2020-04-20
96
Як і будь-які податки, прямі податки покликані виконувати в системі фінансових відносин певні функції: фіскальну, регулюючу, стимулюючу. Високий ступінь виконання податками їх функцій свідчить про доцільність існування таких податків та їх економічну ефективність. Ступінь виконання кожної з цих функцій і вплив різноманітних факторів на ефективність оподаткування юридичних та фізичних осіб можна визначити з допомогою порівняльного аналізу стану справляння прямих податків за 2008 - 2010 роки, а також аналізу питомої ваги податків в загальних податкових надходженнях Чернівецької області та її динаміки за ряд років.
Виходячи з того, що доходи бюджету в першу чергу залежать від податків проаналізуємо, яку роль відіграють прямі податки у формуванні доходної частини бюджету і розглянемо його питому вагу в загальній сумі податкових доходів. На рисунку 2.2. графічно зображено питому вагу фактичного надходження основних податків в структурі доходів Зведеного бюджету області України станом на 31 грудня 2010 року.
Рис. 2.2. Структура основних податкових надходжень до Зведеного бюджету Чернівецької області за 2010 рік
Проаналізуємо склад доходної частини Зведеного бюджету Чернівецької області за 2010 рік. Як ми бачимо, питома вага податку на прибуток в загальній сумі доходів бюджету області сягає тільки 13,7 %. Найбільшу питому вагу займає прибутковий податок з громадян 26%, ПДВ- 25,3 %.
Якщо додати суму податку на прибуток та прибуткового податку з громадян, то їх сума становить всього 39,7% в сумі доходів бюджету області. Для порівняння - в економічно розвинених країнах цей показник сягає 40% і більше, а податки на споживання, яким по суті являється ПДВ, займають значно меншу питому вагу. Починаючи з 2010 року структура доходів бюджету, на прикладі Чернівецької області, наблизилася до світових стандартів і непрямі податки вже не відіграють домінуючої ролі в доходах бюджету.
Таблиця 2.3
Надходження прямих податків до Зведеного бюджету Чернівецької області у 2008 -2010 роках
| Найменування доходних джерел | 2008 рік | 2009 рік | 2010 рік | |||
| тис. грн. | у % до податкових надходжень | тис. грн. | у % до податкових надходжень | тис. грн. | у % до податкових надходжень | |
| Всього доходів | 240331,6 | 100 | 257991,2 | 100 | 289889,3 | 100 |
| Прибутковий податок з громадян | 44771,6 | 18,6 | 54090,9 | 21 | 75393,5 | 26,0 |
| Податок на прибуток підприємств | 43189,7 | 18 | 29346,9 | 11,4 | 39591,6 | 13,7 |
| Податок з власників транспортних засобів | 4771,4 | 2 | 8159,7 | 3,2 | 8805,8 | 3,0 |
| Плата за землю | 10304,4 | 4,3 | 13729,8 | 5,3 | 14187,6 | 5,0 |
Як свідчить динаміка податку на прибуток в структурі бюджету області, його питома вага в сумі загальних надходжень невпинно падає: в 2002 році вона становила 22,7%, а в 2008 році 18%, а в 2010 році вже 13,7%, що не скажеш про прибутковий податок з громадян, який зростає останнім часом і на даний момент становить 26% порівняно з 2008 роком - 18,6%. Різкий спад податку на прибуток можна обґрунтувати тим що саме законодавство потребує удосконалення і те що рівень прибутковості підприємств області стрімко падає і в результаті податок на прибуток теж. Щодо інших прямих податків то тут зберігається стабільність в надходженнях за винятком незначних відхилень.
Аналізуючи надходження прямих податків до бюджету області, бачимо, що сума номінальних надходжень знизилась по податку на прибуток знизилася по прибутковому податку ситуація протилежна з постійним зростанням суми надходжень (близько 30 млн. гривень в рік). Зменшення реальної суми надходжень відбувається за рахунок багатьох чинників. Один з найважливіших - зменшення чисельності платників податку на прибуток. Зменшується кількість зареєстрованих як платники податку на прибуток підприємств: так по м. Чернівці у 2005 р. було зареєстровано 5346 платників податку на прибуток а у 2008 р. вже 4161 у 2009 році 3798 а в 2010 році лише 32540.
Рис. 2.3. Структура надходжень основних прямих податків до Зведеного бюджету Чернівецької області
Найгірше те, що ще швидшими темпами зменшувалась питома вага підприємств, що дійсно сплачують податок на прибуток, в загальній сумі зареєстрованих: з 75% (тобто 4016 підприємств) у 2005 році до 57% (тобто 2394 підприємства) у 2008 році, а в 2009 році ситуація змінилася і питома вага стала збільшуватись до 75% (тобто 3360 підприємств) у 2010 році до 75% (тобто 3360 підприємств) у 2010 році 91% (2939 підприємств), рис. 2.4..
Як ми можемо проаналізувати, основною причиною переходу підприємств до категорії неплатників є наявність пільги, відсутність об'єкта оподаткування, нездійснення діяльності, банкрутство та інші причини. Причому ті підприємства, що використали пільгу переходять до категорії збиткових підприємств.
Рис. 2.4. Динаміка кількості зареєстрованих платників та тих, що сплачують податок
Стабільно зменшується і база оподаткування. Причиною цього є зростаюча питома вага збиткових підприємств: з 40% у 2006 р. до 54% у 2008р., 2009р. - 57%, та в 2010р. - 59%. Збитковими є цілі галузі - сільське господарство, транспорт, житлово-комунальне господарство. Не працювали в 2010 р. 19% підприємств.
Негативно впливає на стан надходження податку на прибуток перехід суб'єктів малого підприємництва на спрощену систему оподаткування, яка звільняє їх від сплати податку на прибуток. Втрати по податку на прибуток від переходу платників на спрощену систему оподаткування теж значні, але підприємництво необхідно якось стимулювати.
Крім того деякі платники податку на прибуток є учасниками економічного експерименту для підприємств деревообробної промисловості. Звичайно, цей експеримент приніс свої позитивні моменти: підприємства збільшили виробництво в порівнянні з 2009 роком на 46%, на 18% зросла реалізація, експортні операції пожвавились на 36%. Однак значними залишаються обсяги реалізації продукції шляхом бартерних операцій. Зміна умов оподаткування у зв'язку з проведенням експерименту негативно вплинула на стан надходження податку на прибуток. Характеризуючи стан справляння податку на прибуток за останній досліджуваний податковий період, слід сказати, що на невиконання прогнозних показників в значній мірі впливають низькі показники фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.
Аналізуючи зведені дані по Чернівецькій області можна визначити наступне: 2009 рік для даної області був кризовим. Надходження по податку на прибуток знизився на 33 відсотка (13825,5 тис грн.).
