Основні тими природних ресурсів

Бакалаврська робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”

 

 

 

План

Вступ

1. Природні ресурси проблеми та планування їх використання.

2. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання.

3. Використання природних ресурсів суб’єктами господарювання.

4. Використання природних ресурсів на праві власності.

5. Використання природних ресурсів на праві користування.

6. Права та обов’язки суб’єктів господарювання щодо використання природних ресурсів.

Висновки.

Список використаних джерел і літератури.

Вступ

Проблемою ефективного природокористування, забезпечення суспільства необхідними життєвими умовами ще в античні часи впливали на формування світогляду й сприйняття природи як єдиної системи. Відомі філософи стародавньої Греції (Фалес, Анаксимандр, Анаксагор) прагнули пізнати першооснову існування і всі явища реального світу. Вони намагалися відшукати закон, за яким існує і розвивається світ. Філософія “про природу” формувалися також у стародавній Індії та Китаї.

У середньовічній Європі панували релігійні погляди на взаємодію природи і людини як одномірне раз і назавжди дане. Наука про єдність людини і природи отримала новий імпульс в епоху Відродження. Вчення Аристотеля, Епікура, Лукреція стають основою пантеїзму в ХV-ХVІІ ст. Концепцію взаємодії суспільства та природи розвивали Галілей, Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Нікола Кузанський. Виразником ідей “Відродження” став також англійський філософ Ф.Бекон. Його емпіричний індуктивний метод дослідження і пізнання природних, соціальних та політичних явищ, разом із Р.Декартом, покаляв початок обґрунтуванню всемогутності людського розуму у підкоренні природи.

На початку ХVІІ ст. існував напрям суспільної думки, за якою суспільство і природа розглядалися як єдина система. Представником таких поглядів був французький мислитель Жан Мальє. У своєму 2Заповіті” він зробив спробу довести єдність природи та людини і рівність людей як природних істот між собою та з природою. Цю ж думку в книзі “Система природи”, виданій в 1770 р., обстоював П.А. Гольбах.

Природу як об’кт людської діяльності розглядав видатний німецький поет і мислитель Йоган Вольфан Гете. Людина, пізнаючи природу, вважав він, утверджує себе щодо інших складових природи, розкриваючи свої здібності в процесі виробництва й у мистецтві, тим самим збагачуючи себе як особистість. Розвиток природи та суспільства як єдиного природно-історичного процесу, в якому трудова діяльність впливає на формування людської сутності і розпредмечення природи вперше дослідив Гегель.

Стосунки людей, а також взаємодія із природою пов’язані з трудовою діяльністю, виробництвом, отже визначаються не біологічними, а економічними законами.

Економіка прородокористування виникла на підґрунті основних екологічних законів, властивостей біосфери, розвитку природи і суспільства. Вона визначає економічну оцінку природних ресурсів; шкоду від забруднення навколишнього середовища та завдані збитки в грошовому виразі і процеси і явища спільного життя природи та людини; негативні явища, що виникають від забруднення використання природних ресурсів з урахуванням вичерпності їх запасів.

Постійно зростаючі потреби суспільства не відповідають обмеженим можливостям біосфери. Головними природними ресурсами виступають земля, повітря, океани, річки, озера, підземні води, рослини, тварини, мікроорганізми, корисні копалини.

Визнаючи економічну ефективність нових технологій необхідно враховувати фактори, які впливають на стан навколишнього середови0аі можуть завдати йому шкоди. Співвідношення між рівнем виробництва та станом навколишнього середовища можна регулювати за допомогою коштів, отриманих від підприємств за нормативне та понаднормативне забруднення довкілля.

Враховуючи перебудову всього економічного механізму, переходу до ринкових відносин, економіка природокористування дає конкретні рекомендації щодо найефективнішого використання природних ресурсів, зменшення відходів виробництва за рахунок впровадження економічно ефективних і екологічно чистих технологій. При цьому необхідно вирішити три основі завдання. По-перше, як найекономічніше використовувати природні ресурси, зберігаючи їх, та замінюючи традиційні енергоносії на інші, доступніші та екологічно чистіші енергоресурси. По-друге, - спрямувати науково-технічний прогрес на допущення забруднення навколишнього середовища. По-третє, - спрямувати людську діяльність на відновлення екологічно чистого середовища біосфери (землі, води, повітря), надання їм природної чистоти.

Певний час існувало уявлення, що “природа – храм, а людина в ньому – господар”, що людина має необмежені права й можливості перебудовувати природу. Сталінський план фундаментального перетворення природи надав для цього будь-які можливості і доступні чинники (повороту стоку північних рік на південь, грандіозні проекти, в тому числі розтоплення криги Арктики, висадження лісосмуг).

Ринкова система, яка розвивається на Україні, змушує запровадити і і далі прискорено розвивати економіку природокористування. Оскільки ресурси є предметом купівлі-продажу, крім того, руйнування природи (виснаження ресурсів, забруднення природного середовища) спонукає до пошуку нових методів природокористування, бо деградація природи боляче вдарить по кишені підприємців.

