Структура ринку цінних паперів

2.1. Учасники ринку цінних паперів.

 

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об’єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.

Розподіл обов’язків між основними групами учасників ринку у цілому показано на малюнку 1.

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.

Малюнок 1.

ЕМІТЕНТИ

 

 

Види цінних

паперів

Первинний

ринок

Вторинний

ринок

Посередники

Біржовий

Позабіржовий

    

Обіг

    Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний.

    Первинний ринок – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.

Прямий продаж – це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів.

Опосередкований продаж – це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.

    Вторинний ринок – це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбуваються зміна власника цих паперів. З погляду організації вторинний ринок поділяється на централізований і децентралізований.

    Формою централізованого ринку цінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті, що допущені до обігу біржовими комітетами.

    Децентралізований ринок – це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всій території.

    Отже сучасний ринок цінних паперів складається з біржового обігу, а також позабіржового обігу. У свою чергу позабіржовий обіг ділиться на організований та неорганізований. Організований обіг перебуває під контролем саморегульованих органів, членами яких є посередники цих ринків (в основному – це брокери).

    Позабіржовий та біржовий ринки певною мірою протистоять один одному, проте водночас взаємно доповнюють один одного, як правило, охоплює лише нові випуски цінних паперів і головним чином розміщення облігацій торговельно-промислових корпорацій. Навпаки, на біржі котуються старі випуски цінних паперів, переважно акції торговельно-промислових корпорацій. Якщо через позабіржовий обіг здійснюються в основному фінансування і відтворювання процесу, то на біржі за допомогою скуповування акцій відбувається контроль над корпораціями та фірмами, йде формування контролю та його перерозподіл між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також відповідну частину фінансування, також відповідну через дрібного та середнього вкладника. На позабіржовому ринку посередники є одночасно і брокерами і дилерами. Дилери купують цінні папери за свій рахунок у вигляді запасу, а потім працюють з урахуванням ринкової ситуації. Брокер – це торговий посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи від них винагороду.

    Важлива інформація поступає на робочі місця торгівців цінними паперами через різні інформаційні системи. Найбільш поширена – “Рейтер”. Також угоди складаються за допомогою спеціалізованих комп’ютерних систем. “Найбільш потужною системою такого роду є система автоматичного кодування Національної асоціації дилерів по цінним паперам, яка використовується
в США” /1/. Це електрона мережа, яка складається з більш ніж 120 тис. Терміналів. Ринок НАСДАК другий в США та третій у світі. В 1990 р. обіг акцій на НАСДАК
склав 33380 млн. акцій (Нью-Йоркська фондова
біржа – 39 665 млн. акцій).

    Важливим    елементом біржового ринку є фондова біржа. “Фондова біржа – це організація, яка створена для забезпечення вигідних умов вільної купівлі-продажу цінних паперів по ринкових цінах на регулярній та впорядкованій основі”. “Класична біржа – це аукціон, де торгівля проходить за допомогою обліку усними інструкціями між трейдерами (представниками брокерських фірм в торговій зоні біржі)”/2/. Ключовим поняттям є ліквідність (здатність ринку поглинути визначену кількість цінних паперів при данній зміні ціни на ці папери). Задача біржі – підтримувати ліквідність, щоб торгівля відбувалася без збоїв (збої можуть викликати напік серед інвесторів, що є небезпечним явищем для економіки в цілому). Ліквідність тим вище чим більше учасників купівлі-продажу. Для роботи на фондовій біржі інвестиційний дилер та брокер повинні зареєструватися. Потім вони повинні купити “місце” для своїх трейдерів. “Місце” – цінний актив фірми, який купується або у самої біржі або у інших біржових фірм. Управління, розробка та здійснення політики біржі здійснюється керівним органом кожної біржі – правлінням або радою губернаторів (до складу входять президент, обізнані брокери, які стають губернаторами біржі на визнаний час). Для допомоги головному органу в роботі створюються різні комітети, які займаються більш вузькими сферами діяльності біржі. Кількість комітетів на кожній біржі буває різна. Як правило, біржі являють собою безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного податку.

    Особливе місце на фондовій біржі займає операція “лістинг”. Акції нового випуску проходять підписку у інвестиційних дилерів, потім вони реалізуються між ними. Тільки після того, як акції були розпродані дилерами і отримані докази їх задовільного розміщення, акції попадають в список котирування (“лист”) одної чи декількох бірж. Процедура включення акцій в цей список називається лістингом. Лістинг має багато переваг: престиж у інвесторів; кращі умови для кредитування емітента, чиї акції попали в список; полегшення облігаційного фінансування в майбутньому (лістинг робить для компанії більш практичним випуск нових конвертованих облігацій); полегшує злиття та поглинання компаній; полегшує спостереження акціонерами за угодами та котируваннями; підвищує зацікавленість робітників купувати акції своїх підприємств; краща інформативність о компаніях, які є в списку; можливість застави. Аналізуючи все вище перераховане можна зробити висновок, що фондова біржа це найважливіша складова частина ринку цінних паперів.

    Після того, як підписано контракт, необхідно, щоб інформація, якою володіють безпосередні виконавці, була перевірена і надійшла до клієнтів, а потім відбулася оплата цінних паперів покупцем і подання їх продавцем. Підтвердженням і розрахунками по контрактам з цінними паперами займаються спеціальні організації – клірингові корпорації. Крім того, ряд установ, що називаються депозитаріями, здійснюють зберігання цінних паперів, облік їх власників. Зараз у багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою створені централізовані депозитарії.

2.2. Елементи ринку цінних паперів.

