Хід воєнних дій воєнні дії в 1914 році

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА

План

1. Імперіалістичний характер Першої світової війни.

2. Хід воєнних дій.

3. Результати Першої світової війни.

ІМПЕРІАЛІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

28 липня 1914 р. АвстроУгорщина оголосила Сербії вій­ну. А вже протягом тижня у війну були втягнуті практично всі великі держави Європи. Однак Болгарія, Греція, Іспанія, Пор­тугалія, Голландія, Швеція, Данія, Норвегія, Італія та Румунія, США, а також деякі з держав Азії й Латинської Америки — со­юзники австронімецького блоку — заявили про свій нейтралі­тет. Так само вчинив й уряд Туреччини, однак 2 серпня він уклав із Німеччиною таємну угоду, після чого зайнявся мобілізацією своїх збройних сил. З'ясувалося, що Туреччина надає в розпо­рядження німецького Генерального штабу всі свої війська.

У результаті такого розміщення сил організувався росій­ськотурецький Кавказький фронт, що дозволив Німеччині відвернути значну частину російських військ від ведення з нею воєнних дій.

Увага всіх західноєвропейських держав було прикута до напруженої боротьби на цьому фронті. У той самий час Японія висунула ультиматум Німеччині. У ньому німецькій державі було запропоновано вивести з вод Тихого океану й далекосхід­них вод усі німецькі війська, а також передати Японії терито­рію Цзяочжоу з портом і фортецею Ціндао, орендовану свого часу німецькою стороною.

Німеччину не влаштовували умови, запропоновані Японією, і ультиматум був відхилений. Японія 23 серпня 1914 р. оголо­сила Німеччині війну. Фортеця Ціндао не витримала тривалої облога, і незабаром Японія повернула собі втрачені позиції. Потім прийшла черга Маршаллових, Каролінських і Маріанських ост­ровів в Океанії, які до цього належали Німеччині

Отже, розпочавшись у Європі, імперіалістична війна пе­рейшла на територію Ближнього й Далекого Сходу, перетво­рившись на світову. Перша світова війна була несправедливою, загарбниць­кою. Вона стала наслідком економічної кризи світового гос­подарства, фактично розваливши зупинені на стадії імперіа­лізму капіталістичні відносини. Відбувався економічний пе­реділ світу між двома великими капіталістичними блоками — Антантою й німецькоавстрійським блоком. Імперіалісти так поспішно розв'язали війну, щоб уникнути посиленого зрос­тання революційного руху, що прокотився в багатьох країнах. Але найголовнішою причиною розв'язання цієї війни стало англонімецьке протиріччя.

У кожної з країн, що вступили в Першу світову війну, були свої власні інтереси. Усі вони зводилися до захоплення певних територій. Німеччині дуже хотілося утвердити своє панування на більшій частині Європи, її цілі зводилися до розгрому Англії й позбавлення її морської переваги, переділу бельгійських, французьких і португальських колоній. Німеч­чина також намагалася закріпитися в аравійських провінціях Туреччини, що славилися своїми багатими землями й запаса­ми. Німецькій стороні хотілося послабити Росію, позбавивши її польських губерній, України й Прибалтики, а також утвер­дитися в природних кордонах Росії на Балтійському морі.

АвстроУгорщина намагалася загарбати Чорногорію та Сербію, установити свою владу на Балканах. Також АвстроУгорщині хотілося позбавити Росію частини польських губер­ній, Поділля й Волині.

Російське Закавказзя дуже приваблювало Туреччину, яка за підтримки Німеччини намагалася зробити його своєю ко­лонією.

Англія не хотіла поступатися своїми перевагами як могут­ньої морської держави, усіма силами прагнула її зберегти, на­магаючись розбити головного свого конкурента — Німеччи­ну — і не дати їй можливості позбавити себе морських шляхів і багатих колоній. Одночасно Англія плекала надію захопити багаті на нафту Палестину й Месопотамію, які залежали від Туреччини. На ці ж самі території претендувала й Німеччина.

У 1871 р. Німеччина відвоювала у Франції Лотарингію й Ельзас. Франція, уступивши в Першу світову війну, прагнула повернути собі ці землі й заволодіти Саарським басейном.