Повинні проводитися дослідження еколого-економічних відносин та їх наслідків, які виникають у процесі виробництва та відтворення природних ресурсів.

Потрібно не тільки вивчати екологічний стан. Але й враховувати закономірності відтворення природних ресурсів, визначати відповіді грошові витрати.

Найважливішими є:

1) економічні збитки через екологічно забруднені продукти харчування;

2) недобір урожаю сільськогосподарських культур через ерозію грунтів, змив верхнього родючого шару землі;

3) втрати суспільства через виникнення нових хвороб, захворювання та смертність людей працездатного віку, викликані забрудненістю землі, води, повітря;

4) загроза вимирання нації, коли смертність перевищує народжуваність;

5) соціальні негаразди, пов’язані з браком вугілля, нафти, газу (закриття шахт, згортання цілих галузей, занепад міст);

6) необхідність організації на територіях занепаду інших виробництв для забезпечення працездатного населення роботою.

Головним завданням є дослідження екологічних наслідків науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій виробництва, вплив інвестицій. Передбачається відшкодування завданих збитків як природнім ресурсам, так і виробничникам, відтворення природних ресурсів, впровадження моніторингу, розробка системи екологічного управління і економічних методів продоохоронного комплексу в суспільному виробництві.

Одним з головних завдань є створення економічних механізмів регулювання та використання природи, ефективному (комплексному і раціональному) її використанні, виявленні джерел забруднення природи їх негативному впливу на життя людини.

Водночас не можна обмежуватися лише економічним зиском – саме в такому напрямі розвивалась наша практика природокористування досі, що й призвело до негативної екологічної ситуації в країні.

Крім економічної вигоди, тобто ефективності, не слід забувати про соціальний та екологічний ефекти. Необхідно дотримування при цьому загальновідомого принципу: не зашкодь природі, не завадь людині всьому живому.

Погодження цих взаємозв’язків в економіці і пиродоркористуванні є надзвичайно складним завданням, але їх необхідно враховувати під час пошуку шляхів раціоналізаційного природокористування.

Розглянемо такі основні блоки пищать економіки природокористування:

1) оцінка природних ресурсів і пошук економічних механізмів досягнення їх найраціональнішого використання (різні форми плати за ресурси, прогресивні технології, безвідходне виробництво);

2) виявлення негативного впливу господарської діяльності на довкілля (забруднення і пряме руйнування, тобто зміна умов природного середовища) – це зводиться до оцінки збитків;

3) створення економічного механізму регулювання цієї взаємодії чи відновлення деградованої природи (плата за забруднення, штрафні санкції);

4) управління природокористування, тобто співвідношення економічних та інших методів регулювання цього процесу; аналіз реальної ситуації, що склалася у ній чи іншій галузях, розробка заходів на перспективу.

Захистити довкілля можна лише на рівні регіонів, оскільки кожний з них має свою природу і спеціально-економічну специфіку.

При розгляді проблеми природокористування мимоволі доводиться протиставляти економічні спрямування людей і цілі охорони природи. При оптимізації природокористування правильніше говорити правильніше говорити не про використання їх певної частини, тобто про природно-ресурсний потенціал. Під цим терміном розуміється одне з таких понять:

- здатність природних систем без шкоди для себе (а отже, і для людей) віддавати корисну роботу в рамках господарства даного історичного типу; в більш вузькому економічному розумінні – доступна при даних технологіях і соціально-економічних відносинах сукупність природних ресурсів;

- - система природних ресурсів, умов, явищ і процесів, яка, з одного боку, є територіальною і ресурсною базою життєдіяльності суспільства, а з іншого протистоїть йому як об’єкт антропогенного впливу;

- теоретично гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством в умовах кінцевого цілого планети і її найближчого оточення.

З відмічених вище визначень природно-ресурсних потенціал з позиції оптимізації природокористування найбільш об’єктивним представляється перше, яке відображає частину природних ресурсів Землі, яка може бути реально залучена до господарської діяльності при даних технічних і соціально-економічних можливостях суспільства за умови збереження середовища життя людства. Це визначення природно-ресурсного потенціалу є синонімом екологічного потенціалу. Економічно оцінений природно-ресурсний потенціал входить до складу національного багатства тієї або іншої держави.

Близьким за значенням є еколого-економічний потенціал – теоретично доступні для використання ресурси і властивості природних систем всієї планети і її регіонів. При цьому акцент наголошується на їх функціонуванні і збереженні.

Системна сукупність всіх конкретних природних ресурсах як факторів життя суспільства в поєднанні з матеріальними і трудовими ресурсами називається інтегральним ресурсом. Розподіл природних ресурсів за ознакою використання вельми умовний оскільки однин і той же ресурс може використовуватися в різних цілях або мати велику естетичну цінність (наприклад вода). При цьому часто діє правило інтегрального ресурсу, згідно з яким використання його в одних цілях утруднює або виключає використання в інших (якщо в водній об’єкт скидаються стічні води), - утруднює використання його з метою рибництва і рекреації. Якісні або кількісні зміни одного з складових інтегрального ресурсу неминуче ведуть до більш або менш помітних змін в кількості або якості інших ресурсів; зниження водності змінює гідроенергетичні та інші показники території. Умови створення і збереження матеріальних ресурсів і відтворення трудових ресурсів.