Таблиця 2.4
Податок на прибуток підприємств по районах Чернівецької області у 2008-2010 роках
| Райони | 2008 р. | 2009 р. | 2010 р. |
| Вижницький | 1063366 | 1842476 | 2344880 |
| Герцаївський | 106987 | 304561 | І49110 |
| Глибоцький | 556287 | 608741 | 258589 |
| Заставнівський | 228996 | 156840 | 175719 |
| Кельменецький | 161883 | 162029 | 105812 |
| Кіцманський | 587700 | 769007 | 925757 |
| Новоселецький | 1449283 | 779393 | 835610 |
| Путильський | 459647 | 417500 | 280690 |
| Сокирянський | 11281907 | 1779795 | 4088144 |
| Сторожинецький | 860049 | 683107 | 1020062 |
| Хотинський | 802406 | 641815 | 558352 |
| м. Чернівці | 17086955 | 16079418 | 26649995 |
| Обласна ДПА | 8535173 | 5130463 | 2198881 |
| УСЬОГО | 43 180 639 | 29 355 145 | 39 591 601 |
Зниження було зумовлено вище наведеними причинами, але дані 2010 року змінили ситуацію на краще і рівень надходження податку на прибуток збільшився на 35% (10236,5 тис. грн). Дана тенденція спостерігається в розрізі кожного району області. Негативним моментом є велика кількість збиткових підприємств, що з кожним роком зростає. Згідно декларацій на протязі 2010 року збитки по результатам отримали 1326 підприємства.
Отже, як ми бачимо, ситуація у звітній та платіжній дисципліні по податку на прибуток залишається невтішною. Працівники державних податкових інспекцій у Чернівецькій області для покращення платіжної дисципліни і зменшення заборгованості по податку на прибуток постійно вживають різноманітні заходи: направляють листи на розірвання контрактів з керівниками підприємств; направляють повідомлення про перебування майна в податковій заставі; надають відстрочки по сплаті податку на прибуток; оформляють зобов'язання на погашення заборгованості по податку на прибуток; виставляють на дебіторів-боржників інкасові доручення; виставляють розпорядження на суму недоїмки і пені по податку на прибуток; направляють листи в інші податкові органи на підтвердження дебіторської заборгованості; здійснюють вилучення готівки на погашення заборгованості по податку на прибуток; приймають рішення про звернення стягнень на майно боржників на суму податку на прибуток; погашають заборгованість взаємозаліком і векселями; порушують справи про банкрутство боржників; здійснюють опис майна підприємств-боржників; проводять документальні та тематичні перевірки юридичних осіб з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток; припиняють операції на розрахункових рахунках платників за несвоєчасну подачу звітності по податку на прибуток; по запитах відділу прямих податків і зборів до державних цільових фондів відділом розшуку податкової міліції здійснюються оперативно-розшукові заходи по розшуку неплатників.
Отже, як ми можемо зробити висновок, податкові органи ведуть напружену роботу не тільки по стягненню податку на прибуток, але й по забезпеченню підприємств можливістю сплачувати цей податок. Слід також зазначити, що вражаючі масштаби несплати та приховування прибутків, чомусь розцінюються насамперед як результат недостатнього рівня податкового контролю та здатності податкових структур збирати податки. Безумовно, податковий контроль надзвичайно важливий елемент податкової системи, конкретний механізм реалізації функцій податків, і в першу чергу фіскальної. Однак недоліки роботи податкових органів у цьому напрямку спричинені недоліками законодавчо-нормативних та інструктивних актів, на основі яких діють працівники податкових інспекцій та адміністрацій, а також важкою кризою економіки, яка є першопричиною усіх негараздів. Саме тому актуальним є питання реформування податкового законодавства та економіки в цілому. Адже, по суті кажучи, причиною непоступлень податку на прибуток в бюджет є відсутність самого об'єкту оподаткування на підприємствах.
прямий податок фінансовий прибутковий
РОЗДІЛ 3.
НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ
Порівняльний аналіз системи прямого оподаткування України та зарубіжних країн
Формування системи прямого оподаткування в податковій системі України вимагає вивчення досвіду розвинених країн, податкові системи яких мають багатолітню історію, оскільки досвід нашої держави в цих питаннях обмежений, оскільки в умовах адміністративно-командного соціалізму відношення між державою і підприємствами базувались на прямому вилученні значної частини їхніх доходів в бюджет в вигляді відрахувань від прибутку, різного роду платежів.
Для визначення шляхів функціонування та вдосконалення прямих податків в податковій системі України необхідно вивчення світового досвіду, що повинно супроводжуватися порівнянням податкової системи України з податковими системами розвинених країн. Це вивчення може стати основою для визначення шляхів вдосконалення та функціонування прямих податків в податковій системі України. Але в той же час, орієнтація податкової системи нашої держави на “зрілі” податкові системи повинна бути адекватна рівню соціально-економічного розвитку країни. Щоб визначити що відповідає нинішньому етапу розвитку України модель податкової системи, необхідно розглянути загальні закономірності формування податкових систем, що відбивають причинно-наслідкові зв'язки між певними параметрами соціально-економічного, культурного розвитку країни і характеристиками її податкової системи.
Щоб встановити закономірності, необхідно розглянути основні риси сучасних податкових систем розвинених країн, їхню еволюцію і її причини.
Сучасним податковим системам притаманна значна частка податкових надходжень бюджетів в ВНП. На початок 90-х років вона складала: в США-30%, Японії-31, Англії-37, Канаді-37, Німеччині-38, Італії-40, Франції-44, Бельгії-46, Нідерландах-48, Норвегії - 48, Данії-52, Швеції-61% [16, c.97-99].
Відмінності в загальному рівні оподаткування різноманітних країн показують існування зв'язку між часткою податкових надходжень в ВНП і моделлю ринкової економіки з притаманними їй масштабами і формами державного регулювання. Так, найменші масштаби перерозподілу державою ВНП характерні для американського варіанту ліберальної ринкової економіки і японської моделі. В США це зумовлене використанням податкової політики як засобу державного регулювання економічних процесів і, передусім, як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що вимагає низького рівня податкового пресу в країні. В Японії невелика частка податків в ВНП є слідством того, що податкова політика як засіб державного регулювання грає другорядну роль. Ведуча роль належить іншим засобам - державному програмуванню, прямій державній підтримці певних галузей і підприємств (цільові субсидії і т. д.).
Найбільш висока частка податкових надходжень в ВНП характерна для шведського варіанту моделі функціонування соціалізації з притаманним їй державним втручанням, передусім, не в виробництво, а в відношення розподілу, що зумовлює необхідність акумулювання в руках держави значної частини ВНП з її подальшим використанням на соціальні цілі.
Більшості країн, в тому числі з соціально орієнтованою ринковою економікою, притаманне помірне оподаткування, що оптимально з'єднує дві цілі: створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності (ця мета визначає верхню межу оподаткування) і ефективного вирішення соціальних проблем (ця мета визначає нижню межу оподаткування.
Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинених країн є їхня структура. Співвідношення прямих і непрямих податків має певні особливості в різних країнах. Так, в США, Японії, Канаді, Англії домінують прямі податки. В Франції - непрямі. (табл. 3.1.). Німеччина, Італія мають достатньо урівноважену структуру податків [29, c.45-62]/
Таблиця 3.1
Питома вага податкових надходжень в країнах з ринковою економікою
| Країна | Особистий прибутковий податок | Податки на прибуток | Внески на соціальне страхування | Податки на споживання | Акцизи | Інші | |
| Робітн. і службовц. | Підпр-ці | ||||||
| США Англія Німеччина Франція Італія Канада Японія | 38,5 28,9 27,4 11,8 26,3 40,8 26,8 | 7,3 11,0 4,7 5,4 10,0 6,8 21,5 | 11,6 6,6 15,9 13,3 6,3 4,3 10,9 | 16,6 10,6 18,8 27,3 13,6 9,7 15,2 | 7,6 16,6 17,0 18,8 14,7 13,9 4,2 | 6,8 12,3 9,4 8,5 10,6 9,9 7,3 | 14,3 14,0 6,8 14,9 8,5 14,6 14,1 |
Еволюція структури податкових систем розвинених країн і сучасна практика оподаткування свідчать про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від наступних причин: життєвого рівня переважної частини населення; досконалості механізму стягнення податків, його спроможності звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури; загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, рішення найбільш гострих соціальних проблем; традиції оподаткування.
