2020-01-14
685
Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є санація.
Термін «санація» походить від латинського «sanare» – оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських монополій, зазначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з могутньою кампанією; випуском нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною чи частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
Дехто з вітчизняних авторів із санацією ототожнює лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються за допомогою сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.
Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 року, під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі перед кредитором, який добровільно переймає на себе задоволення зазначених вимог і виконання відповідних зобов’язань.
Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом», прийнятий у 1999 році, розмежовує поняття «санація» і «досудова санація». У цьому випадку санація розглядається як система заходів, передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання ліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації боргів і капіталу і (чи) зміною організаційної та виробничої структури боржника.
Досудова санація – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником майна боржника, інвестором, з метою запобігання його ліквідації шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку справи про банкрутство.
Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України: режим фінансової санації – це система непримусових і примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягом певного періоду з метою відновлення ліквідності й платоспроможності, усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності чи скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень.
У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також «оригінальне» тлумачення терміна «санація». Відповідно до нього, примусова санація страхової компанії передбачає:
– проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страхувальника, у тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;
– встановлення заборони на вільне користування майном страхувальника і переймання страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
– встановлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;
– прийняття рішення про ліквідацію чи реорганізацію страхувальника.
Однак найбільш повним можна вважати визначення, яке дали відомі зарубіжні економісти М. Здравомислов, Б. Бекенферд та М. Гелінг – провідні спеціалісти з питань виведення підприємств з фінансової кризи: санація – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості, конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді чи санація – це сукупність усіх можливих заходів, що здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Як видно з визначень, економічним змістом санації є відновлення платоспроможності й фінансової стабільності господарюючого суб'єкта. При цьому санація проводиться за допомогою (при участі) зовнішніх з позицій боржника осіб (власника майна; органа, уповноваженого управляти майном боржника; інвестора).
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення чи збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення усіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членами трудового колективу і т. ін.
У цьому контексті розрізняють два види санації:
1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.
2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу підприємства (реорганізація).
Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані, насамперед, із модернізацією й відновленням виробничих фондів, із зменшенням простоїв і підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням її собівартості, удосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком і мобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.
Можна стверджувати, що «санація» уявляється більш широким поняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно починати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризи і кризи прибутковості. А санація містить у собі як реструктуризацію (заходи щодо відновлення прибутковості й конкурентоспроможності), так і заходи фінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності й платоспроможності).
Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється поетапно.
 | ||||||
 | ||||||
 | ||||||
 | ||||||
| | ||||||
 | ||||||
 | ||||||
 | ||||||
 | ||||||
Мал. 2. Основні етапи фінансового оздоровлення підприємства
Важливим елементом санації є вибір її концепції. Концепція відображає ідеологію здійснення передбачуваної санації, визначаючи її майбутні напрямки й форми. Залежно від принципового підходу розрізняють оборонну й наступальну концепціїздійснення санації господарюючого суб'єкта.
1. Оборонна концепція санації спрямована на скорочення обсягів операційної й інвестиційної діяльності господарюючого суб'єкта, що забезпечує збалансованість грошових потоків на більш низькому об'ємному їхньому рівні. Ця концепція припускає залучення зовнішньої фінансової допомоги для відповідної реструктуризації господарюючого суб'єкта, у процесі якої воно позбувається від ряду виробничих структурних підрозділів, незавершених реальних інвестицій й інших видів активів з метою фінансової стабілізації.
2. Наступальна концепція санації спрямована на диверсифікованість операційної й інвестиційної діяльності господарюючого суб'єкта, що забезпечує збільшення розміру чистого грошового потоку в майбутньому періоді за рахунок зростання ефективності господарської діяльності. У цьому випадку зовнішня фінансова допомога й інші реорганізаційні заходи, здійснювані в процесі санації, використовуються з метою розширення асортиментів конкурентоспроможної продукції, виходу на інші регіональні ринки, швидкого завершення початих реальних інвестиційних проектів. Наступальна концепція санації не суперечить основним параметрам загальної стратегії економічного розвитку господарюючого суб'єкта.
