Ризики пов’язані з діяльністю банків і методи їх мінімізації

 

Кредитуванню притаманна низка ризиків, на які наражаються учасники ринку. Ризик - це економічна категорія, яка характеризує ймовірність настання події, пов'язаної з можливими фінансовими втратами чи іншими негативними наслідками для діяльності суб'єкта ринку внаслідок несприятливих змін на цьому ринку. Чим вищим є ризик для учасника ринку, тим вищою має бути винагорода за його прийняття і тим вищими будуть витрати іншого суб'єкта. Точка домовленості між учасниками ринку - це ціна за ризик. Питання дохідності має розглядатися в контексті його адекватності прийнятим ризикам, а самі ризики - в контексті ефективного управління ними, але аж ніяк не уникнення. Саме цей аспект є ключовим для нового комплексу процесів у фінансовій сфері, що узагальнюється під назвою "ризик-менеджмент". Ризик-менеджмент (в частині іпотечних ризиків) кожного банку буде залежати від того, за якою моделлю ринку буде розвиватися його кредитна діяльність.

Якщо буде обрана однорівнева модель, банк здійснюватиме всі операції, пов'язані з наданням та обслуговуванням кредитів, а також випуском цінних паперів та їх реалізацією. Кількість ризиків, на які буде наражатися банк при цьому, буде більшою, але й прибуток він буде отримувати значно вищий. При виборі дворівневої моделі розвитку ринку банк буде наражатися на ризики, що притаманні кредитуванню лише на першому етапі кредитування - при наданні кредиту. При продажу заставних іншому учаснику ринку -спеціалізованій установі - майже всі ризики з банку переходять на установу, яка буде емітувати та продавати цінні папери, але й прибутки банку будуть значно знижені.

У світовій банківській практиці розрізняють як загальні ризики, що притаманні всім сегментам фінансового ринку, так і ризики специфічні, які є характерними тільки для певного сегмента. Таким чином, кожному сегменту ринку притаманні одночасно кілька ризиків, які у поєднанні із дохідністю операцій на цьому ринку роблять його або привабливим, або занадто небезпечним для учасників.

Розглядаючи ризики іпотечного кредитування, слід визначити не тільки види (категорії) ризику, які притаманні цьому сегменту ринку банківського кредитування, а й визначити, як ці ризики впливають на кожного з учасників ринку - банки, позичальників, емітентів іпотечних цінних паперів та інвесторів. При цьому слід врахувати особливості, які характерні однорівневій та дворівневій моделям побудови вторинного іпотечного ринку.

До ризиків іпотечного кредитування належать:

. кредитний;

. ринковий;

. процентний;

. ризик ліквідності;

. валютний;

. операційно-технологічний;

. ризик репутації;

. юридичний.

Розподіл видів ризиків за учасниками ринку іпотечного кредитування залежно від обраної моделі наведено у табл. 3.1 та табл. 3.2.

 

Таблиця 3.1 - Розподіл ризиків за учасниками іпотечного ринку (однорівнева модель)

Види ризиків	Кредитор	Позичальник	Інвестор
Кредитний	*	*	*
Ринковий	*
Процентний	*		*
Ризик ліквідності	*		*
Валютний		*
Операційно-технологічний	*
Ризик репутації	*
Юридичний ризик	*		*

 

Таблиця 3.2 - Розподіл ризиків за учасниками іпотечного ринку (дворівнева модель)

Види ризиків	Кредитор	Позичальник	Емітент іпотечних цінних паперів	Інвестор
Кредитний		*	*	*
Ринковий			*
Процентний	*	*	*	*
Ризик ліквідності			*	*
Валютний		*	*
Операційно-технологічний			*
Ризик репутації			*
Юридичний ризик		*	*	*

 

На ризики при однорівневій моделі іпотечного ринку наражаються, насамперед, банки - первинні кредитори. Тому основну увагу буде приділено саме цим ризикам. Крім того, кількість видів ризиків, на які в цьому випадку наражається банк, є найбільшою. Слід зазначити, що банки України почали надавати кредити під заставу нерухомості з перших років свого існування. Оскільки ці кредити за своєю сутністю є іпотечними, то фактично мова йде про існування зазначених вище ризиків в діяльності вітчизняних банків навіть без їх формального визнання. Більш того, на сьогодні рівень цих ризиків є вищим, ніж за іншими кредитами, а винагорода банків за прийняття таких ризиків нижчою. Відтак, дослідження сутності ризиків іпотечного кредитування, а також способів управління ними та методів їх зниження є актуальним.