Перевага на початку ХХ ст. непрямих податків зумовлене низьким рівнем доходів більшості населення, що об'єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною простотою збору непрямих податків, оскільки форма прямого оподаткування вимагає складного механізму врахування платників, об'єкту обкладання, механізму стягання податків. Прогрес в організації оподаткування, зв'язаний в першу чергу з комп'ютеризацією, вступом автоматизованої системи обробки фіскальної інформації підвищив ефективність прямого оподаткування і створив сприятливі умови для його розвитку.
Найбільш наочно розглянуті закономірності виявляються в країнах, що розвиваються, для яких характерно домінування непрямих податків з високою питомою вагою мита і акцизів (табл. 3.2.) [16].
Таблиця 3.2
Структура державних доходів країн, згрупованих по рівню економічного розвитку
| Група країн | Кількість країн включених в групу | Питома вага (%) в загальній сумі податкових надходжень | ||
| Прямі податки | Непрямі податки | |||
| Всього | В т.ч. податки на зовнішньоекономічну діяльність | |||
| Індустріальні Аграрно-індустріальні З середнім доходом Найменш розвинені | 20 15 55 14 | 58,3 38,3 27,8 18,6 | 29,7 45,1 52,0 63,3 | 3,7 14,5 28,9 41,6 |
Очевидний зв'язок між співвідношенням прямих і непрямих податків і рівнем податкової культури. Так як саме податкова культура, яка впливає на ефективність стягнення податків, масштаби ухилення від сплати, разом з іншими причинами створюють умови для підвищення ролі прямих податків. Пояснюється це тим, що надходження від основних видів прямих податків - податків на прибуток і особистого прибуткового податку - залежать від правильності декларування доходів, а остання - як від рівня оподаткування (помірні податки роблять економічні недоцільним ухилення від них, оскільки деякі засоби ухилення вимагають більших витрат на їхнє здійснення), так і від податкової культури. Якщо в західних країнах декларування стало невід'ємною частиною громадянського менталітету, а суспільна мораль орієнтована па публічне засудження тих, хто приховує доходи, то в розвинутих країнах, культура відносин ділового миру і громадян з державою ще не прийняла належного рівня.
Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками в користь перших стала також слідством зростання орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, що зумовила підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу вимагає встановлення оптимальної структури податкової системи, тобто оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками. Відомо, що прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів, вважаються більш справедливими, ніж непрямі, бо останні не тільки не залежать від розміру доходів, а і мають регресивний характер. Розвиток прямого оподаткування з високими прогресивними ставками, притаманними податковим системам західних країн, в 50-70-х р.р. дало можливість перенести основний тягар податків на найбільш забезпечені верстви населення і використати фінансові ресурси, що акумулювалися державою для реалізації соціальних програм, державних замовлень, капіталовкладення [19, c.5-8].
Розглянуті вище причини зумовили еволюцію структури податкових систем розвинених країн в направленні зростання ролі прямих податків.
Важливим аспектом структури податкових систем розвинених країн є структура прямих податків, що характеризується певними закономірностями, а саме - залежністю співвідношення між податком на прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком від структури національного доходу. В країнах з розвиненою ринковою економікою в створеному національному доході домінують індивідуальні доходи (в США в 2002 - 2008 рр. частка заробітної плати в національному доході склала 73,8%, доходів самостійно зайнятих - 6,8%, прибутку корпорацій - 8,6%) [3]. Тому частка особистого прибуткового податку значно вище. Так, в США самою великою статтею доходів є прибутковий податок з населення, що стягається по прогресивній шкалі. Існує неоподатковуваний мінімум доходів і три податкові ставки (15, 28 і 33%) [4]. Неоподатковуваний мінімум доходів є змінною величиною і має тенденцію до збільшення. На початку 90-х років він дорівнював 2 тис. дол. Податком може обкладатися або окрема людина, або родина. В останньому випадку сумуються всі види доходів членів сім'ї за рік.
В державному бюджеті Франції прибутковий податок з фізичних осіб перевищує 18%. Даний податок стягається щорічно з доходу, що декларується з початку року за підсумками попереднього фінансового року. Оподаткуванню підлягає фіскальна одиниця - родина, яка складається з подружжя і осіб, які знаходяться у них на утриманні. Для самотніх фіскальною одиницею, природно, є одна людина. Під доходами розуміються всі грошові надходження, отримані на протязі звітного року. Прибутковий податок з фізичних осіб носить прогресивний характер зі ставкою від 0 до 56.8% [29]. Не оподатковуються (ставка 0%) доход, що не перевищують 18140 франків. Максимальна ставка застосовується для доходу, що перевищує 246 770 франків.
В Великобританії ставка податку на фізичних осіб диференційована. При річному доході до 20,7 тис. ф. ст. Ставка податку - 25%, понад цієї величини - 40%.
В Японії фізичні особи сплачують державний прибутковий податок по прогресивній шкалі, яка має п'ять ставок: 10, 20, 30, 40 і 50%. Крім того, прибутковий податок префектури по трьом ставкам: 5, 10 і 15%. Окрім цього існують місцеві прибуткові податки. Більш того кожний, незалежно від величини доходу, сплачує податок на жителя в сумі 3200 ієн в рік. Здавалося б, прямі прибуткові податки в цій країні дуже високі. Але слід мати на увазі, що існує досить значний неоподатковуваний мінімум, що враховує також родинне положення людини. Від сплати податку звільнюються засоби, витрачені на лікування. Додаткові податкові пільги мають багатодітні громадяни. Середній річний доход жителя Токіо складав в останні роки 7100 - 7500 тис. ієн [3]. В інших префектурах Японії він звичайно декілька нижчий. У громадянина із середньорічним доходом можна звільнити від прибуткового податку більш 30% його доходів.
Податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального значення. Його питома вага в податкових надходженнях більшості розвинених країн порівняно низький. Винятком можна рахувати тільки Японію, де податки на прибуток, що стягаються на всіх бюджетних рівнях і під різними назвами, складають 21,5% і відрізняються від частки особистого прибуткового податку всього на 5,3 процентних пункту.
В США податок на прибутки корпорацій займає лише третє місце в доходах бюджету. Його основна ставка - 34%. Але вноситься він ступінчато. Корпорація сплачує 15% за перші 50 тис. дол. оподатковуваного доходу, 25% за наступні 25 тис. дол. і 34%-на суму, що залишалася. Окрім того, на доходи в межах від 100 тис. дол. до 335 тис. дол. встановлений додатковий збір в розмірі 5%. Таке ступінчате оподаткування має надзвичайно важливе значення для середніх і малих підприємств [14, c. 120-124]. Крім того, в сусідній Канаді податок на прибуток корпорацій складає 28%.
У Франції загальна ставка податку на прибуток підприємств складає 34%. В окремих випадках вона може підвищуватися до 42%. Більш низька ставка податку застосовується для прибутку від землекористування і вкладів в цінні папери. Тут ставки податку коливаються від 10 до 24% [16, c. 101].
