Прибуток підприємства як основна складова господарської діяльності підприємства

 

Узагальнююча оцінка фінансового стану підприємства дається на основі таких результативних фінансових показнику як прибуток і рентабельність.

Прибуток і рентабельність - важливі показники ефективності виробництва. Прибуток - це, з одного боку, основне джерело фінансування діяльності підприємств, а з іншого боку - джерело доходів державного й місцевого бюджетів

На підприємствах проводиться підсумковий (ретроспективний) прогнозний (перспективний) аналіз прибутку.

Ціль підсумкового аналізу: дати кількісну оцінку причин, що викликали зміну прибутку, податкових платежів прибутку в бюджет, виявити вплив витрат на змінений прибутки або вплив на прибуток зміни цін, викликаних ринковою кон'юнктурою.

В умовах ринку керівники підприємств більше схильні проводити прогнозний аналіз прибутку, тобто зіставляти різні варіанти одержання прибутку в майбутньому, ніж затрачати час на аналіз результатів фактичного виконання шляхом їхнього порівняння зі стандартним рішенням або оцінкою прибутку в динаміку.

Підприємець зацікавлений у тім, щоб у конкурентній боротьбі одержати максимум прибутку. Цей максимум прагне обґрунтувати аналітичними розрахунками.

Аналіз формування й використання прибутку проводиться в кілька етапів:

1. аналізується прибуток по складу в динаміку;

2. проводиться факторний аналіз прибутку від реалізації;

3. аналізуються причини відхилення по таким складового прибутку, як відсотки до одержання й сплати, інші операційні доходи, позареалізаційних доходи й витрати;

4. аналізується формування чистого прибутку й вплив податків на прибуток;

5. дається оцінка ефективності розподілу прибутку на нагромадження й споживання;

6. аналізується використання прибутку на нагромадження й споживання;

7. розробляються пропозиції до складання фінансового плану.

При цьому варто враховувати, що методика факторного аналізу застосовна як при аналізі показників прибутку за звітний період, так і при обґрунтуванні плану.

Значення прибутку обумовлене тим, що, з одного боку, вона залежить в основному від якості роботи підприємства, підвищує економічну зацікавленість його працівників у найбільш ефективному використанні ресурсів, тому що прибуток - основне джерело виробничого й соціального розвитку підприємства, а з іншого боку - вона служить найважливішим джерелом формування державного бюджету. Таким чином, у росту суми прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава. Приріст прибутку може бути досягнуть не тільки завдяки збільшенню трудового внеску колективу підприємства, але й за рахунок інших факторів. Тому на кожному підприємстві необхідно проводити систематичний аналіз формування, розподіли й використання прибутку. Цей аналіз має важливе значення й для зовнішніх суб'єктів (державних органів, банків і ін.).

Завдання аналізу і його послідовність:

Ø оцінка плану (прогнозу) прибутку й вибір найкращого варіанта; вивчення виконання плану й динаміки;

Ø виявлення й кількісний вимір впливу факторів формування показників прибутку й оцінка її якості;

Ø вивчення напрямків, пропорцій і тенденцій розподілу прибутку;

Ø виявлення резервів зростання прибутку;

Ø розробка рекомендацій з найбільш ефективного використання прибутку з урахуванням перспектив розвитку підприємства.

Аналіз повинен показати також вплив на прибуток порушенні договірної, технологічної й фінансової дисципліни.

У господарській практиці використаються наступні показники прибутку:

1. На одиницю продукції;

2. Балансова;

- Прибуток від основного виду діяльності (реалізації продукції (товарів, робіт, послуг));

- Прибуток від іншої реалізації;

- Доходи й витрати від позареалізаційних операцій (позареалізаційні результати):

§ По цінних паперах і від участь на паях у спільних підприємствах;

§ Штрафи, пені, неустойки, отримані й сплачені;

§ Прибуток і збитки минулих років, виявлені у звітному році;

§ Надходження боргів і дебіторської заборгованості;

§ Надходження від інших підприємств і організацій фінансової допомоги, поповнення фондів спеціального призначення та ін.

3. Оподатковувана;

4. Пільгована (не оподатковувана податком);

5. Що залишається в розпорядженні підприємства;

6. Чиста.

Показник «балансовий прибуток» вивчається при аналізі фінансового результату від всіх видів діяльності підприємства, а показники 3-6 - при аналізі формування податків і розподілу прибутку.

