Дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні згідно до норм міжнародного права

Дотримання норм міжнародного права про соціальний захист громадян можливе лише за умови застосування цих норм та відповідно їхнього впровадження. Таким чином саме імплементація міжнародних норм має пріоритетний статус, проте це є системне питання, що вирішується через подолання проблем невідповідності норм внутрішнього законодавства та приведення їх до відповідного рівня, стандартів.

Саме дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні є важливим питанням, яке має відповідним чином контролюватися спеціально уповноваженою особою.

Згідно до ст.1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [18, ч. 1] з метою захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, проголошених у Конституції, законах та міжнародних договорах України, а також сприяє приведенню національного законодавства про права і свободи людини у відповідність до міжнародних стандартів у цій галузі.

Відповідно діяльність Уповноваженого в сучасних умовах набуває важливого значення щодо приведення українського законодавства у відповідність до міжнародних зобов’язань України. Саме тому виконання цього завдання є головною передумовою всього комплексу заходів щодо дотримання прав і свобод людини в нашій країні.

Питанню дотримання забезпечення соціального захисту громадян має сприяти належна підготовка періодичних доповідей України з прав людини щодо виконання ряду міжнародних конвенцій, учасницею яких вона є і відповідне реагування державних органів на виявлені зауваження та пропозиції відповідних контрольних міжнародних органів, які розглядають ці доповіді.

Міжнародний контроль дає можливість об’єктивно оцінювати виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань, аналізувати щодо узгодженості національного законодавства і сприяти таким чином приведенню його у відповідність до міжнародних стандартів. У підготовці таких доповідей важлива участь саме Уповноваженого з прав людини.

У кожному випадку виявлення невідповідності норм українського законодавства міжнародним стандартам з прав людини готуються узагальнені висновки у формі подань, які включаються до щорічної або спеціальної доповіді Уповноваженого з прав людини. Вони вже стають рекомендаціями для органів державної влади [18, c. 9].

Діяльність Уповноваженого з прав людини має на меті постійне регулювання та підтримку належного застосування норм міжнародного права, які згідно норм вітчизняного законодавства мають пріоритетне право на виконання та застосування. Інститут Омбудсмена має наметі встановити відповідні цінності до рівня належного забезпечення соціального захисту населення.

Останні статистичні дані говорять про важливість проблеми заборгованості працівникам на підприємствах. Дана проблема також є важливою та є на контролі у Уповноваженого з прав людини, оскільки належний рівень оплати праці впливає на статистику загальну по дотриманню основних соціальних стандартів, а саме про оплату праці соціальних верств населення.

Важливою ознакою при реалізації права на звернення до Уповноваженого з прав людини є безоплатна процедура - одна з форм правової допомоги, гарантованої ст. 59 Конституції України. При чому процедура звернення до Уповноваженого на відміну від звернення, наприклад до суду, не обтяжена зайвими формальними вимогами, є гнучкою відкритою, порівняно швидкою, і що важливо, спрямованою передусім на захист інтересів людини. Це значно спрощує процес звернення до Уповноваженого з прав людини, робить цю інстанцію привабливим засобом відстоювання своїх порушених прав [1, c. 59].

На сьогодні важливим в питанні дотримання забезпечення соціального захисту громадян в Україні виступає можливість застосування права кожного громадянина на звернення за захистом своїх прав та свобод до: національних судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також після вичерпання національних засобів захисту - до відповідних міжнародних судових установ чи до міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна.

На сьогодні закладаються основи ефективної національної системи захисту прав та свобод людини, процедурно забезпечується функціонування відповідних правозахисних механізмів на національному рівні, що має позитивно впливати через можливість порівняльного аналізу даної діяльності.

При дотриманні забезпечення соціального захисту громадян в Україні важливою та актуальною виступає така загальносвітова тенденція, як відхід від традиційних схем державного соціального забезпечення та пошук нових, більш ефективних заходів щодо соціального захисту, в тому числі недержавних.

Згідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, який запровадив поширену класифікацію прав людини на соціальні, цивільні, політичні, економічні та культурні, - вітчизняне законодавство важливим виокремлює питання зі ст. 11 цього нормативного акта [41, с. 11]. Саме в ст. 11 зазначається право на достатній життєвий рівень та його дотримання. В Україні питання даної норми та статті є також важливим та дотримується в Законі України «Про прожитковий мінімум»[2, с.4], та інших нормах.

Ратифікувавши Пакт, Україна стала його учасницею. Вона добровільно взяла на себе юридичні зобов’язання із захисту прав і норм, що містяться у його тексті, зокрема забезпеченням відповідності змісту національного законодавства вимогам узятих на себе міжнародних зобов’язань [41, ч.1].

Відповідно до статті 2 Пакту кожна держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги і співпраці, зокрема в економічній і технічній сферах, ужити в максимальних межах наявних ресурсів заходів до того, щоб забезпечити поступове повне здійснення визнаних цим Пактом прав усіма належними способами, аж до вжиття законодавчих заходів [41, с.2].

Держави, що беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються гарантувати здійснення проголошених у ньому прав, не допускаючи жодної дискримінації, як-от щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини. Відповідно до статті 3 Пакту держави, що беруть у ньому участь, зобов’язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право мати всі економічні, соціальні і культурні права, передбачені цим Пактом [41, с.3].

Стосовно кожного міжнародного договору, який було належним чином ратифіковано Верховною Радою України відбуваються пристосування його норм для дії у національному законодавстві. Це відбувається через внесення відповідних змін до чинних норм права національного законодавства через внесення змін до них. Подібна практика застосовується у більшості країн світу, щодо міжнародних договорів окрім тих які мають рекомендаційний характер, оскільки вони певною мірою вказують на певні прогалини та недоліки. Тобто існування можливості на вдосконалення через застосування міжнародних норм має позитивну практику на сьогодні та нажаль дуже рідко застосовується в Україні.

Участь України у діяльності МОП і використання наявного досвіду є вкрай необхідним та корисним перш за все у період економічних реформ.

У "Декларації про Державний суверенітет України" проголошено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Це положення закріплено Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" [19, с. 1], де зазначено, що прийняті й належним чином ратифіковані Україною міжнародні угоди є невід'ємною частиною національного законодавства України і використовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Через свої документи (декларації, хартії, пакти, протоколи, конвенції, рекомендації тощо) міжнародні організації впливають на національне законодавство окремих країн, прагнучи закласти в ньому чітку вимогу щодо дотримання загальновизнаних основних прав і свобод людини. Водночас відповідно до статутів чи інших установчих документів міжнародних організацій зобов’язання захищати основні права, забезпечені міжнародною гарантією, які випливають зі звичайного права або із хартії, декларації чи іншого аналогічного документа, діє зазвичай попри рівень, до якого держава національним законодавством захищає кожне право особи. Тобто міжнародні норми покладають на держави-підписанти обов’язок вживати потрібних заходів для реалізації захищених прав людини попри рівень чи повноту їх відображення в національному законодавстві.

Вид заходів і міру, до якої національне законодавство захищає згадані права, визначає кожна держава, яка підписала документ і яка відповідно до вимог своєї конституції має право визначити рівень - національний, субнаціональний або місцевий, - на якому вона забезпечуватиме запровадження захисту та дотримання забезпечення соціального захисту, що його вимагає міжнародне законодавство.

соціальний забезпечення захист населення