2020-01-15
108
Створюючи атмосферу взаємодії з учнем, необхідно враховувати можливість різних позицій в процесі спілкування. Позиція у спілкуванні визначається загальним ставленням суб'єкта спілкування до свого партнера і може проявлятися самими різними способами. Найбільш сприятливу атмосферу спілкування створює позиція рівноправного партнера, яка характерна для особистісно-орієнтованої освіти. Якщо педагог в спілкуванні з дитиною займає позицію рівноправного партнера, він забезпечує взаємну довіру і створює гарні умови для обговорення будь-якої проблеми.
Неможливо абсолютна рівність дитини та педагога, але можлива рівноцінність. Спілкування, в якому обидва партнери займають рівноправну позицію, називається партнерським.
У взаємодії з учнем вчитель не тільки приймає від нього інформацію про його настрій, переживання, рівні розуміння, але і дає йому «зворотний зв'язок» про власну ввімкненість в процесі спілкування. Орієнтуючись на реакції педагога, учень будує уявлення про власні успіхи або невдачі, помилки або досягнення, у нього виникає уявлення про себе як про особу. Щиро радіючи його успіху, співчуваючи його біду, учитель надає учневі підтримку, яку той потребує.
Різні зовнішні обставини можуть вплинути на самопочуття. Але ні в якому разі не варто допускати, щоб поганий настрій, втому і роздратування розбили взаємодію педагога з дитиною, зруйнували їх контакт.
Якщо у педагога не виходить заняття або спільна гра, не слід соромитися визнати це учням. У спілкуванні дуже важливо бути природним, залишатися самим собою.
Позитивне ставлення до особистості учня і система прийомів заохочення — важлива частина педагогічного спілкування. Однак саме заохочення може бути як ефективним, так і неефективним. Критерії та ознаки ефективного та неефективного заохочення представлені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
| Ефективне заохочення | Неефективне заохочення |
| 1. Здійснюється постійно. 2. Супроводжується поясненням, що саме гідно заохочення. 3. Вчитель проявляє зацікавленість в успіхах учня. 4. Вчитель заохочує досягнення певних результатів. 5. Повідомляє учню про значимість досягнутих результатів. 6. Орієнтує учня на вміння організувати роботу з метою досягнення добрих результатів. 7. Вчитель дає порівняння минулих і справжніх досягнень учня. 8. Заохочення для даного учня пропорційно витраченим цим учням зусиллям. 9. Пов’язує досягнуте з витраченими зусиллями, вважаючи, що такий успіх може бути досягнутий і надалі. 10. Вчитель впливає на мотиваційну сферу особистості учня, спираючись на внутрішні стимули: учень із задоволенням виконує завдання, тому що воно цікаве, або хоче розвинути відповідне вміння, тобто отримує задоволення від самого процесу навчання. 11. Звертає увагу учня на те, що підвищення успішності залежить від реалізації потенційних можливостей учня. 12. Сприяє прояву зацікавленості в новій роботі, коли старе завдання виконано. | 1. Здійснюється від випадку до випадку. 2. Робиться в загальних рисах. 3. Вчитель проявляє мінімальну формальну увагу до успіхів учня. 4. Вчитель відзначає участь в роботі взагалі. 5. Дає учню відомості про його досягнення, не підкреслюючи їхню значимість. 6. Орієнтує учня на порівняння своїх результатів з результатами інших, на змагання. 7. Досягнення учня оцінюються в порівнянні з успіхами інших. 8. Заохочення незалежно від зусиль, витрачених учням. 9. Пов’язує досягнутий результат тільки з наявністю здібностей чи сприятливих обставин. 10. Вчитель спирається на зовнішні стимули: учень намагається краще виконати завдання, щоб заслужити похвалу вчителя або перемогти в змаганні, отримати нагороду. 11. Звертає увагу учня на те, що його прогрес в навчанні залежить від зусиль вчителя. 12. Вторгається у процес роботи, відволікає від необхідності постійної роботи. |