Природні ресурси – природні об’єкти і явища, що використовуються в теперішньому часі, минулому і майбутньому для прямого або посереднього споживання, сприяють створення матеріальних багатств, відтворюванню трудових ресурсів, підтримці умов існування людства і підвищення якості життя. Під природними ресурсами традиційно розуміють тіла і сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил можуть бути використані в соціально-економічній діяльності людей. Поняття “природних ресурсів” охоплює досить широке коло об’єктів. У більшості випадків у якості природних ресурсів розглядають природні тіла, які можуть бути використані для задоволення потреб людей.

Якщо же виходити з того, що початкові блага завжди обмежені за об’ємом і служать основою суспільного виробництва. Яке робить зусилля для їх освоєння, кордон між природними ресурсами і природними умовами стирається, антиресурси”, що утруднюються господарювання, також виявляються серед природних ресурсів, але зі знаком мінус. Під природними умовами розуміють тіла і сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності людського суспільства, однак безпосередньо або побічно не залучені до сфер виробничої чи невиробничої діяльності людей.

К.Г. Гофман (1977) основним критерієм відношення природного фактора до природних ресурсів вважав змінюваність після використання у продуктивній діяльності людини; відповідно, з кола природних ресурсів виключалися такі природні блага, як сонячна радіація, енергія вітру, морських течій.

Фактор “змінюваності” можна вважати дуже важливим моментом у формуванні економічного інструменту природокористування.

Основна особливість розвитку продуктивних сил на сучасному етапі – поступове стирання межі природними ресурсами і природними умовами.

По-перше, зростають масштаби традиційного використання природних факторів як ресурсів, у результаті чого фактор, який раніше відносився до природних умов, перетворюється в природні ресурси. По-друге, значно зростає кількість функцій, які може виконувати той самий природний фактор як природний ресурс.

М.Ф.Реймерс виходить з концепції “інтегрального ресурсу”, що розглядає як систему утворення, яке експлуатується різними господарськими галузями і підтримує життя на Землі.

 

Природні ресурси: проблеми та планування їх використання.

Природні ресурси — це найважливіші компоненти навколишнього при­родного середовища, які використовують для задоволення матеріальних і культурних потреб людини. Під потребами людини розуміють потребу або нестачу в чому-небудь необхідному для підтримання життєдіяльності організму, людської особистості, соціальних груп. М. Ф. Реймерс (1994) виділяє шість основних груп потреб людини: біологічні, психологічні, ет­нічні, трудові, економічні, соціальні.

До потреб, що задовольняються природними ресурсами, належать біо­логічні, психологічні, трудові та економічні. До біологічних належать по­треби, що забезпечують виживання людини та збереження її здоров'я. Вони включають велику кількість різних факторів природного середовища: те­пловий, радіаційний, магпітохвильовий комфорт; склад води й повітря, які не призводять до фізіологічних аномалій тощо. До фізіологічних по­треб належать: збалансована за енергетичною цінністю та хімічним скла­дом їжа, повітря, вода та іп. До психологічних потреб належать ті, що зу­мовлюють душевний спокій людини з урахуванням факторів зовнішньо­го середовища (комфортність житла, стан погоди, звуки, світло, випромі­нювання тощо).

Трудові потреби людини забезпечують еколого-соціально-економічну адаптацію людини до умов природного й соціального середовищ з ураху­ванням її індивідуальних уподобань і сімейно-традиційних передумов. Природні умови та природні ресурси є одними з об'єктів і передумов при­кладання праці.

Економічні потреби — це група потреб людини для матеріального за­безпечення її існування (їжею, одягом, житлом, предметами вжитку, зна­ряддями праці, рекреації, джерелами інформації тощо).

Природні ресурси, які використовують для задоволення потреб люд­ського суспільства (ресурси рослинного й тваринного світу, земельні, водні та ін.) досить різноманітні як і можливості їх застосування в господарстві та побуті. Згідно з законом обмеженості природних ресур­сів, усі природні ресурси в умовах Землі вичерпні. їх поділяють на дві ве­ликі групи — невичерпні і вичерпні, які, n свою чергу, поділять па невід­новні та відновні:

Основні тими природних ресурсів

 

Оскільки відтворення відновних природних ресурсів відбувається повільніше, ніж їх споживання, з одного боку, а невідновні ресурси перетво­рюються на форми, непридатні для подальшої експлуатації через значну розсіяність потрібних елементів або нову хімічну структуру, — з іншого, то відбувається вичерпність багатьох природних ресурсів.

Ще до недавнього часу людство вважало природні ресурси невичерп­ними, а тому прагнуло взяти від природи якнайбільше, нічого не віддаю­чи. Нині переконалися, що практично невичерпних ресурсів, крім соняч­ної енергії та космічного випромінювання, теплоти земних надр, сил гра­вітації та обертання Землі, енергії вітру, припливів і талої води, у природі більше не існує. Умовно невичерпними поки що, па даному етапі розвитку суспільства, можна вважати загальні запаси кисню в атмосфері та води в гідросфері. Однак через нерівномірний розподіл та антропогенне забруднення вже нині в окремих районах Землі відчувається гостра їх нестача, особливо чистої питної попи.