Перевірка обґрунтованості й напруженості плану прибутку необхідна для з'ясування взаємоув’язки планових показників прибутку й рентабельності по залишкам нереалізованої продукції на початок періоду, випущеної й реалізованої.

 На зміну балансового прибутку впливають багато факторів. Кількісно виміряти можна фактори першого й другого порядків.

До факторів першого порядку ставляться зміни:

1. прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2. прибутку від іншої реалізації;

3. позареалізаційних результатів.

Факторами другого порядку є зміни:

1.1. обсягу реалізованої продукції;

1.2. структури реалізованої продукції;

1.3. повної собівартості реалізованої продукції;

1.4. цін на реалізовану продукцію;

2.1. доходів по цінних паперах і від участь на паях у спільних підприємствах;

2.2. штрафів, пені, неустойок, отриманих за винятком сплачених;

2.3. прибутку й збитків минулих років, виявлених у звітному році;

2.4. надходжень боргів і дебіторської заборгованості;

2.5. фінансової допомоги від інших підприємств і організацій, поповнення фондів спеціального призначення й ін.

Фактори формування балансового прибутку в узагальненому виді характеризує структурно-логічна модель, показана на рис. 1.2.

 

Рис. 1.2 Структурно-логічна модель факторної системи балансового прибутку

 

Вплив факторів першого порядку (1, 2, 3), другого порядку (3.1- 3.5) розраховується шляхом порівняння відповідних фактичних і планових (прогнозних) даних.

Фактори другого порядку 1.1-1.4, що характеризують зміну прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначаються іншим способом.

В економічній літературі зустрічаються розбіжності в підходах до визначення впливу фактору «зміна обсягу реалізації» у частині оцінки обсягу реалізованої продукції (тільки для розрахунку факторів зміни прибутку: по плановій повній собівартості, за відпускними цінами). Розходження в оцінці обсягу реалізованої продукції приводять до значних відхилень у визначенні впливу на прибуток факторів «зміна обсягу реалізованої продукції», «зміна структури реалізованої продукції». Найбільш точні результати розрахунку факторів дає оцінка обсягу реалізації по плановій собівартості.

Величина впливу на прибуток від реалізації продукції й балансову зміни обсягу реалізованої продукції (фактор 1.1) визначається шляхом множення суми планового прибутку від реалізації на коефіцієнт перевиконання (недовиконання) плану по реалізації. Коефіцієнт же виконання плану по обсязі реалізованої продукції розраховується як відношення планової собівартості фактично реалізованої продукції до планової собівартості запланованої до реалізації продукції.

Зміна структури реалізованої продукції впливає на прибуток у зв'язку з тим, що рівень рентабельності різних виробів неоднаковий. При підвищенні в загальному обсязі реалізації (у порівнянні із планом) питомої ваги більше високорентабельних виробів прибуток від реалізації збільшується й навпаки.

У теорії й практиці аналітичної роботи відомі кілька способів розрахунку впливу цього фактору: шляхом порівняння суми прибутку від реалізації «за планом на фактичний обсяг реалізованої продукції» із плановим прибутком, скоректованої на коефіцієнт виконання плану по обсязі реалізації; шляхом вирахування з різниці між показниками прибутку «за планом на фактичний обсяг реалізованої продукції» і «за планом» суми впливу фактору «зміна обсягу реалізації» (сальдовий спосіб).

При зниженні або підвищенні в порівнянні із планом собівартості реалізованої продукції (фактор 1.3) прибуток від реалізації відповідно збільшується або зменшується. Для розрахунку цього фактору порівнюють фактичну собівартість із плановою собівартістю фактично реалізованої продукції. В отриманої в такий спосіб сумі знайшли відбиття й зміни цін, що мали місце, у порівнянні із планом на сировину, матеріали, паливо, покупні напівфабрикати, тарифів на енергію. Тому що цей фактор є не залежним від підприємства, то доцільно виділити його як самостійний. При необхідності можна виділити як самостійний фактор і зміна комерційних витрат.

Фактор 1.4 «зміна цін на реалізовану продукцію» є комплексним, залежним у свою чергу від ряду факторів (1.4.1, 1.4.2, 1.4.3).

З огляду на наявність проблем керування прибутком і рентабельністю виробництва, підхід до механізму керування повинен носити комплексний характер. У першу чергу, це безпосередньо пов'язане з ефективним керуванням операційної системи в цілому, тобто системи забезпечення виробництва продукції підприємства.

