2020-01-14
127
В економічній літературі аналіз фінансової стійкості банку класифікується за різними ознаками [23]. Виходячи з періодичності проведення аналіз фінансової стійкості може класифікуватися таким чином: щоденний; щотижневий; місячний; квартальний; річний.
Залежно від спектра досліджуваних питань аналіз фінансової стійкості підрозділяється так:
повний, коли вивчаються всі аспекти діяльності банку, тобто зовнішні і внутрішні його зв’язки;
тематичний, коли розглядається тільки вузьке коло питань, що дає змогу виявити можливості поліпшення окремих напрямків діяльності комерційного банку.
За суб’єктами (користувачами) розрізняють аналіз:
внутрішній, тобто для внутрішнього користування (результати аналізу являють собою комерційну і банківську таємницю);
зовнішній, що проводиться на підставі фінансової і статистичної звітності органами державного нагляду, акціонерами, інвесторами, аудиторами.
За охопленням об’єктів, що досліджуються, аналіз класифікується так:
суцільний, коли досліджуються всі об’єкти для визначення усебічного фінансового стану банку;
вибірковий, коли вибирається один або кілька об’єктів дослідження для їх подальшого глибокого аналізу.
Залежно від мети і характеру аналізу розрізняють такі його види:
попередній - проводиться до здійснення якоїсь операції для обґрунтування управлінських рішень і планових завдань, прогнозування й оцінки очікуваного виконання плану, попередження небажаних результатів, а також для оцінки стану рахунків з метою виявлення можливості здійснення комерційним банком нових фінансових операцій;
оперативний - проводиться відразу після якої-небудь операції або у випадку зміни ситуації за короткий проміжок часу (добу, декаду тощо); здійснюється в процесі поточної роботи банку для оцінки дотримання нормативів ліквідності, норми обов’язкового резервування й інших показників;
підсумковий (заключний) - проводиться за певний звітний період часу (місяць, квартал, півріччя, рік); його цінність полягає в тому, що діяльність банку вивчається комплексно і всебічно за звітними даними за відповідний період; цей вид аналізу застосовується для визначення ефективності діяльності комерційного банку за звітний період, оцінки його фінансового стану, а також виявлення резервів підвищення прибутковості;
перспективний - застосовується для прогнозування основних фінансових показників (капіталу, валюти балансу, обсягу кредитно-інвестиційного портфеля тощо) і результатів фінансової діяльності.
Залежно від об’єкта дослідження аналіз фінансової стійкості банку підрозділяється так:
функціональний - дає змогу виявити спеціалізацію діяльності комерційного банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також оцінити ефективність і доцільність функцій, виконуваних банком; у результаті такого аналізу виявляються можливості підвищення прибутковості і ліквідності банківських операцій шляхом виключення неефективних (одночасно з’ясовується ступінь надійності і конкурентоспроможності банку);
структурний - проводиться за видами банківських операцій і дає змогу визначити склад і питому вагу економічних контрагентів за активними і пасивними операціями, а також структуру доходів, витрат і прибутку банку;
операційно-вартісний - завдяки цьому аналізу розширюється уявлення про прибутковість банку, вартість і рентабельність (або збитковість) конкретних операцій; він дає змогу оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розробити основні напрямки депозитно-кредитної політики за кожним контрагентом з метою максимізації прибутку.
Макроекономічний аналіз банку як одного з учасників фінансового ринку дає змогу визначити масштабність активно-пасивних операцій і банківського прибутку конкретного банку в загальному обсязі банківської системи країни, а також рівень участі комерційного банку або групи банків у формуванні грошо-вої маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ре-сурсів. Аналіз масштабності активно-пасивних операцій здійснюється шляхом порівняння масштабів конкретних видів операцій із середніми або абсолютни-ми (максимальними і мінімальними) значеннями аналогічних показників по бан-ківській системі в цілому.
У вітчизняній економічній літературі поки що немає єдиного підходу до аналізу фінансової стійкості комерційного банку. Немає навіть сталої думки щодо її змісту [33]. У цій ситуації особливої актуальності набувають дослідження забезпечення фінансової стійкості банку. Конструктивна роль таких досліджень полягає у їх спрямуванні на розроблення цілісного підходу до оптимізації управління банком.