Залежно від масштабів кризового стану господарюючого суб'єкта, ідентифікованих у процесі діагностики банкрутства, і прийнятої концепції санації розрізняють два основних напрямки здійснення санації:
1. Санація, спрямована на рефінансування боргу господарюючого суб'єкта. Така санація здійснюється зазвичай для допомоги господарюючому суб'єктові в усуненні його неплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифікований як тимчасовий й не носить катастрофічного характеру. Цей напрямок санації не змінює статусу юридичної особи санованого господарюючого суб'єкта.
2. Санація, спрямована на реструктуризацію господарюючого суб'єкта. Така санація здійснюється при більш важких масштабах кризового фінансового стану господарюючого суб'єкта й вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більш ефективні організаційні форми його господарської діяльності. Як правило, цей вид санації пов'язаний зі зміною статусу юридичної особи санованого господарюючого суб'єкта.
Той механізм, за допомогою якого досягаються основні цілі санації безпосередньо, характеризує її форма. Форма санації обирається в рамках конкретного напрямку санації, обраного господарюючим суб'єктом з урахуванням особливостей його кризової ситуації.
 |
Мал. 3. Форми санації
Форми санації, визначені законодавством (Законом «Про відновлення платоспроможності»), що випливають:
1) при санації, проведеній до порушення справи про банкрутство, наступні заходи:
• реорганізаційні (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення);
• організаційно-господарські;
• управлінські;
• інвестиційні;
• технічні;
• фінансово-економічні;
• правові;
2) при санації, проведеній під час провадження в справі про банкрутство:
• реструктуризація;
• перепрофілювання виробництва;
• закриття нерентабельних виробництв;
• відстрочка й (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;
• ліквідація дебіторської заборгованості;
• продаж частини майна боржника;
• зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом перекладу на нього боргу (частини боргу) і його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;
• виконання зобов'язань боржника власником майна боржника і його відповідальність за невиконання прийнятих на себе зобов'язань;
• продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);
• одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються відповідно до плану санації, що відшкодовується в першу чергу згідно ст. 31 Закону за рахунок реалізації майна боржника;
• звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому випадку виплачується за рахунок інвестора, а при його відсутності – за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, отриманого для цієї мети;
• інші способи відновлення платоспроможності боржника. Ці й інші форми санації використовуються залежно від напрямку здійснення санації.
Санація господарюючого суб'єкта, спрямована на рефінансування його боргу, може носити такі основні форми.
1. Дотації й субвенції за рахунок коштів бюджету. У такій формі сануються в основному державні підприємства (хоча законодавчо не заборонена державна фінансова підтримка підприємств й альтернативних форм власності). Ця форма сапування пов'язана з наступними основними умовами: необхідністю забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки; галузевою й міжгалузевою переорієнтацією діяльності господарюючого суб'єкта; здійсненням антимонопольних заходів; з іншими цілями з ініціативи органів, уповноважених управляти державним майном.
2. Державне пільгове кредитування. Воно здійснюється, як правило, по тій же групі підприємств і при таких же умовах, що й у попередньому випадку. Відмінністю цієї форми санування є лише поворотний характер надаваних фінансових ресурсів і значно більш пільговий режим кредитування в порівнянні з умовами фінансового ринку.
3. Державна гарантія комерційним банкам по кредитах, які видаються санованому підприємству. При відсутності в держави можливостей здійснити пряме фінансування або кредитування санованого господарюючого суб'єкта, а також у випадку, якщо фінансова криза носить тимчасовий характер і може бути переборений господарюючим суб'єктом при наданні йому фінансової допомоги, використовується дана форма санування раніше розглянутої категорії підприємств.
4. Цільовий банківський кредит. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує господарюючий суб'єкт, після ретельного аудиту останнього. Через те, що надання такого цільового санаційного кредиту має дуже високий рівень ризику, ставка відсотка по ньому звичайно досягає максимального рівня, що використовується в кредитній політиці банку. Для здійснення контролю й допомоги підприємству комерційний банк при високому розмірі кредиту в перелік умов санації може поставити вимогу введення до складу його керівництва свого представника або уповноваженої особи.