Кредитний ризик - це ризик втрат, які спричинені зміною платоспроможності позичальників, ризик несплати основного боргу та (або) відсотків за ним.

Кредитний ризик виникає з таких причин: 1. Зміна кредитоспроможності в часі, коли позичальник тимчасово не має можливості сплачувати кредитні платежі через, наприклад, втрату працездатності або втрату роботи. З часом позичальник може відновити платоспроможність, і він продовжить погашати основний борг та відсотки за кредитом.

. Зміна зовнішнього економічного середовища, в якому функціонує позичальник. (Наприклад, для фізичних осіб - зменшення рівня доходів, зміна сімейного стану; для юридичних осіб - зміна напрямів та перспектив бізнесу).

. Неправильна оцінка майна та кредитоспроможності позичальника на момент надання кредиту.

. Не відновлювана втрата кредитоспроможності. Втрата заставленого майна в наслідок стихійного лиха або іншого форс-мажорного впливу.

Кредитний ризик призводить до збитків банку через неповернення кредитів, тобто втрати активів. Збитки, в свою чергу, призводять до зменшення регулятивного капіталу. Таким чином, перший і найбільш широко відомий вплив кредитного ризику на банк полягає у скороченні його активів та капіталу.

Однак існує й інший прояв впливу кредитного ризику. Для банків, які надають та обслуговують іпотечні кредити, кредитний ризик безпосередньо впливає на ринкову вартість та прибутковість іпотечного портфеля. Через неповернення кредитів може знизитися вартість пулу іпотек, під які випущені похідні цінні папери. У цьому випадку банк втратить частину доходу, на який він розраховував під час емісії іпотечних цінних паперів. Хоча, зрештою, це також вплине на значення капіталу банку, економічна сутність прояву ризику зовсім інша - це не прямі збитки, а "збитки втрачених можливостей".

Управління банками кредитним ризиком залежить від специфіки їх діяльності (регіональний чи міжрегіональний, працює з юридичними або фізичними особами, спеціалізований чи універсальний), визначеної кредитної політики. Воно вимагає проведення постійного контролю за станом та якістю кредитного портфеля банку як за структурою кредитів, так і з точки зору моніторингу окремих груп кредитів.

Захист від кредитного ризику полягає у контролі та регулюванні кредитного портфелю, що передбачає:

) контроль за якістю іпотечних кредитів, що надаються;

) обов'язкове страхування позичальником заставленої нерухомості, що підвищує для нього вартість кредиту;

) вибір та застосування найбільш прийнятної для банків методики оцінки забезпечення кредитів;

) створення загальних резервів на можливі втрати за позиками;

) забезпечення розподілу кредитів за групами ризику та їх постійного моніторингу, своєчасне виявлення проблемних кредитів, розробка заходів для роботи з ними, створення спеціальних резервів.

При іпотечному кредитуванні, незважаючи на забезпечення кредиту заставою та комплексу заходів щодо запобігання кредитному ризику, існує також багато додаткових факторів виникнення кредитного ризику: зменшення вартості застави через падіння цін на житло або комерційну нерухомість, втрата або псування застави, неможливість реалізації застави у повному обсязі у разі неповернення кредиту. У даному випадку кредитний ризик поєднується з ризиком падіння вартості об'єкта застави, тобто ринковим ризиком. Наприклад, якщо якість іпотечних кредитів погіршується, банк може не реалізувати заставу за цінами, які на момент реалізації існують на ринку. Зниження якості кредиту також може відбуватися внаслідок погіршання умов або розірвання угод (контрактів) з учасниками вторинного ринку.

Перспективним напрямом мінімізації кредитного ризику при іпотечному кредитуванні є створення кредитних бюро, які на запит надають банкам необхідну інформацію щодо потенційного позичальника, стан його платоспроможності, попередні отримані іпотечні позики: чим частіше позичальник допускав затримки будь-яких платежів, тим вище ймовірність його дефолту. Кредитні бюро отримують від банків (та інших організацій) та акумулюють інформацію про кожну операцію кожного позичальника за кредитами (чи у повному обсязі вони повертались та сплачувались відсотки за кредитом). На основі цих даних кредитні бюро формують рейтинг клієнта, який є основою для розрахунку його платоспроможності (надійності як позичальника).

