Зародження політичної економії

Вступ

 

Здобуття Україною на зламі тисячоліть незалежності й перехід від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки посилюють інтерес громадськості до економічної теорії, зокрема, до політичної економії.

Політична економія – це наука про виробничі відносини й економічні закони. Адже основою життя будь-якої країни є суспільне виробництво. Подальший розвиток усіх галузей народного господарства нашої країни, необхідність подолання економічної кризи та її негативних наслідків потребують глибокого політико-економічного обґрунтування. Зв'язок політекономії з економікою суспільства найбільш безпосередній. Роль її в суспільному розвитку дуже велика. Загальновідомо, що багато концепцій з'явилися основою державних економічних програм. А отже, політекономія досліджуються в динаміці в процесі історичного розвитку. Разом з тим необхідно підкреслити, що історія розвитку її обернена в сучасність. Це визначається особливою актуальністю питань, що розглядаються нею, в чому одна з важливих особливостей предмету політичної економії і історії її розвитку. Аналіз економічних учень минулих епох здійснюється не заради вивчення самого історичного процесу. Пізнання історичного минулого сприяє кращому розумінню витоків сьогодення.

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що знання політичної економії необхідне всім членам цивілізованого суспільства. Більшість конкретних проблем повсякденного життя мають важливі економічні аспекти. Через виборців суспільство здатне впливати на рішення своїх політичних лідерів, що приймаються з метою розв’язання цих проблем. Економічні знання мають практичне значення і для бізнесу. Важливе значення має знання політичної економії також для індивіда як споживача і я к працівника. Вони дають йому розуміння того, які рішення про купівлю або наймання на роботу для цього кращі. Велике значення політичної економії і в системі економічної освіти, в підготовці економістів, у формуванні їх кваліфікації.

Багато хто з економістів вважав добробут і шляхи його досягнення в суспільстві предметом політичної економії, вважаючи, що сама економічна діяльність і діяльність держави повинні мати на меті благополуччя індивіда і суспільства. Вивченню цієї проблеми приділяли увагу такі видатні вчені, як А. Монкретьєн, А. Сміт, Д. Рікардо, Ф. Кене й Ж. Тюрго, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Аналізу предмета політекономії та еволюції її розвитку багато уваги приділили такі постаті Базилевич В.Д., Башнянин Г.І., Нестеренко О.П., Мочерний С.В. та ін.

Метою курсової роботи є дослідження історії політичної економії в ході розвитку економічної науки, проведення порівняльного аналізу різних економічних теорій з метою використання в сучасній економічній науці, а отже, і в господарській практиці, а також аналіз предмета політичної економії для більш ефективного використання отриманих знань з цієї дисципліни. Для досягнення даної мети були виділені такі завдання: 1) дослідити етапи зародження та еволюцію розвитку політичної економії як науки; 2) визначити сутність поняття та характеристику предмета політичної економії; 3) дослідити й аналізувати розвиток економічної думки на Україні.

Предметом дослідження історії зародження та розвитку економічної думки є політична економія. При написанні курсової роботи було використано такі загальні методи дослідження: збір теоретичної інформації, зведення та угрупування отриманої інформації, її аналіз.

Курсова робота має таку структуру: вступ, 6 розділів, що поділяються на підрозділи, висновки та перелік використаної літератури. У першому розділі розглянуто зародження та еволюцію розвитку політичної економіки. В другому розділі розкрито поняття та характеристика предмету політичної економії. В третьому розділі досліджено особливості розвитку економічної думки в Україні.

Виникнення та еволюція розвитку політичної економії

 

Зародження політичної економії

політичний економія думка

Глибоке засвоєння предмету політекономії як економічної науки в цілому пов’язане з пізнанням її історичних джерел і закономірностей розвитку. Жодна галузь науки не виникла раптово. Кожна з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного вдосконалення. [6, c. 25]

Економічна думка виникла одночасно з появою людини. Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, звід законів царя Хаммурапі у Вавілонії, і т.д. У них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи та ін.

Перша спроба теоретично осмислити і більш-менш системно викласти економічні проблеми була здійснена великим мислителем стародавніх часів, філософом, вчителем і наставником Олександра Македонського – Аристотелем. Аристотель робить надзвичайні для свого часу відкриття і порушує проблему раціонального використання багатства, вперше формулює поняття суспільного поділу праці, еквівалентного обміну і навіть мінової вартості, попиту і пропозиції, споживання і потреб [4].

В стародавньому світі ще в четвертому тисячолітті до нашої ери, коли з'явилися перші давньосхідні державні утворення і встановилися державні форми управління рабовласницькою економікою, почалася систематизація економічної думки в економічну теорію, що приймається суспільством як керівництво до дії в здійсненні господарської політики. Тому не випадково прийнято вважати, що економічна наука зародилася саме на Стародавньому Сході – в колисці світової цивілізації.