. Росія переслідувала інші цілі, їй необхідно було домогти­ся вільного виходу чорноморського флоту через Босфор і Дарданелли в Середземне море. АвстроУгорщина й Німеччи­на заважали Росії приєднати Галичину й нижню течію Неману. Необхідно було усунути конкурентів, щоб мати можливість розширити свої володіння.

Італія дуже довго не наважувалася прийняти одну із сто­рін: приєднатися або до Антанти, або до Потрійного союзу. Однак після проникнення на Балканський півострів загарбни­цьких військ Італія прийняла сторону Антанти.

Сполучені Штати Америки довго вичікували, займаючи протягом трьох років нейтральну позицію, одержували вели­чезні прибутки на постачаннях зброї та боєприпасів двом во­юючим блокам. Дочекавшись зручного моменту, коли воюючі коаліції були виснажені, СІНА у квітні 1917 р. вступили у війну. Америка намагалася нав'язати свої умови країнам, що беруть участь у цій війні, і в такий спосіб забезпечити собі світове панування.

Сербія стала об'єктом австронімецької агресії, і тому лише вона вела справедливу війну, намагаючись звільнитися.

ХІД ВОЄННИХ ДІЙ Воєнні дії в 1914 році

Незважаючи на економічні й політичні протиріччя союзів великих держав, головною причиною виникнення війни стало не це. Уряди країн дуже сильно хвилював національновизволь­ний рух слов'ян, спрямований проти австрійського понево­лення. І хоча ситуацію можна було залагодити мирними за­собами, не доводячи справу до війни, однак АвстроУгорщина визнала за потрібне назавжди покінчити з можливими наслід­ками постійних повстань. Союзник АвстроУгорщини — Ні­меччина, упевнена у своїй військовій і економічній перевазі, визнала цей момент досить сприятливим для утвердження своєї гегемонії на території багатьох країн. Німеччина вважала себе краще підготовленою до війни порівняно з Росією, Францією й Англією, хоча німецькому кайзерові дуже хотілося, щоб Англія дотримувалася нейтралітету. Перша світова війна спа­лахнула раптово, створивши перший в історії військовий кон­флікт, що переріс у війну світового масштабу.

Наприкінці червня АвстроУгорщина вирішила провести військові маневри на кордоні із Сербією. Стало відомо, що на їхнє відкриття прибуде спадкоємець престолу ерцгерцог ФранцФердінанд. Тоді сербською стороною була здійснена спроба терористичного акту, спрямованого проти ерцгерцога. Націоналістична організація «Народна одбрана» вибрала для здійснення терористичного акту двох своїх членів: Гаврила Принципу, гімназиста, і робітника Неделька Чабриновича. Г. Принципу в центрі міста Сараєво вдалося застрелити ерц­герцога та його дружину, які знаходилися в машині з відкри­тим верхом. Цей терористичний акт, здійснений 28 червня 1914 р., власне, і поклав початок війні. Австрійська влада близько місяця намагалася визначитися у виборі відповідних заходів. І тільки 23 липня АвстроУгорщина висунула ультиматум Се­рбії. У ньому Сербії було запропоновано протягом 48 годин припинити всю антиавстрійську пропаганду й усунути антиавстрійську діяльність на території країни. Більшість запропо­нованих в ультиматумі пунктів були прийнятні для Сербії, однак два пункти фактично перетворювали слов'янську краї­ну на колонію АвстроУгорщини. Остання мала намір упрова­дити своїх слідчих на територію Сербії та ввести туди свої війська, нехай і в обмеженій кількості.

Про те, що Сербії висунуто ультиматум, у Росії довідали­ся того ж дня. Радник італійського посольства Монтереале передав приблизний зміст цього ультиматуму. Наступного дня з Белграда прийшла телеграма; офіційно текст ультиматуму вручив у Петербурзі австроугорський посол. С. Д. Сазонов, російський міністр закордонних справ, проаналізувавши отри­мані з Відня й Белграда відомості, не зміг стримати вигуку: «Так це ж європейська війна!» Він зв'язався з царем, розповів про виниклу ситуацію. Цар виявив своє обурення й наказав повідомляти йому про всі наступні події. У цей час відбувся сніданок у французького посла, де також знаходилися англій­ський посол, румунський посланець і російський міністр Сазо­нов. Останній звернувся з проханням до присутніх послів шукати вихід із ситуації, що склалася.