Від керівника потрібно, насамперед, уміння ефективно вести справа, тобто збільшувати прибуток. Резерви збільшення суми прибутку визначаються по кожному виді товарної продукції. Основними їхніми джерелами є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізація її на більше вигідних ринках збуту й т.д. У наших умовах, коли практично на кожному підприємстві є малорентабельні, збиткові виробництва, перший шлях здається нереальним. Однак ретельний економіко-організаційний аналіз може підказати вихід навіть із такого тупикового положення.

Для визначення резервів зростання прибутку по першому джерелу необхідно виявлений раніше резерв росту обсягу реалізації продукції помножити на фактичний прибуток розраховуючи на одиницю продукції відповідного виду.

Підрахунок резервів збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості товарної продукції й послуг здійснюється в такий спосіб: попередньо виявлений резерв зниження собівартості кожного виду продукції множиться на можливий обсяг її продажів з урахуванням резервів його росту.

Істотним резервом зростання прибутку є поліпшення якості товарної продукції. Він підраховується в такий спосіб: зміна питомої ваги кожного сорту (кондиції) множиться на відпускну ціну відповідного сорту, результати підсумуються й отриману зміну середньої ціни множиться на можливий обсяг реалізації продукції.

Основними, джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції й зниження собівартості товарної продукції.

На закінчення аналізу фінансових результатів повинні бути розроблені конкретні заходи щодо освоєння виявлених резервів і система здійснення моніторингу. Освоєння резервів зростання прибутку на наявних виробничих потужностях без додаткових капітальних вкладень, а отже й без збільшення суми постійних витрат, дозволить збільшити не тільки рентабельність роботи підприємства, але й запас його фінансової міцності.

При незмінних економічних умовах легше було планувати й проробляти програму. Всі функції по реалізації програми перекладалися на підприємства. Однак багато чого міняється, і підприємство перебуває в динамічних умовах, постійно змінюватися. Проаналізувавши ситуацію, необхідно створювати програму в комплексі для її кращої реалізації. Головний упор робиться на конкретне вдосконалювання господарювання, особливо на тих ділянках, які приносили збиток (або були малорентабельні). У противному випадку варто порушити питання про їхню ліквідацію.

Керування прибутком підприємства зводиться до розробки механізму організаційно-економічного впливу за результатами роботи підприємства, на підвищення його ефективності в порівнянні з витратами, пошуку комплексу інструментів, що дозволяють зі стихійного одержання доходів підприємств перейти до регульованих доходів. У той же час, недостатньо забезпечити тільки прибутковість підприємства.

Прибуток повинна бути настільки вагомої, щоб забезпечувати все розширене відтворення, рішення вартих перед підприємством завдань. У сучасний період ринкова конкуренція повинна бути більше твердої, але не за рахунок фактору ціни, а в результаті появи більше витончених, тонких методів і форм суперництва підприємств на ринку. Виживання підприємства всі частіше обумовлюється дією факторів дострокового порядку, ніж просто економія на яких-небудь видах прямих або накладних витрат. Необхідно, щоб підприємство набагато більше часу приділяло таким сферам, як реалізація й збут продукції, збільшення доходів, чим властиво керуванню виробництвом з метою зниження витрат. Тому що потреби й запити споживачів швидко поширюються по всьому світлу, то вони стають надзвичайно індивідуалізованими, а ринки дуже різноманітними по своїй структурі; керівництво підприємства, якщо воно прагне до успіху на ринку, повинне неухильно додержуватися правила: робити, насамперед, ставку на збільшення доходів, а не на зниження витрат (хоча вони й взаємозалежні).

Таким чином, у цей час необхідно, щоб керівництво підприємством не стільки на одержання максимального прибутку, скільки на одержання максимального доходу. Як же згадувалося, максимальне одержання прибутку в основному зв'язується зі зниженням виробничих витрат. Однак, в умовах, коли самими витратами підприємство може управляти, в основному тільки витрата їхньої кількості, а ціна на кожний вхідний матеріал (ресурс) практично некерована, а в умовах інфляції, що не сповільнюється, і безконтрольності, підприємство вкрай обмежене в можливості знижувати виробничі витрати, домагаючись таким шляхом збільшення прибутку. Тому, тут виникає необхідність переоцінки інших якісних характеристик, що впливають на збільшення доходів підприємства.

