Сутність процесу міжнародного руху капіталів

Суть і форми міжнародного руху капіталів у сучасній економіці

План

 

ВСТУП

1. Теоретичні аспекти міжнародного руху капіталу

1.1 Сутність процесу міжнародного руху капіталів

1.2 Інфраструктура міжнародного інвестиційного ринку та її складові елементи

1.3 Вплив вільних економічних зон на процес руху міжнародного капіталу

2. Форми міжнародного руху капіталів

2.1 Аналіз сучасних форм міжнародного руху капіталу

2.2 Географія і масштаби міжнародного руху капіталу

3. Місце України в процесі міжнародного руху капіталу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРУ

 

ВСТУП

 

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин стає інтенсивний розвиток фінансової глобалізації із залученням національних економік до світового ринку капіталу, посилення їх взаємозалежності. Відображенням цих процесів стало виникнення єдиного інформаційного простору, інтернаціоналізація та швидке зростання ринків капіталу. Інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами та капіталом призводить до появи нових тенденцій у сфері фінансових відносин. Тому стратегічно важливим напрямом є розробка ефективної національної політики в області фінансів з урахуванням необхідності інтеграції країн до світової економіки як рівноправних учасників глобального ринкового процесу.

Тісне переплетення окремих складових світового господарства та його чітко визначена однорідність приводять до злиття національних економічних систем і створення їх аналога на міжнародному рівні. Отже, в межах світової економічної системи, яку формують взаємозв’язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, державними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх ґрунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов’язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).

Глобалізація, зокрема її фінансова складова, і міжнародна фінансова інтеграція як фактор, що впливає на неї, на сьогоднішній день – недостатньо вивчені явища, тому дослідження у цій області дуже важливі та закономірно викликають великий теоретичний і практичний інтерес. Економіка України гостро відчуває потребу в капіталі, але становлення власного фінансового ринку у процесі переходу до ринкової економіки розпочалось лише з часу набуття країною незалежності, крім того, цей процес відбувається повільно, нерівномірно і суперечливо. Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Минуле десятиріччя внесло істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародного руху капіталу. Відсутність в історії аналогів цим явищам та зростаюча залежність успішного розвитку національних економічних систем від їх оптимальної участі в зазначених процесах обумовлює те, що ключовими імперативами та визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному просторі. Одним з напрямів наукової думки у розв’язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.

Разом з тим розширення взаємодії між національними економіками в розподілі капіталу є об’єктивною основою їх загальноекономічної інтеграції. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. Через це всебічне вивчення економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів міжнародного руху капіталу, вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Необхідний для української економіки капітал в достатній кількості є на світовому фінансовому ринку. Від того, наскільки швидко Україна буде інтегрована у світовий фінансовий простір, залежить її частка у світових фінансових потоках, обсяг залучених до економіки інвестицій, а відповідно й скоріше досягнення відповідного рівня у виробничій та фінансовій сферах. Саме це підтверджує актуальність роботи.

Дану роботу присвячено вивченню сучасних умов функціонування міжнародного руху капіталу. Дослідженню цих проблем присвячено роботи російських та вітчизняних вчених: С. Боринця, О. Гаврилюка, О. Киреєва, Л. Красавіної, Д. Михайлова, Ю. Макогона, Ю. Пахомова, О. Рогача, М. Савлука, А. Філіпенка, а також західних вчених Д. Блейка, Л. Вальраса, Дж. К. Ван Хорна, Д. Едмістера, Л. Ерхарда, Дж. Кейнса, М. Портера, С. Фішера.

Метою роботи є визначення та анліз сутності та наслідків процесів міжнародного руху капіталу, а також дослідження механізмів завдяки яким цей рух можливий.

Дослідження поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:

‒ розкрити сутність _р._урен міжнародного руху капіталу;

‒ визначити форми руху капіталів на світовому просторі;

‒ оцінити географію і масштаби міжнародного руху капіталу на сучасному етапі;

‒ визначити місце України в системі міжнародного руху капіталу.

Об’єктом дослідження є процес міжнародного руху капіталів.

Предметом дослідження механізм здійснення ефективного перерозподілу капіталу в процесі його міжнародного руху.

Методологічною та теоретичною основою дослідження стали положення сучасної економічної науки, загальноекономічні методи і принципи комплексної оцінки на ринкових засадах та досягнення вітчизняної та зарубіжної наукової думки.

Інформаційною базою для вивчення безробіття є статистична інформація.

 

Теоретичні аспекти міжнародного руху капіталу

Сутність процесу міжнародного руху капіталів

 

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу. Проте, перш ніж характеризувати сутність міжнародного руху капіталу, визначимо, що таке капітал. Капітал – це створені ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Також капітал можна визначити як сукупність товарів, які безпосередньо не споживаються людьми або інвестиційних товарів, засобів виробництва.

У закритій економічній системі джерелом капіталу є виключно внутрішні заощадження. За умови підключення національної економіки до системи _р._урентоздатної_ї зв’язків іноземні капітали, одночасно з внутрішніми, виступають легітимною складовою національного інвестиційного середовища і, безперечно, є однією з головних умов ефективного функціонування економіки країни в сучасних умовах, адже темпи зростання експорту капіталу сьогодні випереджають темпи зростання ВВП та товарного експорту. За чверть століття (з середини 60-х років) закордонні капіталовкладення зросли в 4 рази, на початку 80-х років їх сума оцінювалась на рівні 450 млрд. _р._. США. А на сьогоднішній день – близько 3 трлн. _р._. США.