24 липня о 3 годині дня було проведено екстрене засідан­
ня ради міністрів. У результаті дебатів міністри дійшли виснов­
ку, що Сербії необхідно, разом з іншими державами, звернути­
ся з проханням до АвстроУгорщини, щоб продовжити термін
відповіді на ультиматум. Також вирішили порадити Сербії не
вплутуватися в бої з австрійськими військами, а усунути ви­
никлий конфлікт за допомогою головних європейських дер­
жав, звернувшись до них як до третейського судді. Одночасно
було прийняте рішення про мобілізацію Балтійського й Чор­
номорського флотів, а також чотирьох військових округів. Це
була тільки демонстрація військової міці, щоб показати могут­
ність протилежної сторони. Однак це призначалося лише для
АвстроУгорщини й ніяк не стосувалося Німеччини.

Сазонов почав активно діяти та клопотати перед послами у Відні, Берліні, Парижі, Римі й Лондоні про передачу їх уря­дам російської пропозиції про продовження терміну відповіді Сербією на австрійський ультиматум. Державний секретар з іноземних справ Великобританії Е. Грей того ж дня порадив провести переговори у Відні й Петербурзі, задіявши в них Англію, Німеччину, Францію й Італію, якщо взаємини Росії й Австрії стануть дуже Напруженими. Росія й Італія відразу під­тримали це рішення. Однак війна набирала обертів, і ніякі ди­пломатичні маневри не могли врятувати ситуацію, що склала­ся у світі.

Росією було опубліковане повідомлення уряду про полі­тику втручання в сербськоавстрійський конфлікт. 25 липня преса інформувала про те, що Росія стежить за зіткненням між країнами. З 26 липня радою міністрів було введене на терито­рії Росії «положення про підготовчий до війни період». Хоча Сазонова не покидає надія на допомогу союзників: або Англії, або чотирьох країн разом.

І всетаки АвстроУгорщина не погодилася дати додатко­вий час Сербії для обмірковування відповіді на ультиматум. Сербії за порадою Росії видавалося можливим задовольнити вимоги австрійської влади за винятком в'їзду чиновників і введення військ на територію країни. Одночасно ця слов'янсь­ка країна прагнула передати справу в Гаазький міжнародний трибунал, щоб його розглянули багато держав світу.

25       липня в 18 годин ЗО хвилин австрійська місія покинула
Белград, заявивши урядові Сербії, що сербська відповідь на
ультиматум їх не задовольняє. За два дні до цього інциденту в Сербії була введена повна мобілізація. Одночасно дипломатич­ний корпус разом з урядом виїхав зі столиці в місто Ніш.

Криза чимраз збільшувалася. Особливо це стало поміт­ним уранці 26 липня. Росія всіляко прагнула підтримати Сер­бію. Це відомо з телеграм російського МЗС до Парижа, Риму й Лондона. Росія продовжує сподіватися на допомогу Італії у справі «втихомирення» Австрії. Одночасно АвстроУгор­щина й Німеччина наполягали на тому, що аж ніяк не збира­ються захоплювати територію Сербії й навіть не намагаються загрожувати її цілісності, їм хотілося заспокоїти своїх опо­нентів у коаліціях, дати їм зрозуміти, що для АвстроУгор­щини й Німеччини найважливіше — забезпечити власний спокій і безпеку.

Одночасно Англія пропонує скликати спільну з Німеччи­ною, Францією й Італією конференцію, що дає можливість спо­кійно обговорити всі ймовірні виходи із ситуації, що склала­ся. Росія 27 липня погоджується з прийнятим рішенням. Вона відразу в Петербурзі намагається розпочати прямі перегово­ри з австрійським послом. Але надходять маловтішні звістки. З Парижа від австрійського посланця стає відомо, що Австрія готова почати проти Сербії «енергійні дії», що, цілком ймовір­но, припускають і вторгнення на її територію.