Вичерпні — це ресурси, кількість яких невпинно зменшується відповід­но до їх добування або вивчення з природного середовища, їх, у свою чергу, поділяють на відновні (чисте повітря, вода, родючі ґрунти, рослин­ність, тваринний світ) і невідновні (мінеральні ресурси). Мінеральна си­ровина належить до невідновних ресурсів, і найголовніші з них (вугілля, нафта, природний газ, залізо, манган, поліметали) нині вичерпані або майже вичерпані.

У господарській діяльності ресурси поділяють щодо використання І їх у сфері матеріального виробництва та невиробничій сфері. Ресурси мате­ріального виробництва — це промислові і сільськогосподарські. Ресурси невиробничої сфери — це ресурси прямого й непрямого споживання. З практичною метою ресурси кожного класу поділяють па дрібніші гру­пи. Так, промислові ресурси — на енергетичні (нафта, вугілля, природ­ний газ), ресурси для металургійної промисловості (залізна, манганова, титанова руди тощо), сировину для одержання предметів безпосередньо­го споживання (деревина) та продуктів харчування (гриби, фрукти, ягоди та інші дари ланів, садів, городів і лісів).

Біосфера Землі є замкненою системою з відносно сталою масою і обмі­нюється з космічним простором лише енергією. Тому людство мас врахо­вувати її здатність самовідтворювати свою біопродуктивність та вичерп­ність запасів невідновних ресурсів. Потрібно економію і раціонально ви­користовувати природні ресурси, свідомо відмовившись від надлишків. Подальший розвиток життя па Землі залежить від наявності природних ресурсів, простору для життя і об'єктів для задоволення культурних та інших потреб.

Грудки ресурсів (енергетичні, газово-атмосферні, водні, грунтово-геологічні, біологічні, кліматичні, рекреаційні, антропно-екологічні, інформаційні, простору і часу) і види ресурсів (більше 76 компонентів) утворюють інтегральні і комплексні сукупності.

Оскільки практично всі елементи природи так чи інакше використовуються чи можуть бути використані людиною (потенційні ПР), Л.Г.Мельник вважає, що більш вірним розглядати ПФ за їх відношенням до виконуваних функцій: якщо природній фактор розглядаються при їх використанні у суспільному виробництві, доцільно застосовувати термін природні ресурси; якщо ПФ виконують екологічні, фізіологічні і соціальні функції - термін природні

Крім національних природні ресурси, які повністю знаходяться під суверенітетом тієї або іншої країни, існують багатонаціональні ПР, тобто ресурси прикордонних рік, мігруючих тварин і птахів, внутрішніх морів і озер, на берегах яких проживають народи різних країн. Існують і міжнародні ПР, що є загальним надбанням (ресурси Світового океану за межами територіальних вод, атмосферного повітря, Антарктиди і Космосу); тобто природоохоронні проблеми не знають національних кордонів.

Нова система владно-господарських відносин в сфері ПК повинна передбачити поєднання форм власності па об'єкти природно-ресурсний потенціал:

Î загальнонародної - па стратегічні природні об'єкти національного значения;

Î державної - на об'єкти ПР, що мають державне значения і масове поширення на всій

Î території України; Ч? колективної (в т.ч. регіональної, територіальної і комунальної) на природні об'єкти і ресурси, що передаються у власність колективам для організації їх використання,

Î відтворювання і охорони у відносно обмежених масштабах за тканими ринкових відносин;

Î індивідуальної (в т.ч. приватної) - на окремі природні об'єкти місцевого значення.

Б.В. Буркинськтий і ін. (1999) виділяють такі природні об'єкти: водні об'єкти; об'єкти корисних мінерально-сировинних копалин; об'єктні геологічного середовища; об'єкти земельних ресурсів; об'єкти лісових ресурсів; об'єкти біологічних ресурсів. Крім того, виділяються основні структурні складові і елементи природних об'єктів.

Єдиної класифікації ПР немає. Зазвичай ПР поділяються на невичерпні (сонячна енергія, вітер, вода, приплив) і вичерпні; останні в свою чергу поділяються на поновлювані (чисте повітря, прісна вода, родючий ґрунт, рослини і тварини) і непоповлювані (викопне паливо, металева і неметалева сировина) ресурси. Найбільш повною представляється класифікація М.Ф. Реймерса. Згідно з цією класифікацією ПР диференціюються за такими ознаками:

1) за джерелом і місцеположенням;

2) за швидкістю вичерпання: швидко вичерпні і повільно вичерпні;

3) за можливістю самопоновлювання і культивування: поновлювані і непоновлювані, тобто здатні або нездатні до самопоновлювання за строки, ІІорівняні з термінами їх споживання (рослинність, вода в річці, грунтові води - поновлювані ПР, а мінерали, гірські породи, горючі корисні викопні-непоновлювані);

4) за темпами економічного заповнення - за рахунок пошуку нових джерел або нових технологій, тобто які можуть або не можуть бути відшкодовані для економічних потреб: поправні або відшкодовані і непоправні або невідшкодовані (дефіцит вуглеводневої сировини, заліза і марганцю на суші можна компенсувати освоенням залізисто-марганцевих конкрецій на дні океанів);

5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими: заміни! (метали-керамікою, пластмасою) і незамінні (оптимальний для дихання склад атмосферного повітря).       