Вже тоді в надрах натурального господарства східного рабства («азіатського способу виробництва») з властивим йому активною участю держави в економічних процесах невблаганно розширювалися масштаби товарно-грошових стосунків і ставали все більш злободенними проблеми співіснування державної, громадської і приватної власності. Надалі впродовж першого тисячоліття до нашої ери необхідність осмислення суті економічних категорій і законів проявила себе не менш гострий і в державах класичного (античного) рабства.

Найдавніші відомості про формування майбутньої науки, що збереглися до наших часів, містяться в пам’ятці часів Вавилону (VII ст. до н.е.) – «Кодексі царя Хаммурапі»; у ній фіксується відсоток на лихварський капітал у розмірі 20%, передбачається можливість відстрочки виплати боргу на випадок неврожаю без виплати додаткових відсотків та певні положення існування боргового рабства [9, c. 11].

Кодекс Хаммурапі, що консолідував суспільство і економічне життя старовавілонської держави, зовні був націлений на те, щоб «сильний не гнобив слабкого». Фактично ж закріплені в нім правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов'язавши їх не тільки з економічною відповідальністю.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Аристотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох [2, c. 13].

Немало економічних спостережень ми знаходимо і в Біблії. Вона дає певне тлумачення економічного життя стародавніх народів, що населяли Палестину і навколишні землі у II і І тисячоліттях до нашої ери. Як правило, ці тлумачення даються у формі заповідей, вказівок про поведінку людини.

Термін «економія» («ойкономія», від грец. «ойкос» – дім, господарство, «номос» – правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовували ще Ксенофонт, Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і закономірностей розвитку суспільства. Уперше термін «економія» вжив давньогрецький філософ Ксенофонт у працях «Домоустрій», «Кіропедія» та інших, вважаючи економію наукою про господарство, управління майном. Визначаючи предмет домоводства, він характеризував його як науку про ведення і збагачення господарства [7].

Економічні ідеї займали значне місце в творах старогрецького філософа Платона (427–347 рр. до н.е.). Найбільш відома його робота «Політика або держава». Платон розглядав державу як співтовариство людей, породжене самою природою, вперше висловивши думку про неминучість ділення держави (міста) на дві частини: на багатих і бідних. Платон приділяв велику увагу проблемі розподілу праці, розглядаючи його як природне явище. У його концепції обґрунтовувалася природжена нерівність людей. Ділення на вільних і рабів він тлумачив як нормальний стан, даний самою природою. Раби розглядалися як основна продуктивна сила, а їх експлуатація – як засіб збагачення рабовласників. Вільними громадянами могли бути тільки греки. На рабів перетворювалися варвари, іноземці. За головну галузь господарства Платон вважав землеробство, але схвально відносився і до ремесел [14, c. 6].

Найбільший внесок в розвиток економічної думки Стародавньої Греції вніс найвеличніший мислитель давніх часів Аристотель. Економіка на думку Аристотеля представлена, перш за все найважливішою і почеснішою діяльністю людей в землеробстві, а також тих, хто зайнятий ремеслом і дрібною торгівлею. Її мета – задоволення насущних життєвих потреб людини, і тому вона має бути об'єктом турботи держави. Аристотель, будучи переконаним ідеологом натурально-господарських стосунків, що склалися в його країні, зміг значно більше інших своїх сучасників заглибитися в конкретні економічні проблеми і розробити оригінальний на той час проект ідеальної держави.

Згідно з проектом Аристотеля природні «закони природи» обумовлюють ділення суспільства на вільних і рабів і їх праці на розумову і фізичну. Ідеалізуючи в рамках цієї концепції модель рабовласницького державного пристрою, він як би штучно «спрощує» найважливіші елементи господарського життя. Наприклад, за Аристотелем, «насправді речі такі різні не можуть стати сумірними». Звідси «5 лож – 1 будинку» тому, що їх сумірність досягається нібито тільки завдяки грошам. Його політичні погляди викладені в роботі «Політика» і інших творах [15].

Видатною заслугою Аристотеля в розвитку економічної думки є його спроба проникнути в суть економічних явищ, розкрити їх закономірності. У цьому Аристотель істотно відрізнявся від своїх попередників (Ксенофонта, Платона), поклавши початок економічному аналізу, що виявилося в підході до визначення предмету економічної науки, у вивченні обміну, форм вартості і так далі. Аристотель розглядав економічні явища з погляду найбільшої користі. Все, що відповідало інтересам зміцнення господарства, приймалося як природне і справедливе. Навпаки, все, що розхитувало і розкладало господарство, відносилося до розряду явищ протиприродних. З цієї точки зору оцінювалося багатство і його джерела, засоби задоволення потреб суспільства [14, с. 7].

Як наука, тобто як система знань про економічні процеси, політична економія виникла набагато пізніше – у ХVІІ-ХVШ ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні відносини стали набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівні держави.