5. Переведення боргу на іншу юридичну особу. Такою юридичною особою може бути будь-який господарюючий суб’єкт, що побажав взяти участь у санації підприємства-боржника. Умови такого переведення боргу обумовлюються спеціальною угодою. Однак для цієї форми рефінансування боргу потрібна обов’язкова згода кредитора.
6. Реструктуризація короткострокових кредитів у довгострокові. Ця форма санації використовується зазвичай тільки по фінансових кредитах, де кредитором виступає комерційний банк, що здійснює обслуговування господарюючого суб'єкта. У процесі такої форми реструктуризації боргу по довгостроковим кредитам істотно підвищуються відсоткові ставки.
7. Відстрочка погашення облігацій господарюючого суб'єкта. Однією з необхідних умов такої санації є відносно невисоке коло інвесторів, що вклали свої кошти в облігації господарюючого суб'єкта. Ця умова визначається тим, що рішення про таку форму санації повинне бути прийняте більшістю інвесторів-кредиторів цього господарюючого суб'єкта.
8. Списання санатором-кредитором частини боргу. Ця форма санації підприємства вживається в тому випадку, якщо вимога про повне погашення боргу нереальне і призведе господарюючий суб’єкт до фінансового краху. Звичайно санація у формі списання частини боргу супроводжується угодою між кредитором і підприємством про інші форми його компенсації на наступних етапах. Звичайно, така форма санації супроводжується угодою між кредитором і господарюючим суб’єктом про інші форми його компенсації на наступних етапах.
9. Ліквідація дебіторської заборгованості. У цьому випадку вживають заходів для зацікавлення боржників господарюючого суб’єкта виплатити свої борги, у тому числі достроково.
10. Продаж частини майна господарюючого суб’єкта. Це може бути майно, яке господарський суб’єкт не збирається використовувати у виробничому процесі.
Санація господарюючого суб’єкта, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), пов’язана із самими поняттями – реструктуризація, реорганізація.
Під реструктуризацією господарюючого суб’єкта розуміється здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на реорганізацію господарюючого суб'єкта, зокрема, шляхом його розділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, на предмет санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми. При цьому дані заходи повинні сприяти фінансовому оздоровленню господарюючого суб'єкта, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва й задоволенню вимог кредиторів.
Під реорганізацією господарюючого суб'єкта розуміється здійснення процесів злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення господарюючого суб'єкта.
Санація господарюючого суб'єкта, спрямована на його реструктуризацію (реорганізацію), може носити такі основні форми:
1. Злиття. Така форма санації здійснюється шляхом об'єднання господарюючого суб'єкта-боржника з іншим фінансово стійким господарюючим суб'єктом. У результаті такого об'єднання господарюючий суб'єкт-боржник втрачає свій самостійний юридичний статус.
Розрізняють наступні види злиттів:
• горизонтальне злиття, у процесі якого поєднуються господарюючі суб'єкти однієї галузі;
• вертикальне злиття, що поєднує господарюючі суб'єкти суміжних галузей (наприклад, виробників і споживачів сировини);
• конгломератне злиття, у процесі якого поєднуються господарюючі суб'єкти, не пов'язані між собою ні галузевими, ні технологічними особливостями.
2. Поглинання. Ця форма санації здійснюється шляхом придбання господарюючого суб'єкта-боржника господарюючим суб'єктом-санатором (для останнього це є однією з форм інвестицій – придбання цілісного майнового комплексу або основної частини його активів). Для санатора ефект поглинання також пов'язаний із синергізмом. Санований господарюючий суб'єкт при поглинанні втрачає свій самостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтися у вигляді дочірнього господарюючого суб'єкта.
3. Поділ. Така форма санації може бути використана для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську (виробничу) діяльність. Ефект такої форми санації полягає в тому, що за рахунок істотного скорочення загальногосподарського управлінського апарата, невиробничих і допоміжних служб значно скорочується сума постійних витрат, у зв'язку із чим за рахунок ефекту операційного левериджу кожен новий виділений поділ швидше може досягти точки беззбитковості своєї діяльності. Виділені в процесі поділу господарюючого суб'єкта одержують статус нової юридичної особи, а майнові права й обов'язки переходять до кожного з них на основі розділового балансу.
