природних ресурсів України.

Норми, що регулюють відповідальність за порушення законо­давства про виключну (морську) економічну зону, містяться в адміністративному, цивільному, кримінальному законодавствах.