В Швеції ставка податку на корпорації складає в нинішній час 30%. Але до 2001 р. вона була на рівні 52%, тобто одною з найбільш високих серед розвинених країн.
В Великобританії ставка податку з корпорацій - 35%. Пільги надаються в основному малому бізнесу. Якщо прибуток підприємства менш 200 тис. ф. ст. в рік, то податок знижується до 25%. В особливу категорію виділені нафтовидобувні компанії. Вони вносять в бюджет 75% доходу, що залишався після сплати податку по звичайній ставці.
Західною теорією і практикою оподаткування визнаний взаємозв'язок між розміром податку на прибуток і його впливом на виробничі стимули. Вважається, що обкладання прибутку податком, що перевищують 50% його величини, негативно впливає на стимули до приватнопідприємницької виробничої діяльності [17, c. 60]. Оптимальним з так званого сполучення фіскальних і стимулюючих задач вважається податок, не що перевищує третини прибутку. Таке розуміння податку на прибуток викликало поступове скорочення його граничних ставок в процесі податкових реформ, а також застосування широкого спектру податкових пільг. Тому в більшості розвинених країн використання податку на прибуток корпорацій складається не стільки в його фіскальній, скільки в регулюючій ролі.
Таким чином, активне використання в практиці державного регулювання саме податкових важелів, а саме в податку на прибуток, а також розуміння характеру регулюючого впливу цього податку на господарську діяльність створили умови зменшення його частки в структурі податкових надходжень. Однією з причин більш високої питомої ваги податків на прибуток в Японії є менше значення податкових засобів державного регулювання і використання цього податку, в основному, в його фіскальній функції.
Проаналізувавши все вище сказане, можна зробити висновок, що система прямого оподаткування України є більш жорсткою по відношенню до платників цих податків, не є стимулюючою, відсутні прогресивні ставки податків та багато інших недоліків. Для оглядності зробимо порівняльний аналіз режимів оподаткування одного з найбільш стратегічно важливого податку, як для держави, так і для господарюючих суб’єктів - податку на прибуток підприємств (корпорацій).
Для порівняння вибрано порядок оподаткування малих і великих підприємств, а також порівняння умов оподаткування, які діють в Україні і в США. Порядок, що діє у США, вибраний тому, що він надає пільги малому бізнесу і забезпечив широкий розвиток у країні малих підприємств. Для прикладу візьмемо типові малі підприємства з оподатковуваним доходом, вираженим для порівнянності в доларах США на рівні 23 000 і 110 000 дол. на рік.
Сума оподатковуваного прибутку українського підприємства визначається в такій послідовності: визначається сукупний валовий доход від усіх видів діяльності, отриманий протягом звітного періоду; коригують валовий доход, зменшуючи його на суму доходів, які за своїм змістом підлягають виключенню зі складу валових доходів з метою оподаткування; зменшують скоригований валовий доход на суму валових витрат та на суму амортизаційних відрахувань.
При твердій ставці податку, що дорівнює 30%, і сумі оподатковуваного прибутку 23000 дол. мале українське підприємство внесе до бюджету 6900 дол. Сума оподатковуваного прибутку американського підприємства визначається трьома видами доходу: сумою звичайного доходу, тобто прибутку від реалізації продукції основної діяльності; сумою капітального доходу, який являє собою прибуток від перепродажу майна, і сумою дивідендного доходу, одержаного у вигляді прибутку від раніше куплених акцій інших американських підприємств.
Ставка податку на звичайний доход прогресивно зростає при зростанні суми одержаного прибутку і складає: 15% при сумі до 25000 дол., 18% при сумі від 25000 до 50000 дол., 30% при сумі від 50000 до 75000 дол., 40% при сумі від 70000 до 100000 дол., і при сумі понад 100000 дол. - 46%.
Ставка податку на капітальний доход-тверда і становить 28% при будь-якій сумі доходу, але платнику податку надається право вибору: платити по цій ставці окремо за суму капітального доходу чи додати цю суму до суми звичайного доходу і платити за ставкою звичайного доходу. Природно, що підприємства, у яких сума звичайного і капітального доходів менша від 50000 дол., платять за сумарний доход по 15 або 18% ставки, а великі підприємства з великим сумарним доходом сплачують окремо податок на звичайний доход і окремо - на капітальний доход.
Третім видом оподатковуваного прибутку є доход, одержуваний від акцій інших корпорацій. Ставка дивідендного податку встановлюється на рівні звичайного доходу, але федеральне податкове законодавство, заохочуючи інвестиції в американську промисловість, звільняє платника податку від сплати 85% дивідендного податку, або, інакше кажучи, власник чужих акцій сплачує тільки 15% суми дивідендного податку [18, c. 102-104].
Таким чином, якщо звичайний доход американського малого підприємства складає 18000 дол., а капітальний - 3000 дол., то його власники вважатимуть за краще поєднати їх і сплатити податок за загальну суму - 21000 дол. за ставкою 15%, то становитиме 3150 дол. Дивідендний доход у 2000 дол. оподатковується також за ставкою 15%, але сума податку зменшується на 85% і становитиме в даному випадку 45 дол. В результаті 23000 дол. оподатковуваного прибутку американського малого підприємства оподатковуються в розмірі 3195 дол.
Проаналізувавши суми оподаткування прибутку двох малих підприємств, можна зробити перший, попередній висновок: при однаковому річному оподатковуваному прибутку податок, сплачуваний українським малим підприємством, більш як удвічі перевищує податок, сплачуваний аналогічним американським підприємством.
Виконаємо такі самі розрахунки по більших підприємствах з доходом у 110000 дол. на рік. Українське підприємство внесе до державного бюджету:
* 30 /100= 33000 дол.
Американське підприємство, якщо його звичайний доход становив 100000 дол., сплатить за нього за середньою ставкою 25,7% - 25700 дол., за капітальний доход в 4000 дол. за ставкою 28% - 1120 дол. і за дивідендний доход у 6000 дол. за ставкою 40% - 2700 дол. * 15% = 360 дол., тобто загальна сума податку на 110000 дол. прибутку становить:
+1120+360=27180 дол.
Порівнявши суми податків на прибуток по двох більших підприємствах, можна зробити другий попередній висновок: за однакового річного оподатковуваного прибутку податок, сплачуваний українським підприємством, не набагато перевищує податок, сплачуваний аналогічним американським підприємством. І тільки тоді, коли прибуток наблизиться до одного мільйона доларів на рік, ставка оподаткування американського підприємства перевищить ставку оподаткування українського, і, отже, американське підприємство сплатить більший податок, ніж українське, у якого ставка податку не зміниться і воно сплатить до державного бюджету ті самі 30% від суми оподатковуваного прибутку.
Порівняння суми податків із загальним прибутком кожної пари підприємств показує, що мале українське підприємство віддає до держбюджету 30 %, а американське-близько 14%. По більших підприємствах результати ближчі - 30 % і 21 % відповідно. І тільки по дуже потужних підприємствах, прибуток яких наближається до мільйона доларів на рік, результати стають іншими - податок американського підприємства може перевищувати податок українського.
У підсумку можна констатувати, що американське податкове законодавство дійсно стимулює створення і розвиток малих підприємств, встановлюючи їм менший податок на прибуток, ніж великим. Такого стимулюючого впливу українське податкове законодавство не має.