Із кредитним ризиком пов'язаний і ризик територіальної концентрації. Для іпотечного кредитування він може виникнути у випадку, якщо кредитний портфель складається з позик, наданих в одному регіоні. У разі погіршання економічної ситуації у цьому регіоні в банку можуть виникнути проблеми якості певної частини портфеля одномоментно. Наприклад, у випадку падіння ринку нерухомості у певному місті, це призведе до погіршання якості кредитів, що видані під об'єкти, розташовані в цьому місті.

У світі є практика мінімізації ризику дострокового погашення кредитів шляхом внесення положень в кредитну угоду про заборону дострокового погашення кредитів. Для зацікавлення клієнтів у погашенні кредитів за такими умовами банки пропонують дещо зменшені відсотки за користування кредитом.

При довгостроковому іпотечному кредитуванні загострюється проблема забезпечення ліквідності балансу вітчизняних банків. Самі банкіри ризик ліквідності з усього спектра банківських ризиків ставлять на одне з чільних місць. Ситуація неліквідності у банку може виникнути через те, що у нього ресурсна база іпотечних кредитів формується переважно за рахунок залучення короткострокових депозитів та кредитів. Тому банк не має можливості повністю покрити термінові зобов'язання за пасивними операціями, оскільки в разі їх вилучення не зможе швидко перетворити довгострокові іпотечні кредити в грошові кошти. Така ситуація є характерною для українських банків, що займаються довгостроковим кредитуванням під заставу нерухомості.

Ризик ліквідності має дві складові: ризик ліквідності банку та ризик ліквідності ринку.

Ризик ліквідності банку виникає при недостатності ліквідних ресурсів банку, коли настає термін платежу за зобов'язаннями, через незбалансованість його активів та пасивів у часі.

До ризику ліквідності ринку належить ризик зменшення його глибини (обсягу укладених угод) та ширини (асортименту інструментів). Зміна ліквідності ринку може мати негативний вплив на банк навіть за ситуації, коли ліквідність самого банку є достатньою. Особливо важливо враховувати ризик ліквідності ринку в тому випадку, коли банк покладається на певний сегмент ринку як на основне джерело залучення коштів (фізичні або юридичні особи, національна чи іноземна валюта, поточні чи строкові депозити), або якщо він намагається працювати з інструментами, що повинні бути ліквідними (іпотечними цінними паперами). При запровадженні дворівневого іпотечного ринку в Україні для банків з'явиться можливість рефінансування за допомогою іпотечних цінних паперів. Та може виникнути ситуація, коли запропоновані банками іпотечні цінні папери не знайдуть попиту з боку інвесторів (небанківських фінансових установ, асоціацій, страхових компаній, пенсійних фондів, інших організацій) через відносну непривабливість цих цінних паперів (ставка менша за ставку за подібними інструментами). На сьогодні науково обґрунтованих оцінок ліквідності ринку іпотечних цінних паперів немає. Проте більшість експертів сходяться на тому, що його потенційна глибина є незначною.

При функціонуванні дворівневого іпотечного ринку банки знижують ризик ліквідності та формують додаткове джерело довгострокових кредитних ресурсів шляхом продажу пулу заставних за іпотечними кредитами спеціалізованій іпотечній установі.

Валютний ризик - це ризик того, що банк зазнає збитків або недоотримає прибуток внаслідок несприятливих змін валютного курсу. Слід зазначити, що в світовій практиці не практикується видача іпотечних кредитів в іноземній валюті і тому цей вид валютного ризику притаманний країнам з перехідними економіками.

Основною причиною виникнення валютного ризику при іпотечному кредитуванні в Україні є те, що ринок нерухомості сформований та функціонує на основі "прив'язки" до ВКВ (здебільшого до долару США). Проявом валютного ризику в українських банках є його вплив на капітал. Оскільки вимоги до мінімального рівня капіталу банку встановлені в євро, а сам капітал українських банків обліковується в гривні, то зміна курсу євро/гривня впливає на дотримання банком встановлених вимог. Зміна валютного курсу (при кредитуванні в іноземній валюті) може призвести до ситуації, коли гривневий еквівалент заборгованості зросте, а при сталому значенні капіталу банку це спричинить порушення економічних нормативів кредитних ризиків (кредитування „в одні руки" включаючи інсайдерів, а також сукупні великі кредити). З іншого боку, наявність у банку відповідної величини капіталу є підставою для отримання банківської ліцензії за відповідними пунктами.

Управління валютним ризиком в Україні можна здійснювати за допомогою похідних фінансових інструментів: валютних форвардів, ф'ючерсів, опціонів, свопів. Також для мінімізації валютного ризику використовується метод управління активами та пасивами. Для цього банк повинен привести валютну структуру зобов'язань у відповідність з валютною структурою активів. Наприклад, якщо іпотечні кредити номіновані в доларах США, то вони повинні у повному обсязі фінансуватися доларовими депозитами.