4. Перетворення у відкрите акціонерне товариство. Така форма санації, здійснювана з ініціативи групи засновників, дозволяє істотно розширити фінансові можливості господарюючого суб'єкта, забезпечити шляхи його виходу із кризи й дати новий імпульс його економічному розвитку. Умовою такої санації виступає необхідність забезпечення засновниками мінімального розміру статутного фонду, установленого законодавством.
5. Передача в оренду. Ця форма характерна в цей час для санації державних підприємств, при якій вони передаються в оренду членам трудового колективу. Умовою здійснення такої форми санації є прийняття на себе колективом орендарів боргів санованого господарюючого суб'єкта. Принципово така форма санації може бути використана й для підприємств недержавних форм власності.
6. Приватизація. У цій формі сануються державні господарюючі суб'єкти. Тепер ця форма санації одержала великий розвиток. Умови й форми приватизації державних підприємств регулюються великою системою законодавчих актів.
7. Перепрофілювання виробництва. Ця форма передбачає оцінку конкурентоспроможності продукції санованого господарюючого суб'єкта й зміни профілю діяльності окремих виробництв.
8. Закриття нерентабельних виробництв. Ця форма також передбачає оцінку конкурентоспроможності продукції господарюючого суб'єкта й закриття тих виробництв, які не приносять достатнього прибутку господарюючому суб'єктові.
Продаж частини майна, у тому числі як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств). При даній формі санації оцінюється необхідність того або іншого устаткування для господарюючого суб'єкта, цілісних майнових комплексів, що не приносять підприємству прибуток або мають прибутковість, недостатню для динамічного розвитку господарюючого суб'єкта в кризових умовах.
План санації. Класична модель санації
банкрутство санація фінансовий оздоровлення
Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.
Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства, процеси господарської діяльності тощо.
План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів.
У вступі відображається загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки.
У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві.
Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:
• Оцінка зовнішніх умов.
• Аналіз фінансово-господарського стану.
• Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.
• Наявний потенціал.
Оцінка зовнішніх умов, в яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегменту. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінки навколишнього середовища є оцінка можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.
Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками:
• аналіз виробничо-господарської діяльності;
• аналіз фінансового стану.
У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового левериджу тощо).
Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їх локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:
− залучення капіталу (наприклад утрата довіри кредиторів);
− ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку);
− персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори);
− законодавство (податки, заборона звільнення працівників).
У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають.
Наявний потенціал. Тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:
• фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;
• наявність кваліфікованого персоналу;
• наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;
• наявність ринків збуту продукції;
• виробничий потенціал;
• ефективна організаційна структура;
• висока якість менеджменту.
Ефективність проведення санації можна забезпечити планомірним розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також через послаблення чинників, що обмежують проведення санації.
На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.
У другому розділі плану наводяться стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.
Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну програму із відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:
• рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду);
• мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів;
• зменшення та збільшення статутного капіталу;
• реструктуризація кредиторської заборгованості;
• заморожування інвестиційних вкладень;
• зворотний лізинг;
• розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом.
Третій розділ є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими частинами цього розділу є:
• план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.
• план виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його «вузькі» місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію «ноу-хау», у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють потреби в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладень складається у формі і бюджету.
• організаційний план. Тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення організації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.
• фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;
б) баланс грошових надходжень та витрат;
в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окремі періоди під час санації та після її проведення);
г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).
У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації.
Четвертий розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.
Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:
• ліквідність та платоспроможність;
• прибутковість;
• додаткова вартість, створена в результаті санації;
• конкурентні переваги.
Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.
Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так звана «класична модель санації», яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю санації, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, ЇЇ глибина та якість фінансового стану фірми. У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.
Примусова ліквідація підприємства – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).
У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньо підготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.
У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Ідеться про реалізацію так званої першочергової (сrash) програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізинг замість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі інші.
Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бути реальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:
• сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
• основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність тощо);
• соціальні цілі.
Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної мети санації.
Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, яка являє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачається здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація програмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчих заходів. Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.
