Життєвий шлях мандрівного філософа

2009

План

філософія серце сковорода антропологія

Вступ

Життєвий шлях мандрівного філософа

Серце у філософії Г. Сковороди

Висновок

Посилання

Список використаних джерел

Вступ

Предметом даної роботи є філософія серця мандрівного філософа Г.Сковороди, що є продовженням започаткованої ще в елліністичну епоху теми роздумів грецьких мислителів. Метою праці є розглянути етапи формування особистості українського філософа та простежити його роздуми над тлумаченням серця, його розуміння в різних аспектах антропології людини. Обмежуючись даним обсягом роботи, спробуємо коротко оглянути основні підходи до тлумачення проблеми серця у Г. Сковороди.

У першій частині праці прослідкуємо життєвий шлях філософа, щоб повніше розуміти контекст формування його філософії. Адже цей аспект дає зрозуміти впливи на випрацювання концепцій життя.

У другій частині розглянемо різні підходи й аспекти до тлумачення серця особистості, взагалі проблеми антропології людини та філософії життя мандрівного філософа. Спробуємо дати короткий огляд цих філософувань, щоб зрозуміти загальні положення філософії серця, а також віднайти витоки її формування.

Дана тема є актуальною на даний час, адже розглядається у контексті проблематики української культури і становить вагому частину її напрацювань. До того ж, Григорій Сковорода є однією зі знакових постатей нашої культури, основоположником української філософії, що формувалася на основі західноєвропейських тенденцій і мала витоки з елліністичного часу.

 

Життєвий шлях мандрівного філософа

 

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (22 листопада за ст. стилем) 1722 р. у сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині у простій козацькій сім’ї. Із семи років навчався в одній із трьох дяківських шкіл, а восени 1734 р. Григорій розпочинає своє навчання у Києво-Могилянській академії, де легко опановує усі шкільні премудрощі, переходячи з одного ординарного класу до іншого: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія… Щоправда, навчання у класі філософії йому довелося перервати, бо наприкінці грудня 1741 р. юнак стає співаком (альтистом) придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни. Відтоді й аж до серпня 1744 р. він мешкає у Санкт-Петербурзі та Москві.

Наприкінці літа 1744 р. Сковорода у складі почту імператриці Єлизавети прибуває до Києва. Тут він звільнився з капели в чині «придворного уставника» тобто регента, і відновив своє навчання у класі філософії київської академії. Проте рівно через рік у складі Токайської комісії генерал-майора Федора Вишневського, куди його взяли як людину, добре обізнану в музиці та чужих мовах, Сковорода виїхав до Угорщини. Упродовж наступних п’яти років йому вдалося побувати також в Австрії, Словаччині, Польщі, а може, і в Італії, Чехії та Німеччині. Улюблений учень Сковороди та його перший біограф Михайло Ковалинський згодом стверджував, що, перебуваючи в Будапешті, Відні, Братиславі й деінде, філософ продовжував своє навчання, приятелюючи з багатьма освіченими людьми.

У жовтні 1750 р., сповнений нових вражень, але без копійки за душею, мислитель повертається до Києва, якийсь час мешкає у приятелів та знайомих, аж поки наприкінці 1750-го або на початку 1751 р. переяславський єпископ Никодим Срібницький не запросив його на посаду вчителя поетики до місцевого колегіуму. Проте за відхід від узвичаєної методики викладання єпископ звільнив його з роботи у травні або на початку червня 1751 р. восени цього ж року Сковорода знову повертається до своєї alma-mater і починає слухати курс богослів’я у префекта академії Георгія Кониського. Але навчання в цьому класі філософ так і не завершив, оскільки щонайпізніше восени 1753 р. за рекомендацією київського митрополита Тимофія Щербацького став вихователем Василя Томари і вирушив до села Каврай. Тут він мешкає близько шести років. Проте конфлікт із матір’ю вихованця спричинився до того, що на кілька місяців Сковороду було звільнено з роботи. Під час цієї вимушеної перерви, у перших числах січня 1755 р., філософ разом зі своїм приятелем Володимиром Каліграфом вирушив до Москви, а звідти – до Троїце-Сергієвої лаври. Проте вже наприкінці лютого або на початку березня 1755 р. Сковорода знову опиняється у селі Каврай, де мешкає аж до літа 1759 р.

У серпні 1759 р. на запрошення білгородського та обоянського архієрея Йоасафа Миткевича мислитель прибув на Слобожанщину, обійнявши посаду викладача поетики в Харківському колегіумі.

Після закінчення 1759-1760 навчального року Сковорода не схотів прийняти чернечий постриг, покинув колегіум і близько двох років мешкав у селі Стариця. А десь навесні 1762 р. йому випала нагода познайомитися зі студентом-богословом Михайлом Ковалинський, який відтоді став його найближчим учнем та приятелем. Заради цього юнака філософ знову повертається до колегіуму: з вересня 1762 по червень 1764 р. він читає тут курси синтаксими і грецької мови. Але після закінчення 1763-1764 навчального року він знову змушений був залишити заклад. Про життя Сковороди з осені 1764 до липня 1768 р. відомо тільки те, що під цю пору філософ мешкав здебільшого у Харкові.

Востаннє мислитель повернувся до Харківського колегіуму в 1768 р., коли тут було відкрито «додаткові класи», де готували інженерів, топографів, архітекторів тощо: Євдоким Щербінін своїм наказом призначив його на посаду викладача катехізису у цьому навчальному закладі. Однак новий білгородський та обоянський єпископ Самуїл Миславський навесні 1769 р звільнив Сковороду з роботи. Відтоді й аж до смерті філософ перебуває у мандрах. Окрім Харкова, він часто відвідував Бабаї, Валки, Великий Бурлук, Гусинку, Іванівку, Ізюм, Куп’янськ, Липці, Моначинівку, Острогозьк, Охтирку. Здебільшого він зупинявся у маєтках слобідсько-української шляхти або в келіях монастирів. Наступного року Сковорода відвідав Київ, провівши близько трьох місяців у Китайській пустині, а в 1771-1772 рр. на запрошення колишнього острогозького та харківського полковника Степана Тев’яшова мешкав у Острогозьку та у слободі Таволзькій. Свою останню мандрівку, вже незадовго до смерті, філософ здійснив у село Хотетове, у маєток Михайла Ковалинського. Смерть постигла його 9 листопада (29 жовтня за ст. ст.) 1794 р. у Вільшанській Іванівці.¹