Вплив науково-технічної революції на розвиток Радянської економіки

Радянський Союз разом зі США були лідерами першого етапу третьої НТР (1945 — середина 60-х років і середина 60-х років — кінець 80-х років). У ці роки здійснювалися кардинальні зміни у технічному розвитку. Швидкими темпами розвивались радіоелектронна, атомна, хімічна промисловість, приладобудування. Саме в цей час країна створила свій ядерний і ракетний потенціал. Найвидатнішими досягненнями стали запуск першого у світі супутника, а потім — космічного корабля, здійснення першого польоту людини в космос, побудова перших АЕС і морських атомних кораблів.

У СРСР у період 1950—1970 pp. було здійснено докорінну перебудову паливного балансу: зросло добування нафти і газу, їхня частка у загальному обсязі енергоресурсів підвищилась у З рази — з 19,7 до 60,2 %. Для транспортування цих цінних видів палива збудували трубопроводи, які з’єднали всі райони за винятком Далекого Сходу. В країні було створено Єдину систему нафто- і газопостачання.

Суттєвого розвитку в СРСР набув морський транспорт, який за тоннажем вийшов на п’яте місце у світі. Весь повітряний транспорт було переведено на реактивні двигуни. У ці роки здійснено технічну реконструкцію залізниць — їх переведено на електровозну і тепловозну тягу. З 1958 р. в СРСР призупинено випуск паровозів. Дістав розвитку автомобільний транспорт, зросли масштаби автодорожного будівництва. Завершилося створення Єдиної енергетичної системи Європейської частини СРСР, включаючи Урал, — найбільшої енергосистеми світу.

Значному розвитку економіки СРСР сприяла економічна реформа 1965 р. Вона виявилася, з одного боку, в централізації управління народним господарством шляхом ліквідації раднаргоспів і відновлення галузевих міністерств (створено 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90 % підприємств УРСР). З іншого боку, відроджувався госпрозрахунковий принцип ведення господарства на підприємствах, створювались фонди матеріального стимулювання, вводилась плата за використання підприємствами основних виробничих фондів, підприємствам надавались більш широкі права у галузі планування та ін. У сільському господарстві план обов’язкових закупівель зерна було знижено і проголошено незмінним на 10 років, а надпланові закупівлі мали проводитися за підвищеними цінами, було знято деякі обмеження з підсобних господарств. Всі ці заходи були спрямовані на підвищення матеріальної зацікавленості трудових колективів у кінцевому результаті виробництва, у підвищенні рівня інтенсифікації праці й економіки країни в цілому.

У 1966—1970 pp. у СРСР завдяки реформам вдалося утримати високі темпи зростання основних економічних показників. Валовий суспільний продукт зростав на 6,7 % щорічно (у 1961 — 1965 pp. на 6,9 %). Національний дохід зріс на 41 %, тоді як у 1961—1965 pp. — на 32 %. За розрахунками академіка А.Г. Аганбегяна, приріст ефективності суспільного виробництва у восьмій п’ятірці порівняно з сьомою був вдвічі вищим. Швидкими темпами розвивались наука і галузі промисловості, які визначали НТП (машинобудування, електроніка, енергетика, нафтохімічна промисловість тощо). За обсягом виробництва низки видів промислової продукції СРСР обігнав США і займав перше місце у світі.

Основна суперечність реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур зберегти директивну модель відомчого господарського механізму і водночас інтенсифікувати два взаємознищувальні процеси: посилити централізацію в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо), поєднати централізоване планове управління з розширенням господарської самостійності підприємств та об’єднань. Якщо посилення централістських начал органічно сприймалося системою, то ринкові ідеї не вписувалися у господарський механізм, сутність якого було збереження всієї влади у руках держави. Через це, як зазначають дослідники, "реформа перетворилась насамперед на численні розмови про реформу", а у процесі реалізації вона була вихолощена і на початку 70-х років згорнута.

В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством — жорстко-командний і безумовно директивний — змінився іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри господарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних щаблях управління). Проте зростаючі масштаби народногосподарського комплексу (насамперед важкої індустрії) ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи все частіше почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли у 60-ті роки у світі розгорнулась НТР. Тоді в науково-технічній галузі почалося те саме відставання, заради подолання якого свого часу обрали адміністрування як метод управління. Створена для швидкого подолання технічної відсталості централізована директивна система планування та управління економікою сама стала причиною зростаючого відставання країни від високорозвиннених держав. Якщо в США у 1985 р. діяло майже 1,5 млн. ЕОМ (і ще понад 17 млн. персональних ЕОМ), то в СРСР — лише кілька десятків тисяч.