Уже вранці наступного дня — 28 липня — сербським по­сланцем М. Спалайковичем Сазонову була вручена телегра­ма, передана урядом Сербії. У ній був такий текст: «Опівдні австроугорський уряд прямою телеграмою оголосив війну сербському урядові». Росія не може залишатися осторонь, і тому її уряд передає до Берліна повідомлення про термінову мобілізацію Одеського, Московського, Казанського й Київ­ського військових округів, спрямовану проти Австрії. У цій самій дипломатичній ноті було зауважено, що Росія не збира, ється проводити ніякі наступальні дії щодо Німеччини. Це ж саме повідомлення було вручене урядам Австрії, Великобри­танії й Франції. Микола II, цар Росії, не бажаючи псувати дипломатичні відносини з Німеччиною, висилає німецькому імператорові Вільгельму II особисту телеграму. Він просить вплинути на уряд АвстроУгорщини, що вирішив оголосити «мерзенну війну» маленькій слов'янській країні. Микола II попереджає німецького імператора про те, що не потерпить утручання будьякої з кра'ін у політику Сербії, а тим більше військової експансії на її території: «Передбачаю, що дуже швидко, поступаючись тиску, що здійснюється на мене, я буду, змушений вжити крайніх заходів, які призведуть до війни».

Росію підтримує й Франція. Вона зобов'язується в разі потреби виставити свої війська відповідно до своїх союз­ницьких зобов'язань. Про це французький посол Моріс Палеолог повідомив російському міністрові Сазонову. Англія, яка до цього моменту дотримувалася позиції нейтралітету, зненацька змінила свою думку й виступила на підтримку Сер­бії, виявивши в такий спосіб дружнє ставлення до Росії та Франції й недовіру Австрії й Німеччині. Державний секре­тар з іноземних справ Великобританії Е. Грей, виголошуючи свою промову в палаті громад, підсумував, що якщо не вдас­ться зібрати конференцію для запобігання конфлікту, то від­разу «почнеться безприкладна війна з результатами, що не піддаються обліку».

Проте, незважаючи на неспростовані факти, німецький імператор Вільгельм II заперечував розв'язання війни Австрі­єю й навіть намагався обвинуватити Сербію в упередженості й антиавстрійській політиці. Тим часом Австрія планомірно го­тувалася до військової експансії. Було мобілізовано частину флоту та. практично половину всієї австрійської армії. Від російського уряду надійшла нова телеграма німець­кому імператорові. У ній цар пррсив розглянути військовий конфлікт Гаазьку конференцію, 'щоб уникнути вЬєнних дій і жорстокого кровопролиття. 29 липня на прийом до Сазонова прийшов німецький посол Пурталес, щоб вручити міністрові заяву Німеччини. У заяві містилося попередження російсько­му урядові, а також явна погроза. Німеччина заявляла, що якщо Росія не зупинить військові приготування, то уряд Вільгельма збере свої війська. Але Сазонов зауважив, що Росія не першою почала мобілізацію військових сил. Це було привіле­єм Австрії, що покликала до війська вісім своїх корпусів.

Тим часом із Сербії почали надходити відомості про бом­бардування. Довідавшись про обстріл Белграда, російський цар дав Сазонову дозвіл скликати на позачергову нараду всі вищі військові чини. Після тривалих суперечок військові про­голосували за загальну мобілізацію, у такий спосіб сприйняв­ши напад АвстроУгорщини як початок світової війни. Це рішення підтримав і Микола II. Почалася підготовка до війни. Однак тривала вона недовго. Російський цар раптово скасо­вує своє рішення. Про це повідомив міністру закордонних справ Сазонову о 23 годині 29 липня 1914 р. військовий мі­ністр Сухомлинов.

Але Сазонов не здається. Його підтримують військовий міністр Сухомлинов і начальник Генерального штабу генерал Янушкевич. Разом вони намагаються переконати Миколу II і змусити його розпочати загальну мобілізацію. Усі спроби ви­являються марними. Цар завзято відмовляється вплутувати­ся у війну. Залишається визнати, що Микола II не хотів цієї війни та всіляко намагався її уникнути. Однак усі вищі війсь­кові й дипломатичні чини розуміють небезпеку відмови царя мобілізувати збройні сили на боротьбу з Австрією й Німеччи­ною. Вони намагаються будьяким чином «натиснути» на ньо­го, сподіваючись, що він змінить своє рішення. Тим часом Микола II відсилає вранці ЗО липня ще одну телеграму Віль­гельму II, у якій знову намагається переконати імператора ней­тралізувати Австрію. Він підкреслював, що його військові за­ходи спрямовані винятково проти австрійського уряду. Од­ночасно цар відправляє до Берліна в супроводі генерала Татищева особистий лист, адресований кайзерові. Він містить про­хання про посередництво в мирному врегулюванні австросербського конфлікту, який потихеньку переростає у світову війну.