Ще одним методом зниження валютного ризику є належне управління кредитним ризиком, а саме: видача кредитів в іноземній валюті тільки тим позичальникам, які мають надходження в цій валюті і які планують використовувати ці надходження як основне джерело погашення кредиту.

На сьогодні українські банки намагаються уникнути валютного ризику шляхом надання іпотечних кредитів з прив'язкою до однієї з конвертованих валют (у доларах США або євро).

По суті операційно-технологічний ризик є внутрішньо-банківським і виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність процесів обробки інформації.

При іпотечному кредитуванні такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання кредитної операції або стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, працівники кредитних підрозділів банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком.

Недоліком внутрішнього контролю є помилкова оцінка вартості заставного майна, що робить іпотечний кредит проблемним вже на момент надання. Вартість майна, що пропонується як застава, повинна бути достатньою для того, щоб покрити не тільки кредит, а й відсотки за весь період користування позичальником кредитом. Складністю оцінки є ринкова вартість застави, яка може суттєво змінюватись за час користування кредитом. Крім того, існують випадки, коли непорядні позичальники бажають позбавитись неліквідної нерухомості за допомогою іпотечного кредитування. І тому, якщо банк недостатньо кваліфіковано здійснить оцінку предмета застави та надасть кредит, йому цей кредит може взагалі не повернутися.

Проявом ризику репутації по відношенню до органів нагляду може бути низька капіталізація банку. Недостатність капіталу банку є підставою для обмеження його діяльності з боку органів нагляду або взагалі ліквідації (виведення з ринку). Вона призводить до того, що банк змушений ліквідувати заборгованість за іпотечними кредитами шляхом їх продажу на вторинному ринку або навіть, в деяких випадках, шляхом вимоги дострокового погашення таких кредитів.

Юридичний ризик - це ризик, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, підзаконних нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм. Цей ризик також може виникати в ситуаціях, коли положення законодавчих чи нормативних актів, що регламентують банківські продукти або діяльність клієнтів банків, є неоднозначними або не-перевіреними, або взагалі не існують. Юридичний ризик змушує банки сплачувати штрафи, компенсації або уникати надання іпотечних кредитів. Він може призвести до погіршання репутації, зменшення розміру винагороди, обмеження можливості бізнесу та зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод. Слід зазначити, що українські банки до останнього часу займалися іпотечним кредитуванням в умовах значної невідповідності законодавчої бази, яка б регулювала іпотечні відносини між учасниками іпотечного ринку та забезпечувала б їх необхідними іпотечними інструментами. В Україні законодавство не гарантувало кредитору першочергове право на задоволення своїх вимог при реалізації заставленого майна. Крім того, сьогодні в Україні немає стандартів з іпотечного кредитування (які зараз розробляються за участю Української національної іпотечної асоціації), тобто єдиних правил надання іпотечних кредитів; процедура реалізації застави залишається дорогою і складною (винятком є позасудове врегулювання вирішення питання накладення стягнення на предмет застави).

Крім банків, інші учасники іпотечного ринку також наражаються на деякі з ризиків, що притаманні іпотечному кредитуванню. Прояв цих ризиків має свої особливості.

Згідно з Законом України "Про іпотеку", в Україні передбачена можливість запровадження однорівневої та дворівневої моделей кредитування. Проектом закону України "Про іпотечні цінні папери" емітентами іпотечних цінних паперів визначені: іпотечний банк або спеціалізована іпотечна установа. Залежно від обраної моделі іпотечного ринку емітентом цінних паперів буде виступати як банк, так і спеціалізована іпотечна установа. При однорівневій моделі іпотечного ринку емітент іпотечних цінних паперів у особі банку наражається на ті ж ризики, що і первинний кредитор. При дворівневій моделі частина ризиків, характерна для банків-кредиторів на первинному ринку, переноситься з банків на емітентів іпотечних цінних паперів. Від певних заходів емітента буде залежати ступінь його захищеності від ризиків. До таких заходів належать правильно проведений фінансовий леверідж (використання позичених коштів для інвестування) та визначення емісійної стратегії.

Власники цінних паперів несуть чотири основні види ризиків: кредитний ризик, ризик ліквідності, процентний ризик і юридичний ризик, які вже були розглянуті. Всі види ризиків по цінних паперах зумовлені специфікою іпотечних кредитів, що лежать в основі таких паперів.