2. Планування використання ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

1. Екологічно-економічна класифікація природних ресурсів

Еколого-економічна класифікація природних ресурсів дозволяв ви­ділити у їх складі групи, які характеризуються близькими еколого-економічними умовами відтворення і використанні; спрямовувати приро­докористування на досягнення максимального еколого-економічного ефекту. Иона здійснюється з урахуванням таких факторів: призначання природних ресурсів, особливостей державного регулювання природокористування, еколого-економічної доступності використання окремих компо­нентів природних ресурсів, особливостей відтворення природних ресур­сів та ін.

Залежно від призначення природні ресурси поділяють на такі гру­пи: атмосферне повітря, мінеральні, рослинні, земельні, тваринні, водні, рекреаційні. Атмосферне повітря - це один з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища, який включав весь повітряний басейн, що оточує Землю. Це однин з компонентів приро­ди, що не втримується в межах національних кордонів і здатний перемі­шатися в межах атмосфери Землі. Відповідно неякісне забруднено атмо­сферне повітря прилеглих до України країн забруднює но лише їх тери­торії, а й територію нашої держави, що необхідно врахувати при плану­ванні охорони атмосферного повітря і проведенні міжнародної політики в галузі природокористування.                                          

Мінеральні ресурси - це та частина, природних ресурсів, яка до­бувається з надр Землі і використовується в промисловості. Залежно від призначення мінеральні ресурси поділяють на такі групи: паливно-енергетичні, рудні, природні будівельні матеріали і нерудні корисні копалини, гідромінеральні ресурси. Паливно-енергетичні мінеральні ресурси використовуються голошиїм чином ніс енергоносії. До них включають нафту, вугілля, олонці, природний газ тощо. Рудні мінеральні ресурси використовується головним чином для виплавлення металів і виготовлення інших мінералів. До них можна відносити залізні. Марганцеві ат свинцево-цинкові руди, золото, срібло тощо. Природні будівельні матеріали і нерудні корисні копалини включають мармур, агат, гірський кришталь, пісок тощо. Гідромінеральні ресурси - це частина мінеральних ресурсів, ліси продетоплоїш водами, що добуваються з надр землі (підземні прісні води, мінеральні води).

Природні рослинні ресурси - це сукупність рослинності, яка росте на суші і у водному середовищі. До природних рослинних ресурсів включають - рослинність лісів, чагарників,, пустиш, степів, фриганогподібних напівчагарників, луків, боліт, солончаків, озер,  річок, морів і океанів.

У складі природних ресурсів особливе місце займають лісові. У літературі неправомірні розглядають лісові ресурси в цілому як складову частину рослинних. Лісові ресурси включають лісову рослинність (та її корисні функції - рекреаційні, захисні тощо) і лісовий тваринний світ і його продукти. Відповідно до рослинних ресурсів може бути піднесена лише лісова рослинність без лісових тварин, які с часткою тваринних ресурсі її. У цілому лісові ресурси доцільно розглядати лк окремий специфічний компонент природи, який складається з лісової рослинності і лісових тварин, органічно взаємозв’язаних між собою умовами відтворення.

Земельні ресурси - це верхній шор зонної кулі, який у процесі суспільного виробництво використовується як основний засіб виробництва (особливо у таких галузях народного господарства, як лісова і сільська/. Земельні ресурси залежно від їх призначення поділяють на: землі сільськогосподарського призначання /використовуються для потреб сільського господарство/; землі населених пунктів /землі, закріплені за окремими містами, селищами міського типу і сільськими насаленими пунктами/; землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення (використовуються для розвитку відповідних галузях); землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного ат історико-культурного призначення (заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, ботанічних садів, місць масового відпочинку населення тощо/; землі лісового фонду (вкриті лісом, а також по вкриті лісом, які виділені для потреб лісового господарства); землі водного фонду /зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також виділені на бе­регах водойм під смуги відведення; землі запасу /не передані у власність або по надані у постійно користування/.

Природні тваринні ресурси - це сукупність тварин природного походження, що склалося історично в межах будь-якої території або акваторії. Природні тваринні ресурси представлені тваринами лісів, столів, водних басейнів тощо. Вони суттєво впливають на розпиток лісового, сільського то мисливського господарств, рибальства.

Водні ресурси - це запаси води у відкритих /річках, озерах, морях, океанах/ і закритих /підземних/ водних басейнах. У складі водних ресурсів волика соціальне і економічно значення миють ресурси прісних вод, придатних для використання в побуті, сільському господарстві, комунальному господарстві та інших сферах.