Розрахунки по прямому оподаткуванню дають змогу зробити висновок про те, що система прямого оподаткування в Україні є однією з головних причин бідності населення і фінансової нестійкості господарюючих суб'єктів, особливо малих підприємств. При таких прямих податках навіть найпрацелюбніший підприємець і найкваліфікованіший працівник втрачають інтерес до продуктивної праці і шукають інші можливості заробітку.
3.2 Шляхи удосконалення системи прямого оподаткування України у напрямку інтеграції в Європейське Співтовариство
Друга половина XX сторіччя ознаменувалася створенням і стрімким розгортанням інтеграційних об'єднань у Західній Європі. В підвалини цих процесів закладені глибинні фактори, що пов'язані з об'єктивними потребами розвитку виробництва, торгівлі, сфери послуг, соціальної інфраструктури.
Специфічні риси інтеграції - її регіональний характер, тенденція розвиватися в тих регіонах, де є необхідні економічні і політичні передумови, й об'єднувати переважно сусідні, територіальне близькі країни, на відміну від міжнародного співробітництва в інших його проявах, здатного виникати між різними країнами чи регіонами.
Інтеграція може відбуватися між подібними, однорідними за соціально-економічним змістом державами або між країнами, які мають визначені спільні соціально-політичні інтереси і цілі. Вчені провідних економічних шкіл розглядали її з різних підходів. Так, представники неоліберального напрямку визначали інтеграцію як усунення перешкод на шляху вільної гри ринкових сил, неокейнсіанці же - як процес розробки державами спільної економічної політики і переходу до наднаціональної, наддержавної влади. Проте в середині 70-х років дійшли висновку: "Інтеграція - складне явище, що охоплює й інтегруючу дію ринкових сил, і поступовий процес узгодження економічної політики урядами країн-учасниць".
Інтеграція передбачає створення міждержавних інститутів, здатних координувати дію урядів, впроваджувати в тих чи інших масштабах спільну економічну політику. Вона досконаліша, ніж інші форми міжнародної співпраці, оскільки за інших рівних умов здатна досягти значно більшого економічного ефекту. Процес інтеграції європейських країн можна розглянути на структурно-логічній схемі побудови Європейського Співтовариства (див. рис. 3.1). [19, с.125]
Рис. 3.1. Структура Європейського Співтовариства
Економічна інтеграція виявилася безальтернативною формою розвитку економічних систем європейських країн. Основними були два конкурентоспроможних підходи: перший, висунутий на початку 1950 років французьким бізнесменом і адміністратором Жаком Моне, вбачав посилення секторної інтеграції; другий підхід, за пропозицією тодішнього міністра закордонних справ Бельгії Поля-Анрі Спаака, полягав у створенні Спільного ринку. Час підтвердив життєздатність обох підходів. Після зустрічі у Мессіні 1955 року міністрам закордонних справ вдалося домовитися про інтеграцію у галузі ядерної енергетики та створення митного союзу та Спільного ринку.
Обов'язковими умовами такого союзу є відміна мита і кількісних обмежень у взаємній торгівлі країн-учасниць, встановлення єдиного митного тарифу, проведення спільної торгової політики щодо третіх країн. Виконання цих домовленостей необхідно для забезпечення сприятливих умов розвитку національних економік держав-учасниць. З одного боку, з'являється можливість виробляти продукцію в розрахунку на більший за розміром ринок інтеграційного угруповання, з іншого - надає захист від конкурентів із третіх країн.
Аналіз розвитку податкових систем європейських країн свідчить про зростаючу роль прямого оподаткування, насамперед прибуткового оподаткування доходів громадян. Зростаюча податкова культура і свідомість платників прямих податків дає змогу забезпечувати сталі надходження до бюджету і використовувати податки як інструменти, що стимулюють прискорення науково-технічного прогресу, збільшення зайнятості, рівномірний розвиток територій та ін. Порівняння існуючих систем оподаткування громадян в ЄС і Україні виявляє багато суперечностей, які повинні бути вирішені найближчим часом. Середня ставка в Україні прибуткового податку з фізичних осіб у 2008-2009 роках - 16,5%, а в європейських країнах не менше 30%. Проте Україна не має можливості застосовувати сьогодні більші ставки податку, оскільки доходи населення надзвичайно низькі, в 2008 році реальні доходи після оподаткування скоротилися на 5,8% порівняно з 2007 роком. А в розвинутих європейських країнах протягом останніх десятиліть розмір реальної заробітної плати зростав: наприклад, у Великобританії з 1955 року по 1996 рік - в 1,8 разу; у Франції - в 2,4; у Німеччині та Італії - в 2,8 разу. В 2000-ті роки ці процеси зберігали свою динаміку в країнах ЄС, реальна погодинна зарплата робітників в обробній промисловості зросла на 7% порівняно з 1995 роком [19, с.126]. Із зростанням доходів громадян зростала й частка прибуткового податку в податкових надходженнях бюджетів країн Спільного ринку. Середній показник його частки в ЄС зріс із 22,1% в 1980 році до 26,1 % в 2000 році. Особливо швидкими темпами податкові надходження зростали в Італії - 2,1, Ірландії - 1,7, Греції - 1,3 разу [19, с.126]
Таблиця 3.3
Динаміка частки особистого прибуткового податку в податкових надходженнях у країнах ЄС, % у 1980-2005 роках
| Країна | 1980р. | 1985 р. | 1990р. | 1995р. | 2000р. | 2005р. |
| Австрія | 20,9 | 21,7 | 23,2 | 23,3 | 19.5 | 15,8 |
| Бельгія | 24,2 | 31,9 | 35,1 | 32,6 | 31,1 | 30,1 |
| Великобританія | 31,1 | 38,2 | 29,5 | 26,3 | 27,8 | 28,9 |
| Греція | 10.0 | 9,0 | 14.9 | 13,5 | 13,9 | 18,9 |
| Данія | 48,6 | 55,9 | 51,4 | 47,1 | 51,0 | 36,5 |
| Ірландія | 18,3 | 25,2 | 32,1 | 33,3 | 30,8 | 31,9 |
| Іспанія | 11,0 | 15,0 | 20,0 | 16.1 | 23,5 | 26,4 |
| Італія | 10,9 | 15,2 | 23,1 | 27,7 | 23.1 | - |
| Люксембург | 24,0 | 28,0 | 27,3 | 25,6 | 23,3 | 21,5 |
| Нідерланди | 26,7 | 27,1 | 25.8 | 19,6 | 21,7 | 19,3 |
| Фінляндія | 41,9 | 42,0 | 44,2 | 50,0 | 47,1 | 27,5 |
| Франція | 12 | 12 | 12,5 | 13.6 | 11,4 | 14,7 |
| ФРН | 26,6 | 30,0 | 29,9 | 28.9 | 28,9 | 15,8 |
| Швеція | 49,6 | 46,1 | 41,0 | 37,7 | 38,6 | 43,0 |
| ЄС-15 | 22,1 | 26,1 | 27,4 | 25,8 | 26,1 | 22,19 |
Як свідчить досвід країн ЄС, одне з провідних місць у податкових надходженнях займає прибутковий податок з громадян, і його частка в останні десятиріччя постійно зростає. Удосконалення податкової системи України потребує реформування діючого податку на доходи фізичних осіб.
