2020-01-14
130
Згідно із ст.1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” – під іноземцем в Україні розуміється особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, особа ж без громадянства – це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. За законодавством України іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України “Про імміграцію”.
Таким чином, іноземці та особи без громадянства можуть проживати в Україні як постійно, так і тимчасово. Залежно від цього мають місце й особливості правового регулювання відносин за їх участю та з приводу вибору місця проживання та реєстрації місця проживання. Так, факт постійного проживання на території України іноземця чи особи без громадянства викликає необхідність застосування норм Закону України “Про імміграцію”, ст.1 якого зазначає, що: “імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання”.[4] Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Національне законодавство України, на жаль, не встановлює єдиних критеріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового місця проживання іноземців в Україні. Із ст.1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” випливає, що іноземець може вважатися таким, що постійно проживає на території України, якщо він проживає на її території не менше одного року: “Постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).”[5] Звісно, таке положення зовнішньоекономічного законодавства не узгоджується з нормами Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” (дія якого поширюється й на іноземців і на осіб без громадянства), де постійне проживання – це проживання терміном понад шість місяців. Аналізуючи норми податкового законодавства, а саме, Закону України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб”, можна зробити висновок про те, що строк проживання для визначення місця проживання іноземця в Україні постійним може складати й 183 дні на рік: “У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.”[6] Вказаний термін проживання іноземця на території України має значення, як правило, лише для оподаткування.
Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію (затверджені Постанова КМУ від 29.12.1995 року №1074) не визначають терміну постійного і тимчасового перебування іноземців в Україні. Встановлюючи право тимчасового та постійного перебування на території України іноземців, Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” також не визначив термінів такого перебування. З приводу тимчасового перебування (проживання) на території України, то його строк можна визначити на підставі інших нормативно-правових актів. Наприклад, “Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні” (затверджений Постановою КМУ від 1 листопада 1999 року №2028), встановлює, що іноземець може перебувати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року.
Отже, у нормативно-правових актах України немає єдиних критеріїв ні щодо підстав, ні щодо строків, які б застосовувалися для визначення понять “постійного” та “тимчасового” проживання (перебування, знаходження) іноземців чи осіб без громадянства на території України. Саме тому деякі науковці пропонують ввести до Цивільного Кодексу України окрім терміну “місце проживання”, ще й таке поняття, як “звичайне місце перебування”.
Віднесення іноземців за строком їх проживання в Україні до таких, що проживають (перебувають) постійно чи тимчасово, у ряді випадків зумовлює різний правовий статус та обсяг прав іноземців та осіб без громадянства. Так, у разі постійного проживання на території України іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці ж, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний строк, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Чинним законодавством також передбачено, що іноземці, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяви про надання їм статусу біженця в Україні, та особи, які в установленому порядку отримали статус біженця в Україні, - користуються медичною допомогою на рівні з громадянами України. Всім іншим іноземцям (тобто тим, що тимчасово перебувають на території України) медична допомога надається за плату, якщо законодавством України або міжнародними договорами України не передбачено інше.
Частина 6 ст.3 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” закріплює обов’язок іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, повідомляти органи внутрішніх справ про зміну місця проживання: “Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи.”[7]
Відповідно до ст.20 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” реалізація іноземцями та особами без громадянства права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання має здійснюватися в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такою Постановою є Постанова КМУ від 29.12.1995 року №1074 “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” (з наступними змінами і доповненнями), п.30 якої зазначає, що: “За умови виконання передбачених частиною шостою статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців" формальностей іноземці та особи без громадянства можуть вільно пересуватися на території України, якщо інше не передбачено законодавством України.”[8] У разі коли це потрібно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які постійно проживають в Україні, Кабінет Міністрів України може встановлювати обмеження для іноземців та осіб без громадянства у пересуванні та виборі ними місця проживання в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 26 “Конвенції про статус біженців” від 28 липня 1951 року передбачено, що “Кожна Договірна Держава надаватиме біженцям, які законно проживають на її території, право обирати місце проживання та вільно пересуватись в межах її території за умови дотримання всіх правил, які зазвичай застосовуються до іноземців за тих же обставин.”[9]
Правовий статус біженців, в тому числі й щодо реалізації ними права на вибір місця проживання та свободу пересування, регулюється нормами Закону України від 21 червня 2001 року “Про біженців”, так, ст.20 цього закону передбачено, що особа, якій вже надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Особа ж, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців. Щодо особливостей реєстрації місця проживання біженців, то вони, на відміну від Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, більш досконало визначені в Законі “Про біженців”, - про що мова йтиметься в наступному розділі роботи.
