Видатні постаті економічної думки в Україні

 

Найславетнішими постатями економічної думки в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст. були В. Вернадський, С. Подолинський, І. Франко, М. Туган-Барановський та ін.

Один із кращих спеціалістів з історії економічних вчень М. Туган-Барановський, характеризуючи основні тенденції та напрямки розвитку економічної думки у 19 ст., відзначав, що все більше увага економістів переноситься на соціальні явища, породжувані капіталізмом, на розв'язання питання «про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства».

Туган-Барановський уперше у світовій літературі обґрунтував положення, згідно з яким фази промислового циклу визначаються законами інвестування, зробив спробу синтезу теорії трудової власності (цінності) та граничної корисності [9, с. 22].

Спадщина професіональних українських політекономів того часу свідчить, що серед них залишається все менше беззастережних прихильників загально-філософської концепції класиків щодо «природнього права» людини та відповідно індивідуалістичного «економічного егоїзму», натомність, все більшої популярності набувають, з одного боку, ідеї Джона-Стюарта Мілля, а з другого боку – концепції засновників німецької школи – Фрідріха Ліста, Бруно Гільдебранта та ін. Посиленню уваги українських політекономів до соціального та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму.

Особливо це виявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими були в Україні, зокрема, М.І. Зібер та М.М. Коссовський.

Щодо М.Зібера, він поділяє марксистську точку зору на історичну обумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти «на зміну хаотичному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом».

М. Коссовський, подібно до М.Зібера, вважав, що історична розробка явищ господарських «розвіяла на порох ілюзії класиків», що «становленням вічних непорушних природних законів є, безперечно, одним з найбільш слабких місць класичної політичної економії». Як і М.Зібер, він не став діалектичним матеріалістом, залишившись у цілому на засадах еволюціонізму.

С. Подолинський (1850–1891) виступав проти приватної власності, за побудову соціалізму, неминучість якого вбачав у несправедливості капіталізму – привласненні капіталістами продукту неоплаченої праці, розтрачанні ними природних ресурсів, а також у його природничо-наукових основах. Подолинський, керуючись постулатом про єдність сили та кількісну сталість енергії, писав, що енергія всесвіту – величина постійна, але вона нерівномірно розподіляється у різних частинах всесвіту. Ф. Енгельс називав відкриттям ідею Подолинського про те, що людська праця може довше утримуватись на поверхні землі і довше змушувати діяти енергію сонця (ніж без праці). Ця ідея наприкінці ХХ століття була названа західними вченими видатним науковим відкриттям людства. Багато зусиль С. Подолинський доклав до популяризації економічного вчення К. Маркса. Він розумів, що головне в ньому – теорія додаткової вартості. Саме тому вже в перших своїх дослідженнях він приділяє цій категорії особливу увагу.

Як писав сам С. Подолинський, його брошура «Про бідність» є спробою викласти в популярній формі теорію додаткової вартості і механізм капіталістичної експлуатації з допомогою прикладів, узятих із сільського господарства й цукрової промисловості України [9, с. 23].

І. Франко не був видатним теоретиком у галузі політичної економії. Він скоріше популяризатор економічної теорії і, зокрема, економічної теорії К. Маркса. Аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковується іншим завданням. І. Франко хоче привернути увагу суспільства до економічних проблем, до необхідності їх вирішення. На науковому рівні, але доступно, він намагається розкрити трудящим причини їхнього тяжкого економічного становища.

І. Франко дає визначення предмета політичної економії. Це визначення, проте, не було чітким і сталим. Він розглядає політичну економію як науку про «суспільні зв'язки між людьми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причини злиднів і багатства людей, вчить про працю, її наслідки, її поділ». Згодом він визначає політичну економію як науку про економічні закони розвитку суспільства. І. Франко поділяв марксистську думку про прогресивний характер суспільного розвитку і на цій підставі робив висновок про історичний характер політичної економії [8].

Повернення української економічної теорії в лоно світової економічної думки тільки розпочинається, її ставлення до процесів, що відбуваються, ще не визначене. Але вже тепер в економічній літературі панує плюралізм поглядів, який сприяє розвитку науки. З огляду на це, в Україні існують передумови розвитку економічної теорії. Але такий процес має відбуватись на тлі переосмислення економічної спадщини та розвитку прогресивних економічних концепцій сучасності. Значну роль в цьому процесі повинна зіграти молода економічна еліта, вільна від стандартів тоталітарного мислення.