Міністр Сазонов не припиняє своїх спроб змінити рішен­ня Миколи II. Він намагається напоумити царя, переконуючи його в тому, що якби Німеччина хотіла зупинити Австрію, то давно б це зробила, однак результатів досі не має. Із цього випливає, що Німеччина сама прийняла рішення брати участь у війні. Сазонов знову й знову звертається до Миколи II та зрештою його спроби увінчалися успіхом — цар відмовився від спроб дійти мирної згоди за допомогою німецького імпе­ратора й дозволив почати загальну мобілізацію. Але момент був утрачений.

Одночасно німецький посол побував на прийомі в Сазо­нова. Його уряд поки ще вагався в ухваленні рішення щодо воєнних дій. Тому посол хотів довідатися, чи достатньою для Росії буде обіцянка АвстроУгорщини не порушувати цілісність Сербії. Сазонов, прийнявши на себе повноваження російського уряду, заявив німецькому послові, що Росія згод­на припинити військову мобілізацію, якщо тільки Австрія виключить з ультиматуму пункти, що порушують суверенні права сербського народу. Ця відповідь не могла сподобатися правлячим колам Австрії й Німеччини, до того ж Англія й

Італія, які начебто підтримували Росію, відкрито не наважу­валися виступити проти Німеччини й АвстроУгорщини. У своїх заявах вони були згодні прийняти неприйнятні для Сербії умови.

Заява Сазонова була ще одним підтвердженням того, що уряд Росії наважився.брати участь у війні. Міністр закордон­них справ розсилає телеграми послам союзницьких держав, у яких наголошує на тому, щоб військова мобілізація Росії за­лишилася таємницею. Він не хоче, щоб відносини з Німеччи­ною стали відкрито ворожими, тому пропонує провести мобі­лізацію з якомога меншим галасом. Однак його спроби зали­шилися безуспішними. Уже вранці 31 липня в Петербурзі були випущені й розкидані по місту листівкиоголошення, на яких був надрукований заклик до загальної мобілізації. Причому оголошення були видрукувані на папері червоного кольору, щоб якомога швидше привернути увагу людей. Німеччина захвилювалася, і до Сазонова на прийом знову попросився німецький посол. Він зажадав пояснень і поступок із боку Ро­сії. Одночасно Микола намагався зв'язатися з Вільгельмом і в допомогою телеграмі подякував йому за допомогу у вирішен­ні конфлікту. Він знову намагався вирішити напружену ситу­ацію мирним шляхом, підкреслюючи, що «призупинити мобі­лізацію вже технічно неможливо, але Росія далека від того, щоб бажати війни. Поки тривають переговори з Австрією щодо сербського питання, Росія не розпочне зухвалих дій».

Сазонов не міг не рахуватися з настроями Миколи, тому йому мимоволі довелося пом'якшити вимоги до Австрії. Ці кроки були вжиті й з погляду поліпшення відносин з Англі­єю й Італією, які не підтримували б настільки категоричне рішення Росії починати війну. Сазонов, дотримуючись порад англійських й італійських послів, намагається визначитися в питанні про базу для переговорів. Він упевнений, що тільки в Лондоні можливим є вдале вирішення конфлікту. Цареві хотілося відверто спілкуватися з австрійським послом. І ні­хто з них не підозрював, що миру залишилося жити лічені години.

Тим часом у Берліні відбуваються наступні події. Ягов викликає до себе французького посла Камбона й робить заяву про те, що Німеччина вводить положення «крігсгефар», що означає «військова небезпека». Ці заходи є відповіддю на вве­дення російською стороною загальної мобілізації. Щоб зміни­ти положення, від Росії потрібно скасувати військові приготу­вання, інакше Німеччина сприйме це як відкриту підготовку до війни та почне вживати відповідних заходів. Франції стало відомо про спроби Німеччини розпочати мобілізацію, її уряд на раді міністрів під керівництвом президента республіки Раймонда Пуанкаре виносить постанову розпочати термінові вій­ськові приготування.