Вперше назва «політекономія» була вжита французом Антуаном Монкретьєном у «Трактаті політичної економії», який побачив світ у 1615 р. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто «економія» або «економіка», як це робили давньогрецькі мислителі або його сучасники? Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний зміст – це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економія визначення політична.

Отже, політична економія протягом довгого часу була практикою в руках народів та урядів, потім формувалась у деякі загальні правила та рекомендації, після тривалого процесу розвитку стала цілісно пояснювати економічне життя і в результаті оформилась як самостійна наука [3, c. 15].

 

Меркантилізм

 

Становлення і розвиток економічної науки тісно пов’язані з прогресом капіталістичного способу виробництва. Цей суспільний лад з самого початку (епоха первісного нагромадження капіталу) порушував перед молодою економічною наукою проблему за проблемою. Саме тоді починається формування фундаментальної політичної економії як самостійної науки. Першими гідний внесок у розвиток політичної економії зробили меркантилісти (від італ. merkante – торговець, купець), які вважали, що суспільне багатство нарощується у сфері обігу – торгівлі. Меркантилісти визначили з цих позицій дві економічні проблеми, які необхідно було вирішити: 1) розвиток зовнішньої торгівлі і встановлення торгового балансу країни; 2) визначення природи грошей і рівня відсотка. На їх думку, багатство країни пов’язано з максимальним нагромадженням золота і срібла (дорогоцінних металів) за допомогою ефективної зовнішньої торгівлі, тобто перевищення вивезення товарів з країни над їх ввезенням. Меркантилісти вважали природною властивістю дорогоцінних металів бути грошима. Звідси – їх помилкове уявлення про те, що товари мають вартість таку, скільки за них можна обміняти золота і срібла.

Антуан де Монкретьєн (1575–1621) може вважатися одним з найталановитіших економістів – представників меркантилізму. Саме він вперше вжив термін «політична економія», подарувавши тим самим назву новій науці. За меркантилізмом політична економія (грец. politike – мистецтво управляти державою) – наука про управління державою економікою.

Величезний внесок у розвиток поглядів меркантилістів зробили Томас Ман (1571–1641), Дейвід Юм (1711–1776) – видатний філософ XVIII ст., Уільям Петті (1623–1687) – фундатор трудової теорії вартості [4].

Поняття «меркантилізм» походить від слова латинського походження теrcari (торгувати). По-англійськи і по-французьки mercantile означає «торговий», а італійське mercante означає «торговець» «купець». Але меркантилістська система є набагато складнішою концепцією, виникнення якої тісно пов'язане з наслідками великих географічних відкриттів, що зумовили прискорення «первинного накопичення капіталу», виникнення нових типів господарюючих суб'єктів – власників-підприємців і найнятих робітників [15].

Завдання економічної теорії меркантилісти бачили в тому, щоб розробляти практичні рекомендації для державної політики. Вони вважали, що для створення сприятливих умов для зовнішньої торгівлі держава повинна втручатися в економіку [5, с. 19].

Джерелом багатства меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Таке тлумачення не було випадковим. Воно було невід'ємною ланкою всієї концепції меркантилістів. Бачивши джерело національного багатства в зовнішній торгівлі і прибутку від відчуження, меркантилісти піклувалися про активний зовнішньоторговельний баланс. Його здійснення, як і в цілому накопичення грошових багатств, зв'язувалося з активною діяльністю держави, яка системою адміністративних мерів і економічною політикою повинна була сприяти притоці в країну золота і срібла. Для здійснення цього завдання меркантилісти висунули цілу систему заходів, що рекомендувалися королівській владі, яка повинна була втручатися в економічне життя, сприяти активній зовнішній торгівлі. [14, с. 16]

У цілому для теорії меркантилізму характерні такі риси:

1) предметом дослідження є виключно сфера обігу;

2) гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

3) нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;

4) вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

5) ідеологія активного державного втручання в економічне життя.

Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики:

1) Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.

2) Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.

3) Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.

4) Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.

5) Виправдання колоніальної експансії.

6) Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі [10, с. 18].

Розгляд меркантилістської системи дає змогу сформулювати певні висновки. Меркантилізм виник наприкінці XV ст. як спроба теоретичного обґрунтування системи заходів економічної політики, що відстоювали торговці. Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що основною сферою науково-практичних досліджень він обрав зовнішню торгівлю. Тим часом меркантилізм позначив перехідний період зародження економічної думки як самостійної галузі людських знань про суспільство і закони його соціально-економічного розвитку.

Практична спрямованість меркантилістської системи в сфері обміну значно вплинула на подальшу еволюцію економічної науки. Крім того, в більшості розвинених країн того часу особливості реалізації ідей меркантилізму вплинули на специфіку соціально-економічного розвитку [12, с. 44].