 

Висновки

 

Таким чином, дослідивши історію економічних вчень в ході розвитку економічної науки і проаналізувавши різні економічні теорії, ми виявили специфічні риси розвитку кожної економічної теорії і охарактеризували зародження та еволюцію розвитку політичної економії як науки в період з середини ХVІІ до ХХ сторіччя, а також сучасний етап розвитку політичної економії та розвиток економічної думки на Україні. Ми також визначили сутність поняття та характеристику предмета політичної економії.

Іноді аматори ставлять запитання: яка ж із численних теорій та концепцій політичної економії, запропонованих за час існування людства, правильна? Відповідь, можливо, буде несподівана – ніяка. Справа в тому, що будь-яка економічна теорія завжди трохи спрощує предмет свого дослідження, підходячи до нього лише з певної точки зору або, інакше кажучи, використовуючи певну методологію. При цьому відбувається абстрагування від менш значимих із цього погляду елементів даного явища. У результаті буквальне застосування теорії на практиці завжди чревате тим, що невраховані теорією фактори можуть зробити несподіваний вплив на результат експерименту. Саме в цьому змісті й робиться висновок про те, що немає абсолютно правильних теорій. Кожна економічна теорія має своє раціональне зерно й у той же час не враховує всієї складності досліджуваного явища. Звичайно, окремі теорії можуть доповнювати один одного, але поки варто визнати, що досить органічного синтезу окремих теорій в економічній науці не відбувається.

Тому ми можемо зробити висновок, що прогрес економічної науки полягає в нагромадженні нових теоретичних підходів у дослідженні економіки й більш всебічному поданню про її функціонування. У свою чергу, завданням історії економічних вчень, зокрема, політичної економії є з'ясування того, що нового внесла чергова теорія в порівнянні з попередніми. Варто також сказати, що в науці, як правило, не відбувається різкої зміни однієї теорії на іншу. Стара теорія співіснує якийсь час поруч із новою, і крім того, досить довго можуть розвиватися паралельно кілька теоретичних напрямків.

Дослідження предмета політичної економії пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст. в умовах подальшого пошуку визначення змісту і меж знань із політичної економії поміж інших суспільних наук. Світове господарство в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є наслідком науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, глобалізації економічних процесів на інтернаціональному рівні. Останнім часом усвідомлюється необхідність докорінного перегляду теоретичних і методологічних підходів у дослідженні історії економічної думки. Тільки добре знаючи логіку й закономірності розвитку світової та вітчизняної політичної економії, можна вивести економічну науку в Україні на загально-цивілізаційний шлях.

Таким чином, мета нашої роботи, яка є в дослідженні історії політичної економії в ході розвитку економічної науки, проведенні аналізу різних економічних теорій, а також в виявленні сутності й предмета політичної економії, на наш погляд, досягнута. Отже, в наш час ця тема є актуальною і потребує подальшого розгляду та аналізу вже досягнутих знань, а також дослідження нових економічних теорій для вирішення багатьох проблем в соціальному, політичному й економічному житті кожної людини і суспільства в цілому.

 

 

Перелік літератури

 

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. – 5-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2006. – 615 с.

2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Ч. 1; Ч. 2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. – К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.

3. Башнянин Г.І., Медведчук С.В., Шевчук Є.С. та ін. Політична економія. Навч. посіб. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2004. – 480 с.

4. Бєляєв О.О. Політична економія: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/118/50/1/2/#3055

5. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 2005. – 384 с.

6. Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основи економічної теорії: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 481 с.

7. Комарницький І.Ф. Економічна теорія: Навч. посіб. – Чернівці: «Буковина», 2006. – 334 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: http://buklib.net/component/option, com_jbook/task, view/Itemid, 36/catid, 58/id, 40/

8. Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. та ін. Історія економічних учень: Підручник. – К.: КНЕУ, 2007. – 564 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/843/50/1/5/#27611

9. Мочерний С.В. Політекономія: Підручник. – 2-е вид., випр. – К.: Вікар, 2005. – 386 с.

10. Нестеренко О.П. Історія економічних вчень: Курс лекцій. – 3-є вид., стереотип. – К.: МАУП, 2006. – 128 с.

11. Ніколенко Ю.В. Політекономія: підручник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 412 с.

12. Оганян Г.А., Паламарчук В.О., Румянцев А.П. та ін. Політична економія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 520 с.

13. Покидченко М.Г. История экономических учений: Учеб. Пособие. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 271 с.

14. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: ВЛАДОС, 2005. – 288 с.

15. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 320 с.: [Електронний документ]. Режим доступу: http://www.bookz.com.ua/2/2.htm