Важливим напрямком реформування національного оподаткування є перехід до оподаткування сукупного валового доходу платника податку, який включає суму доходу з усіх джерел у грошовій, матеріальній і нематеріальних формах. Досвід розвинутих країн свідчить, що система прибуткового оподаткування громадян часто охоплює і доходи від володіння житловими будинками, приміщеннями для професійного використання, сільськогосподарськими землями та будівлями. Кожному виду нерухомості відповідає розмір доходу, що береться до розрахунку незалежно від того, чи був дохід реально отриманий, чи ні. Такий механізм забезпечує ефективне функціонування ринку нерухомості й надходження до бюджетів.
Воднораз проведення обґрунтованої політики стосовно використання дозволених вирахувань із сукупного валового доходу, яка б відповідала вимогам соціально-економічного розвитку держави, сприяло б зростанню нагромаджень та заощаджень населення. Зважаючи на демографічну ситуацію в Україні, стан здоров'я населення, варто застосовувати пільги на дітей і осіб похилого віку, на проведення лікування і оздоровчих заходів. Із сукупного оподатковуваного доходу пропонуємо вираховувати відповідно до встановлених законодавством меж витрати на соціальне, пенсійне, медичне страхування, вартість проїзду на роботу, витрати на освіту, професію.
Оскільки податкові системи розвинутих європейських країн зорієнтовані на оподаткування доходів громадян і ця тенденція має незворотний напрямок, очевидним для України є приділення особливої уваги такому виду оподаткування. І головним моментом, про що свідчить європейський досвід, повинно бути стягнення податків із тієї частки доходів платників, які залишаються після забезпечення основних життєвих потреб робітника та його сім'ї. В цьому контексті повинен бути переглянутий неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який на сьогодні не відповідає потребам платників.
Фіскальна політика дає змогу вирішувати задачі стратегічного характеру: встановлення оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками, персоналізація податку залежно від платоспроможності платника. Таким стратегічним інструментом можна назвати перехід до спільного оподаткування доходу сім'ї, як бази оподаткування. Так, у Франції з 1947 року використовується система сімейного коефіцієнта, яка може послабити прогресивність оподаткування залежно від стану та наявності інших членів сім'ї - дружини, дітей віком до 18 років і незалежно від віку - інвалідів, а також військовослужбовців, студентів. Саме тому за однакового рівня доходів сім'я сплачує податок менший, ніж неодружена особа, що позитивно впливає на фінансовий стан сімейної пари. Як свідчать факти, ця допомога сім'ї збільшує рівень її доходу: в середньому сума податку знижується на 15 %, а число оподатковуваних сімей - на 11%, причому це зниження найпомітніше для осіб із невисокими доходами [19, с.127]. В інших країнах ЄС спільне оподаткування сім'ї застосовується поряд із окремим (наприклад, Великобританія) чи застосування податкових класів, як у Німеччині, проте позитивний вплив такого підходу очевидний. Тому подібні до цих заходи мають бути відображені в новому законі про оподаткування доходів фізичних осіб. Це дасть змогу диференційовано оподатковувати різні верстви громадян залежно від сімейного стану, кількості утриманців і, отже, досягти позитивних соціальних зрушень.
За допомогою змін щодо тактики оподаткування в європейських країнах визначають правила та режими, які спрямовані на підтримку (пільги) чи покарання (штрафи) тієї чи іншої діяльності або операції чи групи платників. Широко розповсюджений тактичний інструмент - звільнення від оподаткування певних категорій платників чи видів діяльності для заохочення інвестицій та найму робочої сили. Досить розповсюдженими формами є зниження бази оподаткування, застосування знижених ставок податку. Ці заходи можуть мати тимчасовий або перманентний характер і обумовлюються завданнями соціально-економічного розвитку держави.
Досвід країн - учасниць ЄС засвідчив, що зниження верхньої межі оподаткування, по-перше, сприяло зростанню особистих нагромаджень населення, що дало змогу використовувати звільнені від оподаткування кошти на інвестиційні цілі. По-друге, сприяло збільшенню самого споживання, що, звичайно, дало імпульс для розвитку цілих галузей економіки, зменшило запаси товарної маси, вплинуло на зниження рівня цін. Завдяки цьому зменшився рівень інфляції, зміцніла національна валюта. Загалом у багатьох країнах збільшився неоподаткований мінімум доходів громадян, що сприяло економічному зростанню.
Впровадження податків чи зміни у податкових системах європейських країн супроводжуються широкою агітаційною компанією щодо переваг і важливості тих чи інших кроків у сфері оподаткування. До такої роботи поряд із державними податковими органами залучаються також і приватні фірми. У нас цього немає, тому більшість населення сприймає введення податків негативно. А в деяких країнах ЄС прийняття тих чи інших податкових законів можливе лише після отримання згоди населення шляхом референдуму. Розширення демократичних засад у подальшому позитивно вплине на весь податковий процес. Є підстави стверджувати, що такі форми вкрай необхідні й для України. Особливе значення щодо забезпечення стабільності й передбачуваності податкової системи України повинно справити прийняття Податкового кодексу, який передбачає зменшення кількості податків, зниження ставок, утримання від внесення частих змін у податкове законодавство, проведення політики скасування необґрунтоване великої кількості пільг, що негативно впливають на формування податкових доходів бюджету і порушують принципи оподаткування. Здійснення послідовної податкової політики з усвідомленням стратегічної мети економічної інтеграції України - приєднання до європейських організацій - сприятиме виходу її економіки з глибокої кризи і забезпечить умови для поступового зростання.
Напрямки реформування основних прямих податків в проекті Податкового кодексу України
Діюча податкова система України не повною мірою відповідає вимогам нинішнього стану економіки та суспільних взаємовідносин i вимагає кардинальної заміни окремих елементів податкових механізмів. При цьому не обов’язково повністю замінювати чинні елементи податкової системи, оскільки це може призвести до хаосу, знищення звичних для платників податків механізмів.
Зважаючи на те, що прийнятий у 1997 році Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в основному відповідає світовим вимогам щодо оподаткування прибутку (доходу) підприємств, при підготовці розділу проекту Податкового кодексу України, яким регулюється справляння цього податку, не ставилася мета вносити кардинальні зміни до порядку його справляння, а лише передбачалося його вдосконалити. Зокрема, перед розробниками цього розділу проекту Кодексу ставились такі головні цілі: по-перше, послабити податкове навантаження на платників податків за рахунок зниження ставки податку на прибуток підприємств; по-друге, зробити цей податок нейтральним по відношенню до всіх категорій платників податків шляхом скасування цілої низки пільг та винятків в оподаткуванні; по-третє, спростити адміністрування податку на прибуток підприємств.
Для вирішення зазначених проблем у проекті Кодексу запропоновано ряд змін до діючого сьогодні порядку справляння податку на прибуток. Наприклад, передбачено знизити ставку податку на прибуток підприємств з 30 до 20 відсотків, а ставку оподаткування дивідендів - з 30 до 15 відсотків.
З метою запобігання різкому зниженню надходжень до бюджету від цього податку передбачено поступове зниження ставки податку на прибуток підприємств. Так, протягом першого року дії Кодексу після набрання ним чинності запропоновано податок на прибуток сплачувати за ставкою 25 відсотків, як зазначалося в попередньому пункті.