Рекреаційні ресурси - це те частина природних ресурсів, яка може бути використана для оздоровлення населення. Рекреаційні при­родні ресурси -поділяють на рослинні рекреаційні ресурси, мінераль­ні лікувальні води, лікувальні грязі і сукупність кліматичних умов. Рослинні рекреаційні ресурси представлені лісовою і нелісовою рос­линність, яка позитивно впливає на здоров’я населення.

Регулювання використання природних ресурсів здійснюються зако­нодавством України. 3аложно від рівня регулювання використан­ня природних ресурсів виділяють природні ресурси республіканського і місцевого значення. Закон України про охорону навколишнього при­родного середовища /стаття 39/ до природних ресурсів республікансько­го значення відносить: територіальні та внутрішні морські води, при­родні ресурси континентального шельфу то виключної /морської/ економічної зони; атмосферне повітря; підземні води; поверхневі води, що знаходяться або використовуються на-території понад одну область; лісові ресурси державного значення) природні ресурси в межах терито­рій і об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значен­ня види тварин і рослин, занесені по Червоної книги; корисні копалини за винятком загальнопоширених. Усі інші природні компоненти, які законодавством України не віднесені до ресурсів республікансько­го значення, є природними ресурсами місцевого значення.

Залежно від еколого-економічної доступності використання природ­них ресурсів їх поділяють на потенційні, екологічно доступні, мобіль­ні й економічно доступні Потенційні природні ресурси - це су­купність фізичних природних ресурсів, які залягають в літосфері, гідросфері то атмосфері і можуть бути використані для потреб народного господарства і населення. Екологічно доступні природні ресурси - це частина потенційних природних ресурсів, яку можна використати для потреб народного господарство або населення без шкоди для навколишнього природного середовища. Мобільні природні ресурси - це частина екологічно доступних природних ресурсів, яка залишиться у споживачі після вирахування вимушених втрат природних ресурсів у процесі добування і транспортування. Економічно доступні природні ресурси – це частина мобільних природних ресурсів, яку можна ефективно використати для виготовлення промислової продукції та інших потреб. Тобто це та частина природного потенціалу, добування якої на застосування сучасних технологій дозволяє отримувати якісну і конкурентоспроможну продукцію.

За особливостями відтворення природні ресурси поділяють на відновлювані й не відновлювані. Відновлювані природні ресурси здатні поновлювати без втручання людини /шляхом самовідновлення/. До таких природних pесурсів можна віднести рослинність, тварин тощо. Повідновлювачі природні природні ресурси не відновлюються без втручання праці людини.

У складі: відновлюваних природних ресурсів особливе місце в економічному, соціальному і культурному розвитку людства займають лісо­ві./ З одного боку, це заноси цінної природно відновлюваної сировини, з другого - важливий фактор стабільності навколишнього природного середовища.

Залежно від специфіки природокористування природні ресурси поділяють на такі групи: разового споживання; безперервного споживання. ДО природних ресурсів разового споживання можна віднести тікомпоненти, які як природні ресурси спожива­ються /використовуються/ лише один раз. До них можна віднести вугілля, нафту, сланці, руди тощо. До природних ресурсів багаторазового споживання Доцільно включати компоненти природи, які використовуються декілька разів /наприклад, водні ресурси, рекреаційні, захисні та інші корисні функції лісу тощо/. До природних pеcypсів безперервного споживача можна віднести ті компоненти природи, якими користують­ся постійно /земельні ресурси, енергія сонця, вітру тощо/. Ці специфічні особливості природних ресурсів необхідно враховувати при плану­ванні! природокористування, економічній оцінці і платі /податках/.

Планування використання лісових ресурсів

Лісові ресурси, лк і Інші природні ресурси, відповідно о чин­ним законодавством України о державною власністю. У перспективі мірою розширення приватного сектора в економіці ліси на невеликих ді­лянках надаватимуться /продаватимуться/ фермерам і працівникам лі­сового господарства у приватну власність. Однак передача окремих ділянок лісу в приватну власність не означає безконтрольність у лі­сокористуванні: державне регулювання лісокористування буде здійсню­ватися і в приватному секторі, головним чином за рубкою лісу і сто­ном насаджень і земель.

У більшості розвинених країн світу значна частка лісів перебуває у приватному секторі. Так, у Швеції вона становить 75%, Іспа­нії і Фінляндії - 70, Англії - 67, Франції - 64, США - 61,2, Норве­гії - 61, Японії – 58,1, Німеччині – 10%. Але нагляд за цими лісами здійснюють спеціальні державні служби - дирекції лісів.

У більшості промислова розвинених країн складаються перспектив­ні плани /державні програми/ відтворення і використання лісових ре­сурсів. Ток, у Фінляндії по у 70-х роках була складена програма ви­користання лісових ресурсів, яки передбачила до 2000 року забезпе­чити комплексно використання біомаси, відведеної в рубку /включаю­чи пеньки і коріння/. Досвід складання комплексних програм відтво­рення 1 використання лісових ресурсів є і в Україні. Так, ще у 1981 році були складена комплексна програма відтворення і викорис­тання лісових ресурсів "Ліс". Незважаючи на численні недоліки цієї програми, вона у цілому відіграла конструктивну роль у розвитку лі­сового господарств України. Місце програми "Ліс" повинні зайняти більш ґрунтовні програми розвитку лісового господарства. Складання нової, досконалішої програми розпитку лісокористування в Україні повинно бути покладено на Укрдоржліспроект, Міністерство лісового господарства та науково-дослідні Інститути. При цьому до складання концепції такої програми повинні бути залучені провідні економісти. України.