 

    Усю сукупність цінних паперів можна умовно поділити на дві групи. До першої належать свідчення про власність: насамперед акції, акціонерні сертифікати, опціонні свідоцтва, фінансові фьючерси, ордери, варанти, коносаменти тощо. Другу групу цінних паперів утворюють облігації, векселі, чеки, різні державні боргові зобов’язання тощо.

    Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати іншим особам шляхом індосаменту (передавальних записів, що засвідчують перехід прав на цінний папір до іншої особи). Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

    Цінні папери можуть використовуватись для розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Випускає їх юридична особа, яка зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску цінних паперів.

    Емітент повинен усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском цінних паперів виконувати в строк і в порядку, передбаченому законодавчими актами. Права та обов’язки щодо цінних паперів виникають із моменту їх передачі емітентом одержувачу чи його уповноваженій особі.

    Відповідно до Закону України “Про цінні папери й фондову біржу” можуть випускатися та обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі.

    Акція – це один із видів цінних паперів, що засвідчує вкладання певної суми грошей в уставний фонд акціонерного товариства. Акції не враховують установленого строку дій (обігу). Випускаються вони акціонерними товариствами, підприємствами, банками, іншими організаціями, заснованими на колективній власності, і дають право їх власнику на отримання певного доходу – дивіденду, з прибутку акціонерного товариства, також – на участь в управлінні ним та розподілі майна при ліквідації останнього. Грошова сума, зазначена в акції, є її номінальною вартістю, а ціна, за якою акція продається на РЦП – її курсом. Рішення про випуск акцій приймається засновниками або загальними зборами членів акціонерного товариства. Акції випускаються іменні та на пред’явника, звичайні (прості) й привілейовані, засновницькі.

    Облігація – вид цінного паперу, за яким її власнику виплачується щорічний доход, розмір якого наперед встановлений у формі певного відсотка до номінальної вартості облігації. Можуть випускатися іменні та на пред’явника, відсоткові, цільові, що вільно обертаються з обмеженим обігом.

    Казначейські зобов’язання – вид цінних паперів, на пред’явника, що розміщуються виключно на вільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету й дають право на одержання фінансового доходу.

    Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків.

    Вексель – офіційне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власникові право вимагати оплати боржником указаної у векселі суми у встановлений строк.

    Різноманітність функцій, які виконують цінні папери, веде до зростаючої диверсифікації їх ринків. Протягом останніх десятиріч інтенсивного розвитку набули зв’язки між ринками короткострокових і довгострокових цінних паперів. Особливо велику роль у налагодженні цих зв’язків відіграють нові “проміжні” ринки – активний ринок комерційних паперів, ринки відсоткових та індексних фьючерсів. Зазначимо, що поряд із загальними рисами ринки цінних паперів мають істотні відмінності, між ними існують певні інституціональні та юридичні межі.

    Обіг цінних паперів у країнах з соціальною ринковою економікою має розвинуте правове регулювання. Наприклад, у США діють федеральні закони про цінні папери з 1922 року. У всіх штатах існує закон, який встановлює державний контроль за обігом цінних паперів. Він отримав назву “закону голубого неба”. Ним захищаються права власника від спекуляції, коли покупцеві не пропонують ніякої реальної цінності. Діють також правила національної Асоціації біржових маклерів. У ФРН діють федеральні закони про операції з цінними паперами, про біржі та біржові операції, про порядок зберігання вкладів, зберігання та придбання цінних паперів і інші. Держава створює спеціальні органи, які контролюють обіг цінних паперів.

ВИСНОВОК

 

У даній роботі були розглянуті різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Ринок цінних паперів грає важливу роль в системі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а також необхідний для нормального функціонування ринкової економіки. Тому відновлення і регулювання розвитку фондового ринку є однією з першочергових задач, що стоять перед урядом, для рішення якої необхідне прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання фондового ринку і суворий контроль за її виконанням.

Незважаючи на всі негативні характеристики, сучасний український фондовий ринок - це динамічний ринок, що розвивається на основі: масштабної приватизації і пов'язаного з нею масового випуску цінних паперів; випуску, що розширяється підприємствами і регіонами, облігаційних позик; швидкого поліпшення технологічної бази ринку; доступу, що відкрився на міжнародні ринки капіталу; швидкого становлення масштабної мережі інститутів - професійних учасників ринку цінних паперів і інших чинників.

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Алексеев М.Ю. «Рынок ценных бумаг и организация работы на нём». – М.: Финансы и статистика, 1992 г.

2. Алехин Б.И. «Рынок ценных бумаг» - Самара. Сам Вен 1992 г.

3. Бороздин П.Ю. «Ценные бумаги и фондовый рынок»: учебное пособие – М.: Институт экономики и права, 1994 г.

4. Колесник В.В. «Введение в рынок ценных бумаг» К.,

А. Л. Д., 1995 г.

5. Маркс К. «Капитал» // Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2 вид., т.23, 24, 25 – ч. І, ІІ

6. Маркс К., Энгельс Ф. соч. – 2-ое издание т.23, 24, 25 –

ч. І, ІІ

7. Мочерний С.В. “Основи економічної теорії”– Тернопіль АТ “Тарнекс”, 1993 р.

8. Міркин Я.М. Цінні папери і фондовий ринок. - М.: Перспектива, 1995

9. Оскольский та ін. “Фондовий ринок України” – К: УФБ “Скарбниця”, 1994

10. Павлов С.В. “Фондовая биржа и ее роль в экономике несовременного капитализма” – М, 1989

11. Словник ділової людини. - М.: Економіка, 1992.

12. Чухно А.А. “Основи економічної теорії” – К., 1994.

13. “Новий етап розвитку фондового ринку” // Закон і бізнес – 1996, № 9

14. “Становлення фондового ринку: роль держави” // Урядовий кур’єр – 1996, № 9.

15. “Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України” // голос України – 1995, № 206-207