Специфіка міжнародного руху капіталу полягає в тому, що передача права власності на інвестиційний товар чи надання економічних послуг відбувається між резидентами різних країн. [9]

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості у товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

На відміну від міжнародної торгівлі, коли за кордон переноситься акт реалізації прибутку, що вже міститься в товарі, який експортується, міжнародний рух капіталу означає переміщення за кордон процесу створення прибутку.

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних ресурсів є: різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів, розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на ринку та досягнення ринкової влади тощо.

Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:

I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII – початку XVIII вв. До кінця XIX вв.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).

II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX вв. До середини XX в.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем [20].

III – етап міжнародної міграції капіталу (із середини 50-60-х років XXв. По дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.

З другої половини ХХ _р.. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і обсяг ВВП промислово розвинутих країн.

Отже, капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг. Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:

‒ інтернаціоналізація господарського життя.

‒ поява можливості більш вигідного оподаткування капіталу за кордоном.

‒ відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

‒ прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.

‒ економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.

‒ можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

‒ прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

‒ існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном.

Міжнародний рух капіталу для сучасного світового господарства є найважливішою формою міжнародних економічних відносин. Суб’єкти світового господарства сьогодні тісно пов’язані між собою не тільки опосередковано – через обмін товарами, але й прямо – через капітал.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо [11].

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Корисність від імпорту капіталу полягає в наступному: можливість отримання нових технологій при порівняно низьких витратах; порівняно швидкий розвиток виробництва; спрощене здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок; розширення експорту; підвищення рівня кваліфікації працівників; розвиток сфери послуг; нові робочі місця; поповнення національного бюджету; набуття іноземного досвіду в господарюванні.

Негативні риси імпорту капіталу полягають в наступному:

‒ можливе вивезення сировини;

‒ іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;

‒ конкуренція з місцевими виробниками може стати причиною згортання деяких видів національної промислової діяльності;

‒ захоплення іноземним капіталом основних сфер приймаючої економіки країни, що може призвести до однобічного розвитку національної економіки;

‒ втрати контролю над частиною національного ринку з боку національних виробників;

‒ вивезення-прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а _р._у: за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва, що використовуються іноземною фірмою, не виправдано знижуючи тим частку прибутку у виручених коштах);

‒ деякі втрати політичної свободи (насамперед країн, що розвиваються). [4]

Погляди економістів на необхідність міждержавної міграції капітальних ресурсів характеризуються різноманітністю підходів і еволюціонували одночасно з розвитком об’єкта дослідження. Залежно від методу дослідження економічні концепції міжнародного руху капіталів поділяються на: макроекономічні (ґрунтуються на аналізі народногосподарських процесів, тенденцій, явищ, що спричиняють відплив чи надходження капіталів) та мікроекономічні (характеризуються індивідуалістичним тлумаченням причин поведінки підприємницької одиниці, яка інвестує кошти за кордон). [23]

Макроекономічними чинниками міждержавного руху капіталу пов’язуються сучасними науковцями з:

‒ нерівномірністю економічного розвитку окремих країн та дією притаманної розвиненій економіці тенденції недоспоживання;

‒ дією тенденції до міжнародної рівноваги цін на _р._урен виробництва та співвідношення в забезпеченості факторами виробництва в різних країнах;

‒ дією тенденції до монополізації економіки;

‒ незбалансованістю зростання відносної працеємності та відносної капіталоємності виробництва в різних країнах;

‒ ситуацією в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин;

‒ вольовими рішеннями владних структур, які за неекономічними міркуваннями стимулюють іноземне капіталовкладення.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:

Теорія ринкової влади С.Хаймера – суб’єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.
Концепція конкурентоспроможності галузі – пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів.

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за кордоном у наступних формах: за джерелами походження капіталу на світовому ринку виділяють офіційний та приватний капітал; за характером використання капітал поділяється на підприємницький, позичковий капітал та міжнародну економічну допомогу; за строком вкладення капітал буває коротко-, середньо- та довгостроковий; за метою вкладення капітал буває у вигляді прямих та портфельних інвестицій.

Вивіз капіталу – найбільш характерна риса міжнародних економічних процесів ХХ століття, коли темпи його зростання почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі. В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. До цього процесу підключаються країни Південно-Східної Азії, Центральної і Східної Європи. Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає вивіз портфельних інвестицій, зростає роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК). Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп: прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку; отримання підприємницького прибутку; отримання процентів за позичковий капітал; прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни. Факти з економічної історії свідчать, що використання іноземного капіталу прискорює промисловий розвиток країни, сприяє входженню народного господарства до _р._урентоздатної_ї взаємодії. В умовах стабільності та передбачуваності в світовій економіці, коли позичальники поважають свої зобов’язання і сплачують борги, міжнародний рух капіталу може бути ефективним у глобальному масштабі і приносити його учасникам прибутки, що перевищують втрати інших учасників.

Таким чином, свобода руху капіталу в світі приводить до збільшення світового та національного продукту. Але міжнародні капітальні потоки розподіляються в світі нерівномірно. Причина цього – різний рейтинг інвестиційної привабливості країн.