Програми розвитку лісокористування в Україні повинні передба­чати: підвищення лісистості території України; створення плантацій деревної і не деревної рослинності; комплексне використання лісосировинних ресурсів.

Для організації ефективного використання лісових ресурсів необхідно мати достатню інформацію про них, яка дозволила б приймати ґрунтовні рішення щодо покращення лісокористування у межах як окремих підприємств, так і регіонів. При цьому необхідно враховувати те, що перехід до ринкової економіки передбачає, з одного боку, упрощення звітності і планування, з другого, розширення потоку корисної інформації, необхідної для обґрунтування планів і проектних рішень. При цьому необхідно повністю автоматизувати процес її надходження і переробки за допомогою високоефективних ЕСМ.

Для аналізу і планування використання лісових ресурсів застосовується система показників. У складі цих показників ними виділена група, яка характеризує обсяги відпусту окремих компонентів лісових ресурсів. Так, для планування відпуску ресурсів деревного походження (деревини, кори, зелені) використовуються такі показники: об’єм відпуску деревної зелені; об’єм відпуску кори; розрахункова лісосіка; об’єм відпуску деревини.

Незважаючи на важливо економічне і соціальне значення не деревної лісової рослинності, організовано користування нею здійснюється частково (виділяються ділянки для сінокосіння, в коре миз випадках – для організованого збирання плодів, ягід, горіхів та ін.).

Основна частка не деревної рослинності у лісах державного лісового фонду заготовляються неорганізованими збирачами. Численні збирачі не деревної рослинності завдають шкоди лісу, особливо молодим лісовим культурам, за яку не несуть матеріальної відповідальності. З метою попередження екологічної шкоди у процесі заготівлі не деревної рослинності бажано в районах інтенсивного ведення лісового господарства, в яких здійснюється масове збирання не деревної рослинності (наприклад, у Рівненські, Волинській, Житомирській, Чернігівській, Івано-Франківській, Львівській, Закарпатській та ін.), відпуск не деревної рослинності здійснювати за спеціальними ордерами (квитками) з метою посилення персональної відповідальності за лісопорушенння.

Відпуск окремих видів не деревної рослинності за орденами дозволить підвищити персональну відповідальність неорганізованих збирачів за опущені лісопорушення (пошкодження лісових культур, корисних дерев, кущів та ін.).

Планувати використання водних ресурсів

Водні ресурси України розміщені нерівномірно. Південь Украї­ни, який характеризується низькою лісистістю території, значно гірше забезпечений якісною водою порівняно із Заходом. Через це виникає потреба враховувати регіональні особливості водоспоживання при плануванні розвитку економіки і великих міст України.

Використання водних ресурсів України планується в межах лі­мітів, виділених Держводгоспом України і затверджених Кабінетом Міністрів України. В державних планах використання водних ресурсів розраховуються такі показники: загальний забір води з природних джерел; об’єм водоспоживання води; об’єм оборотної і послідовно використаної води; частку оборотної і послідовно використаної, води; об’єм нормативно очищеної води; об’єм скиду забруднених стічних вод. IIід загальним забором води з природних джерел розуміється  вилучення водних ресурсів з відкритих і закритих водних басейнів. У загальний забір водії включаються також шахтио-рудничні води, які вилучаються в процесі добування корисних копалин. До неї не включається вода, яка пропускається через гідровузли для виготовлення електроенергії, шлюзования суден, пропускання риби, а також тран­зитна вода, яка направляється в крупні канали.

При визначенні об’єму втрат води при транспортуванні від міського забору до місця споживання враховуються випаровування, фільтрація та інші втрати.                                                                         

Об’єм водоспоживання води - це об’єм використання води о різ­них джерел водних ресурсів /включаючи морську воду/ для задоволен­ня господарських потреб. До водоспоживання води не наложить оборот­не водоспоживання, а також повторно споживання стічних і колокторно-дрежнажних вод.                                                                     

Об’єм оборотної і послідовно використаної води - це об’ємпо­вторно використаної води. Повторно використання води забезпечує економію забору свіжої води. До оборотного використання не включають воду, яка використовується в системах комунального і виробничого теплопостачання.

Частка оборотної і послідовно використаної води розраховується

як підношення оборотної і послідовно використаної води до об’єму цієї водії і водоспоживання свіжої води.

При плануванні використання водних ресурсів розраховуються такий показник, як об’єм нормативно очищеної води, до якої включають стоки, які баз подальшої очистки не спричиняють порушення норм і якості води в пунктах водокористування.