31 липня о 18 годині ЗО хвилин німецький посол у Парижі був прийнятий міністром закордонних справ Вівіані. Він чітко дав зрозуміти, що Німеччина не має наміру спокійно спостері­гати за військовими приготуваннями Росії й тому вводить по­ложення «крігсгефар». Російській стороні на те, щоб провести демобілізацію, виділяється 12 годин. У протилежному випад­ку Німеччина розв'язує руки й починає свої військові приго­тування. Цього ж дня о 12 годині ночі Сазонова відвідав Пурталес і заявив про рішення свого уряду. Росії рекомендувало­ся о 12 годині дня почати демобілізацію своїх збройних сил, щоб Німеччина не почала відповідних дій. В ультимативній формі російській стороні давалося зрозуміти, що демобіліза­ція повинна проводитися не тільки проти Німеччини, але й проти Австрії. За день до появи Пурталеса в резиденції Сазонова цар Микола II зустрічався з німецьким послом. Він знову нама­гався переконати його в тому, що військові приготування Росії не несуть загрози спокою й мирному життю Німеччини, що Росія 'ніколи не. хотіла розірвати дружні стосунки з німе­цькою стороною. Микола II намагався звернутися до розуму посла й пояснити йому, що за кілька годин неможливо зупи­нити мобілізацію, яка вже почалася, тому що Росія — дуже велика країна.

Пурталес відразу передав зміст бесіди з російським царем своєму урядові. Однак там це було розцінено як відмова від запропонованих ними умов. Отже, телеграма Пурталеса стала останньою крапкою над «і» в прийнятті Німеччиною важливо­го рішення. Вирішено було починати війну.

Росія тим часом не наважується давати відповідь. Скільки не домагався Пурталес аудієнції в Сазонова, нічого не вийшло. Тільки о 19 годині Сазонов з'явився в будинку міністерства. Пурталес намагається домогтися від міністра закордонних справ зрозумілої відповіді на прислану німецьким урядом ноту. Посол сильно хвилюється, перепитує кілька разів, але Сазонов твердо відповідає, що Росія не збирається припиняти мобіліза­цію, хоча й не хоче переривати переговори, щоб дійти якогось компромісу з Німеччиною. Після третьої відмови скасувати мобілізацію російських військ, німецький посол пред'явив Сазонову складену його урядом ноту, що містила оголошення вій­ни. Німеччина обвинувачувала Росію в зриві посередництва між АвстроУгорщиною та самою російською стороною. До того ж це посередництво проводилося на прохання російсько­го царя. Вільгельм вважав, що Росія, відмовившись скасувати мобілізацію, кидає виклик його країні, який він приймає. Тому від імені імперії він вважає себе в стані війни з російською дер­жавою. Із цього моменту війна почалася.

Італія, як спільниця Англії й Росії, не хоче вплутуватися у війну й 1 серпня оголошує про свій нейтралітет. Вона вважає, що не має ніякого відношення до розв'язаної війни, тому що тут не зачіпаються її інтереси. Інші країни — Франція й Анг­лія — виступили на боці Росії, заявивши про її підтримку 2—

3 серпня. Війна переростає у війну європейську, а потім і у
світову.

Франція починає мобілізацію своїх збройних сил 2 серп­ня, а вже 3 серпня Німеччина оголошує їй війну. Тоді ж німе­цькі війська переходять кордони Бельгії й Люксембургу. Бель­гія просить допомоги у Франції, Англії й Росії. Англія ввечері

4 серпня вимагає виїзду німецьких послів. Англійський флот
відкриває вогонь. У Петербурзі починаються маніфестації,
спрямовані проти німецького уряду. Уночі 5 серпня юрба ма­
ніфестантів розгромила будинок німецького посольства. Того
ж дня Австрія вимагає виїзду російського посла зі своєї тери­
торії, і вже 6 серпня міністру закордонних справ Сазонову ав­
стрійський посол Сапарі офіційно заявляє про початок війни.