Зазначимо, що передбачена проектом Кодексу ставка податку на прибуток є значно нижчою від діючих ставок цього податку в більшості європейських країн. Наприклад, у Бельгії ставка податку на прибуток становить 39 відсотків, у Росії, Німеччині, Іспанії - 35 відсотків, Австрії - 34 відсотки, Франції - 33 відсотки, Данії - 32 відсотки.
Безумовно, істотне зниження ставки податку на прибуток підприємств неминуче призведе до зменшення надходжень від цього податку до бюджету у перші роки після прийняття Податкового кодексу. Однак світова практика свідчить, що введення нових економічних реформ приносить очікуваний ефект не одразу, а через певний час. Компенсацією втрат перехідного періоду стане розширення бази оподаткування, основу якої становитимуть скорочення податкових пільг i залучення до оподаткування капіталів, що знаходяться у тіньовому обороті [33, c.53-55].
Враховуючи, що проблеми соціального захисту та економічної підтримки окремих галузей економіки слід вирішувати шляхом надання адресної соціальної допомоги, збільшення бюджетного фінансування на основі забезпечення достатніх надходжень до бюджету, а не шляхом викривлення загальноприйнятих схем оподаткування, у проекті Кодексу запропоновано скасувати цілу низку податкових пільг i за рахунок цього розширити базу оподаткування.
У процесі підготовки проекту Кодексу переглянуто діючий перелік податкових пільг та винятків із загальних правил оподаткування i вилучено ті з них, які безпосередньо не мають соціальної та інвестиційної спрямованості або запроваджені з метою часткового розв’язання проблем, пов’язаних із нестачею бюджетних асигнувань на ті чи інші цілі. Крім того, уточнено перелік доходів та витрат, які дозволяється враховувати при визначенні оподатковуваного прибутку підприємств.
Для спрощення адміністрування податку на прибуток підприємств проектом Кодексу передбачається подання декларації з податку на прибуток один раз на рік за підсумками звітного року не пізніше 25 лютого року, наступного за звітним. При цьому для забезпечення рівномірного надходження цього податку до бюджету протягом року передбачено проведення щомісячних авансових платежів, розмір яких розраховуватиметься виходячи з результатів господарської діяльності платника за попередній рік i підлягатиме коригуванню залежно від того, збільшилися чи зменшилися доходи платника протягом звітного року.
Щоб запобігти несплаті авансових платежів протягом року або сплаті їх у неповному розмірі, проектом Кодексу передбачається встановити відповідальність за такі порушення у вигляді штрафних санкцій та пені у разі, якщо недоплата з авансових платежів порівняно з розміром податку на прибуток, перерахованим за результатами звітного року, перевищуватиме 30 відсотків.
Водночас проектом Кодексу передбачено зберегти щоквартальне подання декларації з податку на прибуток та щоквартальну сплату податку для підприємств, які мали від’ємне значення об’єкта оподаткування за минулий рік (тобто збиткових підприємств), а також для новостворених підприємств протягом першого року їх діяльності.
А для підприємств, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, проектом Кодексу передбачено, що вони сплачуватимуть податок на прибуток за підсумками звітного податкового року. Враховуючи вищезазначене, ці підприємства не нараховуватимуть та не сплачуватимуть авансові платежі. Таким чином, для цих підприємств встановлюється порядок оподаткування, який сприятиме їх зацікавленості у виробництві сільськогосподарської продукції. У разі здійснення цими підприємствами діяльності іншої, ніж виробництво сільгосппродукції власного виробництва, вони сплачуватимуть податок на прибуток від цієї діяльності у загальновстановленому порядку.
Крім того, проектом передбачено змінити порядок визначення дати збільшення валового доходу i валових витрат виробництва та обігу. Зокрема, дата виникнення валового доходу визначатиметься у момент передачі права власності на продукцію (товари, інші активи). При цьому валові витрати визнаватимуться витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони були здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, будуть відображатися у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були фактично здійснені. Такий підхід при визначенні дати збільшення валового доходу i валових витрат дасть можливість узгодити бухгалтерський та податковий облік, що значно спростить для платника ведення податкового обліку [34, c.71-73].
Відповідно до положень проекту Кодексу сума податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, зменшується на суму вартості торгового патенту на провадження деяких видів підприємницької діяльності. Тобто вартість торгового патенту є складовою частиною податку на прибуток. Тому в проекті Кодексу порядок патентування деяких видів підприємницької діяльності подано в розділі «Податок на прибуток підприємств» як спеціальний порядок справляння цього податку. При цьому зазначене зменшення податку на прибуток запропоновано застосовувати лише до прибутку, одержаного від того виду діяльності, на який придбано патент.
Враховуючи, що відповідно до положень проекту Кодексу суб’єкти малого підприємництва мають можливість використовувати спрощену систему оподаткування, подальше застосування спеціального торгового патенту проектом Кодексу не передбачається.
липня 2000 року Верховна Рада України ухвалила проект Податкового кодексу в першому читанні з урахуванням ряду застережень та пропозицій, які знайшли відображення в постанові Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Податкового кодексу України». Проте з деякими пропозиціями, в тому числі й щодо податку на прибуток підприємств, принципово не можна погодитись, оскільки вони призведуть до значних втрат бюджетних надходжень та до ускладнення адміністрування податків. Зокрема, не можуть бути підтримані пропозиції щодо запровадження менш суворої регламентації переліку витрат, на які платник податку зменшує валовий дохід при визначенні оподатковуваного прибутку, та збільшення норм амортизації. Запропонований проектом Кодексу порядок визначення валових витрат дає змогу платникові податку відносити всі витрати, пов’язані з його господарською діяльністю, до валових витрат виробництва та обігу [36, с.29].
Стосовно пропозиції щодо усунення регламентації списання витрат подвійного призначення, зокрема витрат на експлуатацію легкових автомобілів, пально-мастильні матеріали, поліпшення та ремонт легкових автомобілів, а також витрат на рекламу та презентації, на відрядження, заміну товару по гарантії, спецодяг працівників, науково-технічне забезпечення діяльності тощо, то вона, на нашу думку, є неприйнятною, оскільки призведе до необґрунтованого звуження бази оподаткування i, як наслідок, - до втрат бюджету.
Запропоноване в постанові збільшення норм амортизаційних відрахувань також неминуче призведе до зниження надходжень від податку на прибуток. Враховуючи те, що проектом Кодексу передбачено можливість застосування платником податку прискореної амортизації основних фондів групи 3 і не передбачено централізації нарахованих амортизаційних відрахувань i застосування понижуючих коефіцієнтів до норм амортизації, вважаємо недоцільним на даному етапі збільшувати норми амортизації.
Зазначимо, що автоматичне збільшення норм амортизації без урахування специфіки окремих галузей не тільки не покращить їх економічне становище, а навпаки - зробить їх неконкурентоспроможними. Це, зокрема, стосується підприємств, які здійснюють перевезення морськими, річковими та повітряними суднами. З метою вирішення зазначеної проблеми проектом Кодексу морські та річкові судна віднесено до першої групи основних фондів. До Комітету Верховної Ради України з питань фінансів i банківської діяльності надійшли пропозиції від Комітету з питань будівництва, транспорту i зв’язку щодо віднесення до першої групи основних фондів повітряних суден [13, с.9].
Враховуючи важливість Податкового кодексу для економіки країни, при підготовці проекту до другого читання у Верховній Раді України повинні бути розглянуті всі пропозиції «за» i «проти». Тобто їх необхідно ретельно обґрунтувати, прорахувати можливі втрати та економічний ефект, щоб досягти збалансованості інтересів бюджету i конкретного підприємця.