З метою забезпечення раціонального використання водних ресурсів, якість яких у окремих водних басейнах значно погірдилася внаслідок Чорнобильської катастрофі, забруднення атмосферного повітря та скиду у відкриті водні басейни забруднених стічних вод, доцільно мати комплексну державну програму захисту водних ресурсів України. Передусім така державна програма повинна охоплювати охоплювати водні ресурси річки Дніпро. Якщо не вжити рішучих заходів щодо захисту водних ресурсів Дніпра, то в найближчий час унаслідок накопичення радіонуклідів складеться катастрофічна ситуація з постачанням питної води для багатьох крупних міст, цю споживають дніпровську воду. Крім того, існує загроза радіоактивного забруднення підземних вод України.

Державна програма охорони і раціонального використання водних ресурсів України повинна передбачати вирішення такій питань: надійного захисту відкритих і закритих водних басейнів від забруднення; скорочення екологічно небезпечних виробництв; забезпечення функціонування екологічно небезпечних виробництв у межах замкнених систем водоспоживання; організацію дійової міжнародної співпраці з питань охорони і раціонального використання водних ресурсів; скорочення втрат води у процесі транспортування і споживання.

Планування використання земельних і мінеральних ресурсів

Державне планування використання земельних ресурсів здійснюють Мінприроди України, Державний комітет України по земельних ресурсів (Доржкомзем України/, Мінсільгоспрод України, Мінлісгосп України Доржводгосп України та інші державні організації. У плануванні раціонального використання земель активну участь беруть виконавчі і розпорядчі органи місцевих Рад народній: депутатів, з якими підприємства, установи та організації повинні погоджувати свої плани з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Державне планування використання земельних ресурсів спрямовується насамперед на зменшення вилучення земель з сільськогоспо­дарського користування і лісового фонду, виявлення земель для розширення ерозії, засоленні і забруднення земель шкідливими викидами у навколишнє середовище. Для організації нового або розширення існуючо­го промислового, транспортного, міського, гідротехнічного та інших видів будівництва передусім передбачається використання земель за­пасу. Крім того, можуть використовуватися ділянки, які були надані іншим землекористувачам..       

Планування використання земель сільськогосподарського призна­чення здійснюються з урахуванням матеріалів землевпорядкування і земельного кадастру, які дають глибоку кількісну й якісну характе­ристику земельній ресурсів і рекомендації щодо їх ефективного вико­ристання.

У лісовому господарстві використання земель планується з ура­хуванням рекомендацій, розроблених лісовпорядчими експедиціями у проектах організації лісового господарства і з урахуванням поточ­них змін, які мають місце у лісовому фонді у результаті вирубки насаджень, лісових пожеж тощо. Крім того, враховуються потреби у землі лісового господарства /для створення шкілок, розсадників, бу­дівництва доріг, кордонів тощо/.

Державні плани /програми/ охорони і використання мінеральних. ресурсів України складають Держкомгеології України та Держгіртехнагляд України. Держкомгеології України розробляв концепцію і про­екти державних програм розвитку мінерально-ресурсної бази і виконан­ня робіт, що забезпечують вивчення надр; разом з Доржгіртохноглядом України забезпечує ведення кадастру родовищ корисних копалин і складає державний баланс їх запасів. Кондиції корисних копалин та їх придатність для включення до державного балансу запасів визначають­ся рішенням Державної комісії України по запасах корисних копалин, яка створена при Держкомгеології України.

У державних планах використання мінеральних ресурсів розрахо­вуються такі показник: об’єми добутої мінеральної сировини; об’єми збагаченої мінеральної сировини; коефіцієнт вилучення корисних копа­лин з надр землі; коефіцієнт вилучення компонентів мінеральної сиро­вини в процесі збагачення; коефіцієнт використання відходів збагачення.

До об’єму добутої мінеральної сировини включаються ресурси, підняті з надр землі на поверхню при підйомних розробках або вивезенні кар’єрів цуп відкритому добуванні мінеральних ресурсів. До об’єму збагаченої мінеральної сировини включаються ресурси, які після збагачення відповідають вимогам державних стандартів на сировину, придатну для використання у народному господарстві.

Коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр землі у процесі їх розробки визначаються шляхом ділення добутій корисних копалин на їх балансові запаси.

Обсяги втрат корисних копалин при їх добуванні - це частина балансових запасів корисних копалин, яка залишилась в надрах, по­трапила у відвали, а також залишена в місцях складування, навантаженні і на транспортних шляхах гірничих підприємств. Коефіцієнт вилучення компонентів мінеральної сиротиш у процесі збагачення визначається діленням об’єму збагаченої мінеральної сировини на об’єм сировини, що надійшла для збагачення, Коефіцієнт використання відходів збагачення визначається шляхом ділення використаних відходів збагачення на їх потенційні ресурси.

Державні плани охорони і використання мінеральних ресурсів України повинні передбачати: комплексне використання всіх компо­нентів корисних копалин; скорочення втрат мінеральної сировини у процесі добування і транспортування; забезпечення екологічної безпе­ки населення та надійної охорони родовищ корисних копалин від за­бруднення та екологічних катастроф.