Кредитний ризик інвестора в іпотечні цінні папери за своєю суттю є аналогічним кредитному ризику банку, що видав іпотечний кредит. Однак, на відміну від банку, як первинного кредитора, інвестор, що виступає вторинним кредитором за умов дворівневої моделі іпотечного ринку, бере на себе ще і деяку частку кредитного ризику банку. Так, сплата доходу та погашення іпотечних облігацій залежать від того, наскільки повно та своєчасно виконує свої кредитні зобов'язання перед банком позичальник. Проте і сам банк може "додати" до цього ризику через своє несприятливе фінансове становище, а саме - затримувати платежі, що вчасно надійшли від позичальника, або взагалі виявитися нездатним до виконання взятих зобов'язань за іпотечними цінними паперами.

Спосіб захисту від кредитного ризику інвестора полягає в ліквідації щодо іпотечних цінних паперів поняття "резервуару.ротових коштів". Традиційно вважається, що банк відповідає за всіма своїми зобов'язаннями всіма своїми активами знеособлено.

Щодо іпотечних цінних паперів законопроектом "Про іпотечні цінні папери" встановлюється "прив'язка" зобов'язання (паперу) до активу (іпотечного кредиту), згідно з якою банк не може використовувати доходи, отримані від позичальника за іпотечним кредитом, що увійшов до пулу, крім як на сплату доходу інвесторам. Чітке дотримання такої статейної залежності є запорукою мінімізації кредитного ризику емітента.

Ризик ліквідності для інвестора в цінні папери полягає здебільшого у величині ліквідності ринку, придбаного ним іпотечного цінного паперу. Хоча власний стан ліквідності інвестора також можна розглядати як фактор ризику, він не є настільки важливим, як у випадку з банком. Інвестор, на відміну від банку, не несе зобов'язання перед суспільством за залучені кошти. Поняття ліквідності ринку вже розглядалося при аналізі ризику ліквідності банку.

Решта ризиків, на які наражається інвестор іпотечних цінних паперів, -процентний та юридичний за своєю сутністю, проявом та методами зниження є абсолютно аналогічними відповідним ризикам банку.

Позичальник, отримуючи кредит, змушений платити не тільки за користування кредитом, а й за ризики банку, що надав кредит. Будь-якому кредиту, в тому числі й іпотечному, з точки зору кредитора, притаманні кредитний, валютний та процентний ризики. Ці ризики суттєво впливають на визначення необхідної для банку дохідності за кредитом, яка відображається у відсотковій ставці. Відсоткова ставка за іпотечним кредитом, у свою чергу, визначає дохідність кредиту як фінансового активу. Тобто, чим вищі ризики, на які наражається банк, тим вища вартість кредиту, яка відображає дохідність банківських активів, і тим більше позичальник вимушений сплачувати.

Як і кредитор, позичальник наражається на кредитний та валютний ризики. Кредитний ризик проявляється в тому, що позичальник може частково або повністю втратити свою кредите- та платоспроможність. Це може бути пов'язано з втратою працездатності, зміною складу сім'ї, обсягів та напряму діяльності тощо. Основним проявом впливу валютного ризику на позичальника є вплив на його кредитоспроможність. Класичним прикладом є ситуація, коли іпотечний кредит номіновано банком не в національній валюті, а в будь-якій іншій, у тому числі штучній (наприклад, "Одін", який використовується при іпотечному кредитуванні банком АКБ "Аркада"), а позичальник не має надходжень у такій валюті. В цьому випадку зміна валютного курсу призведе до зміни величини гривневого еквіваленту основної заборгованості та відсотків, та, як наслідок, - до зміни здатності позичальника погашати борг, сума якого в національній валюті зросте. Якщо позичальник бере участь у банківських програмах накопичення коштів для купівлі або будівництва житла, то для нього завжди існує ризик банкрутства банку, в якому розміщений його депозит. Акумулювавши певну суму коштів на депозитному рахунку, позичальник ризикує втратити їх у разі непередбаченого суттєвого погіршання фінансового стану банку, що призведе до неплатоспроможності (або банкрутства). Слід зазначити, що це не є ризик суто кредитування, оскільки самої кредитної операції не виникає і позичальник виступає скоріше як вкладник (у Німеччині _ учасником будівної ощадної каси). Скоріше, це є ризик, на який наражається один з учасників іпотечного ринку, а саме - клієнт (майбутній позичальник).

3. Оцінка можливих резервів підвищення ефективності діяльності АППБ "Райффайзен Банк Аваль»