Відомо з історичних джерел, що російська армія була по­гано підготовлена до війни. Не вистачало снарядів, патронів, стрілецької зброї, спорядження й обмундирування. Артилерія виявилася гірше оснащеною, флот поступався багатьом краї­нам. Однак історики зауважують, що жодна з країн, які всту­пили у війну, не припускала, що війна затягнеться на такий тривалий термін — 4 роки й 3 місяці. Уряди цих країн вважали, що війні призначено розтягнутися максимум на півроку. У зв'язку із цим країни прагнули якнайшвидше розгорнути на­ступальні дії. Німеччина прагнула розгромити Францію на Західному фронті, а потім узятися до розгрому Росії, яку до цього часу повинна була стримувати Австрія.

У Росії були інші плани. Дядько Миколи II, великий князь Микола Миколайович, будучи верховним головноко­мандуючим російської армії, у доповідній записці писав, що російські війська повинні були наступати на Берлін силами ПівнічноЗахідного фронту, якими командував у той час Я. Г. Жилинський, а на Відень — силами ПівденноЗахідного фронту під командуванням М. І. Іванова. На Східному фронті поки було відносно спокійно, війська супротивника не стягли туди свої основні сили. Там знаходилося 26 німецьких і 46 австрійських дивізій. Французька армія очікувала воєн­них дій від росіян, сподіваючись тільки тоді прийти Росії на допомогу.

Франції не вдалося розрахувати, куди завдасть удару Німеччина. Німецьке командування дотримувалося плану Шліффена: прорватися у Францію через слабко захищені кордони Люксембургу й Бельгії. Воно розраховувало при­мусити Францію здатися ще до того, як Росія зможе зібрати війська для удару.

Сильне угруповання німецької армії зуміло відкинути бельгійську армію та вдертися до Франції. Англійський кор­пус, що мав намір допомогти французам, був змушений віді­йти. Ворог йшов на Париж. Французи розуміли всю небез­пеку такого вторгнення. У цей час уряд терміново евакую­ється зі столиці.

Щоб урятувати союзників, російські війська почали на­ступ при неповному розгортанні всіх своїх сил. 1а й 2а армії під командуванням генералів П. К. Ренненкампфа й О. В. Самсонова через півтора тижні після оголошення війни зуміли розгромити на території Східної Пруссії біля міст Гумбіннен таТольдап супротивника. Одночасно в районі Варшави й но­вої фортеці Новогеоргієвськ збиралися сили, щоб здійснити основний стратегічний удар по Берліну. Проти австрійців по­чинається наступ 3ої та 8ої армій ПівденноЗахідного фрон­ту. Наступ призводить до заняття території Галичини (21 сер­пня був узятий Львів).

А тим часом, не дійшовши згоди у своїх діях, армії росій­ських військ у Східній Пруссії були розбиті супротивником ущент. Ця поразка в серпні 1914 р. практично на весь час війни позбавила в цьому районі російські війська активності. Тепер перед ними стояли тільки оборонні задачі — захист Москви й Петрограда.

Для продовження успішного наступу в Галичині необхід­но було використати резерви. Війська почали знімати навіть зпід Варшави. Тепер неможливо було здійснити наступ на Берлін. Російські війська переміщалися на південь, продовжу­ючи боротися проти АвстроУгорщини. Але вже 12 вересня 1914 р. за наказом Ставки наступ на ПівденноЗахідному фрон­ті був припинений. За 33 дні російські збройні сили просуну­лися на 280—300 км всередину й вийшли на лінію ріки Вислока, що за 80 км від Кракова. Вони осадили могутню фортецю Перемишль. Російські війська займають значну частину Буко­вини та її центральне місто Чернівці. Австрія зазнає великих втрат: 400 тис. чоловік загинули й були взяті в полон; захоп­лено було 400 гармат. Ця воєнна операція була однією з найу­спішніших для російських військ за всю Першу світову війну.

Протягом жовтнялистопада на території Польщі відбу­лося два найбільші бої: ВаршавськоІваногородське й Ло­дзинське. З обох боків у боях брали участь понад 800 тис. чоловік. Жодна зі сторін не змогла на сто відсотків виріши­ти свої задачі. І всетаки маневри російських військ були більш дієвими. Наступ на Берлін не здійснився, однак Фран­ції вдалося перепочити.