В умовах економічної нестабільності, існування різного роду механізмів приховування прибутків та ухилення від сплати податків удосконалення системи оподаткування в Україні та підвищення її ефективності мають іти шляхом пошуку більш надійних та стабільних джерел сплати податків. Одним із пріоритетних напрямів податкової реформи має стати реальне зменшення податкового тиску на економіку за допомогою розширення переліку об’єктів оподаткування.
З метою реалізації цих завдань, а також забезпечення достатніх надходжень до бюджету у проекті Податкового кодексу України, підготовленому урядом, передбачено запровадження податку на майно. Хоча майнові податки непопулярні серед населення та неоднозначно сприймаються власниками, їх уведено в усіх країнах з ринковою економікою.
У нинішніх економічних умовах майнові податки мають застосовуватися не як фінансові важелі, спрямовані проти формування власника i власності, а як доповнення до оподаткування прибутку та інструмент найповнішого стягнення податків. Податок на майно не є новим, його передбачено у складі загальнодержавних податків i зборів Законом України «Про систему оподаткування» вже з 1994 року, коли Україна взяла курс на економічні реформи. Тобто питання оподаткування нерухомості стало актуальним, коли громадяни одержали право мати стільки нерухомого майна, скільки їм дозволяють доходи.
При розробці положень розділу «Податок на майно» проекту Кодексу за основу взято чинне законодавство щодо стягнення плати за землю та законопроекти про податок на нерухоме майно (нерухомість).
У проекті Податкового кодексу як об’єкти обкладення податком на майно запропоновано вважати земельні ділянки, житлові будинки або їх частини (квартири), садові будинки, дачі, гаражі тощо, а також споруди - матеріальні об’єкти, що підпадають під визначення першої групи основних фондів згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Платниками податку у проекті Кодексу визначено власників нерухомості, а в окремих випадках - користувачів. Якщо нерухоме майно перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку за належну частку буде кожна з цих осіб. А у разі коли нерухоме майно перебуває у спільній власності фізичних осіб, платником податку за належну їй частку вважатиметься одна з них, визначена за згодою цих осіб. При цьому всі власники зазначеного майна нестимуть солідарну відповідальність за виконання обов’язків, пов’язаних зі сплатою податку.
Згідно з проектом Кодексу платниками податку визнаватимуться також фізичні особи - власники майна, що є об’єктом оподаткування, незалежно від того, як саме ці фізичні особи здійснюють володіння, користування або розпорядження цим майном. При цьому відсутність у таких осіб документів, що підтверджують право власності на зазначене майно, не може бути підставою для невизнання цих осіб платниками податку за це майно, якщо фактично ці особи володіють, користуються та розпоряджаються ним.
Позитивним в оподаткуванні майна є те, що органам місцевого самоврядування надано право встановлювати ставки оподаткування будівель i споруд. При цьому слід зазначити, що Постановою Верховної Ради України від 13.07.2000 p. № 1868-III «Про прийняття за основу проекту Податкового кодексу України», якою проект Податкового кодексу України прийнято у першому читанні, передбачено встановлення єдиних ставок податку на нерухоме майно на рівні 0,5-1 відсотка бази оподаткування [28, c.107-109].
Передбачається, що джерелом сплати податку є доходи фізичних i юридичних осіб. У зв’язку з цим порядок обчислення та сплати податку взаємоузгоджено з оподаткуванням доходів фізичних осіб та прибутку юридичних осіб. Зокрема встановлено, що нарахування податку фізичним особам провадиться органами державної податкової служби на підставі даних декларацій про доходи та майно, в яких зазначається інформація про майно, яке перебуває у їх власності (користуванні) на день подання декларації. Необхідно зазначити, що за допомогою податку на майно уряд має намір навести порядок у сфері нерухомості як фізичних, так i юридичних осіб. Громадянам не слід боятися цього податку. По-перше, ставки податку на будівлі i споруди не можна назвати «драконівськими». Слід лише правильно провести інвентаризацію будівель i споруд та їх оцінку. По-друге, передбачені проектом соціальні пільги для фізичних осіб виводять з числа платників податку більшість населення, яка має у своїй власності нерухомість.
Таким чином, в умовах відсутності реформ у системі оплати праці та значної заборгованості по заробітній платі цей податок зорієнтовано на найзаможніших громадян. Наприклад, не підлягатимуть оподаткуванню будівлі, розташовані на території населених пунктів з чисельністю постійного населення 50 тис. i більше, у розрахунку 21 м2 загальної площі такої будівлі на кожного члена сім’ї плюс 10,5 м2 на сім’ю, але не менше 80 м2 загальної площі у випадках проживання однієї самотньої особи або двох осіб пенсійного віку. Тобто такий підхід спрямовано на оподаткування великих квартир та будинків i стосується тільки тих громадян, які мають значні надлишки площі.
За будівлі, розташовані на території населених пунктів з чисельністю постійного населення менше 50 тис., розмір податку зменшуватиметься на суму, обчислену виходячи з 40 м2 загальної площі такої будівлі на кожного члена сім’ї плюс 10,5 м2 на сім’ю. Для однієї самотньої особи або двох осіб пенсійного віку, що проживають у таких населених пунктах, база оподаткування зменшуватиметься на 120 м2 загальної площі будівлі. Не обкладатимуться податком нежитлові приміщення, які використовуються для утримання свійських тварин i птахів, зберігання садового та іншого господарського інвентаря, для льохів, інших господарських цілей, не пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності.
База оподаткування будівель, які використовуються сім’ями як садові будинки, зменшується на суму, обчислену виходячи з 80 м2 загальної площі. Щодо порядку оподаткування земельних ділянок кардинальних змін в проекті Кодексу не передбачено. Введення податку на будівлі i споруди значно скоротить випадки ухилення від оподаткування доходів фізичних осіб, оскільки цей податок є своєрідним показником реального, а не формально задекларованого майна громадян.
Враховуючи, що нерухомості притаманні такі риси, як візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація, вона є ідеальним об’єктом оподаткування. Тому є підстави вважати, що податок на майно в частині будівель i споруд, поряд із земельними ділянками, стане стабільним i прогнозованим джерелом поповнення доходів бюджету. Оскільки проектом Податкового кодексу цей податок закріплюється за місцевими бюджетами, його введення дасть можливість створити реальну фінансову базу для органів місцевого самоврядування та наповнити реальним змістом продекларовану самостійність місцевих органів влади. Разом з тим необхідно визнати, що органи виконавчої влади сьогодні ще не готові до введення в дію податку на майно в частині оподаткування будівель i споруд, тому для проведення необхідних заходів потрібно принаймні рік [28, c.108].
Крім того, з метою вирішення проблем щодо введення податку на майно відповідним міністерствам i відомствам необхідно внести зміни до чинних законопроектів та розробити цілий ряд нових нормативно-правових актів. Особливо це стосується оподаткування фізичних осіб. Зокрема, слід розробити методику i провести оцінку вартості будівель - об’єктів оподаткування, створити інформаційну базу даних про об’єкти нерухомості та платників цього податку, здійснити технічне та програмне забезпечення адміністрування цього податку. Враховуючи значний обсяг підготовчої роботи, вважаємо, що введ