У процесі комплексного аналізу фінансової стійкості необхідно використовувати таку методику, яка найбільшою мірою сприятиме його ефективності. Під методикою проведення будь-якого аналізу слід розуміти сукупність способів, правил і заходів щодо найбільш доцільного виконання якої-небудь роботи [32]. В аналізі фінансової стійкості методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил дослідження діяльності банку, спрямованих на дослідження різних об’єктів аналізу, які допомагають одержати найбільш повну оцінку фінансової стійкості і прибутковості банку, котра враховується його керівництвом у процесі прийняття управлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розвитку банку.
Під методом у широкому розумінні наука розуміє спосіб дослідження свого предмета. Для проведення комплексного аналізу фінансової стійкості використовуються такі методи:
1. Метод порівняння. Передбачає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, із метою визначення їхніх спільних рис або відмінностей. За допомогою цього методу визначаються загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об’єктів, тенденції і закономірності їх розвитку. В аналізі фінансової стійкості порівняння (як основний або допоміжний метод) використовують для вирішення всіх його завдань. Можна виділити такі найбільш типові ситуації, коли використовується порівняння, і цілі, що при цьому досягаються:
зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану;
зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, установлених НБУ;
порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку як банку, так і економічних процесів, що впливають на його діяльність;
зіставлення показників банку, що аналізуються, з показниками інших банків-конкурентів для визначення позицій банку на фінансовому ринку за різними показниками фінансової діяльності;
зіставлення паралельних динамічних рядів для вивчення взаємозв’язків досліджуваних показників; наприклад, паралельно аналізуючи динаміку доходів і витрат, важливо, щоб доходи перевищували витрати, що позитивно впливає на прибутковість банку;
зіставлення різних варіантів управлінських рішень із метою вибору оптимального з них; наприклад, установлюючи процентну ставку за депозитами населення вибирають такий її рівень, який забезпечив би необхідний обсяг даного виду банківського ресурсу з урахуванням наявності достатніх можливостей для обслуговування вкладників;
зіставлення результатів діяльності до і після впровадження якогось нововведення; наприклад, витрати коштів на придбання (будівництво) офісу банку в центрі міста можуть компенсуватися залученням солідних клієнтів, що забезпечить банку збільшення залишків на розрахункових рахунках.
2. Метод приведення показників у порівнянний вид. Наприклад, щоб згрупувати усі видані банком кредити, необхідно привести їх суми в порівнянний вид (оскільки банк видає кредити як у національній, так і в іноземній валюті); для цього суми кредитів в іноземній валюті трансформуються в гривневий еквівалент шляхом множення на відповідний валютно-обмінний курс, і тільки після цього підсумовуються усі видані банком кредити (гривневі кредити і гривневі еквіваленти кредитів в іноземній валюті). Цей метод використовується також у разі порівняння фактичних показників із показниками попередніх періодів. Наприклад, в умовах інфляції складно проаналізувати динаміку показників без приведення їх у порівнянний вид. Для цього необхідно фактичне значення якогось вартісного показника розділити на індекс інфляції за даний період, і лише після цього отриманий показник можна порівнювати з показником минулого періоду.
3. Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку та ін., а відносні відбивають співвідношення яких-небудь абсолютних показників. Відносні показники виражаються у формі коефіцієнтів (за базу взято 1) або відсотків (за базу взято 100). До них відносять показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості. З його допомогою (через різні коефіцієнти) оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку.
4. Метод групувань дає змогу через систематизацію даних балансу розібратися в сутності аналізованих явищ і процесів. Під час аналізу фінансової стійкості застосовуються угруповання рахунків балансу з погляду виділення власних і залучених коштів, довго - і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків. Статті можуть бути згруповані також за ступенем ліквідності, економічної сутності банківських операцій, рівнем прибутковості (за активом) і вартості (за пасивом).
5. Балансовий метод слугує головним способом для визначення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних і урівноважених економічних показників, підсумки яких мають бути тотожними. Цей метод допомагає зрозуміти економічний зміст функціонування банку. Правильно розуміючи ("читаючи") баланс банку, можна охарактеризувати його поточний фінансовий стан (через показники платоспроможності і ліквідності), а також ефективність активно-пасивних операцій (через показники прибутковості).