Із тієї причини, що німці не змогли обійти Париж, Фран­ція відправила частину своїх військ на схід, тому їм довелося скоротити фронт свого наступу. Вони вийшли до р. Марні, розташованої на схід від Парижа, і відразу зіштовхнулися з великою кількістю англофранцузьких військ. Понад 1,5 млн чоловік зійшлися в битві на р. Марні. Англійці й французи рвалися в наступ. І вже 9 вересня німці, злякавшись стрімкої атаки супротивника, починають масовий відступ. Тільки біля ріки Ена їм удалося зупинити стрімку атаку супротивника. За цей час уряд і дипломатичний корпус Франції повернулися до Парижа.

Кінець 1914 р. приніс стабілізацію Західному фронту від Північного моря до швейцарського кордону. Солдати почали копати окопи, «перетворюючи» маневрену війну на війну по­зиційну.

Наприкінці листопада 1914 р. у Бресті відбулася нарада командуючих фронтами російської армії. На ній було прийня­те рішення призупинити наступальні дії. Це спричинило зати­шок на Східному фронті аж до січня 1915 р.

Сербські війська вели героїчну боротьбу проти натиску австроугорської армії, яка восени 1914 р. двічі займала Бел­град. У грудні 1914 року сербам удалося вигнати окупантів з усієї території Сербії. До осені 1915 року їм довелося вести позиційну війну з австроугорською армією.

Турецькі полки за допомогою інструкцій німецьких війсь­кових фахівців вирішили восени 1914 р. наступати на Закав­казькому фронті. Але російським військам удалося відбити цей наступ, і вони успішно просунулися на Ерурумському, Алакшертському й Вепському напрямках.

Грудень 1914 р. видався невдалим для турецької армії. Два її корпуси під командуванням Енверапаші почали наступ під Саракамишем. Однак один корпус російські війська зму­сили капітулювати, а другий корпус був ущент розбитий. У результаті невдалих воєнних дій турецькі війська більше не наважувалися продовжувати активний наступ.

За допомогою російської армії турки були вигнані й з Іранського Азербайджану. Вони змогли втримати за собою лише деякі райони Західного Ірану.

Кінець 1914 року перевів війну маневрену у війну пози­ційну практично одночасно на усіх фронтах.

Власне кажучи, друге півріччя 1914 р. стало початком взаємної блокади узбереж. 28 серпня 1914 р. англійська еска­дра адмірала Бітті спробувала напасти на німецькі кораблі, що знаходилися в бухті острова Гельголанд. У результаті цього нападу були затоплені три німецьких крейсери й один есмі­нець; англійці втратили лише один крейсер. Дуже швидко нім­ці відігралися за свій розгром: 1 листопада 1914 р. у Коронельському бою біля узбережжя Чилі англійці зазнають пораз­ки від німецьких кораблів, утративши два крейсери. Але ра­дість німецького командування тривала недовго. Уже 8 груд­ня англійська ескадра завдала поразки німецьким кораблям біля Фолклендських островів, повністю знищивши ескадру адмірала Шпеє.

Ці морські бої залишили співвідношення морських сил на тому ж рівні: англійський флот усе одно перевершував австронімецький, котрий знайшов укриття в бухтах острова Гель­голанд. На океанах, у Північному й Середземному морях па­нував флот Антанти, що забезпечував її комунікації. Однак вже в перші місяці війни проявилася чимала загроза флотові Антантиз боку німецьких підводних човнів. 22 вересня нім­цям удалося протаранити три англійські броненосці, що несли дозорну службу на морських шляхах. Піратський набіг кораблів «Гебена» й «Бреслау» на Чор­номорське узбережжя Росії значних результатів не дав. Тому 18 листопада російський Чорноморський флот завдав сильних ушкоджень «Гебену», у такий спосіб змусивши турецький флот сховатися в Босфорі. Російський Балтійський флот розташо­вувався в Ризькій і Фінській затоках під надійним мінним за­городженням.

До кінця 1914 р. стало очевидним, що воєнностратегіч­ний план німецького командування повністю провалився. Німеччині нічого не залишалося, як вести війну на два фронти.