Сучасне виробництво повинне відповідати наступним параметрам:

1) Мати велику гнучкість, здатністю швидко міняти асортименти виробів, тому що нездатність постійно пристосовуватися до запитів споживачів, прирече підприємство на банкрутство.

2) Технологія виробництва ускладнилася на стільки, що вимагає зовсім нові форми контролю, організації й подоли праці.

3) Вимоги до якості не просто зросли, а зовсім змінили характер. Мало випускати гарну продукцію, необхідно ще думати про організації післяпродажного обслуговування, про надання споживачам додаткових фірмових послуг

4) Різко змінилася структура витрат виробництва. Одночасно усе більше зростає частка витрат, пов'язаних з реалізацією продукції. Все це вимагає принципово нових підходів до керування й організації виробництва, безпосередньо стосується й керування прибутком. Більше того, вони повинні знайти гідне місце в розробці керування нею в рамках підприємства в цілому.

Особливою проблемою є й підвищення ефективності діяльності підприємства по збуті продукції. Насамперед, необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скорочення всіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача. Природно, що такий підхід вимагає зовсім іншого в керуванні якістю продукції й організації поставок.

Здійснюючи тактикові постійних поліпшень навіть у давно відомих виробах, можна забезпечити собі неухильний ріст частки ринку, обсягів продажів і доходів. Необхідно вміти управляти доходами, а, отже, і прибутком.

При розгляді прибутку зіштовхуються інтереси різних сторін:

Ø держави, що розраховує на зростання виробництва й реалізацію продукції, збільшення прибутку, що означає наростання податкових відрахувань у скарбницю; трудового колективу, що розраховує на свою частку прибутку; банків, яких турбує платоспроможність фірми, зворотність отриманих позичок і забезпечення подання нових;

Ø керівництва підприємства, що прагне як можна більшу частину прибутку залишити нерозподіленої, як ресурс, резерву, що дозволяє зміцнювати основи самофінансування.

Керівникові прийде так планувати розподіл прибутку, щоб не нанести збитку жодній стороні, і в теж час забезпечити добробут підприємства.

На діяльність підприємств повинне велика увага робити гнучке державне регулювання з використанням економічних важелів. У країнах Заходу держава впливає на них через систему стимулюючих мір. Прискорена амортизація забезпечується за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку. Цим методом держава регулює рентабельність у різних секторах економіки. Найбільш швидка амортизація передбачена в передових галузях індустрії. Крім іншого, така політика підштовхує підприємства до прискореного відновлення основного капіталу, устаткування, що випускає продукції.

Оборот виробничих фондів є безперервний, періодично повторюваний процес, у результаті якого авансована вартість повністю повертається до своєї вихідної форми. У результаті забезпечується, процес відтворення. Швидкість обороту виміряється числом його оборотів, чинених протягом року. Його прискорення означає скорочення часу виробництва або часу обігу й свідчить про підвищення ефективності, використовуваного капіталу. Крім того, прискорення впливає на: прибуток убік її підвищення, на зниження собівартості продукції й підвищення рентабельності виробництва.

Таким чином, до основних факторів, що впливають на прибуток ставляться:

1) Конкурентоздатність випускає продукції, що, у чинність того, що. підприємство повинне існувати для споживача й тільки клієнтів, потреби яких задовольняються, дають підприємству можливість вижити на ринку й одержати доход.

2) Висока мобільність на ринку, воля економічного маневру, що робить об'єктивно необхідними облік ринкової кон'юнктури, гнучке маневрування всіма наявними ресурсами для досягнення ефекту.

3) Ритмічність і гнучкість виробництва, здатність швидко міняти асортименти продукції відповідно до запитів споживачів.

4) Розробка мер по поліпшенню випускає продукції, що, здатність підприємства дати споживачеві товар більше високої якості.

Всі ці фактори є важливими для ефективного функціонування підприємства, тільки з їхньою допомогою підприємство зможе дістати максимальний прибуток. Однак ведучим є виробництво товарів більше високої якості, іншими словами, задоволення на потребі споживачів і визначення набору товарних груп, найбільш кращих для успішної роботи на ринку. Товар, попит на який існує, уважається рентабельним і буде приносити підприємству більше доходу, а високий рівень рентабельності при наявності вільної конкуренції служить символом для переливу капіталів і вкладення коштів в. галузі з більше високою нормою прибутку (рентабельності). Для ринку неприйнятні регульовані ціни, але рівнем рентабельності монополістів виробників, їх можна регулювати.