6. Графічний метод. Графіки являють собою масштабне зображення показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовно художніх фігур і мають велике ілюстративне значення. Завдяки їм досліджуваний матеріал стає зрозумілішим.
7. Метод табличного відображення аналітичних даних. Результати аналізу звичайно подаються у вигляді таблиць. Це найбільш раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Аналітична таблиця являє собою систему суджень, виражених мовою цифр. Вона набагато виразніша і наочніша, ніж словесний текст. Показники в ній розташовуються в більш логічній і послідовній формі порівняно з текстовим викладом, займають менше місця, і пізнавальний ефект досягається набагато швидше. Табличний матеріал дає змогу охопити аналітичні дані в цілому як єдину систему. За допомогою таблиць легше простежуються зв’язки між досліджуваними показниками.
Відповідно до Закону України "Про Національний банк України" [2] та Закону України "Про банки і банківську діяльність" [1], Національний банк України (далі - Національний банк) для аналізу та контролю нормативного рівня стійкості комерційних банків банківської системи України "Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні" встановив порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками та визначають необхідну структуру активів та пасивів балансу з врахуванням рівня відповідного банківського ризику [12]:
1. Нормативи капіталу:
мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1),
адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2),
співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3);
2. Нормативи ліквідності:
миттєва ліквідність (Н4),
поточна ліквідність (Н5),
короткострокова ліквідність (Н6);
3. Нормативи кредитного ризику:
максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7),
великих кредитних ризиків (Н8),
максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9),
максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);
4. Нормативи інвестування:
інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11),
загальної суми інвестування (Н12);
5. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13).
Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н3, Н7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.
Одночасно, для підтримання необхідного рівня нормативної стійкості банків за рахунок створення зовнішніх та внутрішніх страхових резервів на компенсацію ризиків банківської діяльності, Національний банк впровадив нормативи резервування, викладені в наступних інструкціях та положеннях:
1. "Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України" [16], яким впроваджений зовнішній високоліквідний резерв - щоденний обсяг коштів банку на кореспондентському рахунку в Національному банку - норматив обов'язкового резервування (установлений Національним банком у процентному значеннірозмір обов'язкових резервів до зобов'язань щодо залучених банком коштів).
Об'єктом резервування є сума пасивів (склад залучених та запозичених зобов'язань), а за окремими активно-пасивними рахунками - пасивне сальдо за зведеним балансом банку.
2. "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" [15], яким впроваджений внутрішній резерв банку за рахунок відрахування частини балансового прибутку на створення резерву компенсації ризиків неповернення частини коштів, вкладених банком в активні кредитні операції.
Об’єктом для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.
3. "Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами " [14], яким впроваджений внутрішній резерв банку за рахунок відрахування частини балансового прибутку на створення резерву компенсації ризиків неповернення частини коштів, вкладених банком в активні операції з цінними паперами.
4. "Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості" [13], яким впроваджений внутрішній резерв банку за рахунок відрахування частини балансового прибутку на створення резерву компенсації ризиків неповернення частини коштів дебіторської заборгованості клієнтів та інших банків, які виникли в ході виконання банківських операцій.
5. "Правила резервування коштів за залученими уповноваженим банком депозитами і кредитами (позиками) в іноземній валюті від нерезидентів" [17], якими встановлений додатковий зовнішній резерв:
Банк зобов'язаний резервувати кошти за кожною операцією залучення депозиту, кредиту (позики) в іноземній валюті від нерезидента (далі - операція) у розмірі 20 відсотків від загальної суми операції.
Банк протягом періоду резервування зобов'язаний зберігати кошти, що резервуються, на кореспондентському рахунку Національного банку.
6. "Порядок резервування коштів за сформованими резервами за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки" [18], яким встановлений додатковий зовнішній резерв:
резервування банками України (далі - банк) коштів на окремому рахунку в Національному банку України (далі - Національний банк) у сумі, що відповідає обсягу сформованого спеціального резерву за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки
